Рішення № 64574227, 07.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/80/17 Справа № 208/5750/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ричка С. О. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Лаченкової О.В.

при секретарі - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_4, Заводський районний відділ Дніпродзержинського МУ УМВС України у Дніпропетровській області, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності, виключення майна з акту опису, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності, виключення майна з акту опису, мотивуючи тим, що 23 квітня 2015 року він придбав автомобіль марки МITSUBISHI L200, рік випуску 2007, тип кузова - вантажний пікап, номер шасі (кузова, рами) VIN - НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого 06 січня 2015 року центром ДАІ 5303, ОСОБА_2 на праві приватної власності, а останній надав йому реєстраційний талон на вказаний автомобіль та ключі від нього, після чого вони уклали усну угоду купівлі-продажу вказаного автомобіля. Він, в присутності свідків, передав відповідачу обумовлену вартість автомобіля у розмірі 7.000 доларів США, після чого домовились їхати в МРЕО для оформлення документів належним чином.

Вказував, що, не дивлячись на усну домовленість, ОСОБА_2, заволодівши грошима, сів в придбаний ним (позивачем) автомобіль і поїхав у невідомому напрямку, через що він вимушений був звернутися до відділення міліції з заявою про заволодіння відповідачем ОСОБА_2 шахрайським шляхом його грошовими коштами у розмірі 7.000 доларів США.

Зазначав, що під час досудового розслідування було встановлено, що 24 квітня 2015 року відповідач ОСОБА_2 нібито вдруге продав автомобіль третій особі по справі ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прийдак Ю.М.

Посилаючись на те, що між ними було укладено усний договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, тому правовідносини, які склалися між ними, регулюються правилами, які встановлені для договору купівлі-продажу, та оскільки він виконав свої зобов'язання за договором, тобто мав намір прийняти автомобіль та сплатив за нього кошти, а відповідачем не було виконано зобов'язання, хоча він і мав намір передати автомобіль, однак з невідомих підстав, після отримання коштів, фактично продавши автомобіль, вирішив ошукати позивача, та втік разом з проданим автомобілем, просить суд ухвалити рішення, яким визнати дійсним фактично укладений 23 квітня 2015 року між ним та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля, марки МITSUBISHI L200, рік випуску 2007, тип кузова - вантажний пікап, номер шасі (кузова, рами) VIN - НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1; визнати за ним право власності на спірний автомобіль та витребувати його з штрафного майданчика, що розташований у м.Дніпродзержинську по вул.Медичній,15 та передати йому на відповідальне зберігання до вирішення питання по кримінальному провадженню 12015040800000825.

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Визнано дійсним та фактично укладеним 23 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля, марки МITSUBISHI L200, рік випуску 2007, тип кузова - вантажний пікап, номер шасі (кузова, рами) VIN - НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спірний автомобіль. Витребувано автомобіль зі штрафного майданчика, що розташований м.Дніпродзержинську по вул.Медичній,15 та залишено його позивачу на відповідальне зберігання, для власного використання та заборонено його відчуження до вирішення питання по кримінальному провадженню 12015040800000825.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» від 17 жовтня 2014 року №11 строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Справа за апеляційною скаргою ОСОБА_2 перебуває в провадженні апеляційного суду Дніпропетровської області з 22 квітня 2016 року.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 не з'явився.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналогічні положення закріплено й в статтях 1-11 ЦПК України.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд справи відкладався три рази (а.с.133,150,160).

Апеляційний суд вживав всіх необхідних заходів для належного сповіщення позивача по справі, надсилаючи копію апеляційної скарги та судову повістку про виклик на адресу, зазначену ним у своєму позові (а.с.6), як місце реєстрації і проживання (а.с.125,131,141,146,152,153,156,162,163).

Відповідач та його представник отримували повістки та копії апеляційних скарг для вручення позивачу (а.с.136,151,161).

На думку колегії суддів, чергова неявка в судове засідання позивача свідчить про відверте зловживання своїми процесуальними правами, втрату інтересу до свого позову та являється його волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів визнала чергову неявку позивача ОСОБА_3 в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Статтями 10,60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого 06 січня 2015 року центром ДАІ 5303, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить автотранспортний засіб марки МITSUBISHI L200, рік випуску 2007, тип кузова - вантажний пікап, номер шасі (кузова, рами) VIN - НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.9).

23 квітня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України у Дніпропетровській області з заявою про заволодіння відповідачем ОСОБА_2 шахрайським шляхом коштів у розмірі 7.000 доларів США. Дане звернення було зареєстровано та внесено до ЄРДР 24 квітня 2015 року, кримінальне провадження №12015040800000825, та почато досудове розслідування (а.с.13,14-15,16-17).

В матеріалах справи міститься копія довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прийдак Ю.М. 24 квітня 2015 року за реєстровим №687, з якої вбачається, що ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 користуватися та розпоряджатися автомобілем марки МITSUBISHI L200, рік випуску 2007, тип кузова - вантажний пікап, номер шасі (кузова, рами) VIN - НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.12).

28 квітня 2015 року в ході проведення досудового розслідування автомобіль було затримано працівниками ДПС ДАІ ГУ МВС України у м.Дніпропетровську та передано на штраф майданчик до Заводського РВ Дніпродзержинського ГУ, що розташований в м.Дніпродзержинську по вул.Медичній,15. Слідчим СВ Заводського РВ був складений протокол огляду предмета, яким автомобіль було вилучено та згідно постанови слідчого СВ Заводського РВ від 28 квітня 2015 року спірний автомобіль, технічний паспорт на цей автомобіль та довіреність на нього визнано в якості речового доказу по кримінальному провадженню №12015040800000825 від 24 квітня 2015 року. Автомобіль залишено зберігати на штрафному майданчику, а технічний паспорт та довіреність здано в камеру схову Заводського РВ Дніпродзержинського ГУ (а.с.21-33).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу автомобіля в усній формі, умови договору фактично відбулися при передачі коштів вартості автомобіля, тому правовідносини, які склалися між ними, регулюються правилами, встановленими для договору купівлі-продажу, вказував, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, а відповідач свої зобов'язання не виконав, оскільки не передав позивачу автомобіль, а заволодівши грошима поїхав на автомобілі у невідомому напрямку, тому вважав, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені.

Колегія суддів з такими висновками суду не погоджується виходячи з наступного.

За правилами ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16,386,391 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1)зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3)волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4)правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5)правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 3 ч.1 ст.208 ЦК України передбачена необхідність вчинення правочинів між фізичними особами у письмовій формі на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи зі змісту ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Однак, відповідно до ч.ч.1,2 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що власник автомобіля ОСОБА_2 заперечує факт укладання договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.п.2,7,8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок (далі - Правила державної реєстрації та обліку автомобілів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 року, (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.

Відповідно до п.7 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до п.8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості; правомірність придбання транспортних засобів, складових частин, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспорті засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАЇ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАЇ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАЇ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАЇ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАЇ, не проводиться.

Реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків. Реєстрація транспортних засобів скасовується в разі встановлення факту, що документи, які посвідчують особу власника, підтверджують правомірність придбання транспортного засобу або право на користування та розпорядження ним, є фіктивними чи підробленими. Реєстрація транспортних засобів також скасовується в разі встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів його складових частин.

Тобто, законодавством передбачена чітка процедура реєстрації та придбання транспортних засобів.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що правових підстав для визнання договору купівлі-продажу автомобіля марки МITSUBISHI L200, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дійсним, визнання права власності за ОСОБА_3 на спірний автомобіль та витребування його не має, а тому в задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2.200 грн.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_4, Заводський районний відділ Дніпродзержинського МУ УМВС України у Дніпропетровській області, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності, виключення майна з акту опису відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2.200 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Лаченкова О.В.