Рішення № 64590921, 02.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017Справа №910/24133/16

За позовом Приватного підприємства "ДЕН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія"

про стягнення 77 202,35 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко В.О. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ДЕН" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" (відповідач) 77202,35 грн., з яких: 64818,89 грн. - сума неоплачених зобов'язань, 714,36 грн. - 3% річних, 4233,17 грн. - індекс інфляції, 7435,93 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №11/07-3 про надання послуг комплексного прибирання від 01.06.2011 в частині оплати за надані послуги, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 64818,89 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані 3% річних у розмірі 714,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 4233,17 грн. та 7435,93 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 порушено провадження по справі № 910/24133/16 та призначено її до розгляду на 02.02.2017.

06.01.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 02.02.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 02.02.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103040468580.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 02.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2011 між Приватним підприємством "ДЕН" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" (замовник, відповідач) укладений договір №11/07-3 про надання послуг комплексного прибирання (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання щодо виконання комплексу робіт по прибиранню складських приміщень площею 436 кв.м. (роботи), розташованого за адресою: 70420 Запорізька область с. Хортиця пр. Сонячний 5-а, а замовник зобов'язується прийняти й своєчасно сплатити проведені виконавцем роботи.

Виконавець зобов'язується виконувати роботи на об'єкті відповідно до затверджених переліків і графіків робіт, зазначених у відповідних додатках до договору (пп. 2.1.1. п. 2.1.).

Оформлення факту виконання робіт здійснюється щомісяця в останній день, в якому виконувались роботи, за актом виконаних робіт, в якому фіксується обсяг виконаних основних і додаткових робіт (за їх наявності), строк і вартість виконаних робіт. Оформлені виконавцем акт та рахунок передаються замовнику протягом 3 (трьох) робочих днів місяця, наступного за місяцем виконання робіт (п. 4.1.).

Згідно із п. 4.2. договору, замовник підписує акт виконаних робіт і направляє його виконавцеві не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту його отримання, за винятком випадків, передбачених п. 4.3. договору.

Відповідно до п. 2.3.2. договору, замовник зобов'язався своєчасно сплачувати рахунки виконавця за якісно виконані роботи.

Згідно із п. 3.1. договору, у редакції додаткової угоди №11 від 15.07.2015, вартість робіт з прибирання приміщень за договором складає 33688,76 грн., в тому числі ПДВ - 5614,79 грн.; вартість проведення висотно-верхолазного вологого прибирання за рік складає 46404,15 грн., в тому числі ПДВ - 7734,03 грн.

Пунктом 3.2. договору сторони погоди, що оплата робіт здійснюється кожного місяця, наступного за місяцем виконання робіт, протягом 5 (п'яти) днів з моменту підписання акту виконаних робіт і надання виконавцем рахунку.

В пункті 5.1. договору сторони погодили, що у випадку порушення замовником строків оплати за виконані роботи замовник виплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової строків НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

На виконання умов договору, позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 64818,89 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000067 від 03.02.2016, №ОУ-0000832 від 31.08.2016, №ОУ-0000897 від 26.09.2016.

Разом з актами позивачем було виставлено рахунки на оплату: рахунки-фактури №СФ-0001097 від 31.08.2016, СФ-0001154 від 26.09.2016, №СФ-0000081 від 03.02.2016, що підтверджується посиланнями на вказані рахунки в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, наданих позивачем у лютому 2016 року, серпні-вересні 2016 року послуг на суму 64818,89 грн. не сплатив.

24.10.2016 відповідачем повторно направлено відповідачу рахунки на оплату послуг.

12.12.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. №12-12/1 від 12.12.2016 про сплату заборгованості за договором №11/07-3 про надання послуг комплексного прибирання від 01.06.2011.

Оскільки відповідач допустив порушення взятих на себе грошових зобов'язань, позивач звернувся до суду з даним позовом та заявив про стягнення з відповідача 64818,89 грн. - заборгованості, 714,36 грн. - 3% річних, 4233,17 грн. - індексу інфляції, 7435,93 грн. - пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається із матеріалів справи, у лютому 2016 року, серпні-вересні 2016 року позивач надав відповідачу послуги з прибирання та висотних робіт на суму 64818,89 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000067 від 03.02.2016, №ОУ-0000832 від 31.08.2016, №ОУ-0000897 від 26.09.2016.

Вищевказані акти надання послуг підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Вартість наданих позивачем послуг на загальну суму 64818,89 грн. відповідачем не оплачена.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач у строки, визначені п. 3.2. договору за договором №11/07-3 про надання послуг комплексного прибирання від 01.06.2011 оплату наданих позивачем послуг за заявлений період не здійснив, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача за вказаним договором становbnm 64818,89 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги по договору №11/07-3 про надання послуг комплексного прибирання від 01.06.2011 в розмірі 64818,89 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 64818,89 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 64818,89 грн.

Позивачем, також заявлено до стягнення, нараховані за періоди з 09.02.2016 по 23.12.2016, з 06.09.2016 по 23.12.2016, з 03.10.2016 по 23.12.2016, 3% річних у сумі 714,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 4233,17 грн. та 7435,93 грн. - пені.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за надані послуги передбачена у п. 5.1. договору.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у сумі 6281,06 грн., а тому позовні вимоги у цій частині, суд задовольняє частково.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що розмір інфляційних збитків та 3% річних є більшими, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 4233,17 грн. та 3% річних у сумі 714,36 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Приватного підприємства "ДЕН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" про стягнення 77 202,35 грн. частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" (01135, м. Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 12 , ідентифікаційний код 37310549) на користь Приватного підприємства "ДЕН" (03039, м. Київ, проспект Червонозоряний, буд. 119, офіс 20, ідентифікаційний код 31246688) заборгованість у розмірі 64818,89 грн., 3% річних у розмірі 714,36 грн., індекс інфляції у розмірі 4233,17 грн., пеню у розмірі 6281,06 грн. та судові витрати у розмірі 1357,37 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 07.02.2017.

Суддя С.О. Турчин