Ухвала суду № 64592528, 07.02.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"07" лютого 2017 р. справа № 808/2145/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у справі №808/2145/16 за позовом Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кириченко Катерини Володимирівни до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В ИВ :

Позивач 13.07.2016 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.06.2016 року №0017071302.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21.06.2016 року №0017071302.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Від позивача до суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, позивач в запереченні просив розглянути справу за його відсутності.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За нормами пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Кириченко Катерина Володимирівна є приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, що підтверджується реєстраційним посвідченням про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої інстанції встановлено, що Кириченко К.В. було здійснено сплату ЄСВ 34,7% за 2015 рік в розмірі 12323,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №28 від 21 квітня 2016 року (а.с.13).

Проте, розрахунковий рахунок НОМЕР_1, на який Кириченко К.В. було сплачено ЄСВ за 2015 рік, передбачений для зарахування ЄСВ від платників - роботодавців, а для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема і нотаріальну, відкритий розрахунковий рахунок НОМЕР_1.

Згідно тексту позову Кириченко К.В. під час сплати ЄСВ за 2015 рік в платіжному дорученні №28 від 21.04.2016 року помилково зазначила розрахунковий рахунок, на який необхідно було сплатити ЄСВ за 2015 рік особам, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема і нотаріальну.

10.06.2016 року Кириченко К.В. звернулась до ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя із заявою про перерахування помилково сплачених коштів в розмірі 12323,00 грн. з рахунку НОМЕР_1 на рахунок НОМЕР_1 (а.с.14).

21.06.2016 року ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя на підставі ч.10, п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування було прийнято рішення №0017071302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, за яким до Кириченко К.В. застосовано штраф у розмірі 2464,45 гривень та пеню у розмірі 529, 86 гривень (а.с.11).

Не погодившись з таким рішенням, Кириченко К.В. оскаржила його до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що здійснення помилки під час перерахування суми зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений частиною 8 статті 9 Закону №2464, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника при сплаті єдиного соціального внеску, не можуть бути підставою для застосування штрафів та пені, передбачених статтею 25 Закону №2464.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон №2464).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно ч.1 ст.9 Закону №2464 єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Частиною 7 статті 9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.

Крім того, частиною 8 статті 9 Закону №2464 визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п.4 і п.5 ч.1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Отже, враховуючи вищевикладені приписи чинного законодавства, з урахуванням, що 30 квітня 2016 року припадає на суботу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що граничним строком сплати ЄСВ за 2015 рік для позивача було 04 травня 2016 року, з чим погоджується колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням №28 від 21.04.2016 року позивачем здійснено сплату ЄСВ 34,7% за 2015 рік в розмірі 12323,00 грн., на розрахунковий рахунок НОМЕР_1, отримувач ДПІ у Ленінському районі, через АБ «Південний», платіж проведений банком 21.04.2016 року (а.с.13).

Таким чином, позивачем 21.04.2016 року здійснено сплату ЄСВ за 2015 рік в розмірі 12323,00 грн.. Розмір нарахування вказаного внеску (його повнота) контролюючим органом не заперечується та не оспорюється.

Проте, Кириченко К.В. під час сплати ЄСВ за 2015 рік в платіжному дорученні №28 від 21.04.2016 року помилково зазначила розрахунковий рахунок, на який необхідно було сплатити ЄСВ за 2015 рік особам, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема і нотаріальну. Вказана обставина апелянтом також не оспорюється.

10.06.2016 року Кириченко К.В. звернулась до ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя із заявою про перерахування помилково сплачених коштів в розмірі 12323,00 грн. з рахунку НОМЕР_1 на рахунок НОМЕР_1 (а.с.14).

Як вбчається з заперечень відповідача, 16.06.2016 ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя здійснено перерахування помилково сплачених коштів на рахунок НОМЕР_1,

Відповідно до ч.3 ст.25 Закону №2464 суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з ч.10 ст.25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.2 ч.10 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Разом з тим, пунктом 1 частини 10 статті 9 Закону №2464 визначено, що днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Позивачем грошове зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за 2015 рік було сплачено 21.04.2016 року, тобто у строк визначений частиною 8 статті 9 Закону №2464. Разом з тим, у зв'язку з помилкою у зазначенні в платіжному дорученні розрахункового рахунку, грошові кошти були помилкового зараховані на інший рахунок.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснення помилки під час перерахування суми зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений частиною 8 статті 9 Закону №2464, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника при сплаті єдиного соціального внеску, не можуть бути підставою для застосування штрафів та пені, передбачених статтею 25 Закону №2464.

Крім того, на думку колегії суддів, для підтвердження факту несплати єдиного соціального внеску необхідно встановити, що у строк, передбачений частиною 8 статті 9 Закону №2464, платник не вчиняв дії, спрямовані на перерахування ЄСВ до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку у платіжному дорученні під час сплати суми зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату/несвоєчасну сплату ЄСВ у визначений Законом №2464 строк, а відтак і для застосування на його підставі штрафних (фінансових) санкцій та пені.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, отже судом першої інстанції вірно зроблений висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області не доведено правомірність рішення від 21.06.2016 №0017071302.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у справі №808/2145/16 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у справі №808/2145/16 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак