Ухвала суду № 64577099, 02.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/4194/16-ц Головуючий у І інстанції Дмитренко А. М.Провадження № 22-ц/780/312/17 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 18 02.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

02 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКД Факторинг», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними , -

встановила:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

17 липня 2007 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту та договір іпотеки, згідно яких банк надав їй кредит в розмірі 883 500 грн. на строк до 17.07.2018 року, в іпотеку банку нею було передано нерухоме майно: нежиле приміщення 2 площею 355,9 кв. м та земельну ділянку площею 0,0348 га, що знаходяться по АДРЕСА_1.

За судовими рішеннями з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість по кредитному договору в сумі 1 260 936 грн., пеню в розмірі 1000 грн. та 1828 грн. судових витрат.

18 грудня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ТКД Факторинг» укладено договір факторингу, згідно якого банк відступив права вимоги за вказаним кредитним договором, у договорі факторингу зазначена сума заборгованості: 843201,39 грн. -основний борг, 1 231 845,59 грн. - проценти.

18 січня 2016 року між ТОВ «ТКД Факторинг» та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого було передано право вимоги за кредитним договором ОСОБА_2 у зазначеній вище сумі.

16 березня 2016 року між ОСОБА_3, який діяв як іпотекодержатель, та ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 355,9 кв.м по АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,0348 га за даною адресою, які були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В.

Позивач просила суд визнати недійсними договір факторингу від 18.12.2015 року, договір відступлення права вимоги від 18.01.2016 року, договір купівлі-продажу нежилого приміщення 2 загальною площею 355,9 кв.м по АДРЕСА_1 від 16.03.2016 року як такі, що укладені з порушенням вимог діючого законодавства.

Збільшивши позовні вимоги (т.2, а.с.74), позивач просила суд крім вищевказаних договорів визнати також недійсними договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18.12.2015 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2016 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішення суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав його незаконності та необґрунтованості, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт порушення її прав чи законних інтересів внаслідок укладення всіх оспорюваних нею договорів: договору факторингу, договору відступлення права вимоги, договорів купівлі-продажу, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося саме внаслідок невиконання позивачем як позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, у спосіб, визначений умовами договору іпотеки та Законом України «Про іпотеку».

Колегія суддів із вказаними висновками погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.12.2011 року в зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору з ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_6 було стягнуто солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору № 11182802000 від 17.07.2008 року в сумі 1 260 936 грн. /з яких 843201,39 грн. -заборгованість за тілом кредиту, 417734,63 грн. - заборгованість по процентам/ та 1820 грн. судових витрат, всього 1 262 756 грн.; згідно рішення апеляційного суду Київської області від 23.04.2012 року рішення суду першої інстанції було змінено та додатково стягнуто солідарно з обох відповідачів пеню в сумі 1000 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.

18.12.2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ТКД Факторинг» укладено договір факторингу № 18-12/2015, за яким клієнт зобов'язується передати у власність фактору, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.3 договору факторингу на день підписання цього договору загальна заборгованість за кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_2, становить: основна сума боргу за кредитом - 843 201,39 грн. (ця сума стягнута достроково за рішенням суду), проценти - 1231 845,29 грн.

На виконання договору факторингу між його сторонами 18.12.2015 року складено акт приймання-передачі прав вимоги, також підписано акт приймання -передачі документації.

Згідно з п.3.3 договору після складання зазначеного вище акта приймання-передачі прав вимоги банк втрачає право на будь-які платежі боржника і гарантів в оплату їх заборгованості за первинними договорами та договорами забезпечення.

Все наведене стверджується копією договору факторингу з додатками (т.1, а.с.140-146).

Пунктом 3.1 договору факторингу передбачено, що права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, але не раніше моменту зарахування на рахунок клієнта суми фінансування за цим договором, до фактора переходять права вимоги в обсязі і на умовах, що існували на дату відступлення.

Як встановлено судом, 18.12.2015 року фактор здійснив перерахування на рахунок клієнта суми фінансування, визначеної договором факторингу, -500 000 грн., що стверджується копією меморіального ордеру (а.с.147).

18.12.2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ТКД Факторинг» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (нерухомого майна), укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 19.07.2007 року, відповідно до умов якого ТОВ «ТКД Факторинг» одержало всі права іпотекодержателя, які були передбачені умовами договору іпотеки, що слідує з копії цього договору, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В., зареєстровано в реєстрі за № 534 (т.1, а.с.153).

В цей же день було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині реєстрації іпотеки, а саме: замінено іпотекодержателя на ТОВ «ТКД Факторинг», що стверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 18.12.2015 року за № 50270888 (т.1, а.с.154-155).

Також встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» на ім'я ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_6 23.12.2015 року направлено повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором, в якому вказано нового кредитора - ТОВ «ТКД Факторинг», його місцезнаходження, підстава відступлення права вимоги, загальна сума заборгованості, реквізити банківського рахунку для зарахування платежів за кредитним договором, ці вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_6 отримали 25.12.2015 року, що слідує з копій даних вимог (т.1, а.с.148-149) та копій рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень (т.1, а.с.150).

18.01.2016 року між ТОВ «ТКД Факторинг» та ОСОБА_3 укладено договір № 1/ФК-16 відступлення права вимоги, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за кредитним договором № 11182802000 від 17.07.2007 року (з усіма додатковими угодами, додатками до нього та договорами забезпечення), укладений між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, кредитором за яким є цедент на підставі договору факторингу від 18.12.2015 року , в межах частини боргу за кредитним договором у розмірі 2 075 046,59 грн.

18.01.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки було внесено зміни по іпотекодержателю, яким зазначено ОСОБА_3 /т.2, а.с.246-251/.

21.01.2016 року через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В. на адресу ОСОБА_2 від ОСОБА_3 як нового кредитора та іпотекодержателя було направлено заяву, в якій вказано про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договором на користь ОСОБА_3, зазначена сума заборгованості за кредитним договором, реквізити для сплати суми боргу, пропозиція погасити заборгованість протягом тридцятиденного строку з моменту отримання даної вимоги, зазначено також про те, що в разі невиконання даної вимоги, ОСОБА_3 зверне стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку», що слідує з копії цієї заяви, яка була отримана ОСОБА_2 23.01. 2016 року /т.1, а.с.212-213/.

З матеріалів справи вбачається, що 16.03.2016 року між ОСОБА_3 /продавець/ як іпотекодержатель, діючи на підставі ст.38 Закону України «Про іпотеку», та ОСОБА_4 /покупець/, укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, предметом якого є нежиле приміщення 2 /два/ загальною площею 355,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, предмет договору належить на праві власності іпотекодавцеві ОСОБА_2, що стверджується копією цього договору, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В., зареєстровано в реєстрі за № 368 /т.1, а.с.177-178/.

В тексті договору зазначено, що ринкова вартість предмету договору становить 1 035 491 грн.05 коп. згідно висновку про вартість об'єкта оцінки, виконаного суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_8, дата оцінки 13.03.2016 року.

16.03.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки /предмету іпотеки/ загальною площею 0,0348 га, яка розташована за вказаною вище адресою, цільове призначення -розміщення салону-магазину весільного вбрання, кадастровий номер: НОМЕР_1, що слідує з копії цього договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В., зареєстровано в реєстрі за № 369 /т.1, а.с.248-249/.

Продаж вчинено за ціною 20560 грн. відповідно до звіту про оцінку майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_8, дата оцінки 13.03.2016 року, що вбачається з копії звіту (т.1, а.с.215-215-232).

Іпотекодержателем ОСОБА_3 21.01.2016 року було направлено іпотекодавцю ОСОБА_2 відповідне повідомлення (заяву) про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_2 не скористалася можливістю виконати основне зобов'язання повністю або частково протягом тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ст.1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з п.11 ч.1 ст.4 та ч.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону.

В матеріалах справи є копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо реєстрації ТОВ «ТКД Факторинг», види діяльності: фінансовий лізинг, інші види кредитування, надання інших фінансових послуг; а згідно копії свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 27.08.2015 року серії ФК № 617, видане Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ТОВ «ТКД Факторинг» зареєстровано як фінансову установу, в Додатку до свідоцтва перелічено види фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, в т.ч. факторинг (т.2, а.с.196-199).

Згідно ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 516 ЦК встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В п.10.12 кредитного договору, який підписала ОСОБА_2, передбачено, що уклавши цей договір позичальник надає згоду банку передавати права і обов'язки банку третій особі без отримання на це додаткової згоди позичальника.

Враховуючи викладене та обставини справи, суд дійшов вірного висновку, що договір факторингу було укладено з дотриманням вимог діючого законодавства, при укладенні договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, на підставі цього договору ТОВ «ТКД Факторинг» набуло право вимоги за вказаним вище в рішенні кредитним договором.

Крім того, з врахуванням роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», спростовані посилання апелянта про те, що сума боргу, яка була відступлена за договором факторингу, не відповідає реальній сумі грошових вимог, а договір факторингу створює додаткову заборгованість ОСОБА_2 та має бути визнаний недійсним.

Оспорюючи суму заборгованості, яка зазначена в договорі факторингу, жодних доказів в порядку ст.ст. 10, 60 ЦПК України на спростування наданих відповідачами розрахунків, позивачем не надано.

Таким чином, ухвалюючи рішення по справі, суд обґрунтовано виходив з вказаних положень закону та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 18.12.2015 року, на який вказано вище, то позивачем не зазначено підстав визнання цього договору недійсним ні в суді першої, ні апеляційної інстанції.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги між ТОВ «ТКД Факторинг» та ОСОБА_3 , суд дійшов вірного висновку про те, що сторони керувалися положеннями статей 512, 513, 514 ЦК України, а тому вказаний договір є договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_3 було вчинено продаж предмета іпотеки на підставі договору купівлі-продажу від свого імені ОСОБА_4 з врахуванням положень ст.ст. 33, 36, 38 та 42 ЗУ «Про іпотеку».

Належних та допустимих доказів на спростування вказаного позивачем не надано.

Доводи апеляційної скарги щодо визнання недійсними договору факторингу від 18.12.2015 року, договору відступлення права вимоги від 18.01.2016 року та договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 16.03.2016 року є аналогічними зазначеним позивачем. Вказані доводи повністю спростовані висновками викладеними в рішенні суду першої інстанції.

Доводи апелянта про порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки повністю спростовуються зазначеними належними та допустимими доказами по справі.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення оскільки вони не відповідають вказаним вище вимогам закону.

Інших доводів в обґрунтування апеляційної скарги не апелянт не зазначив.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :