Рішення № 64567742, 02.02.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17524/16-ц Провадження № 22-ц/772/139/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року,

встановила:

У серпні 2016 року позивач публічне акціонерне товариство «Сбербанк» звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилається на те, що 24 вересня 2008 року між ЗАТ ОСОБА_3 банк Сбербанку Росії, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ОСОБА_3 банк Сбербанку Росії та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 13-В/08/25/ФО/І, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 50 000, 00 доларів США, з цільовим призначенням на купівлю житла, зі сплатою 14,45 % на рік, з кінцевим строком погашення не пізніше до 24.09.2019 року.

24.09.2008 року з метою забезпечення зобовязання за згаданим кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки № 5378, згідно умов якого в якості забезпечення зобовязання за Кредитним договором від 24.09.2008 року відповідачем ОСОБА_2 було передано в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, що розташована АДРЕСА_1.

03.06.2010 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про стягнення кредитної заборгованості з боржника та фінансових поручителів.

23.10.2010 року вищезазначеним судом було ухвалене рішення про стягнення кредитної заборгованості за Кредитним договором № 13-В/08/25/ФО/І від 24.09.2008 року, яке станом на дату подання позивачем позову про звернення стягнення не виконане.

В період з 12 травня 2010 року по 01.07.2016 року банком відповідно до умов кредитного договору відповідачу були нараховані проценти в розмірі 1104 522,80 грн. та пеня, які становлять 799 068,77 грн.

Однак, зобовязання згідно кредитного договору боржником не виконано, в силу чого позивач змушений звернутись до суду з даним позовом до відповідача та просив ухвалити рішення, яким для задоволення грошових вимог позивача в розмірі 76 691,51 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 02.07.2016 року (1 долар США = 24,821412 грн.) становить 1903 591,57 грн., із них: 44 498,79 доларів США заборгованість за процентами в період з 12.05.2010 р. по 01.07.2016 року; 32 192,72 доларів США пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом в період з 03.07.2015 р. по 02.07.2016 року, - звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 39,3 кв. м., житловою площею 23,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького МУЮ 24.09.2008 року ОСОБА_4 за реєстровим номером № 5371, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач публічне акціонерне товариство «Сбербанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник скаржника позивача у справі публічного акціонерного товариства «Сбербанк» - ОСОБА_5 апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також звернув увагу суду на те, що в наданому позивачем розрахунку нарахована пеня та відсотки, вимоги по стягненню яких знаходяться поза межами позовної давності, а тому ним подана до суду заява про застосування строків позовної давності.

Колегією суддів на виконання вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України розяснено сторонам їх право на звернення до суду з відповідним клопотанням про призначення по справі експертизи щодо визначення ринкової вартості обєкта нерухомості- іпотечної квартири, що належить відповідачу. Проте, сторони таким правом не скористались, в силу чого суд змушений вирішувати спір на підставі наявних у справі доказів.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у справі, вивчивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобовязана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом установлено, що відповідно до Кредитного Договору № 13-В/08/25/ФО/І від 24.09.2008 року Закрите акціонерне товариство «ОСОБА_3 Сбербанку Росії» зобовязалося надати ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 50 000,00 доларів США, ціль кредитування купівля житла, з кінцевою датою погашення 24.09.2029 року, із процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 14,45 % річних, при цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначаються як поручителі на повний розмір зобовязання позичальника за цим договором. В Додатку № 1 сторони договору передбачили графік періодичних платежів, зокрема по сплаті процентів за користування кредитом, які повинен здійснювати позичальник з метою виконання взятих на себе зобовязань щодо повернення кредиту. (а. с. 13-28).

Зміст Договору іпотеки від 24.09.2008 року укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОСОБА_3 Сбербанку Росії», як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем вказує, що іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру № 32, що розташована по вул. Москаленка, 36, в м. Вінниця, в забезпечення взятих на себе зобовязань згідно Договору № 13-В/08/25/ФО/І від 24.09.2008 року. (а.с. 31-36).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.11.2010 року, яке набрало законної сили 06.12.2010 року, у справі № 2-13409/10 за позовом ПАТ «ОСОБА_3 банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 на користь ПАТ «ОСОБА_3 банк Сбербанку Росії» заборгованість у сумі 57 549 доларів 03 центи США та 23 659 грн. 91 коп., а також розподілено судові витрати.

