Постанова № 64592158, 02.02.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017 року Справа № 904/8149/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванов О.Г. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №09-32/363 від 25.07.2016 р., представник;

представник відповідача у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ", м. Кривий Ріг Дніпропетровська область на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року у справі № 904/8149/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ

до ОСОБА_2 підприємства "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ", м. Кривий Ріг Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмір 2 573 750, 96 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у якій просить стягнути з ОСОБА_2 підприємства "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ" (далі позивальник, відповідач) суму 741 000, грн. простроченої заборгованості за кредитом; 983 168,22 грн. прострочених відсотків за неправомірне користування кредитом; 164 140, 47 грн. простроченої комісійної винагороди за управління кредитною лінією; 157 383,33 грн. пені за простроченим кредитом; 123 718,06 грн. інфляційних втрат за простроченим кредитом; 112 077,14 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення сплати кредиту; 99 190,96 грн. пені за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом; 65 571,04 грн. інфляційних втрат за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом; 67 370,53 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення сплати відсотків за неправомірне користування кредитом; 39 232,98 грн. пені за простроченою комісією за управління кредитною лінією; 15 746,96 грн. інфляційних втрат за простроченою комісією за управління кредитною лінією; 5 151,27 грн. 3% річних, нарахованих за простроченою комісією за управління кредитною лінією.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року по справі №904/8149/16 (суддя Суховаров А.В.) позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 підприємства "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" суму 741 000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 983 168,22 грн. прострочених відсотків за неправомірне користування кредитом, 164 140, 47 грн. простроченої комісійної винагороди за управління кредитною лінією, 157 383,33 грн. пені за простроченим кредитом; 123 718,06 грн. інфляційних втрат за простроченим кредитом; 112 077,14 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення сплати кредиту, 99 190,96 грн. пені за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом; 65 571,04 грн. інфляційних втрат за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом, 67 370,53 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення сплати відсотків за неправомірне користування кредитом; 39 232,98 грн. пені за простроченою комісією за управління кредитною лінією, 15 746,96 грн. інфляційних втрат за простроченою комісією за управління кредитною лінією, 5 151,27 грн. 3% річних, нарахованих за простроченою комісією за управління кредитною лінією, 38 606, 26 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем ОСОБА_2 підприємством "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ" свої зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом та комісійної винагороди за управління кредитною лінією не виконано.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду ОСОБА_2 підприємство "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

А саме, судом при задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій за період з 03.03.2009 року по 01.07.2016 року, а саме: пені за простроченим кредитом у розмірі 157 383,33 грн.; інфляційних втрат за простроченим кредитом у розмірі 123 718,06 грн.; 3% річних, нарахованих за прострочення плати кредиту у розмірі 112 077,14 грн.; пені за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом у розмірі 99 190.96 грн.; інфляційних втрат за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом у розмірі 65 571,04 грн.; 3% річних, нарахованих за прострочення плати відсотків за неправомірне користування кредитом у розмірі 67 370,53 грн.; пені за простроченою комісією за управління кредитною лінією у розмірі 39 232,98 грн.; інфляційних втрат за простроченою комісією за управління кредитною лінією у розмірі 15 746,96 грн.; 3% річних, нарахованих за простроченою комісією за управління кредитною лінією у розмірі 5 151,27 грн. не застосовано спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до приписів п.1 ч.2 статті 258 ЦК України.

Судове рішення не містить висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру заявлених штрафних санкцій.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року винесено у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом на підставі всебічного, повного й обєктивного дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у даній справі, яким дана належна юридична оцінка.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.12.2016 року прийнято апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 02.02.2017 року.

Представник скаржника, ОСОБА_2 підприємства "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ", належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 02.02.2017 року не зявився, будь-яких заяв та клопотань не надав (а.с. 186).

Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 102 ГПК України, а також, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутність представника скаржника за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 02.02.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

25.03.2008 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та ОСОБА_2 підприємства "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ" (позичальник) було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №10/2 (а.с. 16-22).

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору банк за умови наявності вільних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 2 500 000,00 грн. (ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених Кредитним договором.

Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору сторонами погоджено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту, а також всіх нарахованих сум відсотків за користування кредитною лінією та комісійної винагороди 27 лютого 2009 року.

Погашення кредиту відбувається згідно з графіком, наступним чином:

- грудень 2008 р. 850 000,00 грн.,

- січень 2009 р. 850 000,00 грн.,

- лютий 2009 р. 800 000,00 грн.

Відповідно пункту 2.3 кредитного договору кредит надається із наступним цільовим призначенням: на виробничо-господарські потреби.

Згідно з пункту 3.1 кредитного договору, кредит надається банком позичальнику шляхом оплати в межах суми, визначеної п.2.1 кредитного договору, розрахункових документів (платіжних доручень) позичальника безпосередньо з позичкового рахунку №20624304151692, відкритого в філії Центрально-Міське відділення Промінвестбанку в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рахунки контрагентів позичальника та шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку №20624304151692.

Після оплати банком документів на суму, що вказана у п.2.1 цього Договору, подальше кредитування в межах строку, встановленого п.2.2 цього Договору та в межах суми ліміту кредитної лінії може здійснюватися лише після погашення відповідачем частини або всієї суми наданого кредиту, у розмірі, який не може перевищувати обсягу такого погашення.

Відповідно до п.3.2 Кредитного договору за користування кредитом банком нараховуються відсотки на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 16% річних.

Нарахування банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів Відповідача з позичкового рахунку до дати повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод факт/факт, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році.

Проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця, а також в день кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного п.2.2 Кредитного договору. Проценти нараховуються в останній робочий день місяця за період з дати першої видачі кредиту по передостанній робочий день місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по передостанній робочий день поточного місяця, та сплачуються позичальником з поточного рахунку позичальника в банку, або з будь-яких інших поточних рахунків відповідача, на рахунок №20680304151692, відкритий в банку щомісячно в день їх нарахування.

Відсотки за користування кредитом можуть сплачуватися позичальником на протязі місяця на рахунок №36009311151692 Доходи майбутніх періодів, з подальшим перерахуванням на погашення заборгованості за відсотками.

Відсотки за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з дати попереднього нарахування по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця.

Остаточна сплата відсотків за користування кредитною лінією повинна відбутися в строк погашення кредиту, передбаченого п.2.2 кредитного договору.

У відповідності до п.3.3 Кредитного договору за управління кредитом у формі кредитної лінії позичальник сплачує банку комісійну винагороду, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 1% річних від ліміту кредитної лінії відповідно до п.2.1 Кредитного договору за фактичну кількість днів у місяці та у році.

Комісійна винагорода нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця, за період з дати першої видачі по передостанній робочий день місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по передостанній робочий день поточного місяця, та сплачуються позичальником щомісячно в день їх нарахування з поточного рахунку №260073011511692 в банку або з будь-яких інших поточних рахунків відповідача, на рахунок №35785335151692, відкритий в Банку.

Комісійна винагорода за управління кредитною лінією може сплачуватися позичальником на протязі місяця на рахунок №36008312151692 Доходи майбутніх періодів, з подальшим перерахуванням на погашення заборгованості за відсотками.

Нарахування та сплата комісійної винагороди за управління кредитною лінією за грудень місяць нараховується банком в останній робочий день цього місяця за період з дати попереднього нарахування по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Остаточна сплата відсотків за користування кредитною лінією повинна відбутися в строк погашення кредиту, передбаченого п.2.2 Кредитного договору.

Пунктом 3.4 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 02.02.2009 р. до Кредитного договору) банк та позичальник погодили, що у випадку порушення позичальником строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, встановленого п.2.2 Кредитного договору, позичальник сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 16% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.2 Кредитного договору.

Відповідно до пп. 4.2.1 кредитного договору позичальник зобовязується використати кредит за цільовим призначенням і у встановлений згідно п.2.2 Кредитного договору строк остаточно повернути всі отримані в межах кредитної лінії суми кредиту шляхом їх перерахування з поточних рахунків, вказаних у п.3.2 Кредитного договору та/або з будь-яких інших поточних рахунків позичальника, відкритих у будь-яких установах банків та/або у будь-який інший незаборонений чинним законодавством спосіб на позичковий рахунок, вказаний у п.3.1 Кредитного договору.

Згідно з пп.4.2.2 кредитного договору позичальник зобовязується своєчасно сплачувати плату за кредит, відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим кредитного договором, а також суми передбаченої кредитного договором неустойки.

Позивачем на виконання умов кредитного договору надано відповідачу кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 2 500 000,00 грн. (ліміт кредитної лінії), що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом станом на 20.07.2016 р., проте відповідачем свої зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом та комісійної винагороди за управління кредитною лінією не виконано, у звязку з чим станом на 20.07.2016 року у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором на загальну суму 6 446 565,67 грн.

Враховуючи, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачу, про що роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму ВССУ Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин №5 від 30.03.2012 року, позивач вважає за необхідне захистити свої порушені права шляхом стягнення з відповідача частини боргу, а саме 2 573 750,96 грн., з яких:

741 000, грн. прострочена заборгованість за кредитом, що підтверджується Довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом;

983 168,22 грн. - відсотки за неправомірне користування кредитом за період з 01.01.2010 р. по 19.07.2016 р.,

164 140, 47 грн. - комісійна винагорода за управління кредитною лінією за період з 01.01.2010 р. по 19.07.2016 р.;

157 383,33 грн. пеня за простроченим кредитом за період з 03.03.2009 р. по 31.08.2009 р., що складає частину від загальної суми нарахованої пені в розмірі 1 630 994,47 грн. за весь період прострочення;

123 718,06 грн. інфляційні втрати за простроченим кредитом за період з 03.03.2009 р. по 31.01.2010 р., що складає частину від загальної суми нарахованих інфляційних втрат у розмірі 766 720,77 грн. за весь період прострочення;

112 077,14 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення сплати кредиту за період з 03.03.2009 р. по 31.12.2011 р., що складає частину від загальної суми нарахованих 3% річних у розмірі 218 640,09 грн. за весь період прострочення;

99 190,96 грн. пеня за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом за період з 01.02.2010 р. по 30.06.2012 р., що складає частину від загальної суми нарахованої пені у розмірі 1 028 811,03 грн. за весь період прострочення;

65 571,04 грн. інфляційні втрати за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом за період з 01.02.2010 р. по 30.04.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованих інфляційних втрат у розмірі 545 718,84 грн. за весь період прострочення;

67 370,53 грн. - 3% річних, нарахованих за прострочення сплати відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 01.02.2010 р. по 31.12.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованих 3% річних у розмірі 108 569,14 грн. за весь період прострочення;

39 232,98 грн. - пеня за простроченою комісією за управління кредитною лінією за період з 01.02.2010 р. по 31.08.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованої пені у розмірі 157 886,83 грн. за весь період прострочення;

15 746,96 грн. - інфляційні втрати за простроченою комісією за управління кредитною лінією за період з 01.02.2010 р. по 31.08.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованих інфляційних втрат у розмірі 85 000,22 грн. за весь період прострочення; 5 151,27 грн. - 3% річних, нарахованих за простроченою комісією за управління кредитною лінією за період з 01.02.2010 р. по 30.09.2013 р., що складає частину від загальної суми нарахованих 3% річних у розмірі 15 915,59 грн. за весь період прострочення.

Доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості відповідачем не надано.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 кредитного договору сторонами погоджено, що позичальник у випадку прострочення ним виконання зобовязання по поверненню банку сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом зобовязаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Пунктом 5.3 кредитного договору сторони домовились, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

Таким чином, у випадку прострочення позичальником виконання грошового зобовязання умовами договору передбачена можливість стягнення з нього трьох процентів річних, інфляційних нарахувань та пені, нарахованих не лише на суму простроченої заборгованості за кредитом, а й на суму прострочених відсотків за неправомірне користування кредитом та на суму простроченої комісії за управління кредитною лінією.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 р. у справі №6-2129цс16 викладений правовий висновок, що «Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому, індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид, цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні З % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором».

У іншій постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі №6- 100цс14 викладений правовий висновок, що «Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов'язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання».

Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19.11.2014 р. у справі №6-160цс14 та від 08.06.2016 р. у справі №6-3006цс15 пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Таким чином, Відповідач в апеляційній скарзі ототожнив поняття інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, з поняттям пені, що є неприпустимим.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування:

- простроченої заборгованості за кредитом;

- відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 01.01.2010 р. по 19.07.2016 р.;

- комісійної винагороди за управління кредитною лінією за період з 01.01.2010 р. по 19.07.2016 р.;

- пені за простроченим кредитом за період з 03.03.2009 р. по 31.08.2009 р., що складає частину від загальної суми нарахованої пені в розмірі 1 630 994,47 грн. за весь період прострочення;

- інфляційних втрат за простроченим кредитом за період з 03.03.2009 р. по 31.01.2010 р., що складає частину від загальної суми нарахованих інфляційних втрат у розмірі 766 720,77 грн. за весь період прострочення;

- 3% річних, нарахованих за прострочення сплати кредиту за період з 03.03.2009 р. по 31.12.2011 р., що складає частину від загальної суми нарахованих 3% річних у розмірі 218 640,09 грн. за весь період прострочення;

- пені за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом за період з 01.02.2010 р. по 30.06.2012 р., що складає частину від загальної суми нарахованої пені у розмірі 1 028 811,03 грн. за весь період прострочення;

- інфляційних втрат за простроченими відсотками за неправомірне користування кредитом за період з 01.02.2010 р. по 30.04.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованих інфляційних втрат у розмірі 545 718,84 грн. за весь період прострочення;

- 3% річних, нарахованих за прострочення сплати відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 01.02.2010 р. по 31.12.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованих 3% річних у розмірі 108 569,14 грн. за весь період прострочення;

- пені за простроченою комісією за управління кредитною лінією за період з 01.02.2010 р. по 31.08.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованої пені у розмірі 157 886,83 грн. за весь період прострочення;

- інфляційних втрат за простроченою комісією за управління кредитною лінією за період з 01.02.2010 р. по 31.08.2014 р., що складає частину від загальної суми нарахованих інфляційних втрат у розмірі 85 000,22 грн. за весь період прострочення;

- 3% річних, нарахованих за простроченою комісією за управління кредитною лінією за період з 01.02.2010 р. по 30.09.2013 р., що складає частину від загальної суми нарахованих 3% річних у розмірі 15 915,59 грн. за весь період прострочення,

прийшла до висновку, що місцевий господарський суд, правомірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача вищезазначені виплати, оскільки свої зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом та комісійної винагороди відповідачем не виконано.

Доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості, а також власного контр розрахунку спірної суми заборгованості на час розгляду спору відповідач не надав, у звязку з чим колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що рішення не містить висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру заявлених штрафних санкцій.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено договором або законом. припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Правова позиція щодо можливості зміни строку нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст.232 ГК України, викладена у постанові Верховного суду України від 15.04.2015 р. у справі №3-53гс15, в якій зазначено, що «Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобовязання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України».

Як розяснено у п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питанні практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» щодо пені за порушення грошових зобовязань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати 6 місяців від дня, коли відповідне зобовязання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Пунктом 3.5 Кредитного договору ПАТ Промінвестбанк та Відповідач у момент його укладання визначили, що у випадку, якщо Банком застосована до Відповідача неустойку у вигляді пені, остання нараховується Банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно та сплачується Відповідачем у порядку, передбаченому п.3.2 цього Договору для нарахування та сплати відсотків.

Отже, Банк та Відповідач умовами Кредитного договору передбачили збільшення періоду нарахування пені, що відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Тому нарахування пені за прострочення сплати сум кредиту за період з 03.03.2009 року по 31.08.2009 р., відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 01.02.2010 р. по 30.06.2012 р., комісії за управління кредитною лінією за період з 01.02.2010 року по 31.08.2014 р. відповідає умовам п. 3.5 Кредитного договору та ч. 6 ст. 232 ГК України, і таке нарахування було здійснено в звязку з невиконанням Відповідачем зобовязань за Кредитним договором.

Доводи скаржника про те, що господарським судом не застосовано спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до приписів п.1 ч.2 статті 258 ЦК України, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільний кодекс України передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК України).

Частиною 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак. не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 р. у справі №6-1824цс15 викладено правовий висновок, що «відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. З аналізу зазначених правових норм випливає, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті б і частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України, то розрахунок пені та штрафу слід провести в межах збільшеної позовної давності установленої сторонами в договорі».

У п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» викладена правова позиція, що за правилами ч. 1 ст.259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документами, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

У момент укладення Кредитного договору ПАТ Промінвестбанк та Відповідач пунктом 6.8 Кредитного договору за взаємною згодою погодили, що всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду. При цьому, строк, у межах якого ПАТ Промінвестбанк може звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років.

Таким чином, Банком і Відповідачем при укладенні Кредитного договору було обумовлено збільшення позовної давності.

З урахуванням збільшеного строку позовної давності (як загальної, так і спеціальної) до 10 років, колегія суддів вважає доводи скаржника про сплив спеціальної позовної давності безпідставними.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

В звязку з цим, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

В той же час Відповідач у суді першої інстанції із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу не звертався.

Таким чином, виходячи з положень Цивільного кодексу України, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства "ШВИДКІСНИЙ ТРАМВАЙ", м. Кривий Ріг Дніпропетровська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року у справі № 904/8149/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 07.02.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна