Постанова № 64559025, 07.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6224/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1за довіреністю,

представник відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовомКравченко ОСОБА_2 до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2016 року №26921-1303,-

СУТЬ СПОРУ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, в якому позивач просила:

-скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної служби в Одеській області № 26921-1303 від 27.05.2016 року на суму 28728,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила,щовідповідач визначив суму грошового зобовязання по земельному податку з фізичних осіб за 2016 рік та виніс податкове повідомлення рішення на суму 28728,66 грн.

Позивач вважає, що відповідач при зазначені земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік безпідставно була врахована нормативна грошова оцінка, яка була затверджена скасованими на той час Рішеннями Одеської міської ради.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві (а.с.3-5).

Представник відповідача у судове засідання не зявився про день час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та завчасно.

19.12.2016 року через канцелярію суду представник відповідача надав заперечення на адміністративний позов, та в задоволенні позову просив відмовити (а.с.48-49). Оскільки, нарахування позивачу земельного податку нараховано на підставі довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої рішенням Одеської міської ради.

Представник відповідача у запереченні зазначив, що відповідач діяв на підставі у межах повноважень та у спосіб , що передбачені законами та іншими нормативними актами України, податкове повідомлення рішення від 27.05.2016 року № 26921-1303 винесено правомірно, а тому вимоги позивача є безпідставними

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 на праві власності належать приміщення за адресою м. Одеса, вул. Одеська, буд. 41-А , про що свідчить свідоцтво про право власності САВ №331237 від 05.06.2007 року, загальна площа обєкту 195,7 кв.м. розташованого на земельній ділянці площею 510 га. (а.с7.)

Відповідно до рішення Одеської міської ради № 6651-VІ від 16.04.2015 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,0510 га., за адресою м. Одеса, вул. Одеська, 41-А для експлуатації та обслуговування виробничого комплексу (а.с.9).

27.05.2016 року ДПІ у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській області винисла податкове повідомлення рішення №26921-1303, яким позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 28728,66 грн.(а.с.8).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями.

Спірні правовідносини між сторонами, виникли з приводу застосування положень п. 286.5 ст.286, п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового Кодексу України, оскільки позивач вважає, що він як платник єдиного податку звільняється від обовязку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку за користування земельною ділянкою, що використовується ним для провадження господарської діяльності.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У відповідності з п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПУ України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Тобто, суб'єктом сплати земельного податку є або власник земельної ділянки, або землекористувач (постійний землекористувач), який відповідно до закону оформлює право користування земельною ділянкою.

Згідно із ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України (далі ЗК України). Сплата податків за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України (далі ПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача.

Пункт 287.6 ст. 287 ПК України після 01.01.2015 року викладено у наступній редакції: "При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку".

Водночас до 01.01.2015 року зазначена норма мала такий зміст: "При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно".

Обовязок сплачувати земельний податок чи оренду плату виникає з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки закон не передбачає звільнення від сплати цього податку землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування, що узгоджується з позицією Верховного суду України (постанова по справі №21-54а10 від 24.12.2010) та Вищого адміністративного суду України (ухвали по справах №810/7054/13-а від 19.01.2016, від 05.07.2016) з врахуванням ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ст.120 ЗК України.

Таким чином, з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу або іншого права користування нежилими приміщеннями, суб'єкт господарювання повинен сплачувати земельний податок.

Разом з тим, відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обовязку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої третьої груп для провадження господарської діяльності.

Суд зазначає, що податкове-повідомлення рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства з таких підстав.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 271.1 ст. 271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку на землю та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні, спрямовані на регулювання відносин, пов'язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель, з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель визначає Закон України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 року № 1378-IV.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про оцінку земель, підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Підставою для оцінки та нарахування земельного податку була довідка про нормативну грошову оцінку, видана на підставі Рішення Одеської міської ради № 41-VI від 28.12.2010 року Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеса.

Разом з тим, суд зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 року Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси були скасовані судом, тому ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області не мала законних підстав для нарахування позивачу земельного податку 27.05.2016 року.При цьому суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що ухвалою ВАСУ по справі №522/11050/14-а було зупинено виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014р. та ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2016р. Так, зазначена ухвала була винесена 05.08.2016р. , тобто вже після прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення. Таким чином, суд робить висновок, що на час прийняття спірного податкового повідомлення - рішення ДПІ Суворівського району м. Одеси від 27.05.2016р. була відсутня нормативна грошова оцінка.

Крім того, відповідач не спростував, той факт, що всупереч п. 286.1 статті 286 ПК України, для нарахування земельного податку він не використав дані державного земельного кадастру. Також не була ним використана містобудівна та землевпорядна документація.

Враховуючи викладене, податковим органом не дотримано вимоги п. 286.1 ст.286 ПК України, протиправно нарахований позивачу земельний податок за 2016 рік, в наслідок чого протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення №26921-1303 від 27.05.2016 року, яким визначено суму податкового зобовязання з плати на землю, як фізичній особі у сумі 28728,66 гривень.

Згідно зі ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч.1 ст. 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, а інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішень, суду не надано.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення, а тому адміністративний позов ОСОБА_3 належить до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 128, 159-164 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної служби в Одеській області № 26921-1303 від 27.05.2016 року на суму 28728,66 грн.

3Стягнути з Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користьКравченко ОСОБА_2 (Ідентифікаційний номер фізичної особи платника податків НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 551 (пятсот пятдесят одну),25грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

У звязку з находженням судді у відпустці з 02.02.2017 р. по 06.02.2017 р. повний текст постанови складений 07 лютого 2017 року.

Суддя О.Я. Бойко

.