Постанова № 64562487, 31.01.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року Справа № 876/950/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

представника відповідача Чубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства «НВФ «Відеограф» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «НВФ «Відеограф» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, яким просило: скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.06.2015 року № 005022204, № 0005032204 і № 0005042204; визнати неправомірними дії відповідача щодо внесення змін до електронної бази даних податкової звітності АІС «Податковий блок» «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» щодо взаємовідносин з ТзОВ «Денікс Груп» по завищенню податкового кредиту на суму 199548.00 грн., у тому числі за червень 2013 року в сумі 74922,00 грн., за червень 2014 року в сумі 704 грн., за липень 2014 року в сумі 91542,00 грн., за серпень 2014 року в сумі 73936.00 грн., за вересень 2014 року в сумі 27066,00 грн.; зобов'язати відповідача відновити детальну інформацію щодо нього як платника податку на додану вартість в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» про податковий кредит з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Денікс Груп», внесену на підставі акту від 22.05.2015 року № 1002/1304-22-08/36462844.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.06.2015 року № 005022204, №0005032204 і №0005042204; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що факт реального виконання господарських взаємовідносин в періоді, який перевірявся, між ПП «НВФ «Відеограф» з ТзОВ «Денікс Груп» підтверджується належними первинними документами, наданими позивачем, в зв'язку з чим, на думку суду, позивачем було правомірно сформовано витрати і податковий кредит за результатами цих господарських операцій, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню. Водночас суд зазначив, що дії контролюючого органу щодо внесення до ІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо зміни показників податкової звітності в ІС «Податковий блок» та зобов'язання відповідача вилучити з ІС «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі акта перевірки, задоволенню не підлягають.

Постанову в частині задоволення позову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що в цій частині вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що господарські операції щодо поставки товарів між ПП «НВФ «Відеограф» з ТзОВ «Денікс Груп» не мали реального характеру, оскільки перевіркою встановлено відсутність поставок товарів. Зокрема, такі висновки підтверджуються відсутністю договору поставки, будь-яких товаросупровідних документів, документів складського обліку товарів тощо. Крім того, у ТзОВ «Денікс Груп» відсутні основні засоби, складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, устаткування та трудові ресурси, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, тому не переглядається в апеляційному порядку відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України та з врахуванням роз'яснень, що містяться в п. п. 13.1, 13.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», в яких зазначено, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення, а також рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 23.02.2015 року до 21.05.2015 року (з врахуванням перенесення та продовження строків перевірки) працівники Державної податкової інспекції в Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області провели документальну позапланову виїзну перевірку ПП «НВФ Відеограф» з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Денікс Груп» за період з 01.01.2012 року до 01.12.2014 року, а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від цього контрагента, за результатами якої складено акт від 22.05.2015 року № 1002/1304-22-08/36462844.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог: п. п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 179593,00 грн., п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, всього на суму 199548,00 грн.; п. п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме не надано до перевірки всіх первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

На підставі зазначеного акту перевірки Державна податкова інспекція в Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області прийняла податкові повідомлення-рішення від 12.06.2015 року № 005022204, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 224491,25 грн., з них 179593,00 грн. за основним платежем і 44898,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0005032204, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 250033,64 грн., з них 199548,00 грн. за основним платежем і 50485,64 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0005042204, яким до нього застосовано штраф в розмірі 510 грн.

Колегія суддів вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 даного Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

А відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (робіт, послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг). Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (робіт, послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є необхідними для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною і достатньою підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена, зокрема, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до змісту вказаних норм для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне отримання товарів (робіт, послуг).

Також відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

В контексті наведеного вище колегія суддів враховує наступне.

ПП «НВФ «Відеограф» стверджує, що в періоді, який перевірявся, воно здійснювало господарські операції з придбання у ТзОВ «Денікс Груп» товарів, а саме систем відеоспостереження та складників і деталей до них.

На підтвердження факту отримання від ТзОВ «Денікс Груп» зазначених товарів та оплати їх вартості позивач надав суду копії виписаних постачальником видаткових і податкових накладних та копії платіжних доручень. Також позивач як на підтвердження факту отримання цих товарів посилається на їх використання у власній господарській діяльності, а саме при виконанні як постачальником умов договорів укладених позивачем з ДП ЗЕД «Укрінтеренерго», ПАТ «Миколаївцемент», ПАТ «Рівнеазот», МПП «Синхроімпульс», ПАТ «Євраз-Баглійкокс», ТзОВ «ЕМВ-ЕНЕРГО», ПАТ «Північний гірсько-збагачувальний комбінат» і ПАТ «Центральний гірсько-збагачувальний комбінат», предметом яких була поставка обладнання, придбаного ним у ТзОВ «Денікс Груп», на підтвердження чого надав суду копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписаних на працівників зазначених підприємств, накладних, експрес-накладних на перевезення товарів, актів приймання-передачі товару, виписаних ним податкових накладних, платіжних доручень, а також документів складського обліку та внутрішнього переміщення товарів, копії договору оренди складських приміщень, укладеного з ПАТ «Центр енергетичних інновацій» та договорів про надання транспортно-експедиційних послуг, укладених з ТзОВ «Нова Пошта» і ФОП ОСОБА_2

Однак суд першої інстанції не врахував, що відповідно до положень ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, згідно з положеннями цих Правил учасниками транспортного процесу є вантажовідправник, вантажоотримувач та перевізник.

А відповідно до п. 11.7 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Таким чином, згідно із змістом наведених норм товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця так і у продавця, незалежно від умов договору поставки (купівлі-продажу) щодо сторони договору, яка зобов'язана здійснити доставку товару.

Однак всупереч вимогам наведених норм податкового законодавства та законодавства про транспорт позивач не надав суду товарно-транспортних накладних чи інших товаросупровідних документів, які б підтверджували фактичне здійснення поставки ТзОВ «Денікс Груп» зазначених вище товарів, в зв'язку з чим поставка цих товарів позивачу не може вважатись доведеним фактом.

Також колегія суддів зазначає, що в наданих позивачем копіях видаткових накладних підставою поставки товару вказано договір, а у податкових накладних - договір поставки від 10.06.2014 року № 10/01, однак копії цього чи будь-яких інших договорів поставки, укладених з ТзОВ «Денікс Груп», позивач суду не надав. В зв'язку з цим неможливо встановити істотні умови договору, зокрема, умови, порядок, місце та строки поставки товару. При цьому, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Крім того, у наданих позивачем видаткових накладних не вказано відомостей про осіб, які їх підписували, як з боку постачальника, так і з боку покупця, а саме відсутні їх прізвища та ініціали, відомості чи реквізити документів, які підтверджують право передачі/отримання товарно-матеріальних цінностей (посади, довіреності).

Також колегії суддів враховує, що доводи позивача про реальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом не узгоджуються з податковою інформацією, наданою Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві та Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, відповідно до якої ТзОВ «Денікс Груп» не знаходиться за юридичною та фактичною адресами, а також у даного підприємства відсутні складські приміщення, транспортні засоби та інші основні фонди, трудові ресурси (лише 1 працівник) тощо, що дає підстави для висновку про неможливість здійснення цим підприємством господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що використання ПП «НВФ «Відеограф» у власній господарській діяльності товарів, які за найменуванням та характеристиками відповідають тим, що вказані у зазначених вище накладних, виписаних ТзОВ «Денікс Груп», а саме їх подальший продаж ДП ЗЕД «Укрінтеренерго», ПАТ «Миколаївцемент», ПАТ «Рівнеазот», МПП «Синхроімпульс», ПАТ «Євраз-Баглійкокс», ТзОВ «ЕМВ-ЕНЕРГО», ПАТ «Північний гірсько-збагачувальний комбінат» і ПАТ «Центральний гірсько-збагачувальний комбінат», не є беззаперечним доказом того, що ці товари були придбані позивачем саме у ТзОВ «Денікс Груп».

При цьому колегія суддів враховує, що кожна із наведених вище обставин сама по собі не є достатнім доказом відсутності факту реального здійснення господарських операцій, однак, оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв'язку, колегія суддів дійшла висновку, що ПП «НВФ «Відеограф» всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надало належних і достатніх доказів того, що господарські операції між ним та ТзОВ «Денікс Груп» мали реальний (товарний) характер, тобто не доведено факту реального отримання позивачем товарів і послуг (робіт) від зазначених контрагентів, що в свою чергу позбавляє позивача права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Враховуючи наведені вище обставини, оцінивши зібрані докази та положення зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає помилковим і необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ПП «НВФ «Відеограф» сформувало витрати і податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, з дотриманням вимог законодавства.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до п. п. 44.1, 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до п. 85.2 ст. 85 цього Кодексу платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії акту про ненадання документів від 21.05.2015 року № 7/13-04-22-08/36462844, складеним під час проведення зазначеної вище перевірки ПП «НВФ «Відеограф», на письмову вимогу про надання документів від 18.05.2015 року № 6710/13-04-22/08, вручену під розписку представнику підприємства за довіреністю, посадові особи чи представники позивача не надали документів, вказаних у цій вимозі, що є порушенням зазначених вище норм Податкового кодексу України.

В свою чергу, позивач не надав жодних обґрунтованих пояснень та доказів на спростування факту вчинення ним даного порушення.

А згідно з п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно застосував до ПП «НВФ «Відеограф» штраф за незабезпечення зберігання первинних документів, бухгалтерської звітності та інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом строків, встановлених законом, та ненадання цих документів при здійсненні перевірки.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року у справі № 813/3288/15 за позовом Приватного підприємства «НВФ «Відеограф» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - скасувати і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Постанова складена в повному обсязі 06.02.2017 року