Постанова № 64558570, 11.01.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року о 11 год. 15 хв.Справа № 808/3645/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н. В.,

за участю секретаря Батигіна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1,

до: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору: Запорізька обласна профспілкова організація атестованих працівників органів внутрішніх справ України,

про: стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія) (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Запорізька обласна профспілкова організація атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому позивач з урахуванням уточнень (вх. №213 від 04.01.2017) просить стягнути з ліквідаційної комісії ГУМВС України в Запорізькій області на її користь заборгованість у сумі 9808 грн. 67 коп., з яких: компенсація за вимушений прогул - 7081 грн. 08 коп., компенсація за невикористану щорічну відпустку - 2338 грн. 09 коп., недоплата процентної надбавки за вислугу років - 389 грн. 50 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року по справі №808/8689/15 позивачку було поновлено на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області та зобов'язано ГУ МВС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по день фактичного поновлення на посаді. Іншим судовим рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 по справі №808/2094/16 було зобов'язано Ліквідаційну комісію ГУМВС України в Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.04.2016. Зазначає, що рішення суду відповідачем виконано не в повному обсязі, оскільки їй було нараховано та виплачено середній заробіток в період з 18.04.2016 по 14.09.2016 без урахування вислуги в органах внутрішніх справ України понад 10 років та не нараховано компенсацію за невикористану відпустку, а після 14.09.2016 відповідачем було припинено виплату середнього заробітку позивачці. Вважає, що як одинока матір має право на отримання середньої заробітної плати до обов'язкового працевлаштування, на підставі ч.3 ст.184 КЗпП України.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 видано наказ ГУМВС від 18.04.2016 №10 о/с яким, скасовано наказ ГУМВС від 05.11.2015 №443 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ та поновлено її на посаді інспектора штабу ЗМУ ГУМВС в Запорізькій області із нарахуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по день фактичного поновлення на посаді. Посилається на вимоги Наказу МВС України «Про організаційно штатні питання» від 06.11.2015 №1388, яким скорочені всі штати ГУМВС України в Запорізькій області, у зв'язку з чим вважає, що оскільки ОСОБА_1 поновлено на посаді, яка наказом МВС України скасована, тож виплата грошового забезпечення неможлива. З наведених підстав просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи - Запорізької обласної профспілкової організації атестованих працівників органів внутрішніх справ України у судове засідання не прибув, подав письмові пояснення (вх. №549 від 11.01.2017) просить позов задовольнити та розглянути справу без його участі.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв'язку, встановив такі обставини.

Як свідчать матеріали, наказом ГУМВС в Запорізькій області від 05.11.2015 №443 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року по справі №808/8689/15 поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління Головного управління внутрішніх справ України в Запорізькій області. Зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Запорізькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по день фактичного поновлення на посаді (а.с. 10-11).

Наказом ГУМВС України в Запорізькій області від 18 квітня 2016 року № 10 о/с (а.с. 12) на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 наказано:

- скасувати наказ ГУМВС від 05.11.2015 №443 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів) - капітана міліції ОСОБА_1 (М-130287) інспектора штабу Запорізького міського управління з 06 листопада 2015 року;

- поновити на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління - капітана міліції ОСОБА_1;

- нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 07 листопада 2015 року по день фактичного поновлення на посаді.

В подальшому, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року по іншій справі №808/2094/16 (а.с. 34-35) зобов'язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18 квітня 2016 року.

Згідно наданої відповідачем суду довідки №26/701 від 10.01.2017 та наявної в матеріалах справи відповіді ГУ МВС України в Запорізькій області відповіді позивачці вих.. №12/1199 від 02.11.2016 (а.с. 22), відповідачем згідно із вказаним вище рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду нараховано та виплачено позивачці грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у тому числі з 19 квітня 2016 року до 14 вересня 2016 року включно сумі 9750 грн. 56 коп. за 149 діб виходячи з середнього грошового забезпечення станом на 06.11.2015 - 1963 грн. 08 коп. (1963 грн. 08 коп. : 30 діб х 149 діб) = 9750 грн. 56 коп.

Вказане грошове забезпечення складається з таких видів:

- посадовий оклад 700 грн.;

- оклад за спецзвання 120 грн;

- надбавка за вислугу років 20% 164 грн. (вислуга станом на 06.11.2015 складає 09 р. 11 міс. 06 дн.);

- надбавка за виконання особливо важливих завдань 50% - 492 грн.;

- премія 33% 487 грн. 08 коп.

У вищезазначеній відповіді ГУ МВ України в Запорізькій області також зазначено, що компенсація за невикористану відпустку до розміру середньоденного грошового забезпечення не включається, оскільки має одноразовий характер і оскільки позивачку поновлено на посаді, яка наказом МВС України скасована, виплата грошового забезпечення надалі неможлива.

Не погоджуючись із розміром виплаченого грошового забезпечення, а також з припиненням відповідачем після 14.09.2016 виплат середнього заробітку позивачка звернулась до суду.

Судом з'ясовано, що свою незгоду з розміром нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивачка мотивує тим, що: відповідачем не в повному обсязі нараховано та виплачено процентну надбавку за вислугу років, а саме у розмірі 20 %, тоді як з 01 грудня 2015 року дану надбавку повинні були нараховувати та виплачувати в розмірі 25 % від посадового окладу та окладу за спеціальне звання; не нараховано компенсацію за невикористану відпустку тоді як з моменту поновлення позивачки на посаді пройшло більше року; припинено після 14.09.2016 року виплату середнього заробітку незважаючи на те, що її поновлено на посаді і по теперішній час належна позивачці заробітна плата не виплачується.

Щодо розрахунку процентної надбавки за вислугу років, позивачка вважає, що оскільки її було поновлено на службі на підставі рішення суду, її вислуга вважається непереривною і 10 років вислуги настало 01 грудня 2015 року і саме з цього часу процентну надбавку за вислугу років у розмірі 25% їй повинні були рахувати.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ" №1294 від 07.11.2007 (надалі - Постанова №1294), виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Порядок визначений Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України №499 від 31.12.2007, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896 (далі Інструкція № 499).

Відповідно із Додатком №3 до Інструкції №499 надбавка за вислугу років зокрема від 5 до 10 років складає 20%, від 10 до 15 років складає 25%.

Як свідчить зміст наказу т.в.о. начальника Головного управління національної поліції в Запорізькій області від 05.11.2015 №443 о/с, яким звільнено ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складала 09 років 11 місяців 06 днів.

З матеріалів справи встановлено, що з 27.02.2006 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ України.

Тобто, саме по 06 листопада 2015 року позивачці нараховувалось грошове забезпечення.

З 07.11.2015 ОСОБА_1, відповідно до судових рішень по справам №808/8689/15 та №808/2094/16, отримувала компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100). Так, згідно з вимогами п.2 Порядку №100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як свідчить надана відповідачем Довідка від 10.01.2017 №26/7-1, виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу проводилась з розрахунку грошового забезпечення виплаченого за останні два місяця служби, вислуга років при цьому складала 20%.

За таких обставин, доводи позивачки щодо неправомірності виплати процентної надбавки за вислугу років при розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 20 % суд вважає помилковими.

Щодо вимоги позивачки про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, позивачка посилається на те, що з моменту поновлення її на посаді пройшло більше року, а тому вона має право на вказану компенсацію.

Однак, суд не може погодитися із такою думкою із наступних підстав.

Преамбулою Закону України "Про відпустки" встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.

Так, відповідно до ч.1 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи

Згідно ч.3 ст. 83 КЗпП України, у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

Відповідно до ч.4 ст. 83 КЗпП України, за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Також відповідно до п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР N 114 від 29.07.1991, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Тобто, чинним законодавством визначені конкретні випадки (підстави), у яких особа набуває права на отримання грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, а саме: у разі звільнення працівника або переведення на інше місце роботи, а також за бажанням працівника у разі надання працівникові частини щорічної та додаткової відпусток тривалістю не менше ніж 24 календарних дні, частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. В даному ж випадку відсутня жодна з вказаних підстав для надання позивачці грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, отже у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги позивачки про стягнення з відповідача компенсації за вимушений прогул у сумі 7081 грн. 08 коп. суд вважає за можливе задовольнити таку вимогу частково з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 15 вересня 2016 року та по даний час позивачці заробітна плата не виплачується, відповідач в своїх письмових запереченнях на адміністративний позов наголошує на тому, що з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" Міністерством внутрішніх справ України видано наказ №1388 від 06.11.2015, яким скорочено всі штатні посади, зокрема, по ГУМВС в Запорізькій області. Також зазначає, що поновлюючи позивача на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області, відповідач фактично виконав рішення суду, яке набрало законної сили, проте, на даний час відповідач не має законних підстав виплачувати позивачу грошове забезпечення, оскільки ГУМВС в Запорізькій області та Запорізьке міське управління ГУМВС України в Запорізькій області перебувають в процесі припинення та не мають жодних штатних посад, окрім членів ліквідаційної комісії, які вчиняють безоплатно дії по ліквідації вказаних юридичних осіб.

З цього приводу суд зазначає, що поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи, працівнику має виплачуватись й заробітна плата за виконання посадових обов'язків, надаватись відповідні соціальні гарантії, тощо. Поновленим на роботі вважається працівник, ознайомлений з наказом про поновлення на роботі та фактично допущений до виконання своїх трудових обов'язків.

Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі (з обсягом всіх прав та обов'язків) лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство, тобто юридична особа, що має підтверджуватись відповідним розпорядчим актом, проте така підстава у даному випадку відсутня.

Судом встановлено та відповідачем підтверджено, що позивача після поновлення на роботі на виконання рішення суду, фактично, не було допущено до виконання трудових обов'язків, також не було здійснено дій з приводу виплати заробітної плати із посиланням на відсутність в ГУМВС України в Запорізькій області штатних посад, та визначений посадових окладів. Водночас, дій на виконання ч.3 ст. 184 КЗпП України відповідачем також не здійснено.

Отже, відповідач формально поставився до виконання рішення суду, обмежившись виданням лише наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплатою їй суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату фактичного поновлення та по дату прийняття судового рішення по справі №808/2094/16 (по 14.09.2016), чим порушив права та законні інтереси позивачки в частині права на працевлаштування, отримання належного заробітку у період до її звільнення з обов'язковим працевлаштуванням відповідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

У відповідності до приписів. ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, в свою чергу, порушені права та законні інтереси особи підлягають поновленню в встановленому законом порядку.

Суд звертає увагу на те, що на виконання вимог Закону України "Про Національну поліцію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 16.09.2015 №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України", від 23.09.2015 №751 "Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ", від 13.10.2015 №834 "Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ".

На виконання вимог вищевказаних нормативно - правових актів, Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про організаційно штатні питання" від 06.11.2015 №1388 скорочені всі штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України, зокрема і ГУМВС України в Запорізькій області.

Відтак, суд вважає доведеним факт, що станом на час розгляду справи скороченою є посада, на якій поновлено позивача, водночас, в матеріалах справи відсутні відомості щодо повної ліквідації органу, ліквідація ГУМВС України в Запорізькій області триває.

Відповідно до ст. 240-1 КЗпП України, у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Частиною другою статті 11 КАС України зокрема передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, враховуючи те що право позивача на працю та отримання заробітної плати порушуються відповідачем з 15.09.2016 року, а дій на виконання приписів ч. 3 ст. 182 КЗпП України відповідачем не здійснено, суд приходить до висновку про необхідність з метою повного захисту прав позивачки, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ліквідаційну комісію ГУМВС України в Запорізькій області відповідно до ст. 240-1 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно.

Як вже зазначалося судом, при визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку №100. Так відповідно до п. з) ст. 1 Порядку №100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно з вимогами п.2 Порядку №100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п.5.8 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачку після поновлення на посаді знято з обліку в Державній службі зайнятості, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці, державна допомога по безробіттю не виплачується, у зв'язку з чим, на користь позивачки підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.09.2016 (наступний день за днем проведення останнього розрахунку) по 31.12.2016, кількість днів вимушеного прогулу станом на 31.12.2016 становить 108 календарних днів.

З довідки виданої ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Запорізькій області №26/7-1 від 10.01.2017 та відповіді ГУ МВС України в Запорізькій області вих. №12/1199 від 02.11.2016 (а.с. 22) встановлено, що грошове забезпечення, виплачене позивачці за останні два місяці складає 1963,08 грн. щомісяця. Отже середньоденне грошове забезпечення буде складати: (1963,08+1963,08)/61к.д.=64 грн. 36 коп.

Отже, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті на користь позивача, становить: 64 грн. 36 коп. х 108 к.д. = 6950 грн. 88 коп..

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно у розмірі 6950 грн. 88 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В. Стрельнікова