Ухвала суду № 64563742, 31.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Ковальсьої В.В.,

суддів Васильєвої М.А., Чорного О..М.,

за участю секретарів Малашко О.Ю., Ігнатьєва Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року про відмову в прийнятті апеляції особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру,- ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року, -

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Рака П.О,

захисника ОСОБА_2,

особи, яка подала заяву, - ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року відмовлено у прийнятті апеляції особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, - ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року, в зв'язку з тим, що апеляція подана особою, яка не має права на подання апеляції.

21 червня 2016 року ОСОБА_1 подала до Апеляційного суду м. Києва заяву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року, в якій просить скасувати дану ухвалу.

В своїй заяві ОСОБА_1 посилається на те, що на момент подачі апеляційної скарги вона була особою, до якої були застосовані примусові заходи медичного характеру, але вона не визнавалась в судовому порядку цивільного судочинства недієздатною. Оскільки на момент подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 була дієздатною, то суд повинен був керуватися п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 03 червня 2005 року "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" та прийняти апеляційну скаргу.

Наразі у Дніпровському районному суді м. Києва продовжується розгляд заяви ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року, оскільки згідно з нововиявленими обставинами виявлений у заявниці психічний розлад не є тяжким психічним розладом і не потребує примусових заходів медичного характеру.

В доповненні до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 посилається на постанову судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 вересня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції, у якій сформульована правова позиція Верховного Суду України про право особи, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, на подачу касаційної скарги на судове рішення, ухвалене в порядку, передбаченому главою 39 КПК України.

Вказуючи на те, що коло осіб, які мають право подавати касаційні скарги, ідентично колу осіб, які мають право на подачу апеляційних скарг, ОСОБА_1 просить врахувати вищевказане рішення Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення заявниці та її захисника, які підтримали заяву, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення заяви, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява підлягає до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи убачається, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року до ОСОБА_1 застосовано примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом.

Справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, згідно з яким ОСОБА_1 обвинувачувалась у заподіянні 2 квітня 2012 року легких тілесних ушкоджень судді ОСОБА_8 Дії ОСОБА_1 органами досудового слідства були кваліфіковані за ч. 2 ст. 377 КК України. У ході судового розгляду поведінка ОСОБА_1 викликала сумнів щодо її осудності. Суд встановив, що ОСОБА_1 вчинила злочин в стані обмеженої осудності, після чого захворіла на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання. Рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі ст. ст. 416, 419-421 КПК України 1960 року.

За даними органу опіки та піклування за місцем проживання ОСОБА_1, заявниця не визнана судом недієздатною або особою, цивільна дієздатність якої обмежена.

На постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року про застосування до неї примусового заходу медичного характеру ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у прийнятті якої було відмовлено ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року.

Відмовляючи у прийнятті апеляції ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року про застосування до неї примусових заходів медичного характеру, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва в ухвалі від 6 серпня 2014 року з посиланням на положення ч. 1 ст. 348 КПК України 1960 року вказала, що особи, які згідно з вказаним законом мали право подавати апеляційну скаргу, - законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не подали апеляційної скарги, а особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування таких заходів, не мала права на апеляційне оскарження судового рішення.

З матеріалів справи убачається, що аналогічної позиції щодо права на оскарження судового рішення особою, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, дотримувались і інші суди.

Зокрема, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з аналогічних підстав ухвалою від 4 квітня 2016 року повернув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали цього ж суду від 30 грудня 2014 року про припинення застосованих до неї примусових заходів медичного характеру, а також ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2016 року про залишення без зміни ухвали місцевого суду від 18 вересня 2015 року.

На ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року ОСОБА_1 подала заяву до Верховного суду України з проханням про перегляд вказаної ухвали, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, оскільки ухвалою касаційного суду від 7 квітня 2016 року було розглянуто по суті та задоволено її касаційну скаргу на постанову Дніпровського районного суду від 16 жовтня 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року у провадженні про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року та постанови того ж суду від 23 травня 2014 року про застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

Переглядаючи судові рішення за заявою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 445 КПК України, Верховний Суд України у постанові від 29 вересня 2016 року дійшов до висновку про те, що виходячи з положень пункту 2 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 10 КПК, особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не позбавлена права подавати касаційні скарги на судове рішення, ухвалене в порядку, передбаченому главою 39 КПК.

Згідно з ч. 1 ст. 458 КПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, є обов'язковим, у тому числі, для всіх судів загальної юрисдикції.

Колегія суддів, не вбачаючи підстав для відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, вважає, що вказаний висновок є обов'язковим у провадженні за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Отже, згідно з правовою позицією Верховного Суду України особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не позбавлена права подавати касаційні скарги на судове рішення про застосування таких заходів.

Колегія суддів, приймаючи до уваги доводи заяви ОСОБА_1 про те, що коло осіб, які мають право на касаційне оскарження судових рішень у провадженнях про застосування примусових заходів медичного характеру, співпадає з колом осіб, які мають право на апеляційне оскарження рішень у цій категорії проваджень, вважає, що правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 29 вересня 2016 року, є прийнятною і в питанні щодо права на апеляційне оскарження судових рішень про застосування примусових заходів медичного характеру.

Отже, незважаючи на буквальний зміст ч. 1 ст. 348 КПК України 1960 року щодо осіб, які мають право на апеляційне оскарження постанови про застосування примусових заходів медичного характеру, враховуючи, що ОСОБА_1 має дієздатність у повному обсязі, та керуючись вимогами ч. 1 ст. 458 КПК України щодо приведення судової практики у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України (у даному випадку це постанова від 29 вересня 2016 року про перегляд за заявою ОСОБА_1 ухвали суду касаційної інстанції від 4 квітня 2016 року), колегія суддів визнає, що ОСОБА_1 має право на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року про застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

З наведених вище підстав заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року підлягає до задоволення, а вказана ухвала - до скасування.

Зважаючи на те, що справа, у якій до ОСОБА_1 були застосовані примусові заходи медичного характеру, розглядалась судом за нормами КПК України 1960 року, колегія суддів після скасування ухали про відмову у відкритті апеляційного провадження, позбавлена можливості призначити справу до розгляду в апеляційній інстанції без виконання вимог ст.ст. 351, 354 КПК України 1960 року, які виконуються судом першої інстанції, тому справу необхідно повернути до Дніпровського районного суду м. Києва для виконання вимог вказаних законів.

Керуючись 466, 467 КПК України колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

ЗаявуОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року про відмову в прийнятті апеляції особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, - ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року про відмову в прийнятті апеляції особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, - ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року скасувати за нововиявленими обставинами.

Постановити нову ухвалу, якою кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 377 КК України повернути до Дніпровського районного суду м. Києва для виконання вимог ст. ст. 351, 354 КПК України 1960 року.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку.

Судді:

В.В. Ковальська М.А.Васильєва О.М. Чорний

Справа № 11-0/796/17/2016

Головуючий у 1-ій інстанції: Курило А.В..

Доповідач: В.В. Ковальська