Рішення № 64561348, 02.02.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.02.2017

Справа № 920/38/17

за позовом Приватного акціонерного товариства “Технологія”, м. Суми,

до відповідача “VAZIANI COMPANY” LTD, м. Телаві, Республіка Грузія,

про стягнення 2063,10 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 складає 55937 грн. 24 коп.,

Суддя Жерьобкіна Є.А.

Представники:

Від позивача – не з’явився;

Від відповідача – не з’явився;

При секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю.,

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3800,60 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 102695 грн. 63 коп., в тому числі 3737,50 доларів США (100990 грн. 61 коп.) за поставлений товар відповідно до укладеного між сторонами контракту № 127 від 22 березня 2013 року, 63,10 доларів США (1705 грн. 01 коп.) неустойки відповідно до п. 7.5. контракту, а також судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Позовна заява подана до суду 12.01.2017 (вх. № 100), ціна позову 3 800,60 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 становить 103046 грн. 42 коп.

Позивач подав заяву від 01.02.2017 про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 2063,10 доларів США, в тому числі 2000,00 доларів США за поставлений товар відповідно до укладеного між сторонами контракту № 127 від 22 березня 2013 року, 63,10 доларів США неустойки відповідно до п. 7.5. контракту, а також судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Враховуючи передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, суд приймає відповідну заяву позивача до розгляду.

Таким чином предметом спору у справі є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2063,10 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 складає 55937 грн. 24 коп., в тому числі 2000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 складає 54 226 грн. 40 коп. за поставлений товар відповідно до укладеного між сторонами контракту № 127 від 22 березня 2013 року, 63,10 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 складає 1710 грн. 84 коп., неустойки відповідно до п. 7.5. контракту

Відповідач у судове засідання не з’явився, відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору, достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі.

Підсудність даної справи Господарському суду Сумської області визначена ч. 3 ст. 4, ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Україною та Республікою Грузія, ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 9.2. контракту № 127 від 22 березня 2013 року яким передбачено, що в разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, він підлягає розгляду в Господарському суді Сумської області згідно з діючим законодавством України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

Стаття 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлює, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2013 року між сторонами укладено контракт № 127, згідно з умовами якого, позивач зобов’язується поставити відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення в асортименті, а відповідач, в свою чергу, зобов’язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених контрактом.

За умовами п. 10.2. контракту, в редакції додаткової угоди від 21.11.2014, останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року.

Поставка товару здійснюється партіями на підставі специфікації (додаток № 1), що є невід’ємною частиною контракту (п. 1.2. контракту).

Виходячи з умов розділів 3, 4 контракту, ціна товару, умови оплата та умови поставки товару визначаються сторонами у специфікаціях до контракту.

Згідно з підписаною сторонами специфікацією № 13 від 02.09.2016, що є додатком № 1 до договору, позивач зобов’язався поставити відповідачу товар загальною вартістю 9737,50 доларів США. Умови поставки продукції – DAP м. Тбілісі, Термінал (згідно з Інкотермс 2010), строк поставки – протягом 20 календарних днів, умови оплати – протягом 30 календарних днів з дати поставки продукції.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме митною декларацією № ЕК 10 АА 805130000/2016/012400, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 754566, рахунком-фактурою № 860 від 14.09.2016, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов контракту та отримання останнім 23.09.2016 товару на загальну суму 9737,50 дол. США.

Згідно з банківськими виписками по рахунку позивача, відповідачем частково оплачений отриманий товар в загальній сумі 7737,50 дол. США, в тому числі в сумі 2000,00 дол. США 07.12.2016, в сумі 2000,00 дол. США 12.12.2016, в сумі 2000,00 дол. США 04.01.2017, в сумі 1737,50 дол. США 26.01.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами контракту не оплатив поставлений позивачем товар у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 2000,00 дол. США.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно приписів ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положення ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцеві товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 9737,50 дол. США. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу у повному обсязі чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952p., гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Європейський суд розширено тлумачить поняття «майна». Так, в постанові по справі Бейелер проти Італії (5 січня 2000 р.) зазначено, що «…поняття «майно» в ст. 1 має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як «майно» в контексті цього положення».

Слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад права вимоги особи за зобов’язаннями, за якими вона є кредитором).

На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно повної оплати отриманого товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 2000 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 становить 54 226 грн. 40 коп.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.5. контракту визначено, що при порушенні строків оплати більше ніж на 10 календарних днів від узгодженого сторонами строку, відповідач на вимогу позивача сплачує неустойку в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з поданим розрахунком, відповідачеві за порушення термінів оплати товару нарахована неустойку в загальній сумі 63,10 дол. США, за період з 24.10.2016 по 10.01.2017, виходячи з суми заборгованості за поставлений товар з урахуванням часткових оплат та строків розрахунків, визначених у специфікації № 13 від 02.09.2016.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Оскільки при розрахунку неустойки позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення неустойки, остання за умовами п. 7.5. контракту, нараховується при порушенні строків оплати більше ніж на 10 календарних днів від узгодженого сторонами строку, судом, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру, здійснено перерахунок неустойки за період з 03.11.2016 по 10.01.2017, виходячи з суми заборгованості за поставлений товар з урахуванням часткових оплат та строків розрахунків, визначених у специфікації № 13 від 02.09.2016, згідно з яким розмір неустойки становить 52,80 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 складає 1431 грн. 58 коп.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати товару, господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 52,80 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2017 складає 1431 грн. 58 коп.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 10,30 дол. США суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Абзацом третім частини першої статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті. За змістом пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті: для нерезидентів (за їх бажанням) - в іноземній валюті, для інших платників - у гривнях. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац третій частини першої статті 6 Закону).

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1600 грн. 00 коп., що станом на 10.01.2017 становить 59,21 дол. США.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з “VAZIANI COMPANY” LTD (ідентифікаційний код 406074019; Республіка Грузія, м. Телаві, вул. Миру, 42, 2200) на користь Приватного акціонерного товариства “Технологія” (код ЄДРПОУ 14022407; 40031, Україна, м. Суми, проспект Курський, 147-А) 2000 дол. США заборгованості, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 54 226 грн. 40 коп., 52,80 дол. США неустойки, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1431 грн. 58 коп.

3. Стягнути з “VAZIANI COMPANY” LTD (ідентифікаційний код 406074019; Республіка Грузія, м. Телаві, вул. Миру, 42, 2200) на користь Приватного акціонерного товариства “Технологія” (код ЄДРПОУ 14022407; 40031, Україна, м. Суми, проспект Курський, 147-А) 1600 грн. 00 коп. судового збору, що становить 59,21 дол. США.

4. У задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.02.2017

Суддя Є.А. Жерьобкіна