Ухвала суду № 64555574, 01.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 333/256/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Холод Р.С.

Номер провадження 22-ц/778/120/17 Суддя-доповідач: Бабак А.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бабак А.М.

Спас О.В.

Суддів Полякова О.З.

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2014 року

у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНЕОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 02 серпня 2006 року між ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №ZPV0АЕ00000147 на суму 22352,47 доларів США на строк до 03 серпня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, станом на 24 грудня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 59386,38 доларів США.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 59386,38 доларів США та судовий збір.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2014 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 34340,28 доларів США заборгованості по кредитному договору №ZPV0АЕ00000147 від 02 серпня 2006 року, з яких: 11845,89 доларів США - заборгованість за кредитом; 21153,27 долари США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1341,12 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також пеню за несвоєчасність виконання зобов'язання за вказаним договором у розмірі 394 998,79 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 3654,00 грн. судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки судом не враховано, що заставне майно продано працівниками банку примусово, без згоди та участі відповідача. Таким чином відповідач самостійно не вчиняв жодної дії яка свідчила про визнання ним боргу. Також, судом не враховано, що позивач заявляє у позові про стягнення тіла кредиту, процентів у період, що виходить за межі трирічної позовної давності передбаченої ст. 258 ЦК України та неустойки (пені) у період, що виходить за межі річної позовної давності, зокрема пені у розмірі 25046,10 доларів США. Судом також не застосовані положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.08.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (банк), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір №ZPV0АЕ00000147, згідно умов якого, банк шляхом надання готівки через касу у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на купівлю автомобіля надав позичальнику кредит у розмірі 22 352, 47 доларів США на умовах його забезпечення строковості, повернення та плати за користування, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 0,88 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором (а.с.7-8).

Пунктом 1.1. зазначеного кредитного договору передбачено, що відповідач має також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту щомісячно у період сплати 0,25 % від суми виданого кредиту.

Періодом сплати вважати період з «2» по «8» число кожного місяця.

Погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 538,61 доларів США для погашення за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Відповідно до п.1.3. кредитного договору №ZPV0АЕ00000147 від 02.08.2006 року передбачено, що забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає застава автомобіля «Volkswagen LT35 TDI».

Згідно п.п. 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3 вказаного кредитного договору позичальник зобов'язується: використати кредит на цілі, зазначені у п.1.1. договору; сплачувати відсотки за користуванням кредитом відповідно до п.п. 1.1., 2.3.3 даного договору; сплатити банку винагороду і комісію згідно п.п. 1.1 та 6.2. даного договору.

Однак, ОСОБА_3 вимоги кредитного договору №ZPV0АЕ00000147 від 02.08.2006 року не виконує, в обумовлені строки кредит, комісію та відсотки по ньому не сплачував. Станом на 24.12.2013 року у ОСОБА_3, виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 59 386, 38 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 11 845,89 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 21 153,27 долари США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1341,12 долар США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором - 25 046,10 доларів США.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та стягуючи з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 34340,28 доларів США заборгованості по кредитному договору та пеню за несвоєчасність виконання зобов'язання за вказаним договором у розмірі 394998,79 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив вимоги кредитного договору, не виконав в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту, комісії, процентів та пені по ньому, тому, є підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача суми заборгованості по несплаченому кредиту, процентам, комісії та пені.

Судова колегія вважає, що висновок суду є правильним.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України укладений між сторонами договір є обов'язковим для виконання. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов'язань.

Відповідно ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або інших умов та вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3.2. кредитного договору передбачено, що згідно ст.212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, зазначених у п.п. 1.1., 2.2.4, 2.3.3. цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,56% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до п.3.3. кредитного договору №ZPV0АЕ00000147 від 02.08.2006 року кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед, направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно п.п. 2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі - пені розділу 4 цього договору, далі - простроченої комісії по кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом.

Згідно п. 4.1. зазначеного кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3. даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 процентів від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Оплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

При вирішенні спору судом першої інстанції правильно застосовані норми ст.ст. 526, 530,1048,1050 ЦК України та правомірно задоволено позов про стягнення суми заборгованості за кредитом, процентів, комісії та штрафів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові №6-25цс15 від 18 березня 2015 року, яка згідно ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач подавав заяву до суду про застосування строків позовної давності при розгляді справи судом першої інстанції, тому його доводи в цій частині є безпідставними.

Одночасно необхідно зазначити, що обставина спливу строку позовної давності відсутня, оскільки вбачається, що перебіг строку позовної даності перерваний 29.11.2013 року частковим погашенням заборгованості шляхом зарахування на кредитний рахунок ОСОБА_3 коштів, отриманих в результаті продажу заставного майна - автомобіля «Volkswagen LT35 TDI», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно, вказана дата є початком відрахування строку порушеного права позивача, який звернувся з даним позовом 15.01.2014 року, що знаходиться в межах встановленого ст. 257 ЦК України строку.

Посилання ОСОБА_3 на те, що дане зарахування коштів здійснено без його згоди не заслуговують на увагу, оскільки жодних заперечень від нього до позивача не надходило.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховані вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України та не зменшено розмір неустойки, є безпідставними виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За рішенням суду з відповідача стягнута заборгованості за кредитом у сумі 34340,285 доларів США, в той час, як розмір пені, яка стягнута за рішенням суду, становить 394998,79 грн., що ніяким чином не перевищує розмір збитків.

Таким чином, відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України апеляційним судуом.

Вирішуючи спір суд першої інстанції врахував вимоги закону у подібних правовідносинах, а тому посилання ОСОБА_3 щодо їх неправильного застосування не відповідає дійсності.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: