Постанова № 64589154, 30.01.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2017 рокум. Ужгород№ 807/1137/16

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання Кубічек Н.І.

за участі:

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2;

представників відповідача - Сойми Світлани Василівни та Демчик Наталії Іванівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 30 січня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову у повному обсязі було складено 06 лютого 2017 року.

До Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовною заявою ОСОБА_1 до Тячівської районної державної адміністрації, якою з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог остаточно просила суд: "1. Прийняти дану адміністративну позовну заяву до Закарпатського окружного адміністративного суду; 2. Скасувати розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 230-к від 02 серпня 2016 року; 3. Поновити мене, ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області; 4. Зобов'язати голову Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області оплатити мені середній заробіток за час вимушеного прогулу; 5. Зобов'язати голову Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області відшкодувати мені нанесену моральну шкоду в розмірі (100) сто тисяч гривень; 6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць".

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач обіймала посаду начальника відділу містобудування і архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора району, проте у зв'язку з Розпорядженням тимчасово виконуючого обов'язки голови Тячівської районної державної адміністрації № 119-к від 13 травня 2015 року було звільнено з роботи відповідно до статті 40 частини 1 пункту 1 Кодексу законів про працю України на підставі Розпорядження т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації від 04 лютого 2015 року № 57 "Про ліквідацію відділу містобудування та архітектури державної адміністрації". Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року, позивача було поновлено на роботі на посаді начальника новоутвореного відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, головного архітектора району Тячівської районної державної адміністрації. 25 січня 2016 року голова Тячівської РДА підписав Розпорядження № 30 "Про ліквідацію відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації, без правонаступництва". 29 січня 2016 року створений новий відділ капітального будівництва, містобудування та архітектури державної адміністрації, який за своїми правами та обов'язками аналогічний відділу, що ліквідовано. 02 серпня 2016 року Розпорядженням № 230-к позивача було звільнено у зв'язку з ліквідацією відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації. Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, оскільки Тячівською РДА за правовими ознаками проведено реорганізацію структури райдержадміністрації, а не ліквідацію. З огляду на вимоги статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України працівники цих підрозділів не підлягали звільненню з роботи. Крім того, позивач вказав на те, що останній був звільнений під час його тимчасової непрацездатності.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з мотивів наведених вище.

Представники відповідача заперечили, щодо задоволення адміністративного позову з підстав наведених у письмових запереченнях. Додатково пояснили, що прийняття вищезазначених розпоряджень є законним та таким, що відповідають чинному законодавству. Також вказали, що при звільненні позивача відповідачем було дотримано всіх передбачених законодавством України гарантій. Звернули увагу суду на те, що позивач не користується повагою (авторитетом) в районі, зокрема в деякий органах місцевого самоврядування та громадських формувань.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до Розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області "Про призначення ОСОБА_1." від 13 жовтня 2010 року №189 к, позивач займала посаду начальника відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, головного архітектора району (а.с. 8).

Судом під час судового розгляду встановлено, що згідно Розпорядження в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області "Про внесення змін у структуру державної адміністрації" від 04 лютого 2015 року за № 56, у структурі Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області: 1. Ліквідовано сектор житлово-комунального господарства; 2. Утворено відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства чисельністю 5 штатних одиниць.

Також даним розпорядженням затверджено структуру відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської.

Відповідно до Розпорядження в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області "Про ліквідацію відділу містобудування та архітектури державної адміністрації" від 04 лютого 2015 року за № 57, у структурі Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області вирішено ліквідувати відділ містобудування та архітектури. Цим же Розпорядженням утворено ліквідаційну комісію, затверджено голову ліквідаційної комісії, а також зобов'язано голову ліквідаційної комісії здійснити передбачені законодавством заходи, пов'язані з ліквідацією відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, зобов'язано заступника голови державної адміністрації ОСОБА_6 попередити працівників відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації про можливе майбутнє вивільнення.

