Ухвала суду № 64585113, 08.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/582/17-к

Номер провадження 11-сс/775/35/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області в м. Бахмут в складі:

головуючого Смірнової В.В.

суддів Акуленко В.В., Круподеря Д.О.

секретаря Самойленко Г.В.

за участю прокурора Дюміна О.Л.

захисника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Донецької області у місті Бахмут кримінальне провадження № 12017050390000150 від 15.01.2017 року за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_2 ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року, якою стосовно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично мешкає: Донецька область Словянський район с.Билбасівка, вул..Котовського, 71

у кримінальному провадженні № 12017050390000150 від 15.01.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.289 ч.2 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Розмір застави визначено у розмірі 40 мінімальних заробітних плат в сумі 128000 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Слідчим відділом Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017050390000150 від 15.01.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.

ОСОБА_2 органом досудового розслідування підозрюється в тому, що 15 січня 2017 року приблизно о 01 годині 00 хвилин він перебуваючи у стані наркотичного спяніння, знаходився за місцем свого мешкання, а саме на території домоволодіння № 71, розташованого по вул..Котовського с.Билбасівка Словянського р-ну Донецької області разом зі своїм знайомим ОСОБА_3, де у них виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом з метою подальшого його розукомплектування та продажу запчастин. З цією метою вони розробили план, згідно якого вони на транспортному засобі автомобілі ОСОБА_2 повинні поїхати до м.Краматорська Донецької області, де знайти потрібний транспортний засіб автомобіль, після чого ОСОБА_2 повинен був за допомогою викрутки відкрити замок передньої водійської двері, таким чином проникнути в салон автомобіля, сісти за кермо та за допомогою викрутки пошкодивши замок запалювання транспортного засобу автомобіля завести двигун і відігнати його до гаражу, розташованого за місцем мешкання ОСОБА_3, а саме на території домоволодіння № 30 по вул..Мирна с.Билбасівка Словянського району Донецької області. Там вони разом змогли би розукомплектувати транспортний засіб, яким вони незаконно заволоділи. Згідно цього ж плану ОСОБА_3 в той час, коли ОСОБА_2 проникав до салону автомобіля та заводив двигун автомобіля, повинен був спостерігати за тим, щоб їх дії не були помічені оточуючими, а після того, як вони незаконно заволодіють транспортним засобом, разом з ОСОБА_2 будуть розукомплектовувати його.

У цей же день, приблизно о 02 годині 00 хвилин ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3, реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, на автомобілі ОСОБА_2 марки «ВАЗ-21093» д.н.з. НОМЕР_1, за керуванням якого знаходився їх спільний знайомий ОСОБА_4 поїхали до м.Краматорська Донецької області, де приблизно о 03 годині 00 хвилин проїжджаючи біля будинку № 66 розташованого по вул..В.Стуса у м.Краматорську побачили на площадці розташованої біля вищезазначеного будинку транспортний засіб автомобіль НОМЕР_2, який на праві власності належить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 і у них виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння вищезазначеним транспортним засобом.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2 діючи по раніше розробленому плану за попередньою змовою у групі осіб з ОСОБА_3 у той час, як ОСОБА_3 дивився за тим, щоб їх дії не були помічені оточуючими, переконавшись в тому, що в салоні автомобіля нікого не має, підійшов до передньої водійської двері, та за допомогою викрутки, яка знаходилась при ньому, відкрив замок передньої водійської двері, пошкодивши його та відчинив передні водійські двері автомобілю.

Після чого, ОСОБА_2 проникнувши у салон вказаного транспортного засобу автомобілю, сів за кермо та за допомогою вказаної викрутки пошкодив замок запалювання автомобіля, завів двигун автомобілю, внаслідок чого зрушивши його з місця та поїхав у невідомому напрямку, тим самим ОСОБА_2 незаконно, умисно за попередньою змовою у групі осіб з ОСОБА_3 заволодів транспортним засобом автомобілем «ВАЗ 210934-20» д.з.н. АН 9509 НК, вартістю 87500 гривень 00 копійок, який належить ОСОБА_5

18.01.2017 р. ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.

18 січня 2017 року ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області до підозрюваного ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 18 березня 2017 р. та визначено розмірі застави 40 мінімальних заробітних плат в сумі 128000 гривень.

В апеляційній скарзі захисник підозрюваного ОСОБА_2 ОСОБА_1 просить ухвалу слідчого судді скасувати та обрати ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобовязання, домашнього арешту або застави у значно меншому розмірі. Вважає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що слідчий суддя при застосуванні запобіжного заходу не врахував особу ОСОБА_2 та відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, прокурора, який заперечував проти цього, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

2. Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

4. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Згідно ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого та інші обставини.

Проте відповідно до вимог ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Крім того п.2 ч.2 даної статті передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.

Розглядаючи клопотання слідчого про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя дійшов вірного висновку про обґрунтованість підозри вчинення ОСОБА_2 злочину.

Між тим, слідчим у клопотанні та слідчим суддею в ухвалі не наведено обґрунтування того, що ОСОБА_2, перебуваючи на волі буде переховуватись від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджати кримінальному провадженню, що є обовязковою підставою при обранні такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.

Мотивуючи прийняття рішення про обрання запобіжного заходу слідчий суддя послався на те, що підозрюваний буде переховуватись від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджати кримінальному провадженню.

З таким висновком колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Для відмови у судовому звільненні особи принципи конвенційного прецедентного права передбачають чотири основні підстави:

1.Ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (Рішення у справі «Шьегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 р., серія А, № 9, п.15);

2.Ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (Рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 р., серія А, № 7, п.14);

3.Вчинення ним подальших правопорушень (Рішення у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 р., серія А, № 10 п.9);

4.Або спричинення ним порушень громадського порядку (Рішення у справі «Летельєр проти Франції» від 16 червня 1991 р., серія А, № 207, п.51).

Таким чином, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового вироку; це слід робити з урахуванням низки інших відповідних фактів, які можуть або підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного увязнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і звязки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти (рішення у справі «W. Проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року, серія А, № 254-А, п.33.).

Колегія суддів зазначає, що крім вищезазначеного, статтею 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами), передбачено застосування судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ як джерела права.

З огляду на наведене, застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою колегія суддів, вважає занадто суворим та таким, що не відповідає ступеню ризиків у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку зазначені слідчим у клопотанні доводи не дають підстав вважати, що належну поведінку ОСОБА_2 неможливо забезпечити шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і вважає, що більш м'який запобіжний захід зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно ст. 181 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Оскільки під час апеляційного розгляду не було обґрунтовано наявність виняткових обставин, які дають можливість для обмеження права ОСОБА_2 на свободу, то колегія суддів вважає, що забезпечити належну поведінку останнього можливо шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який полягає у забороні залишати житло цілодобово.

Такий запобіжний захід, на думку колегії суддів, здатний забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків у вказаному кримінальному провадженні.

Разом з тим, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, має постійне місце проживання за місцем реєстрації: Донецька область с.Майдан вул..К.Маркса, 1, раніше не судимий, що в сукупності позитивно характеризує його особу.

Враховуючи викладені обставини та наведені норми кримінального процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово на строк закінчення досудового розслідування, тобто до 18.03.2017 року з покладанням на нього процесуальних обов'язків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_2 ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року, про обрання щодо ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - скасувати.

Клопотання слідчого СВ Краматорського відділуполіції ГУНП в Донецькій області майора поліції про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюОСОБА_2 задовольнити частково.

Постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово, до 18.03.2017 року включно.

Заборонити ОСОБА_2 цілодобово залишати місце свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7 з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_2, що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього обов'язків, використовувати електронні засоби контролю. В разі не виконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід.

Виконання даної ухвали покласти на начальника Краматорського відділу Національної поліції в Донецькій області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді