Ухвала суду № 64566736, 24.01.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

24 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,розглянувши заяву Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», голови комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям Державного територіально0галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» ОСОБА_5 про визнання незаконними розпорядження та наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання не чинити перешкоди,

в с т а н о в и л а:

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 8 липня 2016 року позов задовольнив частково: визнав незаконним розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» від 25 березня 2015 року № 244-р; визнав незаконним наказ Міністерства інфраструктури України «Про припинення дії контракту з ОСОБА_4.» від 26 березня 2015 року № 44-о; поновив ОСОБА_4 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - ДТГО «Південно-Західна залізниця») з 25 березня 2015 року на умовах, визначених контрактом від 13 лютого 2012 року № 5-IV, укладеним між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_4 та додатковими угодами до контракту від 13 лютого 2012 року № 5-IV; стягнув із ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_4 кошти в розмірі 444 тис. 396 грн 63 коп. (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів), з індексацією; визнав незаконним наказ Міністерства інфраструктури України «Про голову комісії з реорганізації Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» від 24 березня 2015 року № 99; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат; допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року та присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.

Апеляційний суд м. Києва 12 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вимоги про визнання незаконним наказу Міністерства інфраструктури України «Про голову комісії з реорганізації Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» від 24 березня 2015 року № 99 скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні такої вимоги, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін.

У грудні 2016 року до Верховного Суду України звернулось ДТГО «Південно-Західна залізниця» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 липня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 8 частини першої статті 36, пункту 3 частини першої статті 40, пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування своїх вимог заявник посилається на рішення Верховного Суду України від 19 листопада 2008 року, 28 квітня 2010 року, постановлені ним як судом касаційної інстанції, та постанови Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року, 23 січня та 25 грудня 2013 року.

Перевіривши доводи заявника колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України відбулось з порушенням положень трудового законодавства, оскільки наказ про звільнення не містить конкретних підстав, передбачених контрактом, наслідком порушення яких стало звільнення позивача з роботи. Таких підстав не встановлено і судом. У звіті про результати проведення вивчення окремих питань діяльності ДТГО «Південно-Західна залізниця» від 24 березня 2015 року, на який посилався представник відповідача, відсутні відомості, які б свідчили про порушення ОСОБА_4 підпункту «й» пункту 26 контракту від 13 лютого 2012 року.

У наданих для порівняння рішеннях Верховного Суду України від 19 листопада 2008 року та 28 квітня 2010 року, ухвалених ним як судом касаційної інстанції, суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що правила частини третьої статті 40 КЗпП України про заборону звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності на випадки припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, не поширюються.

Порівняння змісту вказаних судових рішень зі змістом судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову, аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

З огляду на викладене підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року та 23 січня 2013 року, які надані заявником для порівняння, викладено правовий висновок про те, що виходячи з нормативного тлумачення пунктів 4, 8 статті 36, частини третьої статті 40, частини третьої статті 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - пункт 8 статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, частина третя статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється.

Отже, висновки, зроблені Верховним Судом України у зазначених постановах, не суперечать висновкам, зробленим судом касаційної інстанції в ухвалі, про перегляд якої подано заяву.

Постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року не містить висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки у задоволенні заяви про перегляд судових рішень відмовлено за відсутністю прикладів неоднакового застосування.

Таким чином, підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з його невідповідністю викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, передбачена пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, теж відсутня.

Ураховуючи наведене, вважати зазначену заяву обґрунтованою немає підстав.

Крім того, ДТГО «Південно-Західна залізниця» звернулося до Верховного Суду України із клопотанням про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року.

Оскільки заява ДТГО «Південно-Західна залізниця» є необґрунтованою, то відсутні підстави для зупинення виконання ухвалених у справі судових рішень.

Клопотання ДТГО «Південно-Західна залізниця» про зупинення виконання ухвалених у справі судових рішень підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 353, 355, 360, 3601 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», голови комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» ОСОБА_5 про визнання незаконними розпорядження та наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання не чинити перешкоди за заявою Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відмовити.

Клопотання Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк