Постанова № 64590305, 07.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

07 лютого 2017 року №826/3937/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Балась Т.П. та Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКабінету Міністрів України Державної казначейської служби України провизнання протиправною бездіяльність та стягнення моральної шкоди, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, в якому просить (з урахуванням заяви про зміну предмету позову та доповнення позовних вимог від 29.06.2016):

- визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині невиконання пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 14.05.2015 №425-VIII щодо розроблення та затвердження державної цільової програми підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України виконати вимоги частини сімнадцятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» та розробити Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти категоріям громадян, визначених частиною сімнадцятою статті 44 Закону України «Про вищу освіту»;

- стягнути з держава Україна (через Державну казначейську службу України) на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв'язку з бездіяльністю Кабінету Міністрів України в частині не прийняття нормативно-правового акту, яким було б врегульовано порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, позивача, як внутрішньо переміщеної особи, позбавлено законодавчого права на отримання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Кабінет Міністрів України проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про відсутність бездіяльності останнього, заявленої позивачем, оскільки відповідачем на виконання положень частини сімнадцятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» у редакції Закону України від 14.05.2015 №425-VIII прийнято Постанову від 23.11.2016 №975, якою затверджено Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти. Крім того, відповідачем у письмових запереченнях проти позову наголошено, що дорученням Прем'єр-міністра України саме на Міністерство освіти і науки України покладено обов'язок з розроблення проекту вказаного Порядку, проте, Кабінет Міністрів України не має повноважень щодо проведення контролю за діяльністю міністерств, у тому числі Міністерства освіти і науки України.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти» від 14.05.2015 №425-VIII статтю 44 Закону України «Про вищу освіту» доповнити частиною сімнадцятою такого змісту:

« 17. Держава забезпечує особам, визнаним учасниками бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та їхнім дітям, дітям, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, одержаного в період участі в антитерористичній операції, дітям, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час масових акцій громадянського протесту, дітям, зареєстрованим як внутрішньо переміщені особи, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах, - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді:

повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

соціальної стипендії;

безоплатного забезпечення підручниками;

безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах;

безоплатного проживання в гуртожитку;

інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України».

При цьому, Прикінцевими положеннями названого Закону Кабінету Міністрів України протягом одного місяця з дня опублікування цього Закону необхідно забезпечити розроблення та затвердження державної цільової програми підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.

За твердженнями позивача, з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не виконання наведених законодавчих положень, чим порушено права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1, остання звернулась з даним позовом до суду.

Досліджуючи підстави викладеного, суд аналізує наступні правові норми.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки від 27.11.2014 №3009005232 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, остання видана ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підтвердження того, що вона постійно проживала у АДРЕСА_2 і переміщена до АДРЕСА_1.

При цьому, ОСОБА_1 є студенткою денної форми навчання у Київському національному університеті будівництва і архітектури, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією студентського квитка, виданого 01.04.2015 та дійсного до 30.06.2017.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

У силу частин першої та другої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Як вбачається зі змісту частини сімнадцятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок з визначення Порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян.

Так, дорученням Прем'єр-міністра України від 17.06.2015 №23575/1/1-15 на виконання приписів частини сімнадцятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» на відповідних посадових осіб, зокрема на Міністра освіти і науки України, покладено обов'язки з підготовки і надання в установленому порядку на розгляд Уряду проект нормативно-правового акту щодо визначення порядку та умов надання відповідної державної цільової підтримки.

Надалі, дорученнями Прем'єр-міністра України, адресованими Міністру освіти і науки України, неодноразово наголошувалось на порушенні строків підготовки проекту вказаного акту.

Станом на момент розгляду справи судом Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 №975 на виконання положень частини сімнадцятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» затверджено Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, який набрав чинності з 01.01.2017.

Таким чином, з огляду на те, що наразі Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, а також того, що відповідачем вчинялися покладені на нього обов'язки з прийняття відповідного нормативно-правового акту, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому, щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, яку позивач пов'язує з фактом протиправної бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду справи, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні вказаної частини позовних вимог також.

Беручи до уваги все викладене вище, враховуючи заявлений предмет та підстави позову, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Суддя Балась Т.П.

Суддя Мазур А.С.