Постанова № 6457595, 21.10.2009, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22.10.09р. Справа № А12/337-07 За позовом Національного банку України в особі управління Національного банку України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ до Публічного Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», м. Дніпропетровськ

про стягнення 680 грн.

Суддя Жукова Л.В.

при секретарі Леда І.С.

Представники сторін:

Від позивача Звонарьова М.Л. довіреність ВМІ № 324043 від 08.07.2009р.

Від відповідача Лучанінов Д.В. довіреність № 10096 від 19.12.2007р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, з урахуванням змін до позовної заяви від 21.09.2009р., просить стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України штраф у сумі 680 грн. відповідно до постанови управління НБУ в Дніпропетровській області № 48 за вих. № 13-016/4685БТ від 27.09.2007р. про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що підставою для застосування до банку санкцій було порушення ним вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо невиконання банком функцій агента валютного контролю в частині інформування відповідних податкових органів про порушення його клієнтом законодавчо встановлених термінів розрахунків, а саме: відповідачем не надано інформацію до податкової інспекції за місцем реєстрації клієнта про порушення відповідно до пункту 7.10 та у строки, визначені пунктом 7.1 розділу 7 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензії за експортними, імпортними та лізинговими операціями»затвердженої постановою правління НБУ від 24.03.1999р. № 136. Факт порушення зафіксований також і в акті перевірки від 08.08.2007р. та у протоколі № 1 порушення валютного законодавства від 08.08.2007р. Також, в обгрунтування своїх вимог, позивач посилається і на норми ст.ст.44 Закону України «Про Національний банк України», пункт 3.5 Положення про валютний контроль затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000р. № 49 зі змінами та доповненнями.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, у запереченнях на позов та додаткових запереченнях від 07.10.2009р. просить відмовити в задоволенні адміністративного позову посилаючись на те, що відповідно до п.5 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»встановлено право податкових органів одержувати інформацію лише на підставі рішення суду про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності. Незважаючи на те, що внесені постановою Правління НБУ від 13.12.2006р. № 455 зміни до Інструкції «Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями»від 24.03.1999р. № 136 скоротили обсяг інформації, що розкривається податковим органам про клієнта-порушника термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями, повідомлення, які надаються податковим органам згідно форми (Додаток 7 Інструкції № 136) продовжують містити відомості ( Номер і дата договору; Дата здійснення платежу за імпортною (лізинговою) операцією/дата оформлення ВМД за експортною (лізинговою операцією) клієнта, які згідно пункту 2 частини 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносяться до банківської таємниці: «операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди». Згідно п.4 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»податковим органам інформація по валютному контролю розкривається на їх письмовий запит, який на адресу відповідача не надходив. За викладеного, відповідач вважає, що встановлений чинним законодавством України порядок розкриття банківської таємниці, закріплений статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не передбачає можливості надання податковим органам інформації стосовно валютного контролю без рішення суду та без отримання письмової вимоги від ДПІ. Представник відповідача зазначає, що у зв’язку з наведеним позовні вимоги позивача суперечать статті 19 Конституції України, ст. ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст. 63 Закону України «Про Національний банк України».

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 22.10.2009р.

          Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд -

ВСТАНОВИВ :

Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області була здійснена камеральна перевірка Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»з питань дотримання валютного законодавства, про що складено акт перевірки від 08.08.2007р. (а.с.67-73).

          Під час перевірки встановлено, що на виконання зобов’язань за імпортним контрактом від 07.04.2006р. № 20/12/01/-2006 ТОВ «Український завод понад великогабаритних шин ( код ЄДРПОУ 33115398) укладеним з ВАТ «Ярославський завод опитних машин»(Російська Федерація), банком за дорученням клієнта 28.04.2006р. перераховано нерезиденту 502999, 08 доларів США. Дата настання 90-денного терміну завершення розрахунків за даною операцією –27.07.2006р. Підприємством отримана індивідуальна ліцензія Національного банку України від 24.07.2006 № 635 на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за вищевказаною імпортною операцією з 28.07.2006р. по 30.04.2007р.

          Товар від нерезидента за вказаною передплатою надійшов 08.05.2007р. в сумі 28538000,00 російських рублів (згідно умов пункту 3.2 контракту за курсом Центробанку Російської Федерації на дату оплати еквівалент –1074353,75 доларів США), тобто з порушенням законодавчо встановленого строку розрахунку продовженого індивідуальною ліцензією.

          Перевіркою встановлено, що ПриватБанком дотримано вимоги щодо відображення факту порушення термінів розрахунків у формі № 531 за імпортними операціями за контрактом від 07.04.2006р. № 20/12/01/-2006.

          Однак, інформація про порушення, що виникли у квітні, травні 2007р. банком до податкових органів в установлені терміни відповідно до п.7.10, п.7.1 розділу 7 «Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними та лізинговими операціями», затвердженої постановою Правління НБУ від 24.03.1999р. № 136 - не надавалась.

          Виходячи з наведених обставин, позивачем зроблений висновок, що відповідачем порушені вимоги статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. № 15-93 щодо невиконання функцій агента валютного контролю в частині інформування державних органів про порушення його клієнтом законодавчо встановлених строків розрахунків.

          27.09.2007р. за наслідками перевірки, позивачем було прийнято постанову № 48 про притягнення відповідача до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу у сумі 680,00 грн. згідно до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93, на підставі п.2.5 розділу 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000р. № 49 (а.с.75-76).

          Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2009р. у цій справі замінено неналежного відповідача –ЗАТ КБ «ПриватБанк»на належного відповідача –Публічне Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»на підставі того, що 15.07.2009р. НБУ погодив нову редакцію статуту відповідача за якою змінено тип та найменування відповідача (а.с.62-63).

          Вивчивши наявні в матеріалах справи документи та аналізуючи їх з наданими поясненнями представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

          Згідно до пункту 2.5 Положення про валютний контроль затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49 нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині порушення порядку інформування у випадках та в порядку, встановлених законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій, тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу.

          Пунктом 7.10 «Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними та лізинговими операціями», затвердженої постановою Правління НБУ від 24.03.1999р. № 136 встановлено, що банк надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень (згідно з додатком 7) у разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в ліцензіях) виручки, товарів або об’єкта лізингу.

          Згідно з вказаним додатком 7 до вищевказаної Інструкції інформація про виявлені порушення повинна містити такі відомості щодо клієнта банку: найменування/прізвище, ім’я, по батькові, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ/ ідентифікаційний номер за ДРФО ( за наявності), місцезнаходження/ місце проживання, номер і дату договору, дату здійснення платежу за імпортною (лізинговою) операцією/дату оформлення ВМД за експортною (лізинговою) операцією.

          Надання банками вказаної інформації означає розкриття, зокрема, таких відомостей про клієнтів: інформація про найменування клієнтів дозволяє визначити вид і спосіб їх структурної побудови, порядок формування статутного капіталу, тощо. Сукупність цих відомостей визначають організаційно-правову структуру юридичних осіб; інформація про номери і дати договорів є відомостями про укладені клієнтами угоди, а також про те, що клієнти здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, тобто про напрями їх комерційної діяльності; інформація про дату здійснення платежів за імпортними (лізинговими) операціями/дату оформлення ВМД за експортними (лізинговими) операціями є відомостями про операції, проведені за дорученням клієнтів.

          Крім того, самим фактом надання інформації щодо фактів порушень клієнтами банку положень валютного законодавства у частині своєчасності проведення розрахунків з контрагентами –нерезидентами дає змогу зробити висновок про наявність у клієнтів простроченої дебіторської заборгованості, що є одним з показників їх фінансово-економічного стану.

          Згідно з положеннями пунктів 2, 3, 5 та 6 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»вищезазначені відомості становлять банківську таємницю.

          Порядок розкриття інформації щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, визначено статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

          Згідно з нормами вищенаведеної статті інформація, яка містить банківську таємницю може розкриватися банками органам Державної податкової служби України з письмового дозволу власника такої інформації, за рішенням суду, а також на письмову вимогу таких органів з питань оподаткування та валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи –суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу, з дотриманням передбаченого цією ж статтею порядку оформлення такої письмової вимоги.

          Пунктом 5 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції мають право одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду –про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності.

          Інші підстави розкриття інформації, що становить банківську таємницю, органам Державної податкової адміністрації України без письмового дозволу клієнта чи рішення суду –відсутні.

          Відповідно до пункту 2 розділу УІІ Закону про банки, до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно –правові акти застосовуються у частині, що не суперечить йому.

          Отже, виходячи з наведених вище норм чинного законодавства України, виконання відповідачем вимог пункту 7.10 Інструкції щодо надання податковим органам інформації про виявлені порушення клієнтом законодавства, пов’язаного з проведенням валютних операцій, було можливим лише за умови наявності зазначених підстав для розкриття банківської таємниці (письмового дозволу власника такої інформації, рішення суду, або письмової вимоги податкового органу) через наявність у такій інформації відомостей, що містять банківську таємницю.

          У ході судового розгляду справи судом встановлено, що підстави для надання податковим органам інформації про порушення своїм клієнтом законодавства, пов’язаного з проведенням валютних операцій, у відповідача були відсутні, оскільки відповідач не отримував від ДПІ відповідного письмового запиту.

Позивач у судовому засіданні не заперечував факту відсутності відповідного письмового запиту від ДПІ з посиланням на те, що згідно до вимог п.7.10 вищезгаданої Інструкції банк повинен самостійно інформувати органи ДПІ про таке порушення свого клієнта.

Таким чином, відповідач не міг виконати вимоги пункту 7.10 Інструкції без розкриття податковим органам інформації, яка містить банківську таємницю, а тому відповідач правомірно не подав податковому органу повідомлення про виявлене у діях свого клієнта порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортною операцією, оскільки така інформація відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»є банківською таємницею.

Статтею 63 Закону України «Про Національний банк України»визначено обмеження вимог Національного банку, зокрема, Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Отже, Національний банк України при прийнятті постанови № 48 від 27.09.2007р. застосував норми Інструкції № 136 без врахування зазначених вище положень Закону України «Про банки і банківську діяльність»щодо порядку розкриття банківської таємниці, а тому застосування штрафних санкцій у вигляді стягнення з відповідача у штрафу у сумі 680 грн. за порушення валютного законодавства суперечить ст. 19 Конституції України, Закону України «Про банки і банківську діяльність».

При цьому, судом прийнято до уваги те, що апеляційною комісією Національного банку України від 21.08.2008р. розглянуто звернення ЗАТ КБ «ПриватБанк»щодо оскарження двох постанов управління НБУ в Дніпропетровській області від 25.07.2008р. щодо притягнення останнього до відповідальності за порушення валютного законодавства з аналогічних підстав та за результатами якого прийнято рішення про скасування вищезазначених постанов з посиланням на постанову Окружного адміністративного суду від 28.11.2007р. у справі № 8/43, а також вирішено питання щодо внесення змін до Інструкції № 136 з метою приведення її у відповідність до вимог чинного законодавства.

          Таким чином, застосування штрафних санкцій до відповідача у вигляді стягнення штрафу у сумі 680 грн. за постановою № 48 від 27.09.2007р. є таким, що суперечить нормам чинного законодавства України, так як зазначена постанова була прийнята лише на підставі Інструкції № 136 та на момент її прийняття положення цієї Інструкції № 136 не відповідали ст.ст. 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», що підтверджується прийнятими самим позивачем вищевказаними рішеннями апеляційної комісії Національного банку України від 21.08.2008р.

          Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про валютний контроль затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49, ст. 63 Закону України «Про Національний банк України», ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, КАС України господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Жукова Постанова підписана 22.10.2009р. відповідно до ст. 160 КАСУ.