Постанова № 64589202, 02.02.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року м.Житомир справа № 806/2136/16

категорія 11.5

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Господарчук І.В.,

за участю: представника позивача Дурави В.А.

представника відповідача Колесник А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної фіскальної служби України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2016 р. ВП № 52020432,

встановив:

Державна фіскальна служба України звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 04.10.2016 ВП№52020432.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у рамках виконавчого провадження №25020432, відкритого відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання виконавчого листа №8063/331/16 позивач позбавлений можливості скористатися правом добровільного самостійного виконання рішення суду , а тому не виконав таке рішення вчасно з поважних причин. Крім того, зазначає, що оскаржувані постанови прийнято без урахування усіх обставин, що мають для цього значення. Вважає, що державний виконавець застосував до позивача санкції у вигляді стягнення виконавчого збору всупереч умовам та обставинам, визначених чинним законодавством. Тому просить скасувати вказану постанову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила. Пояснила, що спірна постанова державним виконавцем винесена у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження", оскільки рішення суду в добровільному порядку у визначений строк не було виконане.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що 25.08.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52020432 на виконання виконавчого листа від 03.08.2016 року, виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі №806/331/16, яким зобов"язано Державну фіскальну службу України зарахувати на рахунок Міського комунального підприємства "Бердичівводоканал" №37512000079899 у системі електронного адміністрування податку на додану вартість кошти в сумі 1024360 грн. 93 коп. відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунків на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року №375.(а.с.19)

Вказаною постановою, боржнику надано строк до 01.09.2016 для добровільного виконання рішення суду.

ДФС отримало постанову про відкриття виконавчого провадження 26.08.2016.(а.с.18)

Листом від 01.09.2016 року ДФС звернулася до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з клопотанням, в якому просила останнього звернутись до Житомирського окружного адміністративного суду із поданням про зміну порядку виконання постанови суду у справі №806/331/16 та до завершення розгляду подання зупинити виконавче провадження. (а.с.21-29,78).

Згідно штампу вхідної кореспонденції, даний лист отриманий відповідачем 24.10.2016 (а.с.78)

В подальшому державним виконавцем листом від 29.09.2016 року № 628/20.1/10 на адресу ДФС направлено вимогу про виконання виконавчого листа, виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі №806/331/16, та про необхідність повідомити відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС протягом п"яти робочих днів про його виконання.

04.10.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України , за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 2040,00 грн. (а.с.16-17)

Вважаючи, що рішення суду не виконувалось через поважні причини, а оскаржувана постанова відповідачем винесена протиправною, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи прийняті постанови на відповідність їх ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України "Про виконавче провадження" 21.04.1999 року № 606-XIV зі змінами і доповненнями (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Положеннями ч.1 ст. 27 Закону передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

З наведеного слідує, що після спливу строку, встановленого для добровільного виконання рішення суду, державний виконавець невідкладно розпочинає вчиняти дії щодо примусового його виконання.

Як свідчать матеріали справи, постанова Житомирського окружного адміністративного суду у справі №806/331/16 не була виконана у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, строк для самостійного його виконання.

Так, у постанові про відкриття виконавчого провадження від 25.08.2016 державним виконавцем було надано ДФС строк до 01.09.2016 для самостійного виконання рішення суду. (а.с.19-20)

Стверджуючи про протиправність спірної постанови про стягнення виконавчого збору та вказуючи на поважність причини невиконання судового рішення, представник позивача посилається на лист ДФС від 01.09.2016 №1833м/5/99-99-12-03-01-16, у якому боржник повідомив державного виконавця про неможливість виконання судового рішення та просив у зв"язку з цим звернутися до суду із заявою про заміну способу і порядку виконання постанови суду від 05.04.2016 та зупинити до розгляду даної заяви виконавче провадження. Цього останнім зроблено не було.

Однак, суд не приймає до уваги такі доводи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як передбачає ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно вимог закону, оскільки його повноваження визначені у законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Таким чином, звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання є правом, а не обов'язком державного виконавця.

Відтак, суд вважає безпідставними доводи позивача про невиконання державним виконавцем обов'язку звернення до суду з поданням про зміну способу та порядку виконання судового рішення за заявою боржника від 01.09.2016, та зупинення у зв"язку з цим виконавчого провадження.

Крім того, судом враховується та обставина, що про причини, які перешкоджають виконанню постанови суду в добровільному порядку у встановлені строки, позивач повідомив відділ примусового виконання рішень Департаменту ВДВС лише 24.10.2016, тобто вже після винесення спірної постанови (а.с.78).

Щодо посилання представника позивача на те, що виконання рішення без нормативного врегулювання, а саме затвердження проекту постанови КМУ "Про внесення змін до пункту 9 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість", що необхідний для виконання судового рішення, неможливе, суд зазначає таке.

Статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні (ч. 3 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто, з аналізу норми даної статті слідує, що законодавцем не ставиться в залежність поважність причин невиконання боржником рішення суду із застосуванням до нього стягнення у виді виконавчого збору.

Таке застосування здійснюється у зв`язку з невиконанням боржником виконавчого документа у наданий державним виконавцем для самостійного виконання строк.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 №5 "Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

В ході розгляду справи підтверджено, що державний виконавець надавав можливість позивачу виконати рішення суду у добровільному порядку, проте така можливість використана не була. Крім того, вказані позивачем процедурні порушення при винесенні оскаржуваної постанови не спростовують її суті та не можуть бути підставою для її скасування.

З урахуванням того, що як встановлено вище, постанова про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 2040,00 грн. винесена державним виконавцем у зв`язку з невиконанням рішення суду у наданий боржнику для самостійного виконання строк, суд приходить до висновку, що в даному випадку, оскаржувана постанова винесена відповідачем на законних підставах.

Відповідно до частин 1,2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи відповідачем доведено правомірність прийнятих рішень, а тому оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору у ВП52020431 від 04.10.2016 року прийняту головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадним І.С. на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 86,94,158-162,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 07 лютого 2017 р.