Рішення № 64555604, 01.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 320/5494/15-ц Головуючий у 1 інстанції Дараган Л.В.

Номер провадження 22-ц/778/36/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Дзярука М.П.,

Суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Бєлової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 квітня 2016 року у справі за позовомОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 про визнання додаткової угоди недійсною, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнила, до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 про визнання додаткової угоди недійсною.

В позові зазначала, що 29 вересня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсоцбанк», відповідачем ОСОБА_4 та позивачем було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 325/08/103СМБ. Відповідно до умов генерального договору кредитор Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсоцбанк», зобов'язувався надавати позичальникам відповідачу ОСОБА_4 та позивачу ОСОБА_3 грошові кошти, в межах загального ліміту кредитування, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позивальники зобов'язувалися повертати кредит у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього. В подальшому, 29 вересня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсоцбанк», та відповідачем ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 1 СМБ-НКЛ до генерального договору про надання кредитних послуг № 325/08/103СМБ від 29 вересня 2008 року, відповідно до умов якої відповідач ОСОБА_4 отримав кредит до досягнення максимального ліміту заборгованості в сумі 129000 доларів США зі сплатою 15 процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному тарифами, строком з 29 вересня 2008 року по 28 вересня 2018 року включно. Однак, позивач вважає, що додаткова угода є недійсною, оскільки зазначена додаткова угода позивачем не підписувалась та в її укладенні вона участі не приймала, про що свідчить відсутність її підпису на цій угоді, про її підписання позивач дізналась лише в червні 2015 року від відповідача ОСОБА_4 Позивач зазначає, всі зміни щодо укладеного ними генерального договору повинні вчинятися в тій самій формі, що й сам договір, який змінюється, а тому, оскільки вона участі в укладенні додаткової угоди, яка є невід'ємною частиною генерального договору та якою внесено зміни до генерального договору, не приймала, ця додаткова угода є недійсною.

На підставі викладеного, позивачка просила суд, визнати додаткову угоду № 1 СМБ-НКЛ до генерального договору про надання кредитних послуг № 325/08/103СМБ від 29 вересня 2008 року, укладену між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсоцбанк», та відповідачем ОСОБА_4 29 вересня 2008 року, недійсною.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 квітня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 СМБ-НКЛ до генерального договору про надання кредитних послуг № 325/08/103СМБ від 29 вересня 2008 року, укладену між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 29 вересня 2008 року.

Не погоджуючись з зазначеним заочним рішенням суду ПАТ «Укрсоцбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість, незаконність, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зокрема, за положеннями ст. 203 ЦК України, суд при розгляді справи має перевірити, чи не суперечить зміст правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, чи має особа, яка вчиняє правочин, необхідний обсяг цивільної дієздатності, чи є волевиявлення учасника правочину вільним і відповідає його внутрішній волі, чи вчинений правочин у формі, встановленій законом, чи спрямований правочин на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

29.09.2008 року між кредитором ОСОБА_5 - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та позичальниками ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №325/08/103 СМБ, відповідно до якого банк зобов'язався надавати позичальникам грошові кошти в гривні, доларах США та в євро, в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті гривні в сумі 627000,00 грн., з відсотковою ставкою для гривні не більше 24 % річних, для доларів США не більше 15,5 % річних, для євро не більше 15,5% річних на строк до 28 вересня 2018 року включно.

Цього ж дня, 29.09.2008р. між позичальником ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Додаткову угоду №1СМБ-НКЛ до Генерального договору про надання кредитних послуг №325/08/103СМБ від 29.09.2008 року відповідно до умов якої позичальнику був виданий кредит у розмірі 129000,00 доларів США зі сплатою 15% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів за Генеральним договором, що містяться в Додатку 1 до Генерального договору..

У забезпечення виконання зобов'язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг та Додатковою угодою між ОСОБА_5 - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за умовами якого було передане в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться у м. Мелітополі по вул. Кірова, 76, що належать на праві власності на підставі Державного акту на право власності ОСОБА_4 та придбаний подружжям ОСОБА_4 під час перебування ними у шлюбі.

Згідно позовної заяви, ОСОБА_3 заперечує факт надання згоди на укладення між ОСОБА_5 - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та її чоловіком ОСОБА_4 додаткової угоди, посилаючись на те, що всі зміни, доповнення до Генерального договору повинні бути укладені всіма його сторонами. Однак, Додаткова угода нею підписана не була, а тому є недійсною.

Проте, матеріали справи містять заяви ОСОБА_3, згідно яких вона просить оформити ганаральни договір строком на 10 років у сумі 627000,00 грн. або в еквіваленті в дол. США чи Євро під заставу нерухомості та земельної ділянки, розташованою за адресою: м. Мелітополь, вул. Кірова, 76 та надає згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на отримання кредиту в сумі 129 00,00 дол. США, строком на 120 місяців за додатковою угодою від 29.09.2008р. (т.1 а.с. 78-79).

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вирішуючи спір, суд не врахував, що у Генеральному договорі та додатку №1 до нього зазначена сума кредиту та валюти, в яких вона може бути видана, річна відсоткова ставка, строк дії договору, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови.

Зі змісту Генерального договору чітко вбачається, що видача кредитних коштів може бути проведена з кожним із позичальників шляхом укладення додаткової угоди в межах кредитного ліміту, тому посилання позивача на те, що спірна додаткова угода повинна була бути укладена між трьома сторонами, безпідставні. Додаткова угода, яка повинна бути укладена між трьома сторонами передбачається лише у разі зміни умов Генерального договору. Укладена додаткова угода, укладена відповідно до умов Генерального договору, жодним чином не змінює його умов, її укладення з кожним із позичальників прямо передбачена Генеральним договором, зокрема у статті 3 Генерального договору.

ОСОБА_3 була ознайомлена із умовами кредитування у банку, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, загальним розміром вказаних сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору, підписала Генеральний договір, а тому погодилася з його умовами.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія виходить з того, що сторони, підписавши Генеральний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов, наявність підписаного правочину свідчить про те, що всі учасники бажали укласти правочин і зовнішній вираз волі відповідає внутрішній, тому укладена спірна додаткова угода не суперечить нормам закону та Генеральному договору, в зв»язку з чим відсутні підстави для визнання її недійсною.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про задоволення позовних вимог через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з його недоведеністю та необґрунтованістю.

Ураховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга ПАТ "Укрсоцбанк" підлягає задоволенню, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 606 грн. 32 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 квітня 2016 року у цій справіскасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 про визнання додаткової угоди недійсною відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: