Постанова № 64561769, 25.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2017 р. Справа№ 910/14393/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Сосунов Є.В. дов. №29 від 03.01.2017р.

від відповідачаза первісним позовом: Ніконенко І.Ю. дов. №5-1/2017 від 22.12.2016р.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" та Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2016р.

у справі № 910/14393/16 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс"

про стягнення 312 205,46 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс"

до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення 635 953,63 грн., з яких 535 966,80 грн. - збитків та 99 986,83 грн. - грошового завдатку за договором №80-4/2008-15 від 25.08.2015р.

В судовому засіданні 25.01.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" про стягнення 312 205,46 грн., з яких: 65 991,31 грн. - інфляційні втрати за час користування коштами та 246 214,15 грн. - 14% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором №80-4/2008-15 від 25.08.2015р., щодо своєчасного повернення суми попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції судом прийнято до спільного розгляду з первісним позовом позовну заяву ТОВ "Енерджі Сервіс" до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 535 966,80 грн. збитків та 99 986,83 грн. завдатку (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).

Зустрічна позовна заява була обґрунтована не поверненням позивачем грошового завдатку, та заподіянням збитків у вигляді витрат на закупівлю устаткування на суму 522 745, 91 грн. та витрат на відрядження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2016р. у справі №910/14393/16 первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" інфляційні втрати в розмірі 65 991,31 грн. та судовий збір в сумі 989,87 грн.

У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено.

Частково задоволено зустрічний позов.

Стягнуто з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" збитки в розмірі 13 220,89 грн., гарантійний платіж в сумі 99 986,83 грн. та судовий збір в сумі 1698,12 грн.

В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, ТОВ "Енерджі Сервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити; скасувати оскаржуване рішення щодо зустрічного позову в частині відмови у стягненні збитків на суму 522 745,91 грн. та прийняти нове про задоволення зустрічного позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, невірним застосуванням п.4.1.4 договору, відсутністю підстав для стягнення інфляційних втрат, нарахованих на попередню оплату, та не застосуванням ч.4 ст.849 ЦК України в частині стягнення заявлених збитків.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу ТОВ "Енерджі Сервіс" 09.11.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2016р. колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.12.2016р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції згідно ст. 69 ГПК України строк розгляду спору продовжувався, відповідно до ст. 77 ГПК України у справі оголошувалась перерва на 25.01.2017р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016р. апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" повернуто скаржнику без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 14% річних за користування чужими грошовими коштами за первісним позовом, та прийняти нове про стягнення з ТОВ "Енерджі Сервіс" 14% річних у розмірі 246 214,15 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Апелянт посилається на неправильне тлумачення судом п.7.5 договору і вважає, що наявні підстави для стягнення 14% річних за користування чужими грошовими коштами.

Згідно пп. 2.3.44. п. 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду вказану апеляційну скаргу передано раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2017р. колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження, об'єднано в одне апеляційне провадження з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" та призначено до розгляду на 25.01.2017р.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.01.2017р. підтримав свою апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, скасувати оскаржуване рішення щодо зустрічного позову в частині відмови у стягненні збитків на суму 522 745,91 грн. та прийняти нове про задоволення зустрічного позову. Проти доводів апеляційної скарги позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.01.2017р. заперечував проти доводів апеляційної скарги ТОВ "Енерджі Сервіс", просив залишити її без задоволення. Свою апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 14% річних за користування чужими грошовими коштами, та прийняти нове про стягнення з ТОВ "Енерджі Сервіс" 14% річних у розмірі 246 214,15 грн.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ДП "НЕК "Укренерго" не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ТОВ "Енерджі Сервіс" підлягає частковому задоволенню, а рішення частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.08.2015р. між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" (підрядник) було укладено договір №80-4/2558-15, відповідно до п.1.1 якого підрядник зобов'язується виконати роботи, зазначені у п.1.2 договору, згідно з технічними вимогами (Додаток №1), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені роботи.

У п.1.2 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. визначено найменування робіт: Реконструкція ВРП - 330кВ ПС 330 кв "Лосєве" (інв.№4026) шляхом заміни ПВ 330 кВ 2 В та ТС (Кт =2000/1) на елегазові (об'єкт) згідно з робочим проектом: "Реконструкція ВРП - 330кВ ПС 330 кв "Лосєве" (інв.№4026) шляхом заміни ПВ 330 кВ 2 В та ТС (Кт =2000/1) на елегазові" та технічними вимогами (додаток №1 до договору), а саме: коригування робочого проекту "Реконструкція ВРП - 330кВ ПС 330 кв "Лосєве" (інв.№4026) шляхом заміни ПВ 330 кВ 2 В та ТС (Кт =2000/1) на елегазові" згідно зі зведеним кошторисом на проектні та вишукувальні роботи (додаток №13) та розрахунків №№1, 2, 3 (додатки №№14, 15, 16); придбати устаткування згідно технічних вимог до устаткування, наведених у додатку №1, та локальних кошторисів №№2-1-3; 2-1-5; 2-1-6 (додатки №7, 9, 10); виконати будівельно-монтажні роботи згідно з робочим проектом та локальними кошторисами №№2-1-1, 2-1-2, 2-1-4, 2-2-1 (додатки №5, 6, 8, 11); виконати пусконалагоджувальні роботи на змонтованому устаткуванні згідно з технічними вимогами (додаток №1) та локальним кошторисом №2-3-1 (додаток №2); забезпечити шеф-супровід монтажу та налагоджування устаткування представником виготовлювача. Кількісні характеристики виконуваних робіт повинні відповідати технічним вимогам (додаток №1) та робочому проекту.

За умовами п.3.1 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. ціна правочину є твердою і становить: 8 332 236,08 грн., крім того, податок на додану вартість 20% - 1 666 447,22 грн., що разом складає 9 998 683,30 грн. та визначається зведенням витрат (додаток №3), який є невід'ємною частиною цього договору, в тому числі: вартість устаткування, що придбавається підрядником, визначена локальними кошторисами №№2-1-3; 2-1-5; 2-1-6 (додатки №7, 9, 10); вартістю будівельно-монтажних пусконалагоджувальних робіт, визначеною договірною ціною (додаток №4), складеною на підставі локальних кошторисів 1-1, 2-1-2, 2-1-4, 2-2-1 (додатки №5, 6, 8, 11, 12); вартість коригування робочого проекту, визначена зведеним кошторисом на проектні вишукувальні роботи (додаток №13), складеного на підставі розрахунків №№1, 2, 3 (додатки №№14, 15, 16).

У п.4.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що розрахунки за договором проводяться наступним шляхом: здійснення замовником попередньої оплати у розмірі 30% від ціни договору впродовж тридцяти календарних днів з моменту укладання договору, що становить 2 499 670,83 грн., крім того, податок на додану вартість - 499 934,16 грн., що загалом складає 2 999 604,99 грн. Попередня оплата здійснюватиметься на підставі цього договору. Остаточний розрахунок здійснюється замовником за умови підтвердження вартості робіт за висновком Укрдержбудекспертизи, з відстрочкою платежу на строк до 150-ти банківських днів з моменту підписання актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), актів приймання-передавання устаткування після монтажу, акту приймання-передавання виконаних робіт з коригування робочого проекту, підписаних уповноваженими представниками сторін, з урахуванням, що така оплата здійснюється після реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до ст.201 Податкового кодексу України.

Пунктом 4.1.4 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. визначено, що при достроковому розірванні правочину не зарахована частина попередньої оплати протягом трьох банківських днів з моменту розірвання повертається підрядником замовникові з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п.11.2 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. забезпеченням його виконання є обов'язок підрядника одночасно з підписанням договору надати замовнику забезпечення у вигляді грошового завдатку в розмірі 1% від ціни договору, що становить 99 986,83 грн. Вказаний завдаток було перераховано підрядником на рахунок замовника згідно платіжного доручення №7594 від 03.09.2015р.

Договір набуває чинності з моменту надання забезпечення виконання договору, підписання сторонами договору та скріплення печатками і діє до 30.11.2016р., крім гарантійних зобов'язань, які діють до повного виконання.

Колегія суддів зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч.4 ст.849 Цивільного кодексу України).

Наявними в матеріалах справи документами, а саме авізо №593 від 28.08.2015р. підтверджується, що на виконання умов договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. замовником було перераховано підряднику попередню оплату в сумі 2 999 604,98 грн. Відповідачем за первісним позовом протягом розгляду справи обставини щодо отримання попередньої оплати було підтверджено.

