Ухвала суду № 64593709, 07.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/25795/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.

При секретарі судового засідання: Кравченко Л.А.

За участі представників:

позивача: Сидорчук Р.Д.;

відповідача: Кравчук В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.16р. у справі №826/25795/15 за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду «Спецжитлофонд» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення - рішення від 12.11.15р. №0004992202; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12.11.15р. №0004992202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.16р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві від 12.11.15р. №0004992202.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою у частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати у цій частині постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що господарські відносини позивача з його контрагентом - ТОВ «ВКЦ Сервіт» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження порушень викладених в акті перевірки від 10.08.15р. №3336/26-56-22-03-09/3145434 за період з 01.10.12р. по 31.12.13р., за результатами якої складено акт від 02.11.15р. №4771/26-56-22-02-03/31454734.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.11.15р. №0004992202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 567 565,50 грн., в т.ч.: за основним платежем - 378 377 грн., штрафні (фінансові) санкції - 189 188,50 грн.

Підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення слугував висновок податкового органу про порушення вимог: п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 378 377 грн., в т.ч. по періодах: квітень 2013 року на суму 142 500 грн., липень 2013 року на суму 72 056 грн., вересень 2013 року на суму 142 718 грн., листопад 2013 року на суму 21 103 грн.

Такий висновок ґрунтується на тому, що згідно висновків акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві №1475/26-59-22-03 від 07.10.14р. «Про результати проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «ВКЦ Сервіт» щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з платниками податків ТОВ «Строй торг-Т» за період д 01.05.12р. по 31.05.12р. та ТОВ «ТК Фіона» за період з 01.04.13р. по 31.05.13р.» взаємовідносини контрагента позивача - ТОВ «ВКЦ Сервіт» з його контрагентами не підтверджуються по ланцюгу поставки. Також податковий орган вказав на те, що до перевірки позивачем не було надано в повному обсязі документів первинної звітності, зокрема, довідок про вартість робіт.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської операції з придбання робіт (послуг) в межах звичайної господарської діяльності суб'єктів господарювання, оплата вартості робіт (послуг), правомірність формування даних податкового обліку на підставі первинних та інших документів бухгалтерського та податкового обліку, які відповідають вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі - Закону N 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону N 996-XIV).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «ВКЦ Сервіт» було укладено договір №15 від 05.03.13р., згідно умов якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання у 2013 році робіт з перекладання, прокладання зовнішніх мереж по пров. Моторному та проспекту Науки, будівництво додаткових ємностей чистої води та спорудження розподільчого пункту і трансформаторних підстанцій у Голосіївському районі (будівництво резервуару чистої води та станції знезалізнення на НС «Корчуватська»).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано як до перевірки, так і суду: податкові накладні, акти приймання-виконання будівельних робіт за травень 2013 року, червень 2013 року та липень 2013 року, з яких вбачається, що ТОВ «ВКЦ Сервіт» у вказаний період виконало будівельні, ізоляційні роботи, технологічні трубопроводні, каналізаційні та інші роботи; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, які відповідають вимогам ст. 9 Закону N 996-XIV та розкривають зміст та обсяг господарської операції з придбання обумовлених договором робіт.

Розрахунки за виконані роботи проводились у безготівковій формі.

На момент здійснення позивачем господарських операцій, ТОВ «ВКЦ Сервіт» було належним чином зареєстроване як суб'єкт господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та як платник ПДВ, що не заперечується податковим органом.

Згідно наявного у матеріалах справи Витягу з ЄДРПОУ, основними видами діяльності ТОВ «ВКЦ Сервіт» за КВЕД є, зокрема: діяльність у сфері архітектури; будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування (а/с 87 - 89, том І).

ТОВ «ВКЦ Сервіт» має ліцензію, видану Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 25.05.11р. серії АГ №577815 на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно додатковим) строком дії з 24.05.11р. по 24.05.16р. (а/с 96-97, том І).

На підтвердження реальності виконаних ТОВ «ВКЦ Сервіт» робіт згідно договору №15 від 05.03.13р. матеріали справи містять сертифікат серії ІУ №165133510772, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу): будівництво жилих будинків з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом (І черга) за адресою: пров. Моторний, 3-а, 4, 6, 8 у Голосіївському районі м. Києва.

Податковим органом не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаної угоди мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

Згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

У даному випадку, як свідчать обставини справи та вірно встановлено судом першої інстанції, підрядні роботи придбавались позивачем у межах власної господарської діяльності з метою здачі у подальшому об'єкта будівництва та отримання у зв'язку з цим прибутку.

Також не заслуговують на увагу і покликання апелянта на недобросовісність намірів ТОВ «ВКЦ Сервіт», з огляду на те, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (навіть якщо і мало місце) має правові наслідки саме для такого контрагента, адже порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування чи перевірки законності їх створення (заснування), а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Отже, добросовісний платник податку не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

У даному випадку, податковим органом не доведено обізнаність позивача про порушення вимог податкового чи іншого законодавства, як і не доведено зв'язок таких порушень (навіть якщо такі і мали місце) з формуванням позивачем податкового кредиту за наслідками господарських операцій з вказаним контрагентом.

Податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарській операції на час її виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Натомість, матеріали справи містять довідки ТОВ «ВКЦ Сервіт» у рамках пропозиції конкурсних торгів на закупівлю робіт з перекладання, прокладання зовнішніх мереж по пров. Моторному та проспекту Науки, будівництво додаткових ємностей чистої води та спорудження розподільчого пункту і трансформаторних підстанцій у Голосіївському районі про наявність у товариства обладнання та матеріальної технічної бази, працівників та їх кваліфікацію; досвід виконання аналогічних договорів (а/с 89 -95, том І).

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Таким чином, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Не заслуговують на увагу покликання податкового органу на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві №1475/26-59-22-03 від 07.10.14р. «Про результати проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «ВКЦ Сервіт» щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з платниками податків ТОВ «Строй торг-Т» за період д 01.05.12р. по 31.05.12р. та ТОВ «ТК Фіона» за період з 01.04.13р. по 31.05.13р.», з огляду на те, що у межах проведеної перевірки господарські операції саме з позивачем податковим органом не досліджувались.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, відображеної в Інформаційному листі від 01.11.11 №1936/11/13-11 «Щодо підтвердження даних податкового обліку», документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У даному випадку, наявні в матеріалах справи документи первинного обліку підтверджують реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

Окремо колегія суддів зазначає, що подання до перевірки документів не в повному обсязі було зумовлено тим, що первинні бухгалтерські документи були вилучені у позивача на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 28.05.14р. у справі 758/6003/14-к та не повернуті у повному обсязі позивачу.

За наведених обставин та правових норм колегія, суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовані.

У іншій частині - постанова суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядається, оскільки за правилами ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.16р. у справі №826/25795/15 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.16р. у справі №826/25795/15- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Повний текст ухвали складений: 08.02.17р

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.