13 травня 2015 року згідно з Розпорядженням тимчасово виконуючого обов'язки голови Тячівської районної державної адміністрації № 119-к позивача було звільнено з роботи відповідно до статті 40 частини 1 пункту 1 Кодексу законів про працю України. Підставою для звільнення слугувало Розпорядження т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації від 04 лютого 2015 року № 57 "Про ліквідацію відділу містобудування та архітектури державної адміністрації".

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року (адміністративна справа за № 807/1017/15) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано Розпорядження Т.в.о голови Тячівської районної державної адміністрації від 13 травня 2015 року № 119-к "Про звільнення ОСОБА_1.". Поновлено ОСОБА_1, на роботі на посаді начальника Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора Тячівського району з 14 травня 2015 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 14 травня 2015 року по 04 січня 2016 року у розмірі 13174,12 грн.. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора Тячівського району та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1646,72 грн. (а.с.а.с. 15-22).

Тячівською районною державною адміністрацією Закарпатської області було оскаржено вказану постанову до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року Апеляційну скаргу Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року по справі № 807/1017/15 - без змін (а.с.а.с. 24-29).

25 січня 2016 року головою Тячівської РДА ОСОБА_7 прийнято Розпорядження № 30 "Про ліквідацію відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації", згідно якого було ліквідовано у структурі державної адміністрації відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації, без правонаступництва. Цим же розпорядженням була утворена ліквідаційна комісія (а.с. 41). Додаток 1 до вищевказаного Розпорядження містить склад ліквідаційної комісії (а.с. 42). Цим Розпорядженням відповідачем було ліквідовано відділ у який, згідно постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року (адміністративна справа за № 807/1017/15), з 14 травня 2015 року було поновлено ОСОБА_1, на роботі на посаді начальника Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора Тячівського району.

Прийняття Розпорядження № 30 від 25 січня 2016 року "Про ліквідацію відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації" відповідачем аргументовано статтями 5, 6, 39, та 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", Постановами Кабінету Міністрів України: - від 12 березня 2005 року № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" (із змінами); - від 18 квітня 2012 року № 606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій", а також поданням керівника апарату державної адміністрації від 31 грудня 2015 року.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій. Типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" вказує на акти місцевих державних адміністрацій, а стаття 39 цього ж Закону, регулює питання щодо повноважень голів місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Гранична чисельність, фонд оплати праці працівників і витрати на утримання місцевих державних адміністрацій та їх апаратів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Для забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій, їх структурних підрозділів за ними на праві управління закріплюється майно, що є державною власністю. Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.

Відповідно до пунктів 3-1, 4 абзацу 2 та 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року за № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій", зокрема, у складі місцевих державних адміністрацій утворюються такі структурні підрозділи (якщо інше не передбачено законодавчими актами): департамент - структурний підрозділ обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (крім їх апаратів), що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність), координації роботи, пов'язаної з виконанням таких завдань, за умови, що в його складі буде не менш як два управління; управління - структурний підрозділ місцевої державної адміністрації одногалузевого або однофункціонального спрямування, до складу якого входить не менш як два самостійних відділи; відділ - структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом діяльності місцевої державної адміністрації з штатною чисельністю не менше ніж п'ять одиниць в обласній державній адміністрації та не менше ніж три одиниці у районній державній адміністрації; сектор - структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом діяльності місцевої державної адміністрації, функції якого неможливо поєднати з функціями інших структурних підрозділів, з штатною чисельністю не менше ніж дві одиниці. Кількість заступників керівників зазначених структурних підрозділів визначається за критеріями, установленими для апарату центрального органу виконавчої влади. Установити, що, зокрема, у складі апарату районних державних адміністрацій, їх самостійних управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади в районах та містах обласного значення можуть утворюватися (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу) відділи з штатною чисельністю не менш як 3 одиниці та сектори з штатною чисельністю не менш як 2 одиниці. У разі недоцільності утворення у складі апарату місцевих державних адміністрацій, їх структурних підрозділів, зазначених у пункті 31 цієї постанови, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади підрозділів, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту, для виконання окремих функцій вводяться посади відповідних спеціалістів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2012 року за № 606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій" затверджені рекомендаційні переліки структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій згідно з додатками 1 і 2. Відповідно до рекомендаційного переліку структурних підрозділів районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації (Додаток 2) рекомендовано такий структурний підрозділ, зокрема, як підрозділ містобудування та архітектури. Вид структурних підрозділів (управління, відділ, сектор) та їх статус як юридичних осіб публічного права визначається головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації залежно від ступеня складності завдань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій". Цією ж Постановою, головам обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації з урахуванням вимог законів та особливостей відповідної адміністративно-територіальної одиниці надано право утворювати структурні підрозділи, не зазначені в рекомендаційному переліку, в межах бюджетних асигнувань, виділених для утримання відповідної місцевої державної адміністрації.

У своєму поданні, яке стало підставою прийняття відповідачем Розпорядження № 30 від 25 січня 2016 року "Про ліквідацію відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації", керівник апарату Тячівської районної державної адміністрації від 31 грудня 2015 року (а.с. 45) вказує наступне: "питання енергоефективності та енергозбереження перебувають на особливому контролі в органах державної влади України протягом останніх років. Проте, незважаючи на певні позитивні зрушення поставлена мета не досягнута, а запроваджені механізми управління не забезпечують належного впливу на процеси, що визначають рівень енергоефективності. У зв'язку з недоцільністю функціонування відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації, який не забезпечує координацію роботи щодо виконання Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 145-р, ефективне використання всіх розпорядчих документів Закарпатської обласної державної адміністрації, пропоную у 2016 році: ліквідувати відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації".

Приймаючи Розпорядження № 30 від 25 січня 2016 року "Про ліквідацію відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації", відповідач погодився із поданням керівника апарату Тячівської районної державної адміністрації від 31 грудня 2015 року та з посиланням на ряд нормативних документів, що судом зазначено вище, які регулюють повноваження відповідача, реалізував вказане подання.

Розпорядженням № 48 від 29 січня 2016 року голови Тячівської РДА ОСОБА_7 "Про утворення відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури державної адміністрації", утворено у структурі державної адміністрації відділ капітального будівництва, містобудування та архітектури державної адміністрації штатною чисельністю 3 одиниці. Цим же розпорядженням затверджено структуру утвореного відділу (а.с.а.с. 48, 49).

Аргументуючи Розпорядження № 48 від 29 січня 2016 голова Тячівської РДА посилався на ряд нормативних актів, які регулюють питання повноваження відповідача, а також подання керівника апарату державної адміністрації від 31 грудня 2016 року.

Розпорядженням голови Тячівської РДА № 57 від 05 лютого 2016 року було затверджено Положення про відділ капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації (а.с.а.с. 50-56).

10 лютого 2016 року на виконання Постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року № 807/1017/15 та виконавчого листа № 153/4-846 від 27 січня 2016 року Розпорядженням голови Тячівської РДА № 41-к, позивача було поновлено на посаді начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації, головного архітектора району з 14 травня 2015 року (а.с.а.с. 116, 185).

Розпорядженням голови Тячівської РДА № 67 від 10 лютого 2016 року було внесено зміни до розпорядження голови державної адміністрації від 25 січня 2016 року № 30. Викладено додаток 1 до розпорядження голови державної адміністрації від 25 січня 2016 року № 30 у новій редакції. У зв'язку з цим головою ліквідаційної комісії з питань ліквідації відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації був головний спеціаліст цього відділу ОСОБА_8, а начальник цього відділу ОСОБА_1 - членом ліквідаційної комісії (а.с.а.с. 46, 47).

В подальшому, листом Тячівської РДА від 10 лютого 2016 року № 03-35/83 попереджено позивача про, що відповідно до Розпорядження № 30 від 25 січня 2016 року "Про ліквідацію відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації", посада начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації, головний архітектор району, скорочується, а позивач підлягає вивільненню (Розпорядження від 10 лютого 2016 року № 42-к "Про можливе майбутнє вивільнення" ) цим же листом позивачеві було запропоновано роботу на вільній посаді головного спеціаліста відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури державної адміністрації (а.с.а.с. 117-119, 186-188).

Також позивачеві і в подальшому пропонувалися посади (а.с.а.с. 120, 189, 190).

Позивачем 24 березня 2016 року була подана заява відповідачеві про переведення останньої на посаду начальника новоствореного відділу (а.с. 57).

Під час судового розгляду встановлено, що вищевказана заява відповідачем була залишена поза увагою.

Відповідно до статті 13 частини 1 абзацу 6 та частини 2 Закону України "Про архітектурну діяльність", до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема: структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури. Структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом.

Відповідно до статті 14 частини 1 Закону України "Про архітектурну діяльність", керівники органів містобудування та архітектури, визначених абзацами п'ятим-сьомим частини першої статті 13 цього Закону, за посадою є головними архітекторами відповідних адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, області, району, міста).

Розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 22 липня 2016 року за № 209-к був оголошений конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" - начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора району (а.с. 122), цим же розпорядженням затверджено й умови проведення цього конкурсу.

Під час судового розгляду було встановлено, що позивач участі у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" - начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора району - не приймав.

02 серпня 2016 року розпорядженням голови Тячівської РДА ОСОБА_7 № 230-к було звільнено позивача у зв'язку з ліквідацією відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації (а.с.а.с. 125, 191).

Про таке звільнення позивача було повідомлено листом Тячівської РДА від 03 серпня 2016 року № 03-035/436 у зв'язку з тим, що позивач тимчасово непрацездатний (а.с. 126).

03 серпня 2016 року головою Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області прийнято розпорядження за № 400 "Про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації (а.с.а.с. 127, 200).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 03 серпня 2016 року було внесено запис за № 13191110004003004 щодо припинення відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації (а.с.а.с. 198, 199).

Відповідно до розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 08 серпня 2016 року за № 406 (а.с.а.с. 209, 210) створено тимчасову робочу групу по розгляду звернень громадян з питань містобудування, архітектури та документів по землеустрою на період реєстрації новоствореного відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури". У зв'язку з цим суд резюмує, що новостворений відділ капітального будівництва, містобудування та архітектури є правонаступником у розумінні повноважень щодо містобудування та архітектури ліквідованого відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 29 вересня 2016 року було внесено запис за № 13191020000003098 щодо проведення державної реєстрації юридичної особи - відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації (а.с.а.с. 211, 212).

Відповідно до пункту 5 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року за № 1074 далі по тесту - Порядок), орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до пункту 6 Порядку, у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади відбувається перехід прав і обов'язків до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Під передачею завдань та функцій ліквідованого органу іншим органам виконавчої влади законодавець мав на увазі передачу таких завдань та функцій вже діючому іншому органу, який поряд зі своїми завданнями та функціями буде виконувати завдання та функції ліквідованого органу, а не новоствореному органу.

Відповідно до статті 9 частини 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином суд вважає за необхідне до правовідносин, що склалися між позивачем і відповідачем, застосувати положення Порядку відповідно до вимог статті 9 частини 7 КАС України.

Суд констатує, що повноваження відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації, який ліквідовано відповідно до Розпорядження № 30 від 25 січня 2016 року здійснює новостворений відділ капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, який утворено Розпорядженням № 48 від 29 січня 2016 року.

Закарпатським окружним адміністративним судом, на підставі аналізу відповідних: Положення про відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації, що надано суду у судовому засіданні 30 січня 2017 року, та Положення про відділ капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, встановлено, що Тячівська районна державна адміністрація не відмовилася від повноважень (завдань та функцій), що здійснював ліквідований відділ, оскільки новостворений відділ продовжує виконання повноважень (завдань та функцій), які здійснював ліквідований відділ, який очолювала позивач, хоча повноваження новоствореного відділу дещо розширені.

Крім того, суд звертає увагу на безперервність здійснення відповідачем повноважень (завдань та функцій) ліквідованого відділу, оскільки до 29 вересня 2016 року (дата державної реєстрації новоствореного відділу) відповідачем здійснювалися повноваження ліквідованого відділу через тимчасову робочу групу по розгляду звернень громадян з питань містобудування, архітектури та документів по землеустрою на період реєстрації новоствореного відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури (а.с. 209).

Таким чином суд констатує, що відповідач не відмовився від виконання завдань та функцій ліквідованого ним відділу, що в свою чергу вказує на відсутність повної ліквідації.

Відповідно до пункту 1 абзацу 4 пункту "б" Постанови Кабінету Міністрів України, від 17 червня 1994 року за № 423 "Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України "Про державну службу"" (втратила чинність 06 серпня 2016 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 22 липня 2016 року за № 465), без конкурсного відбору або стажування можуть також прийматися, зокрема: державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 22 частини 5 Закону України "Про державну службу", у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.

Таким чином, суд вважає що у спірному випадку конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" - начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора району не повинен був оголошуватися, а відтак позивача необхідно було перевести на посаду начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора району.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Судом встановлено, що посада начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора району позивачеві не була запропонована.

Відповідно до статті 87 частини 1 пункту 1 Закону України "Про державну службу", підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Ухвалюючи 27 травня 2014 року постанову у справі № 21-108а14 про протиправне звільнення з публічної служби, Верховний Суд України, зокрема, вказав про необхідність при розгляді справ даної категорії перевіряти законність як розпорядчого акта про звільнення, так і процедури звільнення, оскільки правовий акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов'язані. "…Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з'ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і тлями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тобто під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, мають перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам, у тому числі, чи прийняті вони з метою, з якою це повноваження надано". Зважаючи на викладене, Верховним Судом України зроблено однозначний висновок, що зазначення суб'єктом владних повноважень у виданих ним актах такого способу припинення юридичної особи як ліквідація не є доказом дійсності ліквідації такої особи.

Аналізуючи спірну ситуацію Закарпатський окружний адміністративний суд констатує, що відповідач не відмовився від виконання завдань та функцій, що покладені на ліквідований відділ, а також не передав цих завдань та функцій іншим (діючим на час ліквідації) відділам (управлінням тощо) Тячівської районної державної адміністрації, а не новоствореному відділу.

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями статті 36 частини 1 пункту 4 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41). Статтею 36 частиною 4 КЗпП України встановлено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з положеннями статті 49-2 частин 1-3 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України). Крім того, наведені вище положення частини четвертої статті 36 КЗпП України встановлюють, що звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України можливе у випадку скорочення чисельності або штату працівників. Посада, яку займала позивач була збережена у новоствореному відділі.

Крім того, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (Постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2015 року, що ухвалена у справі за № 21-237а11).

Під час розгляду даної справи Закарпатським окружним адміністративним судом встановлено, що відповідачем не було забезпечено позивачеві законодавчо встановлених гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (стаття 49-2 частини 1-3 КЗпП України).

Більше того, відповідно до статті 40 частини 3 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Судом встановлено, що позивач була звільнена в період її тимчасової непрацездатності (а.с. 63), що суперечить зазначеній вище нормі. Оскільки повної ліквідації відділу, який очолювала позивач, не відбулося, про що суд зазначав вище, то у розумінні статті 40 частини 3 (перше речення цієї статті) КЗпП України, звільнення позивача не допускається.

Правову позицію щодо аналогічних спорів висловив Верховний Суд України також й у постанові від 01 липня 2014 року, що ухвалена у справі за № 21-212а14.

Відповідно до статті 244-2 частини 2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до положення про ліквідований відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації (пункт 5) відділ очолює начальник, який за посадою є головним архітектором району.

Тобто позивач до звільнення займала посаду начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства державної адміністрації, головного архітектору району про що свідчить й Розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 10 лютого 2016 року за № 41-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1." (а.с. 23).

Відповідно до Положення про новоутворений відділ капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації (його пункту 9), відділ очолює начальник, який за посадою є також головним архітектором району (а.с. 55).

Відповідно до статті 235 частини 1 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, звільнення позивача з роботи є протиправним. З огляду на зазначене,суд приходить до висновку, що Розпорядження голови Тячівської РДА ОСОБА_7 № 230-к від 02 серпня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1." є протиправним та відповідно підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 необхідно поновити на роботі саме на посаді начальника новоутвореного Відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації головного архітектора Тячівського району.

Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до оскарженого розпорядження відповідача - позивача було звільнено з роботи 02 серпня 2016 року тобто дата звільнення - 02 серпня 2016 року вважається останнім робочим днем позивача. А відтак з 03 серпня 2016 року у позивача почався вимушений прогул. Таким чином суд вважає, що необхідно поновити позивача саме з 03 серпня 2016 року, оскільки позивач вважається таким, що 02 серпня 2016 року був на роботі.

Відповідно до статті 235 частини 2 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, за наявності рішення суду про поновлення на роботі останнє підлягає негайному виконанню. Негайне виконання передбачає, що працедавець зобов'язаний поновити працівника на роботі на дату рішення суду (з часу оголошення рішення в судовому засіданні).

Як зазначає Верховний Суд України в своїй постанові від 14 січня 2014 № 21-395а13, суд ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.

В матеріалах справи міститься Довідка № 07-12/119 від 21 грудня 2016 року про середню заробітну плату позивача (а.с. 217).

Середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складає: 90,95 грн., а саме: 1864,58 грн. (середня заробітна плата за червень та липень 2016 року) : 20,5 робочі дні (середній за червень та липень 2016 року, згідно Листа Мінсоцполітики від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік").

Позивача поновлено на роботі рішенням суду від 30 січня 2017 року.

Отже, кількість робочих днів, згідно Листа Мінсоцполітики від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" та Листа Мінсоцполітики від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" із дня звільнення позивача (02 липня 2016 року) по день поновлення на роботі (30 січня 2017 року) становить: 20 днів (серпень 2016 року) + 22 дні (вересень 2016 року) + 20 днів (жовтень 2016 року) + 22 дні (листопад 2016 року) + 22 дні (грудень 2016 року) + 18 днів (січень 2017 року) = 124 дні.

Судом встановлено, що позивач протягом періоду вимушеного прогулу в іншому місці не працював, заробітну плату та соціальну допомогу по безробіттю не отримував.

Сума заробітної плати, необхідна для відшкодування позивачу за 124 днів вимушеного прогулу становить: (124 дні х 90,95 грн.) = 11277,80 грн..

Відповідно до статті 256 частини 1 пунктів 2 та 3 КАС України негайно виконуються постанови суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо позовної заяви в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 21 частиною 4 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним рішенням відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Також при вирішенні позовної заяви в частині вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн. суд приймає до уваги, що позивач з часу її поновлення на роботі (10 лютого 2016 року) по день її звільнення (02 серпня 2016 року) 70 днів знаходилася на лікуванні (а.с.а.с. 147-153).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 160-163, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 02 серпня 2016 року № 230-к "Про звільнення ОСОБА_1.".

Поновити ОСОБА_1, на роботі на посаді начальника Відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора Тячівського району з 03 серпня 2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 03 серпня 2016 року по 27 січня 2017 року у розмірі 11277,80 грн..

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора Тячівського району та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1864,58 грн..

У задоволенні позовної заяви у частині решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяС.Є. Гаврилко