Як свідчать матеріали справи, 29.09.2015р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р., якою визначено, що строк виконання робіт становить вісім місяців з моменту отримання попередньої оплати.

25.11.2015р. шляхом укладання додаткової угоди №2 контрагентами досягнуто згоди, що на підставі п.11.10 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. та листа замовника №4791/05-54 договір №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. вважається розірваним в односторонньому порядку з 27.11.2015р.

Як зазначалось вище, пунктом 4.1.4 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. визначено, що при достроковому розірванні правочину не зарахована частина попередньої оплати протягом трьох банківських днів з моменту розірвання повертається підрядником замовникові з урахуванням індексу інфляції.

Одночасно пунктом 7.5 укладеного між сторонами правочину передбачено, що у разі невиконання зобов'язань підрядник повертає замовнику грошові кошти, перераховані за договором (попередня оплата), протягом 3-х робочих днів з дати вимоги замовника з урахуванням індексу інфляції та сплачує 14% річних за весь час користування грошовими коштами (чужими грошовими коштами).

Враховуючи умови п.4.1.4 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р., місцевий господарський суд дійшов висновку, що у зв'язку з розірванням вказаного правочину згідно додаткової угоди №2 від 25.11.2015р., у підрядника виник перед замовником обов'язок повернути попередню оплату саме з урахуванням індексу інфляції.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду виходячи з наступного.

03.03.2016р. замовник звернувся до підрядника з вимогою про повернення попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції.

Проте, за твердженнями позивача за первісним позовом, відповідачем було перераховано (повернуто) лише суму попередньої оплати, що підтверджується авізо №305 від 29.03.2016р. та наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Представленими суду документами підтверджується, що замовник звертався до підрядника з листами №1921/01-42 від 19.05.2016р. та №323/42 від 29.06.2016р. про сплату грошових коштів, а саме індексу інфляції та 14% річних.

Листом №21/07-16 від 12.07.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджи Сервіс" відмовилось від задоволення майнових вимог Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Вказані обставини і стали підставою для звернення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до суду з позовом про стягнення 65 991,31 грн. інфляційних втрат за час користування коштами та 246 214,15 грн. 14% річних.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що інфляційні втрати та річні можуть бути нараховані лише на суму боргу і лише за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, у підрядника були відсутні грошові зобов'язання перед замовником (позивачем за первісним позовом), оскільки за Договором підрядник мав зобов'язання щодо закупівлі устаткування та виконання робіт, а не щодо оплати таких робіт.

Згідно пункту 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналіз постанови ВГСУ від 30 жовтня 2014р. у справі № 910/1810/14 також засвідчує, що навіть у тому випадку коли суди дійшли висновку щодо наявності порушення Договору та обгрунтованості стягнення суми невикористаного авансу, однак все одно правомірно відмовили у стягненні річних та інфляційних, з огляду на те, що "Вимога про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних є безпідставною, оскільки стягнення з виконавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором на проектні роботи, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 ЦК України, а тому суди правомірно відмовили в задоволенні позову в цій частині".

Позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та процентів річних позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) обґрунтовує умовами пункту 7.5. Договору, який мав би застосовуватися у випадку невиконання зобов'язань Відповідачем за первісним позовом.

В той же час, при розірванні Договору Замовник скористався (керувався) не пунктами 6.2.1., 11.9.1., 11.9.3 договору, якими було закріплено низку випадків невиконання/порушення зобов'язань Підрядником, у разі настання яких було передбачено право Замовника розірвати Договір, а пунктом 11.10. договору, відповідно до якого замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір, повідомивши письмово про це підрядника не пізніше ніж за 3 робочих дні про таке розірвання, оплативши підряднику фактично виконані роботи.

Зазначене підтверджуються листом Позивача за первісним позовом №4791/05-54 від 23.11.2015р. про розірвання Договору та умовами Додаткової угоди №2 від 25.11.2015р. до Договору (копії яких містяться у матеріалах справи).

Єдиною умовою для застосування Позивачем положень п.7.5 договору могло б бути невиконання або неналежне виконання Відповідачем за первісним позовом зобов'язань, проте, таких фактів ні у листі №4791/05-54, ні у Додатковій угоді №2 Сторонами не зафіксовано, будь-яких інших доказів невиконання або неналежного виконання відповідачем за первісним позовом умов договору матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, загальними принципами якого є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з встановлених обставин справи, умови пункту 7.5. Договору не можуть застосовуватися до правовідносин Сторін, що склалися, а пунктом 11.10. Договору не передбачено сплату інфляційних втрат та процентів річних при достроковому розірванні договору.

Враховуючи те, що відповідачем за первісним позовом було перераховано (повернуто) суму попередньої оплати, що підтверджується авізо №305 від 29.03.2016р. та наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а позивачем за первісним позовом на суму попередньої оплати нараховано інфляційні втрати згідно п.4.1.4 договору, що суперечить нормам чинного законодавства, відповідно до яких при поверненні попередньої оплати не виникає обов'язок зі сплати індексу інфляції та процентів річних, оскільки такі дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, колегія суддів не вбачає правових підстав для стягнення за первісним позовом 65 991, 31 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на вказані обставини справи, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення первісного позову в цій частині.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позов Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 14% річних підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, п.7.5 укладеного між сторонами правочину передбачено, що у разі невиконання зобов'язань підрядник повертає замовнику грошові кошти, перераховані за договором (попередня оплата) протягом 3-х робочих днів з дати вимоги замовника з урахуванням індексу інфляції та сплачує 14% річних за весь час користування грошовими коштами (чужими грошовими коштами).

Тобто, у наведеному пункті сторонами погоджено один з заходів відповідальності, який застосовується до підрядника у разі невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно із ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення 14% річних, як заходу відповідальності, передбаченого договором №80-4/2558-15 від 25.08.2015р., насамперед, повинно бути доведено факт порушення підрядником своїх зобов'язань за договором.

Проте, всупереч означених приписів, заявником обставин неналежного виконання відповідачем за первісним позовом своїх обов'язків за договором №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. належними та допустимим у розумінні ст.34 ГПК України доказами не доведено.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами чинного господарського процесуального законодавства, суд при вирішенні спору по суті обмежений предметом та підставами позовних вимог, що визначені позивачем та не може спонукати до їх уточнення.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Наразі, інших підстав, крім посилання на умови п.7.5 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р., для стягнення з відповідача 14% річних, позовна заява не містить.

До того ж, ст.83 ГПК України передбачено право суду виходити за межі позовних вимог лише при наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, якого під час розгляду справи №910/14393/16 не заявлялось.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" 246 214,15 грн. - 14% річних позбавлені належного доказового обґрунтування та підлягають залишенню без задоволення.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 535 966,80 грн. збитків та 99 986,83 грн. грошового завдатку.

Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.20 ГК України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач за зустрічним позовом вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача за первісним позовом, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Як вказувалось вище, ст.849 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014 Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 ГПК України, при зверненні до суду з зустрічним позовом позивачем повинно бути доведено, зокрема, наявність заподіяних відповідачу діями Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними.

При цьому, вина у відповідності до приписів чинного законодавства презюмується.

Разом з цим, посилання позивача за зустрічним позовом на постанову Вищого господарського суду України від 30.06.2015р. у справі №904/9439/14 в якості обґрунтування відсутності підстав для доказування кожної зі складових збитків, вірно відхилені місцевим господарським судом, оскільки спірні правовідносини у справах №904/9439/14 та розглядуваному спорі є суттєво відмінними.

При цьому, у межах розгляду справи №904/9439/14 судами було встановлено підписання сторонами окремого договору, за яким замовник погодився відшкодувати підряднику збитки у зв'язку з розірванням договору підряду у певному розмірі.

Обґрунтовуючи заявлений до стягнення розмір збитків у даній справі, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що з метою належного виконання умов договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. останнім було здійснено закупівлю обладнання на суму 522 745,91 грн., одночасно, заявником наголошено, що для забезпечення прибуття робітників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" на виробничі наради щодо виконання умов договору та доставку обладнання до об'єкта, останнім було понесено витрати в сумі 13 220,89 грн.

Як вбачається з наданих суду документів, 29.10.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрокомплекс" (продавець) було укладено договір поставки №111/15, на підставі якого згідно видаткової накладної №РН-00001106 від 23.11.2015р. продавцем було поставлено, а покупцем прийнято товар, а саме панель №78 автоматики ЄГВ-330кВ 2В, шафу ШПВ 2В та шафу ШОВ 2 загальною вартістю 222 745,85 грн. Вказаний товар було оплачено покупцем, що підтверджується платіжними дорученнями №1156 від 30.10.2015р., №1537 від 24.12.2015р.

Одночасно, 04.11.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іноваційна компанія "Інвест буд" (продавець) було укладено договір поставки №117/15, на підставі якого продавцем було поставлено покупцю шинну опору ШО-330-ІІ-2 УХЛ1 для 2-х проводів АС 400/51 без стойки на суму 300 000,06 грн. Обставини щодо постачання товару та його оплати підтверджуються видатковою накладною №110 від 27.11.2015р. та платіжними дорученнями №1211 від 06.11.2015р. та №1620 від 30.12.2015р., які містяться у матеріалах справи.

Проте, обладнання на суму 300 000,06 грн. фактично було прийнято позивачем за зустрічним позовом після підписання додаткової угоди №2 від 25.11.2015 про розірвання спірного правочину з 27.11.2015р.

До того ж, оплати за обладнання тобто, витрати підрядника за платіжними дорученнями №1537 від 24.12.2015р. та №1620 від 30.12.2015р., фактично були проведені вже після укладення угоди з замовником про розірвання договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р.

Найменування вказаного вище обладнання співпадає з найменуванням, що визначені у додатках договору, зокрема, локальному кошторисі на придбання устаткування, меблів та інвентарю №2-1-3 та локальному кошторисі на будівельні роботи №2-1-4 на управління та автоматику.

Проте, означена відповідність не є беззаперечним свідченням того, що вказане обладнання було придбане саме на виконання спірного правочину.

При цьому, твердження позивача за зустрічним позовом стосовно того, що вказане обладнання є специфічним та не могло бути використано на інших об'єктах є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Інших належних та допустимих у розумінні ст.34 ГПК України доказів того, що обладнання, яке було закуплено підрядником на підставі договорів №117/15 від 04.11.2015р. та №111/15 від 29.10.2015р. , було призначено саме для виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" своїх обов'язків за спірним правочином, матеріали справи не містять.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до змісту локального кошторису на придбання устаткування, меблів та інвентарю №2-1-3 та локального кошторису на будівельні роботи №2-1-4 на управління та автоматику та його вартість згідно специфікацій до договорів №117/15 від 04.11.2015р. та №111/15 від 29.10.2015р., вартість вказаного вище обладнання більш як у два рази відрізняється від ціни, погодженої замовником та підрядником.

Отже, виходячи з вищенаведеного, матеріали справи не містять доказів того, що саме внаслідок дострокового розірвання договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. за ініціативи Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" було завдано збитки в розмірі вартості придбаного за договорами №117/15 від 04.11.2015р. та №111/15 від 29.10.2015р., та останнє не могло бути використане заявником у подальшому чи відчужено.

Доказів передачі відповідачу за первісним позовом придбаного обладнання матеріали справи не містять.

Разом з цим, зустрічні позовні вимоги в частині стягнення збитків в розмірі 13 220,89 грн. колегія суддів вважає належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, вказані збитки підтверджені Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" актом здачі прийняття робіт №ОУ-0000054 від 10.11.2015р. на суму 2275 грн., за яким позивачем за зустрічним позовом прийнято послуги автокрана по завантаженню обладнання, акт №12/111015 від 11.11.2015р. на суму 6800 грн., за яким прийнято експедиторські послуги по перевезенню автомобільним транспортом вантажу (обладнання) до об'єкта виконання робіт за договором №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. та акт №11/11-2015 від 11.11.2015р. на суму 2400 грн., за яким прийнято послуги автокрана по розвантаженню обладнання на об'єкті виконання робіт за спірним правочином, що загалом становить 11475, 00 грн.

До того ж, понесення цих витрат саме на виконання умов договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. відповідачем за зустрічним позовом протягом розгляду справи не заперечувались.

Обставини щодо понесення витрат на оплату послуг, пов'язаних з забезпечення виконання підрядником робіт за договором №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. підтверджуються наданими суду платіжними дорученнями №1221 від 09.11.2015р., №1248 від 12.11.2015р., №1247 від 12.11.2015р., №1219 від 09.11.2015.

Крім того, на підтвердження витрат в розмірі 1745,89 грн. підрядника на забезпечення прибуття працівників на виробничі наради з приводу виконання умов договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. позивачем за зустрічним позовом надано суду накази про відрядження працівників, відомості про нарахування коштів на карткові рахунки співробітників, платіжні доручення про сплату грошових коштів на відрядження та посвідчення про відрядження від 12.11.2015р.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, робітники Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" дійсно запрошувались на виробничі наради, що підтверджується представленими до матеріалів справи листами №14-1/10-15 від 15.10.2015р. (відрядження 16.10.2015р.), №4606/05-54 від 09.11.2015р. (відрядження 10.11.2015р.).

При цьому, представником позивача за первісним позовом протягом розгляду справи у судових засіданнях було підтверджено обставини щодо проведення виробничих нарад у вказані вище дати та присутність на них представників ТОВ "Енерджі Сервіс".

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення збитків в розмірі 13 220,89 грн. згідно ч.4 ст.849 ЦК України.

Зустрічні позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" гарантійного платежу в сумі 99 986,83 грн. також обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом з огляду на наступне.

Відповідно до п.11.2 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. забезпеченням його виконання є обов'язок підрядника одночасно з підписанням договору надати замовнику забезпечення у вигляді грошового завдатку в розмірі 1% від ціни договору, що становить 99 986,83 грн.

Вказаний завдаток було перераховано підрядником на рахунок замовника згідно платіжного доручення №7594 від 03.09.2015р.

Згідно п.11.2.3 спірного правочину строк дії забезпечення виконання договору - не менший ніж строк дії договору.

Замовник повертає підряднику забезпечення виконання договору після виконання остатнім договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору недійсними, у випадках, передбачених частинами першою та другою ст.30, ч.3 ст.31 Закону. Замовник має право на отримання забезпечення виконання умов договору у разі невиконання та/або неналежного виконання підрядником його зобов'язань (всіх або одного обов'язку) (п.п.11.2.4 ,11.2.5 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р.).

Договір №80-4/2558-15 від 25.08.2015р. було розірвано за ініціативи замовника з 27.11.2015р.

Тобто, фактично строк утримання забезпечення у розмірі 99 986,83 грн. закінчився.

Одночасно, жодних підстав, з визначених у п.11.2.5 договору №80-4/2558-15 від 25.08.2015р., отримання замовником забезпечення, як то порушення підрядником своїх обов'язків відповідачем за зустрічним позовом не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, слід зазначити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973 Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013 Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. у справі №5011-5/14825-2012.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного Суду України, Верховного Суду України, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виходячи з фактичних обставин справи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" про стягнення з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" гарантійного платежу в сумі 99 986,83 грн.

У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги ДП "НЕК "Укренерго" про необгрунтованість оскаржуваного рішення в частині стягнення гарантійного платежу через те, що ТОВ "Енерджі Сервіс" фактично не виконало роботи, колегія суддів вважає безпідставними.

Крім того, у переліку вимог особи, яка подає апеляційну скаргу (як того вимагає стаття 94 ГПК України) - в апеляційній скарзі ДП "НЕК "Укренерго" не заявлено жодної вимоги щодо скасування рішення суду в частині зустрічного позову.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" підлягає частковому задоволенню з підстав, викладених у ній, а рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016р. у справі №910/14393/16, прийняте із невірним застосуванням норм матеріального права, підлягає частковому скасуванню у відповідності до п.2 ч.1 ст.103 ГПК України з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2016р. у справі №910/14393/16 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2016р. у справі №910/14393/16 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

" 1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічний позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, буд.25, код ЄДРПОУ 00100227) в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (61003, м.Харків, Червонозаводський район, вул.Кооперативна, буд.12/14, код ЄДРПОУ 00131624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" (01010, м.Київ, Печерський район, вул.Суворова, буд.4/6, 14 поверх, кімната 17, код ЄДРПОУ 37448815) збитки в розмірі 13 220,89 грн., гарантійний платіж в сумі 99 986,83 грн. та судовий збір в сумі 1698,12 грн.

4. В задоволенні решти зустрічного позову відмовити."

4. Стягнути з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, буд.25, код ЄДРПОУ 00100227) в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (61003, м.Харків, Червонозаводський район, вул.Кооперативна, буд.12/14, код ЄДРПОУ 00131624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" (01010, м.Київ, Печерський район, вул.Суворова, буд.4/6, 14 поверх, кімната 17, код ЄДРПОУ 37448815) 5 151, 39 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №910/14393/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська