Ухвала суду № 64562608, 01.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 р.Справа № 820/6606/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. по справі № 820/6606/16

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, треті особи - Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України-

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивачка) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі по тексту - відповідач), треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України-, в якому просила:

- визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області в нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні у відставку;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при виході судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній до 01.04.2014 р.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачки Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце судового розгляду повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 01.02.2017р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 13 червня 1990р. працювала на посаді судді Борівського районного суду Харківської області, постановою Верховної Ради України №1779-ІІІ від 01 червня 2000 року обрана суддею безстроково (а.с.14-15).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачкою, у зв'язку з наявністю необхідного стажу роботи на посаді судді, 05 липня 2016 року подано до Вищої ради юстиції заяву про відставку .

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VІІІ ОСОБА_1 звільнена з посади судді Борівського районного суду Харківської області (а.с. 18) та наказом в.о. голови Борівського районного суду Харківської області від 27.09.2016 року № 05-04/34 відрахована зі штату Борівського районного суду Харківської області 27 вересня 2016 року у зв'язку з прийняттям постанови Верховною Радою України №1515-VІІІ від 08.09.2016р. про її звільнення з посади судді за заявою про відставку (а.с.20).

03.10.2016 року ОСОБА_1 звернулась до ТУ ДСА України в Харківській області із заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплату належної їй вихідної допомоги (а.с.24).

Листом № 06-16/4189/16 від 12.10.2016 року ТУ ДСА України в Харківській області повідомило позивачку, що законодавчих підстав для нарахування їй вихідної допомоги немає (а.с.25).

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право на відставку позивачем реалізоване під час дії Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2436-VI від 07.07.2010 року в редакції, чинній на 08.09.2016 року, приписами якого не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то відсутні правові підстави для її виплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453- VI (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08 вересня 2016 року №1515-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до частин 2, 6 статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08 вересня 2016 року №1515-VIII), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" №1166-VІІ (далі - Закон №1166-VІІ), внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виключено статтю 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1166-VІІ зміни, передбачені розділом ІІ, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом №1166-VІІ зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/201З висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально - побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно - правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивачки (08.09.2016 року), якими не передбачалась виплата вихідної допомоги при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача не було правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Доводи апелянта про те, що право на відставку вона набула 18.09.2009 року, а тому і право на одержання вихідної допомоги набула водночас з набуттям права на відставку, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки право на вихідну допомогу має лише суддя, який реалізував право на відставку.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата набуття права на відставку, тому у позивачки відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про виплату їй вихідної допомоги при виході у відставку, відповідач діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати по справі не підлягають розподілу в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. по справі № 820/6606/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Бартош Н.С. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2017 р.