Рішення № 64577260, 02.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/391/16-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/307/17 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 26 02.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

02 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Макарівського районного суду Київської області від 02 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою , -

встановила:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на таке.

08 грудня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 77490 грн. на термін до 08 грудня 2012 року, зі сплатою за користування кредитом, а відповідач зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому кредитним договором.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2, 08 грудня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №КЗА0АК22783921, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник ОСОБА_2, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

У порушення ст.ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України та умов кредитного договору відповідач зобов'язань не виконував, в результаті чого станом на 30 грудня 2015 року у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 530135,42 грн.

Позивачем на адресу відповідачів була направлена письмова вимога із зазначенням невиконаних зобов'язань за кредитним договором №КЗА0АК22783921, яка залишилась невиконана, що і стало підставою для звернення до суду.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №КЗА0АК22783921 від 08.12.2005 року у розмірі 530135,42 грн., з яких: 56850,57 грн. - заборгованість за кредитом; 112390,18 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 17173,15 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 343721,52 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Також банк просив стягнути з відповідачів судові витрати у розмірі 7952,03 сплаченого судового збору.

ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву, в якій просила визнати договір поруки , укладений між сторонами 08 грудня 2005 року припиненим, оскільки банк не пред'явив вимоги до поручителя у строк, передбачений ч.4 ст.559 ЦК України, а також безпідставно змінив умови основного зобов'язання без згоди та належного повідомлення поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 вересня 2016 року первісний позов ПАТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано поруку ОСОБА_3 за Договором поруки №КЗА0АК22783921 від 08.12.2005 року укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 припиненою.

Не погодившись з рішенням суду, позивач за первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове про задоволення позову банку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд дійшов до безпідставного висновку про припинення поруки з ОСОБА_3, оскільки згідно з п.12 договору поруки порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту ( 8 грудня 2012 року), отже,ю порука припиняється лише у грудні 2017 року. Також зазначають, що підвищення відсоткової ставки за користуванням кредиту не було збільшенням обсягу відповідальності поручителя, оскільки відбулось в відповідно до умов кредитного договору з ОСОБА_2, за виконання якого поручалась ОСОБА_3

Апелянт вказує на безпідставність висновків суду про те, що наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет застави є перешкодою для стягнення грошової суми заборгованості , оскільки те судове рішення не виконано і воно не припинило зобоВ2язальність правовідносин між банком та ОСОБА_2 щодо кредитного договору.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

08 грудня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №КЗА0АК22783921, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 77490 грн. на термін до 08 грудня 2012 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково - касове обслуговування у розмірі 0,49% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору позичальник зобов'язувався здійснювати погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) в наступному порядку: щомісяця в період сплати позивальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1884,08 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісію, а також іншим витратам банку відповідно до п. .п. 2.2.9, 4.3.

Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому кредитним договором.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2, 08 грудня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №КЗА0АК22783921, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник ОСОБА_2, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі.

Відповідно до п. 4 договору поруки, у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у позичальника виникла заборгованість, з розрахунку заборгованості вбачається, що останній строковий платіж відповідач здійснив 28 серпня 2013 року шляхом поповнення на 50 грн. кредитного рахунку у терміналі самообслуговування (а.с. 5-8,162).

Отже, звернувшись до суду з даним позовом 24 лютого 2016 року ( а.с.2) позивач не пропустив передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності.

Відповідно до розрахунку, наданого банком, станом на 30 грудня 2015 року заборгованість становить 530135,42 грн..

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами природу походження, механізм нарахування вказаної заборгованості, яка також включає суму неправомірно нарахованої суми збільшеної процентної ставки та завищеної суми пені.

Колегія суддів не згідна з висновком суду першої інстанції про те, що сумніви у правильності наданого позивачем розрахунку є підставою для відмови в позові, оскільки між сторонами тривають зобов»язальні правовідносини, що впливають з кредитного договору, і відповідач у порушення умов договору та вимог цивільного законодавства допустив його невиконання, тому повинен нести відповідальність за невиконання грошового зобов»язання.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим колегія суддів поділяє думку суду щодо невірного розрахунку суми заборгованості, і визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню, виходить із такого.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 5-8) встановлено, що за вказаний період відповідач має заборгованість у розмірі 530135,42 грн., з яких: 56850,57 грн. - заборгованість за кредитом; 112390,18 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 17173,15 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 343721,52 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Розмір заборгованості у розмірі 56850 грн. 57 коп. за використаними кредитними коштами підтверджено банком, відповідачем не оспорений, тому вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом в сумі 56850 грн. 57 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте суд вважає, що проведений позивачем розрахунок процентів за користування кредитом, а також процентна ставка, за якою позивач нараховував проценти за користування кредитом, не відповідають умовам укладеного сторонами договору, оскільки розмір процентної ставки та порядок її розрахунку були безпідставно змінені позивачем в односторонньому порядку.

Дослідженням розрахунку заборгованості встановлено, що позивачем нараховувались проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки: з 08 грудня 2005 року по 13 січня 2009 року - 15,00% річних, а з 01 лютого 2009 року по 08 грудня 2012 року - 21,12 % річних (а.с.5-8).

Отже, нарахування за період з 01 лютого 2009 року по 08 грудня 2012 року вочевидь, не відповідає процентній ставці, про яку домовились сторони при укладенні кредитного договору.

Оцінюючи вказані умови укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку про невірність порядку нарахування банком процентів за користування грошовими коштами та розміру процентної ставки, за якою позивач нараховував проценти за користування кредитом, оскільки вони не відповідають умовам укладеного сторонами договору та були безпідставно змінені банком в односторонньому порядку.

Як встановлено з умов кредитного договору (а.с.12) укладеного між сторонами, банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом. При цьому банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів , на яке збільшилась ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США , за згодою позичальника (п.2.3.1).

Матеріали справи не містять даних про виконання банком зазначених умов кредитного договору, зокрема, що банк надіслав позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до 1 лютого 2009 року зміненої процентної ставки у розмірі 21,12%, і що на таку зміну позичальник надавав свою згоду.

Отже, виходячи з наведеного, а також досягнутих сторонами істотних умов при укладенні договору, з урахуванням фактично використаних позивачем кредитних коштів, кількості днів користування коштами та відсоткової ставки 15,00%, заборгованість по відсоткам за використані відповідачем кредитні кошти за період з 08 грудня 2005 року по 30 грудня 2015 року становить 85 872 гривні 83 копійки.

Також встановлено, що вимоги в частині нарахованої пені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

З урахуванням розрахунку заборгованості, що додано до позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідачів пеню в розмірі 343721 гривня 52 копійки.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Враховуючи викладене, в даному випадку пеня підлягає стягненню лише в межах одного року.

Так, зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що за порушення грошових зобов'язань позивачем нараховано пеню за період з 30 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року (а.с.163-197) в розмірі 102341 гривня 23 копійки., тому саме такий розмір пені підлягає стягненню.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що заявлений первісний позов підлягає частковому задоволенню, а саме відповідачі мають сплатити позивачу заборгованість за кредитним договором на загальну суму 262 237 гривень 78 копійок, яка складається з 56850 гривень 57 копійок - заборгованість за кредитом, 85872 гривень 83 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом, заборгованість з комісії в сумі 17 173 гривні 15 копійок та пеня в сумі 102341 гривня 23 копійки.

Не ґрунтується на вимогах закону і висновок суду про необхідність відмови у задоволенні позову банку з тих підстав, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2012 року за даним кредитним договором звернено стягнення на предмет застави - автомобіль.

Сторони визнали, що дане судове рішення не виконано, отже, правовідносини між сторонам тривають. При цьому здійснення банком права на захист не може ставитися в залежність від застосування банком інших способів правового захисту, зокрема, у вигляді звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

На думку колегії суддів, не відповідає вимогам закону висновок суду про задоволення зустрічного позову з таких підстав.

Статтею 554 ЦК передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Відповідно до п. 12 договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (08 грудня 2012 року), отже договір поруки укладено строком до 08 грудня 2017 року,тому відсутні підстави вважати поруку припиненою у зв»язку із закінченням строку, встановленого у договорі поруки.

Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов»язання, а також у разі зміни зобов»язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку, що збільшення відповідальності поручителя за зобов'язанням боржника не відбулось, розрахунок заборгованості здійснено без врахування збільшеної відсоткової ставки, тому відсутні правові підстави для застосування ч.1 ст. 559 ЦК України і вважати поруку припиненою з цих підстав.

Однак, суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України на вказані вимоги закону та обставини справи належної уваги не звернув та помилково дійшов висновку про припинення поруки

Враховуючи викладене, колегія суддів колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою.

Також з відповідачів в силу вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати у розмірі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (а.с.1, 105).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України у зв'язку з неправильним застосуванням судом норми матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 02 вересня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_2) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рр. 29092829003111) заборгованість за кредитним договором № K3A0AK22783921 від 08 грудня 2005 року в розмірі 262 237 гривень 78 копійок, яка складається з 56850 гривень 57 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 85872 гривні 83 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом, 17173 гривні 15 копійок - заборгованість з комісії та пеня в сумі 102 341 гривня 23 копійки.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_2) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рр. 29092829003111) по 4129 гривень 66 копійок в рахунок судових витрат по сплаті судового збору.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий

Судді :