Ухвала суду № 64557810, 31.01.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 688/1812/16-ц

Провадження № 22-ц/792/122/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Костенка А.М.,

суддів: Гринчука Р.С., Грох Л.М.,

секретар Гриньова А.М.

з участю сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 688/1812/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 4 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Шепетівської міської ради, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_6 про визнання приватизаційного правочину недійсним, скасування правового акту індивідуальної дії.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Позивач та треті особи на стороні позивача звернулися до суду з позовом, який в подальшому уточнили і просили визнати недійсним приватизаційний правочин про передачу шляхом безоплатної приватизації ОСОБА_4, земельної ділянки по АДРЕСА_1, що вчинений у формі правового акту індивідуальної дії - п. 1.16. рішення XXXI сесії Шепетівської міської ради 4 скликання від 26.01.2006 № 26 зі змінами внесеними рішенням XXXII сесії Шепетівської міської ради 4 скликання від 17.03.2006 № 25, з моменту реєстрації права власності ОСОБА_4, Шепетівським міським управлінням земельних ресурсів за № 010674600086 від 31.03.2006, визнати незаконним та скасувати правовий акт індивідуальної дії - рішення XXXI сесії Шепетівської міської ради 4 скликання від 26.01.2006 № 26 в частині п.1.16. зі змінами внесеними рішенням XXXII сесії Шепетівської міської ради 4 скликання від 17.03.2006р. №25.

Зазначали, що 14 жовтня 1992 року за договором купівлі-продажу квартири виконавчий комітет продав, а ОСОБА_4 купив за 7542 крб. займану ним квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 59,8 кв.м., жилою площею 36,8 кв.м., яка складає 51/100 частину житлового будинку.21.05.2012 квартира АДРЕСА_2, загальною площею 57,1 кв. м., жилою площею 34,0 кв. м., що складає 49/100 частин житлового будинку, приватизована ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 відповідно

_________________

Головуючий у першій інстанції -Огороднік І.В. Провадження № 22-ц/792/122/17

Доповідач -Костенко А.М. Категорія № 47

до Закону України 19 червня 1992 року № 2482- ХП «Про приватизацію державного житлового фонду». Квартири №№1,2 разом становлять, відповідно, 51/100 та 49/100 частин цілого житлового будинку - об'єкту відчуження. При цьому, відчуження квартири №1 вчинено під час дії ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року), відчуження квартири №2 вчинено під час дії ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції закону на 06.05.2012р.) Обидві норми закону передбачали слідування прав на землю за відчуженим об'єктом. Житловий будинок та споруди розташовувались на цілісному об'єкті права - на земельній ділянці по АДРЕСА_1, яка була сформована Шепетівським міжміським бюро технічної інвентаризації та зареєстрована ним за № 8/151 від 15.09.1975 на підставі рішення Шепетівської Ради народних депутатів № 17/332 від 10.09.1975, 10.09.1975.

31.03.2006 ОСОБА_4 на підставі рішення XXXI сесії Шепетівської міської ради 4 скликання від 26.01.2006 № 26 (зі змінами внесеними рішенням XXXII сесії Шепетівської міської ради 4 скликання від 17.03.2006 № 25) одержав державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на частину цієї земельної ділянки, зареєстрований у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010674600086, з кадастровим номером НОМЕР_2.

За таких обставин внаслідок спірного правочину цілісна земельна ділянка по АДРЕСА_1, загальною площею 846 кв.м. виведена з цивільного обороту, про що позивач довідалася з публічної кадастрової карти України де належна цілісна земельна ділянка не існує, а наявні - земельна ділянка НОМЕР_2 та земельна ділянка НОМЕР_4, обидві приватної форми власності. При цьому, позивачу відомо, що співвласники 49/100 житлового будинку право приватної власності на земельну ділянку не набували, процедуру формування земельної ділянки не замовляли, вважали, що правовий режим землі не змінювався. Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_1, сформована Шепетівським міжміським бюро технічноїі нвентаризації та зареєстрована ним за № 8/151 від 15.09.1975 р. на підставі рішення Ради народних депутатів № 17/332 від 10.09.1975, фактично вже не існує за її цільовим призначенням та виведена з цивільного обороту.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 4 листопада 2016 року відмовлено в задоволені позову.

В апеляційній скарзі представник апелянта з рішення суду не погоджується, просить його скасувати, та постановити нове яким задовольнити позовні вимоги. Зазначав, що суд першої інстанції при ухвалені рішення порушив норми процесуального та матеріального права. Вказував, що об'єктом права сторін у спорі є заблоковані квартири АДРЕСА_1. Внаслідок відчуження даних квартир змінився суб'єктний склад власників, але нова річ не виникла, об'єктом права залишились квартири, єдине призначення яких постійне проживання. На даний час сам будинок залишився неподільним об'єктом права та існує в цивільному обороті, як головна річ - об'єкт спільного майна. Будинок між співвласниками не був ні предметом поділу, ні предметом відділу, поштові адреси квартир не змінювались, нові поштові адреси будинку не присвоювались. Таким чином внаслідок відчуження спірних квартир нові нерухомі речі в цивільному обороті не виникали, отже будинок АДРЕСА_1, є цілісним об'єктом нерухомого майна з правовим режимом спільної часткової власності. Отже, головна річ до сьогодні є об'єктом права спільної часткової власності без виділу (поділу) в натурі, тобто цілісною й призначеною для її обслуговування річ - земельна ділянка слідує за головною річчю теж цілісно, а правовий режим земельної ділянки ототожнюється з правовим режимом головної речі - будинку. З огляду на вищевикладені матеріальні складові, норми матеріального закону, у відповідача не було достатніх правових підстав для впровадження в цивільний обіг нової нерухомої речі - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1, який є будинком садибної забудови, відносився до державного житлового фонду.

За ним була закріплена земельна ділянка площею 846 кв. м..

У житловому будинку розміщені дві окремі квартири, що мають свій власний вхід з вулиці, які є окремими об'єктами цивільних прав на нерухоме майно.

За договором купівлі-продажу від 14 жовтня 1992 року виконавчий комітет Ради продав, а ОСОБА_4 купив за 7542 крб. займану ним квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 59,8 кв. м., жилою площею 36,8 кв. м., яка складає 51/100 частину житлового будинку.

Квартира АДРЕСА_2, загальною площею 57,1 кв. м., жилою площею 34,0 кв. м., що складає 49/100 частин житлового будинку, приватизована ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 відповідно до Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду». Ця квартира після приватизація належала останнім на праві спільної часткової власності в рівних частках кожному.

Рішенням ХХХІ сесії Ради 4 скликання від 26 січня 2006 року № 26, до якого внесено зміни рішенням ХХХІІ сесії Ради 4 скликання від 17 березня 2006 року № 25, передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 429 кв. м. по АДРЕСА_1, яка перебувала у його користуванні та призначена для обслуговування індивідуального житлового будинку. 31 березня 2006 року ОСОБА_4 одержав державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на цю земельну ділянку, зареєстрований у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010674600086.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Згідно зі ст.ст. 18, 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від характеру землекористування, системи державних органів, що здійснюють функції державного управління землями та обсягом компетенції цих органів у галузі управління використання земельних ділянок.

До однієї з таких категорій відносяться землі житлової та громадської забудови (п. «б» ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (ст.ст. 38, 39 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин).

Статтею 40 ЗК України встановлено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

В силу ч. ч. 1, 2, 4 ст. 42 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об'єднанню власників. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

З положень ч. 1 ст. 21 Закону № 2780-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин) вбачається, що визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельного господарського устрою.

У відповідності до п. 2.1 Положення, яке було чинним на час виникнення спірних відносин, прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної не садибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов'язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд.

Межі земельних ділянок прибудинкових територій встановлюються за проектами відведення цих ділянок відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації. Затверджений відповідними органами місцевого самоврядування за місцем розташування цих ділянок проект поділу території мікрорайону (кварталу), групи будинків є підставою для розробки проектів відведення земельних ділянок прибудинкових територій будинку (будинків) цього мікрорайону (кварталу). Після відведення прибудинкової території складається акт про перенесення меж в натурі. До акта додається план зовнішніх меж ділянки із зазначенням її розмірів (п. п. 2.4, 2.10 Положення).

Аналіз змісту вказаних правових норм дає підстави для висновку, що під прибудинковою територією, правовий статус якої визначено ст. 42 ЗК України, слід розуміти відведену на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок.

Згідно ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.

У відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, багатоквартирними є будинки з трьома та більше квартирами, як масової забудови, так і індивідуальні, підвищеної комфортності.

Як вбачається з матеріалів справи житловий будинок по АДРЕСА_1 відноситься до індивідуальних (садибних) житлових будинків та відповідно не є багатоквартирним.

Отже, земельна ділянка по АДРЕСА_1, не є прибудинковою територією, тому на неї не поширюється правовий режим землекористування, передбачений ст. 42 ЗК України.

Частинами 1 і 2 статті 30 ЗК України (в редакції Закону 1992 року), який був чинним на час набуття відповідачем права власності на квартиру АДРЕСА_1, встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Відповідно до ч. 1, п. а) ч. 3 ст. 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

З положень ч. ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) убачається, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно п. 4 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних відносин) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

В силу ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Після набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка має свій власний вхід з вулиці, є окремим об'єктом, нерухомого майна і цивільних прав на це нерухоме майно та складає 51/100 частину всього будинку, до відповідача ОСОБА_4 перейшло право користування відповідною частиною земельної ділянки. На час приватизації землі ОСОБА_4 не втратив цього права, а тому йому правомірно було передано у власність спірну земельну ділянку відповідно до норм цивільного та земельного законодавства.

Доводи апеляційної скарги, що дві квартири сторін утворюють одну цілу річ - будинок, не є об'єктами самостійної власності кожної з сторін, будинок по АДРЕСА_1 є цілісним об'єктом нерухомості з правовим режимом спільної часткової власності, частки є ідеальними, будинок не поділений між сторонами в натурі, а отже всі співвласники будинку мають право на спільне користування земельною ділянкою за даною адресою слід відхилити.

Як достеменно встановлено судом квартири АДРЕСА_1 кожна окремо мають свій власний вхід з вулиці, зареєстровані у встановленому законом порядку як окремі об'єкти нерухомості, сторони набули права власності саме на ці квартири, які складають відповідно 51/100 та 49/100 частини житлового будинку, тобто будинок по АДРЕСА_1 поділений між сторонами в натурі, квартири в даному будинку є окремими об'єктами нерухомості з окремими поштовими адресами, якими сторони володіють на підставі відповідних правовстановлюючих документів, що спростовує вищезазначені твердження апелянта.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 4 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий (підпис) А.М. Костенко

Судді (підпис) Р.С. Гринчук

Л.М. Грох

Згідно з оригіналом А.М. Костенко