Ухвала суду № 64592996, 06.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року Справа № 876/3286/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Каралюс В.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників сторін:

від відповідача Мельничук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року по справі № 803/3863/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохолл» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохолл» (позивач) звернулося з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2015 року №0001152200 та №0001162200.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Ковельською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Автохолл» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» за період липень-грудень 2014 року. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення податкового законодавства. За результатами перевірки інспекцією складено акт від 20 серпня 2015 року №642/03-06-22-37707439 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2015 року №0001152200, яким нарахований податок на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 19656 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 4914 грн. та №0001162200, яким нарахований податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 21481 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 10740,50 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про неналежність первинних документів по господарським операціям з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» помилковими, та вказує на те, що податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому мають бути визнані протиправними та скасовані.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року по справі № 803/3863/15 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохолл» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 03 вересня 2015року № 0001152200, № 0001162200.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. Зокрема, в апеляційній скарзі заявник зазначає, що під час перевірки господарських операцій з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» позивачем не було надано належним чином оформлених первинних документів, зокрема у актах виконаних робіт вказувалася лише загальна сума робіт без відображення кількості, ціни за одиницю та назви автотранспортних засобів по яких проводилися сертифікаційні роботі. Крім того, апелянт зазначає про відсутність дільниці «Укр-Тест-Стандарт» (лабораторії) за адресою: село Воля Ковельська, Ковельського району Волинської області та м.Ковель, вул. Варшавська, 38. В ході документальної позапланової перевірки товариством не було пред'явлено заявки на проведення сертифікаційних робіт, рішення за заявкою, протоколи випробувань транспортних засобів та інших документів, що засвідчують проведення сертифікації. Операції між позивачем та контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для виконання таких видів робіт, послуг, постачання ТМЦ або здійснення діяльності. На підставі вищевикладеного, податковою інспекцією зроблений висновок про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по вищезазначеним господарським операціям. На підставі вищевикладеного просять суд відмовити у задоволенні прозову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.

В період з 13 серпня 2015 року по 19 серпня 2015 року головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудити Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохолл» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Тест-Стандарт» за період липень-грудень 2014 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 20 серпня 2015 року №642/03-06-22-37707439.

Згідно висновків акту перевірки, Ковельською ОДПІ встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 19656 грн. Крім того, інспекцією встановлено порушення пунктів пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 21481,00 грн.

Вказані висновки мотивовані тим, що підприємством віднесено до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування сертифікаційні роботи, які проводилися ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» згідно договору №173/536/1 від 26 лютого 2014 року без надання належним чином оформлених первинних документів, а саме у актах виконаних робіт вказувалася лише загальна сума робіт без відображення кількості, ціни за одиницю та назви автотранспортних засобів по яких проводилися сертифікаційні роботі. Відтак, Ковельською ОДПІ зроблений висновок, що надані позивачем первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з огляду на що, не можуть бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

За результатами перевірки та на підставі акту від 20 серпня 2015 року №642/03-06-22-37707439 відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Судом встановлено, що основними видами діяльності товариства згідно КВЕД-2010 є 46.61 - оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, 45.11 - торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, 45.19 - торгівля іншими автотранспортними засобами.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Тест-Стандарт» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автохолл» (заявник) 26 лютого 2014 року в місті Дніпропетровську було укладено договір на виконання робіт №173/536/1.

Предмет даного договору визначений у пункті 1.1 згідно якого, заявник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з оцінювання відповідності, в тому числі: сертифікація продукції та послуг; випробування продукції; технічний нагляд; та інших робіт згідно поданих заявником заявок та (або) листів-заяв.

У пунктах 2.1, 2.2, 2.3 договору сторони встановили, що роботи по договору оплачуються попередньо. Для проведення передплати виконавець надає заявнику рахунок-фактуру на оплату. Вартість робіт з сертифікації визначається відповідно до вимог «Правил визначення вартості робіт по сертифікації продукції і послуг», затверджених наказом Держстандарту України від 10 березня 1999 року №100 на основі трудомісткості їх виконання і вартості калькуляційної одиниці (людино-години). Остаточно розрахунки між сторонами оформлюються актом здачі-приймання робіт за кожну конкретну роботу.

Письмовими матеріалами справи підтверджується, що контрагент позивача, ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт», зареєстрований як юридична особа та є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом №200159362 від 04 лютого 2014 року.

Основним видом діяльності ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» згідно КВЕД-2010 є 71.20 - технічні випробування та дослідження.

ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» має атестат акредитації Національного агентства з акредитації України в галузі випробування колісних транспортних засобі, випробуванням с/г техніки. При цьому, одна з випробувальних лабораторій підприємства знаходиться у Волинській області за адресою с.Воля Ковельська, вул. Воля, 38, Ковельського району Волинської області (т.2 а.с.196; т.3 а.с.160-164).

Виконання сертифікаційних робіт здійснювалося на підставі заявок на проведення сертифікації у системі УкрСЕПРО та рахунків фактур, в яких визначалися зміст сертифікаційних робіт згідно договору від 26 лютого 2014 року №173/536/1 та об'єкт їх проведення - транспортні засоби.

Факт виконання робіт згідно договору від 26 лютого 2014 року №173/536/1 підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (т.2 а.с.224-250; т.3 а.с.1-50). Розрахунок за виконані роботи здійснений у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.

Для відображення виконаних робіт у податковому обліку, ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» видало ТзОВ «Автохолл» податкові накладні.

За результатом виконаних робіт, ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» як уповноваженим органом з сертифікації видані сертифікати відповідності на імпортовані підприємством автомобілі. Окрім зазначеного, факт імпорту позивачем автомобілів підтверджується контрактом 04/15 від 25 грудня 2014 року між позивачем та фірмою «ISOREX TRADE CORP» (Канада).

Відтак, дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Так, згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договорів однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договорів відсутній.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентом ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини п'ятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Однак, відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 07 вересня 2015 року №1079/2201/00991522.

У пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів на сертифікаційні роботи (послуги) з контрагентом без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобов'язань обома сторонами щодо виконаних робіт згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи.

Зазначені обставини було встановлено податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до положення Податкового кодексу України, податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Факт надання послуг підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, рахунками-фактурами, заявками на виконання сертифікаційних робіт, актами прийому-передачі послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» надавало ТзОВ «Автохолл» послуги з сертифікації імпортованих позивачем автомобілів.

Правовідносини у сфері сертифікації продукції регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (Декрет).

Відповідно до статті 16 Декрету, сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр-Тест-Стандарт» є уповноваженим органом з сертифікації, в тому числі автомобілів та запчастин до них.

Згідно статті 18 Декрету, відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Підтвердження відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється в порядку, визначеному законом.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як визначено статтею 19 Декрету, оплаті підлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на собівартість. Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем. Методика розрахунку вартості робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відтак, для митного оформлення імпортованих автомобілів ТзОВ «Автохолл» зобов'язано проводити їх сертифікацію.

Слід зазначити, що одна з випробувальних лабораторій ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» знаходиться у Волинській області за адресою с.Воля Ковельська, вул. Воля, 38, Ковельського району Волинської області, що підтверджує можливість проведення позивачем сертифікації імпортованих транспортних засобів відразу після їх митного оформлення на Ягодинській митниці.

У заявках на проведення сертифікації у системі УкрСЕПРО (протоколи) які надавала випробувальна лабораторія ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» детально визначені об'єкти сертифікації (транспортні засоби), їх ідентифікаційні номери, технічні характеристики, а також розкритий зміст передбачуваних сертифікаційних робіт.

Відповідно до наявних у матеріалах справи заявки на сертифікацію, тобто протоколи, в яких вказано замовника робіт: ТзОВ «Автохолл», Волинська область, Ковельський район, с.Колодяжне, вул. Лесі Українки, 2А суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вони у повній мірі відповідають формі встановленій у додатку 1 до Правил обов'язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя.

Згідно пункту 3.6 Правил, порядок проведення сертифікації ДТЗ (нових) передбачає: - подання заявки на сертифікацію; - розгляд та прийняття рішення за заявкою із зазначенням схеми; - обстеження виробництва або атестацію виробництва ДТЗ, що сертифікується, або аналіз функціонування сертифікованої системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації; - відбір зразків ДТЗ для випробувань; - ідентифікацію ДТЗ; - прийняття зразків ДТЗ випробувальною лабораторією (центром); - перевірка і випробування зразків ДТЗ; - аналіз одержаних результатів та прийняття рішення про можливість надання сертифіката відповідності;- надання сертифіката відповідності та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи; - визнання сертифікатів відповідності, які підтверджують відповідність імпортної продукції вимогам чинних в Україні нормативних документів і які видані на цю продукцію за кордоном; - технічний нагляд; - інформацію про результати робіт із сертифікації ДТЗ.

Той факт, що в актах приймання-передачі детально не розкрито зміст сертифікаційних робіт не є підставою для позбавлення підприємства права на податковий кредит та віднесення операцій з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» до валових витрат, оскільки судом встановлено наявність інших первинних документів, які містять всю необхідну інформацію про зміст господарських операцій - протоколи перевірки відповідності конструкції та випробувань ДТЗ.

Крім того, зі змісту акту перевірки та пояснень представника відповідача вбачається, що контролюючим органом здійснювалася вибіркова перевірка актів перевірки, без дослідження всіх актів та інших первинних документів, однак висновки щодо неправомірного формування податкового кредиту та валових витрат зроблені за весь період, що перевірявся. Таким чином, висновки перевіряючих Луцької ОДПІ щодо неналежності первинних документів ТзОВ «Автохолл» та ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» був зроблений без належної оцінки всіх наявних у справі первинних документів, а також без врахування специфіки сертифікаційних робіт та наявності результатів їх виконання - сертифікатів відповідності на транспортні засоби.

Оскільки матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт здійснення товариством діяльності з імпорту автомобілів, суд дійшов висновку, що господарські операції згідно договору від 26 лютого 2014 року №173/536/1 є реальними, а первинні документи по цим операціям складені належним чином.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).

Податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України.

За правилами пункту 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав у повному обсязі.

З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачене в вартість послуг отриманих від ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт».

Відтак, ТзОВ «Автохолл» для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт надання послуг та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту.

Щодо правомірності формування позивачем валових витрат по господарським операціям з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» та відповідно сум податку на прибуток підприємства колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, до складу валових витрат не включаються витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

При чому, за положеннями підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарською є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що валові витрати при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств може бути сформований лише при фактичному здійсненні і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції (зміну активів), яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Суд зазначає, що укладання позивачем з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» договору на виконання сертифікаційних робіт мало господарську мету на отримання прибутку, оскільки реалізація імпортованих транспортних засобів в Україні та їх реєстрація в органах Державної автомобільної інспекції можлива лише після проведення їх обов'язкової сертифікації, яку в даному випадку проводило ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт».

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суд з'ясовує рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

У постанові Верховного суду України від 31 січня 2011 року № 21-42а10 (реєстраційний номер в ЄДРСР 14222189) зазначено, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт», та в акті перевірки Ковельської ОДПІ не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт».

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки, Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області, суб'єкт владних повноважень, не довела правомірності винесених 03 вересня 2015 року податкових повідомлень-рішень №0001152200, №0001162200, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені в акті перевірки висновки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню, тому позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року по справі № 803/3863/15 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Каралюс В.М.

Запотічний І.І.

Повний текст ухвали складено та підписано 07.02.2017р.