Рішення № 64578333, 01.02.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 415/434/15-ц

Провадження № 22ц/782/1026/16

РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2017 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого Коновалової В.А.,

суддів: Стахової Н.В., Авалян Н.М.,

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області цивільну справу

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 06 грудня 2016 року

у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 29.01.2008 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та Тарифами банку складає між позивачем та відповідачем договір, що підтверджується підписом відповідача в заяві.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобовязання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у звязку з чим станом на 28.02.2015 року за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 31545,14 грн., яка складається з: 7561,35 грн. заборгованість за кредитом, 19726,19 грн. по процентам за користування кредитом, 2279,27 грн. по комісії за користування кредитом, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1478,34 грн. штраф (процентна складова). Від цієї заборгованості віднімається сума у розмірі 20880,58 грн., яка була стягнута рішення пеляційного суду Луганської області від 08.06.2016 року, різниця становить 10664,57 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк заборгованість в розмірі 10664,57 грн. та судові витрати.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 06 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 06 грудня 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Представник публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», який приймав участь судовому засіданні в режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідач в судове засідання не зявився, про час і місце повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що згідно Умов та правил надання банківських послуг, зокрема п.9.12. передбачено, що договір діє 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк. По закінченні строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшла письмова заява про закриття картрахунку, а також за умови наявних грошових коштів на картрахунку для сплати послуг за виконання розрахункових операцій по картрахунку (в передостанній день місяця закінчення строку дії) та при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором (п.3.1.3 розділу 11 «Правил користування платіжною карткою»).

Пунктами 3.1.1, 5.4. Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця,строк погашення процентівза кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначений останнім днем місяця вказаного на картці. У постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 року № 6-103цс14 є розяснення про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Пунктами 3.1.1 , 5.4 Правил користування платіжною карткою строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами.

Тому, з урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення процентів у сумі 9285,26 грн., нараховані за період з 31.08.2011 року по 28.02.2015 року.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції до такого висновку дійшов помилково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.01.2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк, правонаступником усіх прав та обовязків якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк, та відповідачем укладений договір № б/н, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, з правом банку змінювати кредитний ліміт.

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

Із матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору відповідач надав згоду на те, що заява позичальника разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, памяткою клієнта та тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Дану згоду відповідач особисто засвідчив своїм підписом, що є доказом того, що сторони погодилися з умовами договору. Договір у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 08.06.2016 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 31 серпня 2011 року складається з: 7561,35 грн. заборгованість за кредитом, 10440,94 грн. по процентам за користування кредитом, 1375 грн. по комісії за користування кредитом, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1003,30 грн. штраф (процентна складова), в межах строку позовної давності у сумі 20880,58 грн. Дане рішення набрало законної сили.

Предметом спору по даній справі, з урахуванням уточнених позовних вимог, є заборгованість за відсотками за період з 31.08.2011 року по 28.02.2015 року в сумі 9285 грн. 26 коп., комісії в сумі 904 грн. 27 коп., штраф в сумі 475 грн. 04 коп., яка виникла із договору № б/н від 29.01.2008 року.

Згідно положень ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. У відповідності до статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, приведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості стороні проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як передбачено статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначається в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

В пункті 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року зазначено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Із системного аналізу зазначених вище статей та укладеного між сторонами договору вбачається, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора і не виконання його боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не позбавляє кредитора права на отримання відсотків.

Зазначена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року №6-2631цс16, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів.

Згідно зі ст. ст.526,530,610, ч. 1 ст.612 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В статі 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) ( стаття 610 ЦЦК Україния).

Одним з видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання (статті 530,631 ЦК України).

Якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1 Умов та правил надання банківських послуг, банк відкриває клієнту картковий рахунок, його вид і строк дії визначений у заяві і пам'ятці клієнта, підписанням якої клієнт та банк укладають договір про надання банківськихпослуг.

Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же строк.

Отже сторони в договорі передбачили автоматичне лонгування договору, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ні відповідачем, ні його представником доказів того, що заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту в сумі 7561,35 грн., яка стягнута рішенням Апеляційного суду Луганської області від 08.06.2016 року погашена, суду не надано.

В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року зазначено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ч.4ст.267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача в письмовій формі заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» із позовом до суду звернулося 21.01.2015 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду. Загальна позовна давність згідно ст. 257 ЦК України встановлена тривалістю у 3 роки.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, заборгованість за відсотками в сумі 9285 грн. 26 коп., розрахована за період з 31.08.2011 року по 28.02.2015 року.

Зазначене вище свідчить про те, що позивачем позовна давність в частині вимог про стягнення заборгованості за відсотками за період з 31.08.2011 року по 20.01.2012 року пропущена.

Оскільки представником відповідача заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, тому апеляційний суд вважає необхідним з урахуванням даних конкретних обставин по справі застосувати до правовідносин щодо стягнення відсотків за період з 31.08.2011 року по 20.01.2012 року, які виникли між сторонами, строк позовної давності.

Як вбачається із наданого розрахунку заборгованості, останні платежі були здійснені відповідачем 30.09.2011 року та 05.10.2011 року.

В силу ч. 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сини, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18.12.2009 року зазначено, що оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 08 червня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили встановлено, що платежі здійснені відповідачем 30.09.2011 року та 05.10.2011 року, не перервали строку позовної давності.

Позивачем не надано суду доказів про те, що відповідачем вичинялися дії, які б свідчили про визнання заборгованості за відсотками.

За таких обставин, з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 8089,64 грн. за період з 21.01.2012 року по 28.02.2015 року та комісія в сумі 904 грн. 27 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення суми 1879,31 грн., суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тому на неї розповсюджується діяЗакону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, який набрав чинності 14.10.2014 року.

Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі в цій частині позовних вимог, апеляційний суд вважає, що до такого висновку суд дійшов помилково без врахування всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення в частині вимог про стягнення штрафу (процентної складової), суд першої інстанції вірно застосував до цих правовідносин положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до яких, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання зазначених вище положень закону Кабінет Міністрів України розпорядженням №1053-р від 30 жовтня 2014 року, та розпорядження № 1275-р від 02 грудня 2015 року затвердив перелік населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція (АТО).

Згідно положень «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» м. Лисичанськ Луганської області входить у перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 27.12.2000 року має зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17).

Отже на відповідача розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким встановлено мораторій щодо нарахування штрафних санкцій із зобов'язань за кредитними договорами у період проведення антитерористичної операції.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, штраф (процентна складова) в сумі 475 грн. 04 коп. позивачем був нарахований в січні 2015 року, що не заперечувалися представником позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Отже на дані правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки банкам заборонено нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року .

За таких обставин, вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_2 штрафу в сумі 475 грн. 04 коп. не підлягають задоволенню за необґрунтованістю.

Разом з тим, суд помилково застосував до правовідносин щодо стягнення комісіїположення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки як вже зазначалося вище на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами, яким не є комісія.

Як вбачається із розрахунку заборгованості сума комісія 904 грн. 27 коп. заявлена в межах строку позовної давності.

Крім того, судом першої інстанції не були враховані положення ст. 11 ЦПК України, які передбачають, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи, що позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 10664,57 грн., яка складається із заборгованості за відсотками в сумі 9285 грн. 26 коп., комісії в сумі 904 грн. 27 коп., штраф в сумі 475 грн. 04 коп., а суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, то у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав розгляду та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 500 грн., отже суд фактично вийшов за межі позову.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати у відповідності до ст. 309 ЦПК України та ухвалити по справі нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 8993 грн. 91 коп., яка складається із відсотків за користування кредитом в сумі 8089 грн. 64 коп., комісії в сумі 904 грн. 27 коп. В частині стягнення штрафу (процентна складова) в сумі 475 грн. 04 коп. відмовити за необґрунтованістю.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, яка передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжного доручення від 16.12.2014 року публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 243 грн. 60 коп., платіжного доручення від 12.12.2016 року і виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, позивачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 267 грн. 96 коп., оскільки позовна заява та апеляційна скарга задоволені частково, тому з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства банк «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог в сумі по 431 грн. 45 коп. (за подання позовної заяви 205 грн. 45 коп. + за подання апеляційної скарги 226 грн.)

Керуючись ст.ст. 303,309,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 06 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 8993 грн. 91 коп., яка складається із відсотків за користування кредитом в сумі 8089 грн. 64 коп., комісії в сумі 904 грн. 27 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в сумі 431 грн. 45 коп.

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення у касаційному порядку.

Головуючий

Судді: