Рішення № 64591969, 07.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р.Справа № 922/4312/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна", м. Київ до Комунального підприємства "Міська молочна фабрика - кухня дитячого харчування" м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов.№3/10 від 10.01.17);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна", м. Київ звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Комунального підприємства "Міська молочна фабрика - кухня дитячого харчування" м. Харків в якій просить суд стягнути з останнього 697853,67грн. основного боргу, 3% річних в сумі 10972,18грн. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору купівлі-продажу №22-05-13/01, укладеного між сторонами 22.05.2016 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 10632,39 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.12.2016 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.01. 2017 року.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2017 року, розгляд справи відкладено до 07.02.2017 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 07.02.2017року підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач в призначене судове засідання 07.02.2017року свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, причини неявки у судове засідання суду не повідомив. Ухвала про порушення провадження у справі №922/4312/16 направлена адресу відповідача повернулась до суду без вручення адресату, з приміткою пошти "за закінченням строку зберігання".

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 07 лютого 2017року представник позивача не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

22.05.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ПАККОР Україна» (Продавець) та комунальним підприємством «Міська молочна фабрика-кухня дитячого харчування» (Покупець) було укладено Договір №22-05-13/01.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" ЄДРПОУ 30021648 засноване в 1998 році, але в 2013 року мало назву товариство з обмеженою відповідальністю «ПАККОР Україна», а в 2014 році було змінено назву на товариство з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Україна».

Згідно з п.1.1. даного Договору ТОВ «ПАККОР Україна», як Продавець, поставляє і передає у власність КП «Міська молочна фабрика-кухня дитячого харчування» - Покупця, а Покупець приймає і оплачує на умовах даного Договору товар .

У відповідності до п.1.2. Договору асортимент Товару оговорюється Сторонами в специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що ціни та загальна вартість обчислюється в гривні, включаючи ГІДВ.

Відповідно до п.2.2. Договору Покупець замовляє Товар, та здійснює оплату на момент виготовлення Товару, за дійсним Договором, у відповідності з рахунком Продавця.

Відповідно до п.п.3.1. поставка Товару здійснюється на адресу Покупця. Датою поставки Товару по даному Договору вважається дата приймання Товару Покупцем, що вказана у видатковій накладній.

У відповідності до п.8.1. Договору він був укладений з моменту підписання і діяв до 31 грудня 2015р.

Відповідно до п.8.6. Договору у випадку, якщо жодна із Сторін не заявить про свої наміри розірвати Договір не пізніше 30 днів до вказаної дати, дія Договору автоматично продовжується на наступний рік.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар , а саме:

22 лютого 2016 року відповідно до накладної №162 було поставлено Товар на загальну суму 118 365,48 грн.

10 березня 2016 року відповідно до накладної №28 було поставлено Товар на загальну суму 90 183,23 грн.

22 березня 2016 року відповідно до накладної №82 було поставлено Товар на загальну суму 286 056,46 грн.

-21 квітня 2016 року відповідно до накладної №ВН000000065 було поставлено Товар на загальну суму 145 920,05 грн.

16 травня 2016 року відповідно до накладної №Б0000000020 було поставлено Товар на загальну суму 395 481,84 грн.

-25 травня 2016 року відповідно до накладної №Б0000000040 було поставлено Товар на загальну суму 301 672,90 грн.

-11 серпня 2016 року відповідно до накладної №Б0000000063 було поставлено Товар на загальну суму 250 173,71 грн.

На момент підписання Акту звірки взаєморозрахунків 30.09.2016р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 997 853,67 грн.

Надалі, відповідач здійснив оплату за отриманий товар частково, а саме: 28.10.2016р. на суму 100 000,00 грн., та 17.11.2016р. на суму 100 000,00 грн., 30.11.2016р. на суму 100 000,00 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем прийнятих за Договором зобов'язань по оплаті поставленого товару,28 жовтня 2016 року на адресу Відповідача була направлена претензія №212 з вимогою сплати заборгованості за Договором 22-05-13/01. Проте, відповідач на претензію позивача не відреагував, належної відповіді не надав.

Як зазначає Позивач, станом на момент подання позовної заяви та розгляду справи позивачем кошти не повернуто, та зв'язку з вищезазначеним, Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна", м. Київ звернулось до господарського суду Харківської області з позовом Комунального підприємства "Міська молочна фабрика - кухня дитячого харчування" м. Харків про стягнення суми основного боргу 697 853,67 грн. та 3 % річних в сумі 10 972,18грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Оцінивши зміст договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до п.п.3.1. поставка Товару здійснюється на адресу Покупця. Датою поставки Товару по даному Договору вважається дата приймання Товару Покупцем, що вказана у видатковій накладній.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки відповідачу узгодженого товару не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 697 853,67грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 10972,18грн. то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування позивачем 3% річних у розмірі 10 972,18грн. суд вважає, що вони нараховані вірно та у відповідності до норм діючого законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства "Міська молочна фабрика-кухня дитячого харчування" (61054, м. Харків, вул. Механізаторська,13, код 22696568) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41 , код 30021648) - 697 853,67грн. основного боргу, 3% річних в сумі 10972,18грн., 10632,39 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_2