Постанова № 64561668, 30.01.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017 року Справа № 904/6418/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: Хмелевська О.В., представник, довіреність №10/03-01 від 03.06.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 від 02.04.1997р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016р. у справі №904/6418/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", м.Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дніпро

про стягнення 28989,38 грн. грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016р. (з урахуванням ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2016р. про виправлення описки) у справі №904/6418/16 (суддя Золотарьова Я.С.) позов (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.08.2016р.) задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" 21106,50 грн. - прострочену заборгованість по поверненню кредитних коштів, 6956,75 грн. - прострочену заборгованість за нарахованими процентами, 54,19 грн. пені та 1364,02 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що судом було встановлено, що відповідач в порушення умов укладеного із позивачем кредитного договору не виконав взятих на себе зобов'язань і відповідні обставини щодо такої заборгованості вже були встановлені при розгляді цивільної справи №204/2721/15-ц за позовом ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 27471,66 грн. Суд також встановив, що вимоги про стягнення з відповідача простроченої заборгованості заявлені позивачам в межах трирічного строку позовної давності, а також визнав обґрунтованим та розрахованим вірно наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та процентів, однак, враховуючи на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд визнав пропущеним строк позовної давності для стягнення пені за період з 11.07.2015р. по 02.08.2015р., а тому визначив, що належна до стягнення сума пені становить 541,95 грн. Разом із цим, встановивши обставини, що заслуговують на увагу для зменшення розміру пені, суд, скориставшись наданим йому правом (п. 3ч.1 ст. 83 ГПК України), зменшив розмір належної до стягнення пені на 90% - до суми 54,19 грн. Щодо доводів відповідача суд дійшов висновку, що у Банку не було законних підстав для застосування договірного списання з рахунку відповідача суми 2999,85 грн., а також Банк не вправі був вчиняти дії із зарахування цих коштів, які знаходилися на рахунку відповідача, в оплату заборгованості за кредитним договором, у зв'язку із запровадженням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Форум" тимчасової адміністрації.

Відповідач (ФОП ОСОБА_2), не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016р. у справі №904/6418/16 подав апеляційну скаргу, в якій вважає означене рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, визнати заборгованість за відповідачем по тілу кредиту у розмірі 14963,11 грн. та по процентах у розмірі 332,40 грн. такою, що сталася з вини Банку.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на безпідставну відмову позивача у виконанні платіжного доручення фізичної особи-підприємця №5 від 25.04.2014р. щодо зарахування 2981,63 грн. на позичковий рахунок по погашенню кредитної заборгованості за кредитним договором №3-0003/11/14-КС від 24.10.2011р. Відповідач звертає увагу на те, що з приписів п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності і юридичні особи не підпадають під визначення "вкладник" у розумінні зазначеного Закону. Отже на зазначених осіб не поширюється виняток з обмеження, встановленого п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Рішення №49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк Форум" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію" було прийнято Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.06.2014р., тоді як платіжне доручення №5 від 25.04.2014р. було направлено до прийняття цього рішення. За твердженням відповідача, виходячи з положень п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до закінчення технологічного циклу банку відноситься і повне погашення заборгованості перед банком по кредитним зобов'язанням. Вимога відповідача про зарахування коштів на відкритий рахунок банку для погашення заборгованості за кредитним договором є погашенням дебіторської заборгованості ПАТ "Банк Форум", сприяє збереженню ліквідаційної маси банку, не призводить до зменшення ліквідаційної маси, не змінює черговість задоволення вимог вкладників банку та не порушує права та законні інтереси вкладників банку. Апелянт також вважає, що судом неправильно застосовано ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, оскільки умови та порядок погашення кредиту є істотною умовою кредитного договору, а Банк самостійно змінив порядок повернення кредиту та порядок оплати за кредит.

Позивач (ПАТ "Банк Форум") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що розрахунок суми заборгованості, доданий до позову повністю кореспондується з випискою документів по договору і виконаний з урахуванням всіх погашень по кредитному договору здійснених Позичальником. Не погоджується з висновком апелянта, що договір має кінцевий термін 25.10.2014р. і цією датою скінчується нарахування відсотків. Вказує, що враховуючи на неповернення кредитних коштів відповідачем до цього часу в повному обсязі, Банком проценти нараховувались за період фактичного користування кредитними коштами. Також Банк зазначає, що вся інформація щодо порядку проведення розрахунків під час дії тимчасової адміністрації та ліквідаційної процедури повідомлялась позичальникам шляхом оприлюднення на офіційному сайті та розміщення у відділеннях банку і є загальнодоступною. Відповідач був обізнаний і йому була відома інформація стосовно введення у банку тимчасової адміністрації та ліквідаційної процедури, крім того, у письмовій вимозі від 03.03.2015р. про виконання зобов'язань, що була направлена відповідачу 04.03.2015р., Банком були також повідомлені платіжні реквізити для погашення заборгованості за кредитним договором. Позивач вважає оскаржене рішення господарського суду законним і обґрунтованим, просить залишити його в силі, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судових засіданнях відповідач підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, а представник позивача заперечував на її задоволені з підстав, зазначених у відзиві.

В судовому засіданні 30.01.2017р. за результатами перегляду справи колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частину постанови суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (Банк) та фізичою особою - підприємцем ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений Кредитний договір №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011р. за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит на рефінансування залишку заборгованості за кредитним договором №SME_WC/03090 від 28.12.2010р. в ПАТ "Піреус Банк МКБ" в сумі 300000,00 грн. (а.с. 19-21).

За п. 1.2. Кредитного договору кредитні кошти надані строком по 23 жовтня 2014р.

Відповідно до п.1.3. Кредитного договору за користування кредитом встановлена плата в розмірі 17,5 процентів річних.

У п. 2.3. Кредитного договору сторонами обумовлено, що повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється Позичальником щомісячно впродовж дії Кредитного договору рівними внесками за формулою ануїтету згідно з Додатком №1 (Графік повернення кредиту та сплати відсотків до цього договору). Порушення Позичальником Графіку повернення кредиту та сплати відсотків є підставою для вимоги дострокового повернення кредитних коштів, стягнення відсотків за користування кредитними коштами, неустойки та є підставою для дострокового звернення Банком стягнення на заставлене майно.

Графік повернення кредитних коштів та сплати процентів за Кредитним договором №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011р. був оформлений сторонами окремою Додатковою угодою №1 до договору 24.10.2011р. (а.с. 22).

Згідно п. 7.3. Кредитного договору він набув чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На підтвердження надання відповідачу (Позичальнику) кредитних коштів позивачем (Банком) надано суду меморіальний ордер №758715 від 24.10.2011р. на суму 300000,00 грн. (а.с . 23).

Позичальник зобов'язався згідно з Додатком 1 (Графік повернення кредиту та сплати відсотків) повернути Банку суму кредиту до 23.10.2014р., своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, витрати, пов'язані з проведенням дій по примусовому погашенню простроченої заборгованості, а також на вимогу Банку сплачувати можливі неустойку, штраф та пеню (п.3.3.2. Кредитного договору).

Як вказував позивач, свого зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом відповідач не виконав, тому 04.03.2015р. позивач направив на адресу відповідача за вих. №2943/3 лист з вимогою упродовж 7 робочих днів від дати відправлення даної вимоги повернути основну суму кредиту - 21106,50 грн., сплатити заборгованість за простроченими процентами станом на 18.02.2015р. - 1801,07 грн., сплатити пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів, що станом на 18.02.2015р. становило 2587,28 грн. та сплатити пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів, що буде нарахована станом на дату повернення основної суми кредиту та сплати процентів за кредитним договором. Направлення цього листа підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №6063 (а.с. 125-127).

02.08.2016р. ПАТ "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. (позивач) подав до господарського суду Дніпропетровської області позов із вимогами до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 28898,38 грн., що виникла внаслідок неналежного виконання означеного вище Кредитного договору та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.08.2016р., складається із: суми 21106,50 грн. - простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів, суми 6956,75 грн. - простроченої заборгованості за нарахованими процентами, суми 835,13 грн. - пені за простроченими процентами за період з 12.07.2015р. по 11.07.2016р., а також витрат на судовий збір в сумі 1378,00 грн. (а.с. 3-6, 92).

Наявність правових підстав для стягнення з відповідача означеної заборгованості позивач обґрунтовував серед інших доказів й посиланням на рішення судових інстанцій, що були прийняті під час розгляду цивільної справи №2/204/1508/15 за позовом ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_3 (поручителя за кредитним договором) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач - позичальник) про солідарне стягнення заборгованості у сумі 27471,66 грн.

Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач зі своєї сторони вказує на належне виконання ним своїх зобов'язань по сплаті кредиту (а.с. 98-99). Зазначає при цьому, що Кредитний договір було укладено з порушенням, оскільки при перерахуванні на його рахунок №26002301161132 суми 300000,00 грн. відповідач під тиском банка сплатив 2100,00 грн. комісії чим, в порушення п. 3.6 Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007р., була завищена сукупна вартість кредиту та уклала договори страхування майна МЗ/№999 від 24.10.2011р. та МЗ 436/141 від 15.11.2012р. з страховими виплатами в сумі 748,29 грн. від 24.10.2011р. та в сумі 627,65 грн. від 15.11.2012р. відповідно, що є порушенням ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Вказує, що 25.07.2014р. відповідач виступив ініціатором дострокового погашення кредиту в присутності двох свідків, але гроші Банком не було прийнято, а було запропоновано написати для розгляду на кредитному комітеті банка листа №917 від 25.07.2014р., відповідь на який, в порушення ст. 188 Господарського кодексу України, було отримано не в 20-ти денний термін, а лише 31.03.2015р. Вказує, що первісно Банк листом повідомив, що сума 2999,85 грн. включена до Реєстру акцептованих вимог кредиторів, але в подальшому листом від 20.07.2015р. Банк повідомив про погашення цієї кредиторської вимоги. Вважає, що Банк з огляду на положення п. 3.2.4. Кредитного договору, якими передбачене договірне списання коштів з інших рахунків Позичальника безпідставно не застосував цієї можливості щодо суми 2999,85 грн. Вказував, що п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції від 11.07.2014р) дозволяє зарахування зустрічних позовів, якщо це не призведе до порушення порядку погашення вимог кредиторів. Вважає посилання банка на п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" необґрунтованими, оскільки п.1 ч.6 ст. 36 цього Закону встановлює непоширення на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників та за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників, а пункт 4 ч.5 ст. 36 названого Закону дозволяє зарахування зустрічних позовних, якщо це не призведе до порушення порядку погашення вимог кредиторів. Вказує, що пропонував Банку виплату заборгованості, але банк на це не реагує, бере за мету отримання штрафних санкцій. Гарантійний лист про вивід з під застави обладнання при умові погашення відповідачем Позичальником останніх двох виплат по кредиту від банку відповідач досі не отримав. Відповідач визнає нараховані проценти по кредиту лише за два останні місяці: за вересень 2014 року в сумі 313,71 грн. та за жовтень 2014 року в сумі 142,82 грн. Нарахування Банком решти процентів за користування коштами за весь 2015 рік та за частину 2016 року (загалом ще на 558 діб) вважає незаконним, бо ці нарахування здійснені за межами графіка (ч.5 ст. 232 Господарського кодексу України) і цей факт треба розглядати як навмисну дію. Вказує, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування пені припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання було виконано (кінцевий термін 23.06.2015р.). Вказує, що згідно ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності дорівнює один рік тому пред'явлення вимоги про стягнення пені у розмірі 835,13 грн. в серпні 2016 року є неправомірним. Вважає, що слід виключити строк бездіяльності Банка з 16.08.2014р. по 31.03.2015р., як безпідставний час для нарахування санкцій. Вказує, що 25.07.2014р. на вимогу Банку відповідачем сплачена пеня у розмірі 124,13 грн. за квитанцією №171293 від 25.07.2014р., яку треба зарахувати в сплату процентів і потому проценти складатимуть суму 332,40 грн. До того ж, відповідач вказує на неможливість виконання ним своїх зобов'язань перед відповідачем через введення тимчасової адміністрації, а в подальшому запровадження процедури ліквідації цього Банку та несвоєчасним повідомленням Позичальника у зв'язку із такими обставинами про подальший порядок виконання Кредитного договору, зокрема нових платіжних реквізитів.

Відтак причиною виникнення спору зі справи стали питання про правомочності відповідача здійснити сплату кредитних коштів шляхом перерахування грошових коштів на визначені в Кредитному договорі позичкові рахунки зі свого іншого банківського розрахункового рахунку; про наявність вини банку у невиконанні таких вимог відповідача та їх правових наслідків, зокрема питання про наявність у відповідача права припинити чи зупинити виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, у тому числі сплату процентів за користування грошовими коштами та штрафних санкцій; про право відповідача вимагати від позивача проведення заліку зустрічних однорідних вимог тощо.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 21106,50 грн. - простроченої заборгованості з повернення кредитних коштів та суми 6956,75 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідні обставини щодо підстав виникнення та існування такої заборгованості вже були встановлені при розгляді цивільної справи №204/2721/15-ц за позовом ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 27471,66 грн., і відповідач у даній справі - не надав доказів її погашення. Щодо доводів відповідача суд дійшов висновку, що у Банку не було законних підстав для застосування договірного списання з рахунку відповідача суми 2999,85 грн., а також Банк не вправі був вчиняти дії з зарахування цих коштів, які знаходилися на рахунку відповідача, в оплату заборгованості за кредитним договором, у зв'язку із запровадженням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Форум" тимчасової адміністрації.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних мотивів.

Положення статей 339, 341, 342 Господарського кодексу України встановлюють, що порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються насамперед Законом України "Про банки і банківську діяльність", іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За визначенням, яке надає ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статями 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В матеріалах даної справи міститься розрахунок позовних вимог позивача станом на 12.07.2016р. (а.с. 8-18), з якого вбачається, що до 25.04.2014р. відповідач належним чином виконував свої зобов'язання за Кредитним договором та не мав заборгованості з платежів по тілу кредиту, згідно до встановлено умовами договору графіку повернення кредитних коштів.

Однак з настанням дати внесення чергового платежу 25.04.2014р. на суму 9722,89 грн. відповідач сплатив позивачу 25.04.2014р. суму 6743,39 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.05.2014р. на суму 9876,40 грн. відповідач сплатив позивачу 26.06.2014р. суму 2835,90 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.06.2014р. на суму 10038,82 грн. відповідач сплатив позивачу 26.06.2014р. суму 6971,13 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.07.2014р. на суму 10183,21 грн. відповідач сплатив позивачу 25.07.2014р. двома платежами суму 12935,09 грн. та суму 10183,21 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.08.2014р. в сумі 10314,62 грн. відповідач сплатив позивачу 27.08.2014р. суму 10314,62 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.09.2014р. на суму 10467,92 грн. відповідач оплати не здійснив; з настанням дати внесення чергового (останнього за графіком) платежу 23.10.2014р. на суму 10467,92 грн. відповідач оплати також не здійснив.

Таким чином, за розрахунком позивача у відповідача виникла заборгованість за основною сумою кредиту на суму 21106,50 грн. у зв'язку з несплатою чергових платежів за останні два місяці графіку (вересень та жовтень 2014 року): 10467,92 грн. + 10638,58 грн. = 21106,50 грн.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, до 25.08.2014р. відповідач також в цілому належним чином виконував свої зобов'язання за Кредитним договором та не мав значної заборгованості зі сплати процентів, згідно до встановлено умовами договору графіку сплати процентів за використання кредитних коштів (існував борг 15,07 грн.).

Однак, починаючи з 26.08.2014р. відповідачем не були сплачені проценти в такому розмірі: сума 15,07 грн. - на 30.09.2014р., сума 303,59 грн. - на 30.09.2014р., сума 283,35 грн. - на 23.10.2014р.

Також відповідачем не сплачені проценти в сумі 698,26 грн., що були нараховані позивачем за період з 24.10.2014р. по 31.12.2014р. (69 дні) за ставкою 17% на залишок тіла кредиту в сумі 21106,50 грн.; не сплачені проценти в сумі 3693,68 грн., що були нараховані позивачем за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. (365 дні) за ставкою 17% на залишок тіла кредиту в сумі 21106,50 грн.; не сплачені проценти в сумі 1947,74 грн., що були нараховані позивачем за період з 01.01.2016р. по 11.07.2016р. (193 дні) за ставкою 17% на залишок тіла кредиту в сумі 21106,50 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача у відповідача виникла заборгованість зі сплати процентів, яка складається з суми 15,07 грн. - боргу минулих періодів, з суми 602,00 грн. - процентів, нарахованих за графіком згідно умов договору, та суми 6339,68 грн. - нарахованих за спливом строку дії договору, а всього на загальну суму 6956,75 грн.

В матеріали справи відповідачем надані такі докази оплати: копія квитанції №143101 від 24.04.2014р. на суму 7800,00 грн. (а.с. 109 або 173), яка містить відмітку каси Банку про прийняття цих коштів, та копію платіжного доручення №5 від 25.04.2014р. на суму 2981,53 грн. (а.с. 109), на якій не міститься відміток Банку про проведення цієї розрахункової операції.

Також в матеріали справи відповідачем надані такі докази оплати: копія квитанції від 25.07.2014р. на суму 2100,00 грн. (а.с. 104); копія квитанції №171293 від 25.07.2014р. на суму 24687,24 грн. (а.с. 104), копія квитанції №514648 від 24.03.2014р. на суму 10781,63 грн. (а.с. 173), які містять відмітки каси Банку про прийняття цих коштів.

У своїх письмових поясненнях (а.с. 112-114) позивач зокрема відзначив, що в період запровадження у банку тимчасової адміністрації та ліквідаційної процедури Позичальник здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором, порядок погашень видно із наданої виписки, суми погашень були зараховані відповідно до умов Кредитного договору наступним чином: 25.03.2014р. здійснено погашення у сумі 2014,15 грн., які направлені на погашення процентів - 929,61 грн. та на погашення кредиту - 1084,54 грн.; 25.04.2014р. здійснено погашення у сумі 7800,00 грн., які направлені на погашення процентів - 1056,61 грн. та на погашення кредиту - 6743,39 грн.; 26.05.2014р. здійснено погашення суми 10763,41 грн., які направлені на погашення процентів - 956,38 грн., на погашення кредиту - 2835,90 грн. та на погашення кредиту - 6971,13 грн.; 25.07.2014р. здійснено погашення суми 24687,24 грн., які направлені на погашення процентів - 784,47 грн., на погашення кредиту - 12935,09 грн., на погашення процентів - 784,47 грн. та на погашення кредиту - 10183,21 грн.; 28.08.2014р. здійснено погашення суми 10781,63 грн., які направлені на погашення процентів - 467,01 грн. та на погашення кредиту - 10314,62 грн.

Проведення зазначених вище нарахувань та платежів підтверджено наданою позивачем банківською Випискою документів по Договору №03-004/11/14-КС (ФОП ОСОБА_2) за період з 24.10.2011р. по 07.07.2015р. (а.с. 115 - 124).

Відповідач не заперечує на зарахуванні позивачем означених коштів у відповідності до наведеного розрахунку, однак вважає, що Банк безпідставно не врахував платежу на суму 2981,63 грн. ініційованого відповідачем за його платіжним дорученням №5 від 25.04.2014р. (а.с. 109), а окрім того 25.07.2014р. на вимогу Банку відповідачем сплачена пеня у розмірі 124,13 грн. за квитанцією №171293 від 25.07.2014р., яку, на думку відповідача, треба зарахувати в сплату процентів і потому проценти складатимуть суму 332,40 грн.

Що стосується суми 2981,63 грн., яка, за твердженням відповідача, безпідставно не зарахована банком за платіжним дорученням №5 від 25.04.2014 року на погашення заборгованості за кредитним договором, місцевий господарський суд встановив, що 25.04.2014р. відповідач своїм платіжним доручення №5 ініціював перерахування відповідачу суми 2981,63 грн., проте Банком до виконання це платіжне доручення прийнято не було.

Відповідно до платіжного доручення №5 від 25.04.2014 року вбачається, що останній містить "дебет рахунку 26002301161132", тобто номер рахунку, на якому станом на 07.04.2014р. з 01.03.2014 р. були наявні грошові кошти у розмірі 2999,85 грн. (а.с.109).

В подальшому Заявою від 12.05.2014р. відповідач просив позивача перерахувати грошові кошти, що знаходяться на рахунку №26002301161132 в розмірі 2999,85 грн. в рахунок погашення заборгованості по кредиту за Кредитним договором №3-0004/11/14-КС (а.с. 174).

Також судом встановлено, що Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №49 від 16.06.2014 року, що прийнято відповідно до п.2 ч.5 ст.12 розділу ІІ, ч.4 ст.44 розділу VІІІ Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та на підставі Постанови Правління Національного банку України від 13.06.2014р. №355 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", розпочата ліквідація Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (а.с.87).

Банк листом №1049/1400 від 01.07.2014р. повідомив відповідача про початок ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також повідомив про зміну платіжних реквізитів банку (а.с.110).

25.07.2014р. відповідач в черговий раз звернувся із заявою до уповноваженої особи гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум", в якій просив суму 2999,85 грн., що знаходиться на рахунку № 26002301161132 зарахувати на погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.101).

Позивач листом №4722/1.2. від 31.03.2015р. відмовив у задоволенні заяви відповідача, посилаючись на неможливість перерахування суми 2999,85 грн. в погашення заборгованості за кредитним договором №3-0004/11/14-КС від 24 жовтня 2011 року за рахунок коштів на рахунку №26002301161132, що включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки станом на 26.07.2014р., коли відповідач звернувся з такою заявою, ліквідаційна процедура стосовно ПАТ "Банк Форум" вже була відкрита, а вказана сума не є однорідною вимогою в силу ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, а є погашенням вимог кредиторів, що призводить до порушення порядку, передбаченого процедурою ліквідації банку, а саме порушує черговість задоволення вимог кредиторів банку згідно ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с.102).

Відхиляючи доводи відповідача про безпідставну відмову Банком у виконанні платіжного доручення №5 від 25.04.2014, місцевий господарський суд правильно встановив, що відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка визначає наслідки запровадження тимчасової адміністрації, під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до п. 7.1.2. статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно ч.1 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.

Відповідно до ч.3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

За ч.1 ст. 1091 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Як зазначено вище, судом встановлено, що постановою правління Національного банку України від 13.03.2014 року № 135 ПАТ "Банк Форум" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.03.2014 року № 14 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Форум" з ринку та здійсненням в ньому тимчасової адміністрації з 14 березня 2014 року по 13 червня 2014 року.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку, як юридичної особи, відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Пунктом 5 ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

В постанові Верховного Суду України від 22.04.2015р. у справі №3-63гс15 (про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2014р. у справі №910/9234/14) та в постанові Верховного Суду України від 29.04.2015р. (про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2014р. у справі №910/9233/14) висловлено правову позицію, відповідно до якої системний аналіз положень Цивільного кодексу України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" свідчить, що якщо між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, то у такому випадку клієнт банку виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами. Тому виконання банківських операцій за зверненням такого клієнта з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунку у період запровадження у банку тимчасової адміністрації обмежується положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних особі" в редакції, чинній на час виникнення спору.

За встановлених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 14.03.2014 року, коли Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №14 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", у ПАТ "Банк Форум" не було підстав застосовувати положення п.3.2.4. Кредитного договору та здійснювати договірне списання заборгованості з рахунку відповідача, а вже під час тимчасової адміністрації, тобто після 14.03.2014р., у тому числі 25.04.2014р., коли відповідач частково вніс черговий платіж на погашення заборгованості за кредитним договором, та 26.07.2014р., коли відповідач звернувся з відповідною заявою про перерахування грошових коштів з рахунку №26002301161132 на погашення заборгованості за означеним Кредитним договором, то за змістом вказаних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ПАТ "Банк Форум" не вправі був вчиняти дії щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема вчиняти дії по зарахуванню суми 2999,85 грн. з рахунку №26002301161132.

Відносно доводів відповідача про неправомірне ухилення позивача від договірного списання судом встановлено, що, як обумовили сторони в п. 3.2.4. Кредитного договору, Банк має право у разі несвоєчасного погашення кредиту або несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами здійснювати договірне списання заборгованості з будь-яких рахунків, відкритих Позичальникові.

Таким чином, за умовами вказаного Кредитного договору списання заборгованості з наявного у відповідача рахунку є правом, яке реалізується Банком на його власний розсуд, а не його обов'язком.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Отже, виходячи і приписів вказаних вище норм цивільного законодавства, за відсутності у Банку обов'язку із вчинення договірного списання заборгованості відповідача з будь-яких рахунків, відкритих Позичальникові, відповідач не може вимагати від Банка вчинення таких дій в примусовому порядку.

Разом із цим, колегія суддів враховує, що згідно з Главою 72 «Банківський рахунок» Цивільного кодексу України, договір банківського рахунку є окремим видом договірних зобов'язань, а тому взяті на себе за таким договором зобов'язання не вважаються зустрічним виконанням зобов'язань по відношенню до зобов'язань за означеним кредитним договором (ст. 538 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 1092 Цивільного кодексу України визначає, що у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Відтак, невиконання позивачем (Банком) своїх зобов'язань перед відповідачем (Клієнтом) як стороною за договором банківського рахунку, є підставою для застосування до цього банку передбаченої чинним законодавством відповідальності, проте не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором.

Також місцевий господарський суд вірно зазначив, що окрім наведених вище доказів, наявність правових підстав для стягнення заборгованості з відповідача позивач підтверджує і рішеннями судових інстанцій під час розгляду цивільної справи №2/204/1508/15 за позовом ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_3 (поручителя за кредитним договором) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач - позичальник) про солідарне стягнення заборгованості у сумі 27471,66 грн., яка складалась з: простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів - 21106,50 грн.; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 2307,05 грн.; суми пені за простроченим кредитом та процентами - 4058,11 грн., розраховану станом на 09.04.2015р. (рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14.07.2015р., постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.12.2015р., ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 13.04.2016р.) (а.с. 24-37).

За правилами ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищевказаними судовими рішеннями було встановлено, що в порушення взятих на себе зобов'язань, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 у строки, встановлені в договорі, кредитні кошти в повному обсязі не повернула.

Як вбачається зі змісту вказаних вище судових рішень з ОСОБА_3, як поручителя ФОП ОСОБА_2, було стягнуто на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість за кредитним договором №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011 року станом на 09 квітня 2015 року, а за вимогами ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_2 провадження у зазначеній цивільній справі було закрите - через помилкове об'єднання судом в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. У розгляді справ за окремими позовами до боржника та поручителя як солідарних боржників необхідно виходити з того, що чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601, 604 - 609 ЦК України) не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому подання кредитором позову до боржника не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено (п.п.4.1.3., 4.1.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").

Відповідно до ч.1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За приписами ч.4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За умовами п. 2.5 Кредитного договору сплата процентів Позичальником здійснюється за фактичний строк користування кредитними коштами.

У п. 7.3 Кредитного договору сторони обумовили, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

Таким чином, сторони встановили обов'язок відповідача (Позичальника) здійснити сплату процентів позивачу (Банку) за користування кредитними коштами й поза строком, який був встановлений для повернення кредитних коштів,

Отже, виходячи із наведених вище обставин та умов Кредитного договору, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що оскільки сплата кредитних коштів відповідачем до цього часу не здійснена, Банком правомірно, відповідно до умов п. 2.5 Кредитного договору, було здійснено нарахування процентів у період часу, який не обумовлений в Графіку повернення кредиту та сплати відсотків, тобто виходить за обумовлені договором строки сплати процентів, а закінчення такого строку не звільняє відповідача від відповідальності за порушення умов означеного Кредитного договору, зокрема від зобов'язань сплатити пеню у зв'язку з допущеним простроченням повернення кредитних коштів та порушенням строків сплати процентів.

Перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача про неможливість певний період часу виконувати умови Кредитного договору з вини позивача, колегія суддів вважає, що встановлені вище обставини не спростовують наявної у відповідача можливості здійснити оплату як простроченої суми тіла кредиту, так і оплату поточних (щомісячних) платежів з повернення отриманих ним кредитних коштів, зокрема шляхом внесення готівкових коштів через касу Банку.

Так наявна у відповідача можливість здійснювати сплату кредитних коштів та процентів за договором підтверджена квитанціями від 24.04.2014р. та від 25.07.2014р., які свідчать, що банк приймав готівкові кошти, а з 01.07.2014р. відповідачу були повідомлені реквізити банку для безготівкових розрахунків.

Ці факти спростовують доводи відповідача про існування перешкод зі сторони кредитора (Банка) для належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

До того ж, ч. 1 ст. 537 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит (ч. 2 ст. 537 Цивільного кодексу України).

Відтак тривале не повідомлення позивачем відповідача про зміни, які відбулися в банківських реквізитах для належного виконання вказаного Кредитного договору, не може вважатися обставиною, яка унеможливила виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення Банку наданих Позичальникові кредитних коштів.

Згідно ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Натомість, як встановлено вище, не вчинення позивачем дій з договірного списання коштів з рахунку відповідача як і відмова банку в перерахуванні цих коштів на вимогу відповідача, не перешкоджало відповідачу у виконанні свого обов'язку за кредитним договором в іншій спосіб та за рахунок інших коштів.

Враховує колегія суддів і ту обставину, що запропонована відповідачем до договірного стягнення сума 2999,85 грн. була недостатньою для належного виконання його грошових зобов'язань з повернення кредитних коштів в сумі 10183,21 грн. за вересень 2014 року та в сумі 10314,62 грн. за жовтень 2014 року, а відповідач не надав доказів про вчинення зі своєї сторони будь-яких інших дій, спрямованих на погашення означеної заборгованості.

За прострочення сплати зазначених вище основної суми кредиту та процентів, позивач нарахував відповідачу пеню в загальній сумі 835,13 грн. за період з 13.01.2015р. по 11.07.2016р.

Пунктом 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторонами у п. 4.1. Кредитного договору встановлено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів Позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє Позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

З урахуванням встановлених обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позивачем правомірно, відповідно до п. 4.1 Кредитного договору та положень чинного законодавства, було здійснено нарахування відповідачеві пені за несвоєчасне та неповне повернення кредитних коштів, а також за несвоєчасну та неповну сплату процентів.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач зі своєї сторони таких доказів суду під час розгляду даної справи не надав.

Перевіряючи стан заборгованості відповідача під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів на підставі розрахунку за станом на 19.01.2017р. встановила, що розмір заборгованості відповідача не зменшився (сплати чи погашень не відбувалось).

Відтак матеріалами справи на підставі наданих позивачем доказів підтверджено порядок утворення заборгованості відповідача в зазначеному вище розмірі.

В силу приписів ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, які визначають, що кожна особа має право звернутися до суду на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом із цим слід врахувати, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було подано суду заяву про застосування позовної давності (загальної та скороченої) при нарахування штрафів та пені (а.с. 97).

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється спеціальна позовна давність в один рік (п. 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Місцевий господарський суд вірно встановив, що вимоги про стягнення з відповідача простроченої заборгованості з повернення кредитних коштів були заявлені позивачам в межах трирічного строку позовної давності.

Також суд визнав обґрунтованим та розрахованим вірно наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та процентів, однак, враховуючи на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд правильно визнав пропущеним строк позовної давності для стягнення пені за період з 11.07.2015р. по 02.08.2015р., а тому визначив, що належна до стягнення сума пені, згідно розрахунків позивача та в межах заявленого ним періоду, становить 541,95 грн. - за період 03.08.2015р. по 11.07.2016р.

Разом із цим, встановивши обставини, що заслуговують на увагу для зменшення розміру пені, суд, скориставшись наданим йому правом (п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України), зменшив розмір належної до стягнення пені на 90% - до суми 54,19 грн.

За загальним правилом, особа яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 615 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч.1 ст. 616 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені судом обставини про не повернення позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 2999,85 грн., які обліковувались на його розрахунковому рахунку, оскільки щодо цього банку було запроваджено спочатку процедуру тимчасової адміністрації, а потім процедуру ліквідації, є такими, що можуть бути прийняті до уваги для зменшення розміру пені.

Щодо посилань відповідача на те, що несплата кредиту була зумовлена неотриманням від позивача гарантійного листа про вивід з-під застави обладнання, місцевий господарський суд правильно зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Відтак позивач мав право ініціювати вивід майна (обладнання) з під застави, після належного виконання відповідачем свого зобов'язання зі сплати кредиту (забезпеченого зобов'язання). Але, оскільки відповідачем не було виконано належним чином та в установлений строк зобов'язання за кредитним договором, у позивача не було підстав для зняття заборони на відчуження заставного майна. Тому заперечення відповідача з цього приводу правильно визнані судом першої інстанції необґрунтованими.

Щодо решти відповідача, які були зазначені в запереченнях на позов, щодо протиправного сплати на вимогу банку комісії в сумі 2100,00 грн. та укладення договорів страхування майна, то колегія суддів відхиляє їх як такі, що не впливають на предмет спору, оскільки такі дії вчинялись сторонами на виконання п.п. 2.1, 2.2. та 2.7. Кредитного договору, які обумовлювали зобов'язання Позичальника сплатити Банку комісію за видачу кредиту та надання кредитних коштів за умови надання забезпечення повернення кредитних коштів за договором застави №3-0004/11/14-КС-«З» від 24.10.2011р. тощо, а тому не потребують правовій оцінці у даному спорі.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір" визначені ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, яка була предметом розгляду у даній справі, позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1378,00 грн. Відтак судовий збір за подання апеляційної скарги на оскаржене в даній справі рішення суду має становити суму 1515,80 грн. (1378,00 х 110%/100% = 1515,80 грн.).

Приймаючи до розгляду апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання відповідача про звільнення від сплати судового збору, врахував наявну в матеріалах апеляційної скарги копію довідки до акту МСЕК №055598 серії 10 ААА, згідно якої громадянці ОСОБА_2 безстроково встановлено другу групу інвалідності з 01.12.2010р., та у відповідності до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів, визнав клопотання про звільнення від сплати судового збору обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до роз'яснень, які надані господарським судам у п.4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Отже, зважаючи на відмову відповідачу, якого звільнено від сплати судового збору, у задоволенні його апеляційної скарги, судовий збір з цієї особи не стягується.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016р. у справі №904/6418/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 06.02.2017р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна