Рішення № 64560974, 02.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017Справа №910/22991/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хазард"

До Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами"

Про стягнення 16 920,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Стеценко О.В. - представник за довіреністю № 1/12 від 12.12.16.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хазард" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (далі - відповідач) про стягнення 16 920,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано взяті на себе за Договором суборенди № ХД-1/15 від 01.09.15. зобов'язання щодо сплати вартості користування приміщенням, експлуатаційних витрат, що зумовило виникнення заборгованості та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.16. порушено провадження у справі № 910/22991/16 та призначено її до розгляду на 18.01.17. о 10-20.

В судовому засіданні 18.01.16. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 02.02.16. о 11-40.

В судовому засіданні 02.02.17. позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі, та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 02.02.17. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/22991/16.

В судовому засіданні 02.02.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.15. між позивачем (далі - Суборендодавець) та відповідачем (далі - Суборендар) було укладено Договір суборенди № ХД-1/15 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Орендар зобов'язується передати Суборендареві, а останній зобов'язується прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення, а також зобов'язується своєчасно сплачувати Орендарю орендну плату та експлуатаційні витрати на умовах цього Договору.

Термін оренди складає одинадцять календарних місяців з моменту підписання даного договору (п. 3.1. Договору).

Згідно п. 1.4. Договору, предмет суборенди перебуває в користуванні Суборендодавця на підставі Договору оренди № 2015-Х від 22.07.15. Суборендодавець погодив умови даного договору з Орендодавцем по Договору оренди № 2015-Х від 22.07.15. і має дозвіл останнього на передачу приміщення в суборенду.

Суд відзначає, що відповідне погодження щодо передачі майна за Договором суборенди № ХД-1/15 від 01.09.15. міститься в п. 13 даного Договору.

Об'єкт оренди, що передається в суборенду за цим Договором знаходиться за адресою: м. Київ, провул. Музейний, 4, на 4 поверсі будинку, загальною площею 256 кв.м (п. 1.2. Договору).

Приписами п. 2.1. Договору встановлено, що об'єкт суборенди повинен бути переданий Орендарем та прийнятим Суборендарем за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу його в суборенду.

На виконання вищевказаного пункту Договору сторони 01.09.15. підписали акт приймання-передачі предмету оренди, а саме: приміщення загальною площею 256 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, провул. Музейний, 4, на 4 поверсі будинку.

Відповідно до п. 4.1. розмір щомісячної орендної плати встановлюється сторонами в акті приймання-передачі предмета суборенди.

Сторони погодили, що вартість щомісячної орендної плати згідно Договору суборенди складає 101 320 грн. з ПДВ. Розрахунки за Договором мають проводитись наперед, але не пізніше 10 числа місяця, що передує. (п. п. 2, 3 акту приймання-передачі предмету оренди від 01.09.15.)

Договором, а саме, п. 4.2, визначено, що вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат у вартість орендної плати не входять і оплачуються Суборендарем в порядку та строки зазначені у п. 4.4. цього Договору.

В п 4.4. Договору визначено, що оплата за користування приміщеннями та послуг проводиться відповідачем протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунків наданих позивачем та підприємствами, що надають послуги.

Позивач в свої письмових поясненнях зазначив, що дані акти скеровувались відповідачу за допомогою електронної почти.

Слід відзначити, що дане твердження позивача не було спростоване відповідачем.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з червня по липень в розмірі 16 920 грн. по сплаті орендних платежів та заборгованість з компенсації за комунальні та експлуатаційні витрати.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором суборенди.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В матеріалах справи містяться наступні акти надання послуг: № 19 від 30.06.16., № 18 від 30.06.16., № 20 від 30.06.16., № 34 від 29.07.16., № 33 від 29.07.16., № 32 від 29.07.16. на загальну суму 216 920,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем вищевказані акти були сплачені частково розмірі 200 00,00 грн., що підтверджується платіжним доручення № 932_89017 від 09.08.16.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначає, що має право на компенсацію позивачем вартості виконаних за рахунок відповідача ремонтних робіт приміщення, оскільки вартість даних робіт не була компенсована позивачем відповідачу, а також не була зарахована в якості орендної плати.

Суд зазначає, що вказані обставини не є предметом розгляду даної справи, а тому судом не беруться до уваги.

Крім того, відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду щодо захисту свого інтересу.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Державне підприємство "Підприємство із забеспечення нафтопродуктами" в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті обов'язкових платежів не виконало, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 16 920,00 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 920,00 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хазард" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (01001, м. Київ, вул. Паторижинського, буд. 16; ідентифікаційний код 03482347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хазард" (01001, м. Київ, провулок Музейний, буд. 4, офіс 4-1; ідентифікаційний код 39447394) 16 920 (шістнадцять тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.02.17.

Суддя Т.М. Ващенко