Ухвала суду № 64592983, 06.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року Справа № 876/5041/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довгої О.І.,

судді Каралюса В.М.

судді Запотічного І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

представник відповідача Качабульський І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Франківського районного суду міста Львова від 16.06.2016р. у справі № 465/3316/16-а за позовом ОСОБА_2 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И В:

03.06.2016р. ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Франківської районної адміністрації, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача №302 від 30.06.2015р. «Про знесення самочинно збудованої огорожі та самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону на АДРЕСА_1.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради не встановлено обставин, які є підставою для прийняття рішення про знесення самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону у належному на праві власності позивачу будинку, а також огорожі, спорудженої між прибудинковими територіями будинків на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. У зв'язку з тим, що про відсутність законних підстав для прийняття оскаржуваного розпорядження позивач дізнався лише після ознайомлення в повному обсязі з документами, які були предметом розгляду міжвідомчої комісії Франківської адміністрації, та після отримання висновку експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 18.03.2016 року, позивач також просив суд визнати причини пропуску ним строку для звернення до суду із вказаним позовом поважними.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 16.06.2016р. позов задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №302 від 30.06.2015 року «Про знесення самочинно збудованої огорожі та самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону на АДРЕСА_1.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, вважаючи її неправомірною та необґрунтованою, Франківська районна адміністрації подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач покликається на те, що розпорядження, яке є предметом цього адміністративного позову, винесене з дотримання норм нормативно-правових актів. При цьому, відповідач зазначає, що самочинно встановлена конструкція призводить до порушення прав інших осіб-мешканців сусіднього будинку, відтак є причиною численних скарг та звернень громадян стосовно порушення їх прав.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену постанову - залишити без змін.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1.

Позивачем збудовану огорожу та здійснено надбудови мансардного поверху і балкону на АДРЕСА_1 у м.Львові.

Як встановлено судом зі змісту протоколу від 23.06.2015 №20 §11 Міжвідомчою комісією Франківського району м.Львова вирішено знести самочинно збудовану цегляну огорожу по АДРЕСА_1 за рахунок частини прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 без погодженого робочого проекту та дозволу на ведення будівельних робіт. Крім того, комісією вирішено знести самочинно здійснену надбудову мансардного поверху та добудований балкон в будинку АДРЕСА_1, а будинок привести у попередній стан.

30.06.2015 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі ст.152 ЖК України, ст.376 ЦК України та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011 року №835 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові» прийнято розпорядження №302 «Про знесення самочинно збудованої огорожі та самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону по АДРЕСА_1. Цим розпорядженням затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол від 23.06.2015 року №20 §11) про знесення самочинно збудованої цегляної огорожі на захопленій прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 та знесення самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону в будинку АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 - власника будинку АДРЕСА_1, у місячний термін за власні кошти знести самочинно збудовану цегляну огорожу на захопленій прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 та знести самочинно здійснену надбудову мансардного поверху і балкону в будинку АДРЕСА_1.

Підставою для прийняття Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради оскаржуваного розпорядження, були наступні документи: витяг з протоколу засідання МВК в Франківському районі №20 §11 від 23.06.2015 року, попереджень ЛКП «Затишне» №390 від 09.04.2015 року та №570 від 21.05.2015 року на ім'я ОСОБА_2, доповідної директора ЛКП «Затишне» від 15.06.2015 року, доповідної ЛКП «Затишне» №669 від 22.06.2015 року, копій актів ЛКП «Затишне» від 22.05.2015 року та від 22.06.2015 року, акту-попередження від 22.02.2015 року, постанови адмінкомісії при Франківській РА ЛМР №232 від 09.07.2015 року, постанови ДАБІ у Львівській області по справі про адміністративне правопорушення від 23.07.2015 року (копії яких знаходяться у матеріалах справи), розпорядження №302 від 30.06.2016 року прийнято відповідачем у зв'язку з проведення ОСОБА_2 будівельних робіт пов'язаних із спорудженням цегляної огорожі між прибудинковими територіями будинків №10-а та АДРЕСА_2 у м.Львові та надбудови мансардного поверху і добудови балкону в будинку АДРЕСА_1 без погодженого проекту та дозволу на ведення будівельних робіт.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, та досліджені під час судового розгляду докази, підтверджують відсутність законних підстав у відповідача для прийняття розпорядження №302 від 30.06.2015 року, оскільки знесення самочинного будівництва є крайнім заходом відповідальності та відбувається з чітко передбачених законом підстав, які судом не встановлено.

Колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних мотивів та міркувань.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №280/97-ВР) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За змістом пп.3 п. «б» ч.1 ст.31 Закону №280/97-ВР виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва зі здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Частиною 2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За змістом статей 100, 152 ЖК УРСР (зі змінами та доповненнями) виконання власниками/наймачами/ робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду/будинках державного і громадського фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

Статею152 ЖК України закріплено положення відповідно до якого, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири) провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів. Здійснення громадянином переобладнання і перепланування житлового будинку (квартири) без вказаного дозволу є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, що і мало місце стосовно позивача.

Разом з тим, згідно підпунктів 1.4.1, 1.4.3, 1.4.4 п.1.4 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 25.08.2005 за №927/11207; далі Правила) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Так, до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих, у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкції будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається.

Пунктами 4, 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 №572 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що власники приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Власник квартири зобов'язаний: використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян; не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.

Згідно пп.1.6.5 п.1.6 Положення ознаки і класифікація самочинного будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, переобладнання, порушення правил експлуатації житлового фонду, охорони і використання пам'яток культурної спадщини, влаштування малих архітектурних форм є зокрема, перепланування (реконструкція, капітальний ремонт, реставрація) та переобладнання житлових будинків, житлових приміщень за рахунок ліквідації або влаштування таких архітектурно-конструктивних елементів як перегородки, вікна, двері; встановлення (будівництво) тамбурів, сіней, балконів, лоджій, веранд та інше без влаштування фундаментів, а також інженерного обладнання, без дозволу виконавчого органу міської ради і належно затвердженої проектної документації або з істотним відхиленням від проекту.

Частиною 1 ст.376 ЦК України визначено, що житловий будинок вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч.4, 7 ст.376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Зазначене підтверджується й правовим висновком Верховного суду України у справі № 6-381цс15, викладеним у постанові від 24.06.2015 року, у якому зазначено, що згідно із ч.7 ст.376 ЦК України в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З врахуванням змісту ст.376 ЦК України та судової практики її застосування, в тому числі правових позицій Верховного суду України, знесення самочинного будівництва є крайнім заходом відповідальності, який може бути застосовано до особи, що його здійснила, і лише за наявності визначених законодавством підстав, тобто у разі порушення прав інших осіб, у випадку істотного відхилення від проекту, що порушує права інших осіб або істотного порушення будівельних норм, якщо буде встановлено неможливість проведення перебудови.

Відтак, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих частинах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

Знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування.

Більше того, згідно із пунктами 2.3, 3.4 розділу VІ ухвали Міської ради від 08.07.2010 №3704 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», з наступними змінами та доповненнями (далі - Ухвала №3704) до повноважень районних адміністрацій, зокрема, належить: здійснення нагляду за станом благоустрою відомчого і приватного житлового фонду…;розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку щодо фактів самовільного будівництва.

Пункт 5.1 розділу VІ цієї ж Ухвали наділяє районні адміністрації правом на звернення у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.

Відповідно до пп.4.3.4 п.4.3 «Положення про Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради від 12.08.2011 №754 (далі - Положення) до повноважень районної адміністрації у сфері будівництва віднесено розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом порядку щодо фактів самочинного будівництва.

Підпунктом 4.5.1 п.4.5 цього ж Положення визначено, що районна адміністрація має повноваження звертатися у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами про демонтаж самочинного будівництва та з інших питань, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч.1 ст.73 Закону №280/97-ВР).

Згідно з ч.10 ст.59 цього ж Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів апеляційного адміністративного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції, щодо протиправності оскарженого позивачем Розпорядження, оскільки воно прийняте за відсутності у відповідача у спірних відносинах необхідного обсягу повноважень на зобов'язання особи у примусовому (розпорядчому, наказному) порядку знести самочинне будівництво та підміни таким чином суду.

Крім цього, порядок розгляду звернень про узаконення самочинного будівництва у місті Львові врегульовано Положенням про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, затвердженим рішенням Львівської міської ради від 09.09.2011 року № 835.

Так п.5.1 вказаного Положення визначено, що у кожному конкретному випадку самочинного будівництва щодо особи, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, міжвідомчою комісією при районних адміністраціях приймається відповідне рішення. Зокрема, відповідно до п.5.1.3 Положення, рішення про знесення самочинного будівництва за кошти особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, у разі: 1) неможливості виділення земельної ділянки для цього будівництва; 2) заперечення виконавчим органом міської ради визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності і не підлягає передачі у власність; 3) порушення прав інших осіб.

В інших випадках, міжвідомчою комісією при районних адміністраціях має бути прийнято рішення про передачу матеріалів до суду з позовом про зобов'язання проведення відповідної перебудови, у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил; при цьому, якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила (здійснює) будівництво (згідно п.5.1.1 Положення); про передачу матеріалів до суду щодо визнання за територіальною громадою міста права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, якщо це не порушує права інших осіб (згідно п.5.1.2 Положення) або про погодження самочинного будівництва (п.5.1.4 Положення).

Пунктом 4.8 вказаного Положення передбачено, що висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями затверджує своїм розпорядженням голова районної адміністрації.

У разі ухилення або відмови особи від знесення самочинного будівництва у терміни, визначені розпорядчими документами, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила будівництво (п.5.3).

Таким чином, голова районної адміністрації уповноважений лише своїм розпорядженням затвердити відповідний висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями, а не такими розпорядженнями зобов'язувати особу демонтувати (знести) самочинне будівництво.

Рекомендування (пропозиція, зобов'язання, вимога) особі вчинити певні добровільні дії у формі прийняття обов'язкового для виконання рішення суб'єкта владних повноважень (правового акту), виключається.

При ухваленні цього рішення суд врахував правові позиції сформульовані Верховним Судом України у постановах від 19 листопада 2014 року №6-180цс14 та 17 грудня 2014 року №6-137цс14.

Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги, так як такі за своєю суттю не містять спростувань висновків суду першої інстанції, а викладені лише у формі цитування нормативно-правових актів. При цьому, не знаходять також підтверджень доводи відповідача стосовно численних порушень прав інших осіб діями позивача, так як жодних підтверджень таких скарг мешканців відповідач не надав.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про необґрунтованість доводів апелянта стосовно неправомірності оскаржено ї постанови суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Франківського районного суду міста Львова від 16.06.2016р. по справі № 465/3316/16-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя О.І.Довга

Судді В.М.Каралюс

І.І.Запотічний

Повний текст ухвали складено та підписано 07.02.2017р.