З мотивувальної частини даного рішення вбачається, що суд визначив суму заборгованості за кредитним договором № 13-В/08/25/ФО/І від 24.09.2008 року станом на 12.05.2010 року в розмірі 57 549 доларів 03 центи США та 23 659 грн. 91 коп., яка складається з заборгованості по кредиту 49 885 доларів 12 центів США; заборгованості по відсоткам 7 663 долари 91 цент США; пені за прострочення повернення загальної заборгованості 1 962 грн. 92 коп.; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом 21 696 грн. 98 коп. (а.с. 69).

Відмовляючи рішенням від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову ПАТ «Сбербанк», суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами 24.09.2008 року був укладений кредитний договір з датою кінцевого строку повернення кредиту 24.09.2029 року, умови якого передбачали графік періодичних платежів по сплаті як тіла кредиту, так і процентів за користування кредитом, які повинен здійснювати позичальник з метою виконання взятих на себе зобовязань щодо повернення кредиту, проте, в результаті невиконання позичальником взятих на себе зобовязань по поверненню кредиту.

Проте, кредитор звернувся з позовом до суду з вимогою про дострокове стягнення з позичальника всієї суми заборгованості по відповідному кредиту, чим змінив кінцеву дату повернення кредиту, тобто змінив кінцеву дату строку дії відповідного договору, що знайшло своє підтвердження в заочному рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 23.11.2010 року, яке набрало законної сили по справі № 2-13409/10,

Таким чином суд першої інстанції вважає, що кредитор, звернувшись до суду з позовом до боржника з вимогою про дострокове стягнення з боржника всієї суми заборгованості по відповідному кредиту станом на чітко визначену дату не лише змінив кінцеву дату повернення кредиту, а створив правові наслідки, за яких, в силу ухвалення судом рішення про стягнення з боржника всієї суми заборгованості по кредиту, яке набрало законної сили, припиняються правовідносини, повязані з необхідністю подальшого виконання позичальником взятих на себе зобовязань згідно умов відповідного договору, зокрема і в частині додержання графіку платежів як по сплаті тіла кредиту, так і по сплаті відсотків за користування кредитом у строк, передбачений договором, оскільки одночасне існування двох зобовязань боржника перед кредитором щодо повернення коштів по кредиту згідно умов укладеного кредитного договору додержуючись графіку платежу і повернення коштів згідно ухваленого рішення суду про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за таким кредитним договором є неможливим, так як після набрання законної сили відповідним рішенням суду про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за таким кредитним договором боржник зобовязаний виконувати відповідне рішення суду і не зобовязаний виконувати та додержуватись графіка платежів, передбачених договором, які в результаті реалізації кредитором своїх прав щодо односторонньої зміни кінцевої дати повернення кредиту та стягнення за рішенням суду достроково всієї суми коштів втрачають чинність, оскільки змінюється кінцева дата виконання зобовязання по поверненню коштів згідно укладеного договору, тобто змінюється кінцева дата строку дії договору, з настанням якої - закінчується строк дії договору.

Суд вважає, що правовідносини про стягнення в судовому порядку поточної заборгованості по кредитному договору і правовідносини про стягнення в судовому порядку достроково загальної суми коштів по кредитному договору з чітким визначенням кінцевої дати, з настанням якої і визначається загальний розмір відповідної заборгованості є відмінними, мають різний правовий зміст та різні правові наслідки. При наявності правовідносин про стягнення в судовому порядку на користь кредитора з боржника поточної заборгованості по кредитному договору кінцева дата повернення кредиту не змінюється і кредитний договір діє протягом того строку, який узгодили сторони при укладанні договору, в силу чого протягом строку дії договору кредитор може неодноразово звертатись до суду з відповідними позовами про стягнення поточної заборгованості, зокрема, щоби не пропустити строк позовної давності відносно вимог про стягнення певної частини заборгованості, при цьому умови договору, зокрема по нарахуванню процентів та сплати інших платежів, діють в повному обсязі та застосовуються до правовідносин між сторонами такого договору до кінцевої дати строку дії договору.

Суд першої інстанції вважає, що оскільки предмет даного позову охоплює лише розмір заборгованості, визначений позивачем після 12.05.2010 року з застосуванням умов відповідного договору, зокрема в частині нарахування передбачених договором платежів по сплаті відсотків та пені, при наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з боржника на користь кредитора всієї суми заборгованості станом на 12.05.2010 року, тому позивач нарахував такий розмір заборгованості відповідача в період, коли строк дії договору був змінений кредитором одноособово з визначенням кінцевої дати строку дії такого договору 12.05.2010 року, з настанням якої строк дії договору закінчився, що вказує на нарахування позивачем відповідної суми заборгованості без достатньо на те правових підстав, тобто безпідставно, в силу чого немає необхідності подальшого здійснення аналізу правильності проведення такого розрахунку, зокрема, в частині нарахування пені з пені на відсотки. Таким чином суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги не знайшли свого підтвердження і у задоволенні їх слід відмовити, в результаті чого до цієї частини позовних вимог не може бути застосовано правила про строки позовної давності, застосувати які просить відповідач, звернувшись до суду з відповідною заявою (а.с. 58), яка задоволенню не підлягає.

Крім цього, суд першої інстанції, встановивши, що предмет даного позову містить також вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, дійшов висновку про те, що дана вимога також задоволенню не підлягає, оскільки позивач просить звернути стягнення на відповідний предмет іпотеки не в рахунок заборгованості відповідача перед позивачем згідно ухваленого заочного рішення Шевченківським районним судом м. Києва 23.11.2010 року по справі № 2-13409/10, яке набрало законної сили, а просить звернути стягнення в рахунок заборгованості, яка обрахована позивачем безпідставно, починаючи з 12.05.2010 року, тобто в період після визначеної та стягнутої судом загальної суми заборгованості, що суд вважає суперечить та не узгоджується з нормою ст. 1, ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», де можливість реалізації відповідного права позивача повязується виключно у разі порушення боржником забезпеченого іпотекою (згідно договору) основного зобов'язання, а не вибіркового зобовязання по сплаті заборгованості з пені та процентів.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з наступних підстав.

Частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з огляду на зазначене.

Статтями526,527,530 ЦК Українивстановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у зазначений строк.

В силуст. 33 Закону України "Про іпотеку", ст.ст.589,590 ЦК Україниу разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що за положеннями статей 598-609 ЦПК України не передбачається таких підстав для припинення зобовязання, як ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості.

Також як вбачається з матеріалів справи банк не звертався до позичальника та будь-яких інших осіб з позовними вимогами про розірвання кредитного договору, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статей 651,653 ЦК України про розірвання договору у звязку з істотним порушенням його умов.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Таким чином слід дійти висновку про те що права та обовязки сторін, які виникли на підставі кредитного договору підлягають реалізації сторонами до моменту повернення позичальником кредиту.

Установлено, що відповідно до Кредитного Договору № 13-В/08/25/ФО/І від 24.09.2008 року Закрите акціонерне товариство «ОСОБА_3 Сбербанку Росії» надало ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 50 000,00 дол. США, ціль кредитування купівля житла, з кінцевою датою погашення 24.09.2029 року, із процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 14,45 % річних. В Додатку № 1 сторони договору передбачили графік періодичних платежів, зокрема по сплаті процентів за користування кредитом, які повинен здійснювати позичальник з метою виконання взятих на себе зобовязань щодо повернення кредиту.

Пунктом 9.1 даного кредитного договору передбачено, що за порушення позичальником строків повернення кредиту підлягає нарахуванню пеня, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період прострочення.

Статтею 536 ЦПК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки установлено, що взяті кредитні кошти позичальником банку не повернуті, тому за користування кредитними коштами позичальник продовжує нести зобовязання по сплаті процентів, а також оплатити пеню за порушення таких зобовязань, що відповідає пунктам 1.1,6.1, 9.1 укладеного між сторонами договору.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що зобовязання між сторонами за вказаним кредитним договором не є припиненими. При цьому, слід звернути увагу на те, що спір щодо стягнення заборгованості по процентам та пені, нарахованим після 12.05.2010 року судами не розглядався, а тому суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про те, що зобовязання між сторонами кредитного договору після ухвалення судового рішення Шевченківським районним судом м. Києва 23.11.2010 року у справі № 2-13409/10, є припиненими.

Судом першої інстанції при розгляді справи також не була врахована правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-1047цс16 від 06.07.2016 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування, згідно якої зазмістом статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або в разі реального повернення йому коштів.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами ЦК України.

Разом з тим колегія суддів частково погоджується із запереченнями представника відповідача стосовно невідповідності нарахування розміру заборгованості умовам кредитного договору, виходячи з наступного.

Так, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом відповідно до вимог ч. 1 ст.611, ч. 1 ст.612 ЦК України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобовязання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Умовами кредитного договору № 13-В/08/25/ФО/І від 24 вересня 2008 року передбачено застосування такого виду цивільно-правової відповідальності як пеня за прострочення позичальників термінів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Крім того, згідно із ч. 1ст. 258 ЦК Українидля окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, згідно із ч. 2ст. 258 ЦК Українивстановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, за зобовязанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина пята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із умовами кредитного договору позичальник зобовязаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити неустойку за порушення строківповернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином,ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів за його користування повинне здійснюватися позичальником щомісячно рівними частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

У разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Однак, позивач в порушення зазначених вище вимог закону та умов кредитного договору, здійснив їх нарахування і поза межами встановленого строку позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що банк, звернувшись до суду з позовом, має право вимагати стягнення зазначеного платежу в межах встановленої ст. 257 ЦК України загальної позовної давності, а саме трирічного терміну, що передує зверненню до суду з зазначеним позовом, а щодо вимог про стягнення неустойки(пені) за прострочення сплати процентів за користування кредитом - не більше як за один рік, що передував зверненню з такою вимогою.

Колегія суддів не може погодитись з наданим позивачем ПАТ «Сбербанк» розрахунком заборгованості, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. 6.5 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісяця, виходячи із кількості 30 днів у місяці та 360 днів у році.

Таким чином, сума відсотків за користування кредитом, за місяць має становити 600,70 дол. США = (49885,12 * 14,45%/360 * 30). Загальна заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 01.07.2013 року по 01.07.2016 року складає 20443,82 долари США, що за офіційним обмінним курсом НБУ на дату розрахунку (1 долар США = 24,821412 грн.) становить 504444,55 гривень.

Пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом, що підлягає сплаті відповідно до п. 9.1 кредитного договору має бути розрахована виходячи із кількості днів прострочення, зазначених у розрахунках позивача, що містяться у матеріалах справи за кожним платежем окремо в межах строку позовної давності:

03.07.2015 року - 23.07.2015 року пеня становить 439,71 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 366 днів прострочення);

24.07.2015 року - 23.08.2015 року пеня становить 414,48 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 345 днів прострочення);

24.08.2015 року - 23.09.2015 року пеня становить 379,64 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 316 днів прострочення);

24.09.2015 року - 23.10.2015 року пеня становить 340,00 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 283 днів прострочення);

24.10.2015 року - 23.11.2015 року пеня становить 303,95 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 253 днів прострочення);

24.11.2015 року - 23.12.2015 року пеня становить 266,71 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 222 днів прострочення);

24.12.2015 року - 23.01.2016 року пеня становить 230,67 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 192 днів прострочення);

24.01.2016 року - 23.02.2016 року пеня становить 194,63 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 162 днів прострочення);

24.02.2016 року - 23.03.2016 року пеня становить 156,18 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 130 днів прострочення);

24.03.2016 року - 23.04.2016 року пеня становить 121,34 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 101 днів прострочення);

24.04.2016 року - 23.05.2016 року пеня становить 85,30 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 71 днів прострочення);

24.05.2016 року - 23.06.2016 року пеня становить 48,06 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 40 днів прострочення);

24.06.2016 року - 02.07.2016 року пеня становить 10,81 грн. = (600,70 грн. * 0,2 % * 9 днів прострочення).

Таким чином, загальний розмір пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 03.07.2015 року до 02.07.2016 року, що підлягає стягненню з відповідача становить 2991,49 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ на дату розрахунку (1 долар США = 24,821412 грн.) становить 74252,91 гривень.

Також установлено, що 24 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОСОБА_3 Сбербанку Росії», як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем, укладений договір іпотеки, згідно умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру № 32, що розташована по вул. Москаленка, 36, в м. Вінниця, в забезпечення взятих на себе зобовязань згідно Договору № 13-В/08/25/ФО/І від 24.09.2008 року, що належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького МУЮ 24.09.2008 року ОСОБА_4 за реєстровим номером № 5371.

Пунктом 2.1 договору іпотеки передбачено, що у відповідності до цього договору іпотекою забезпечуються наступні зобовязання іпотекодавця, а саме: зобовязання повернути іпотекодержателю кредитні кошти, надані за кредитним договором в сумі 50000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 24.09.2029 року.

Відповідно до статті1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку"визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку"передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, в тому числі, на підставі рішення суду.

Колегія суддів вважає, що позивачем були надані суду необхідні докази, що обґрунтовують позовні вимоги банку та підтверджують розмір нарахованих банком невиконаних зобовязань перед банком, проте, з розміром яких колегія суддів повністю погодитись не може, що зазначалось вище.

Встановивши вказані обставини справи, з врахуванням предмету та правових підстав позову, доказів на підтвердження обґрунтованості позову, положень укладених між сторонами у справі кредитного договору до договору іпотеки, вимог статей543,575,1050 ЦК України,ст.ст. Закону України "Про іпотеку", колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору.

За вимогами частини першоїстатті 39 Закону України «Про іпотеку»в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленоїстаттею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно доЗакону України «Про іпотеку»підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першоїстатті 39 цього Законув разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину такого рішення, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостоюстатті 38 Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, як вже зазначалося, колегією суддів на виконання вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України розяснено сторонам їх право на звернення до суду з відповідним клопотанням про призначення по справі експертизи щодо визначення ринкової вартості обєкта нерухомості- іпотечної квартири, що належить відповідачу. Проте, сторони таким правом не скористались, в силу чого суд змушений вирішувати спір на підставі наданих суду доказів.

Крім того, представником позивача ПАТ «Сбербанк» надіслана суду письмова заява від 30.01.2017 року щодо оцінки предмету іпотеки за рішенням суду, у якій звертається увага на те, що позивач просить у судовому рішенні зазначити те, що реалізація предмета іпотеки на який звертається стягнення за рішенням суду проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Визначення вартості майна, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться державним виконавцем у спосіб визначений ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 41 Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такою позицією представника позивача, оскільки виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, а також з аналізу норм статей38,39 Закону України «Про іпотеку» в розумінні нормистатті 39 цього Законузазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостоюстатті 38 цього Закону, означає встановлення її саме в грошовому вираженні.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 02 листопада 2016 року (справа № 6-1923цс15), яка відповідно вимогст. 360-7 ЦПК Українимає враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Пунктами 6.1., 6.2. укладеного між сторонами у справі 24 вересня 2008 року договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені іпотекою згідно ст. 2 цього договору, у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування. Іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну виконання іпотекодавцем будь-якого із зобовязань, зазначених в ст. 2 цього договору, воно/и не буде/уть виконане/і або буде/уть виконане/і неналежним чином.

При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що у пункті 3.2. договору іпотеки сторони визначили, що за взаємною згодою сторін заставна вартість предмету іпотеки складає 59540, 00 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 24 вересня 2008 року складає суму 289 072,65 гривень 65 копійок, а тому при зверненні стягнення на предмет іпотеки необхідно виходити саме з цієї суми узгодженою сторонами у договорі іпотеки, що не суперечить вимогам ч.6ст.38 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, перевіряючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів переконана, що судом першої інстанції при розгляді даної справи допущено порушення вимог як матеріального так і процесуального закону, належним чином не перевірено доводи позову, не наведено достатніх мотивів прийнятого ним рішення, а тому суд дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні даного позову.

Відповідно дост. 307 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч. 1ст. 309 ЦПК Українипідставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування обставин, що мають значення для справи, є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування матеріального або процесуального права.

Зазначені в сукупності обставини, свідчать про неповне зясування судом обставин по справі, неналежну оцінку судом усіх наявних у матеріалах справи доказів, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до положеньст. 309 ЦПК Україниє підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно частин 1,5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача публічного акціонерного товариства «Сбербанк» понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в загальній сумі 18323,46 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 88, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Сбербанк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Сбербанк» задовольнити частково.

Для задоволення грошових вимог Публічного акціонерного товариства «Сбербанк», з яких:

заборгованість за процентами за користування кредитом (період з 01.07.2013 року до 01.07 2016 року) 20443,82 доларів США (двадцять тисяч чотириста сорок три долари США вісімдесят два центи), що за офіційним обмінним курсом НБУ на дату розрахунку (1 долар США = 24,821412 грн.) становить 504444,55 гривень (пятсот чотири тисячі чотириста сорок чотири гривні пятдесят пять копійок) ;

пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом (період з 03.07.2015 року до 02.07.2016 року) 74252,91 гривень (сімдесят чотири тисячі двісті пятдесят дві гривні девяносто одна копійка),

звернути стягнення на нерухоме майно, а саме:

двокімнатну квартиру загальною площею 39,3 кв. м., житловою площею 23,1 кв. м., у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького МУЮ 24.09.2008 року ОСОБА_4 за реєстровим номером № 5371, зареєстрованого в державному реєстрі право чинів 24.09.2008 року, № правочину 3151422, право власності зареєстроване в КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації, 24 вересня 2008 року в реєстрову книгу № 787 за реєстровим №1370/77898, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 24 вересня 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за № 5378, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького МУЮ ОСОБА_4, укладеним між публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Сбербанк» (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784, рахунок № 37390504, відкритий в ПАТ «Сбербанк» МФО 320627) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1) шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, що відповідно до п. 3.2. договору іпотеки складає 59540,00 (пятдесят девять тисяч пятсот сорок) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Сбербанк» понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в загальній сумі 18323,46 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_9

Судді : /підпис/ ОСОБА_10

/підпис/ ОСОБА_11

Згідно з оригіналом: