Рішення № 64555503, 31.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 332/1950/16Головуючий у 1-й інстанції Марченко Н.В.Пр. № 22-ц/778/430/17Суддя-доповідач Гончар М.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Маловічко С.В.

за участі секретаря Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району (надалі - УПСЗН ЗМР по Заводському району) до ОСОБА_2 про стягнення коштів, надмірно виплаченої допомоги до догляду за дитиною до трьох років

ВСТАНОВИЛА:

УПСЗН ЗМР по Заводському району звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь надмірно сплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 242,58 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що відповідач 20.02.2014 року звернулася до УПСЗН ЗМР по Заводському району із заявою для призначення їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. На підставі заяви відповідача від 20.02.2014 року була призначена допомога по догляду за дитиною до трьох років, з 01.02.2014 р. по 08.09.2014 р. у розмірі 130,00 грн. щомісячно, з урахуванням доходів з 01.02.2014 р. по 31.07.2014 р. у розмірі 352,48 грн., рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 03.03.2014 року. 02.07.2014 р. відповідачем написано заяву, в якій вона просить зупинити виплати по догляду за дитиною до трьох років, у зв'язку із виходом на повний робочий день з 24.06.2014 року, копію трудової книги додала. У зв'язку з чим у гр. ОСОБА_2 виникла переплата даної допомоги за період з 01.06.2014 р. по 30.07.2014 р. у розмірі 242,58 грн. Головним державним соціальним інспектором управління направлялось повідомлення відповідачу від 08.10.2014 р., 09.09.2015 р., 23.11.2015 р., про необхідність повернення вказаних коштів переплаченої допомоги та запропоновано, переплачену суму допомоги повернути управлінню добровільно до 20.12.2015 року, але переплачені кошти управлінню гр. ОСОБА_2 не повернула.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2016 року (а.с.23 -25), яким позов позивача у цій справі було задоволено, у подальшому було скасовано ухвалою суду першої інстанції від 27 вересня 2016 року (а.с. 53-54) в порядку задоволення заяви відповідача про його перегляд (а.с.31-32), справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року (а.с.85-87) у задоволення позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з УПСЗН ЗМР по Заводському району на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 275,60 грн.

Стягнуто з УПСЗН ЗМР по Заводському району на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 823,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач УПСЗН ЗМР по Заводському району у своїй апеляційній скарзі (а.с.93-97) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у цій справі у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою було відкрито (а.с. 108), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.113).

Заслухавши у судовому засіданні 31 січня 2017 року доповідь судді - доповідача, пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, у тому числі:

-представника УПСЗН ЗМР по Заводському району за довіреністю (а.с. 118) ОСОБА_3, яка у тому числі на запитання колегії суддів зазначала, що нарахування вищезазначеної допомоги відповідачу здійснювалось на місяць вперед згідно внутрішніх інструкцій, відповідач мала на протязі 3, а не 10 днів повідомити управління про свій вихід на роботу, це зобов'язання передбачено у її заяві про нарахування їй цієї допомоги, хоча постановою КМУ дійсно передбачений 10 денний строк для подачі такого роду заяв, в якій відповідач вклалась; надмірно виплачена відповідачу позивачем допомога не була результатом розрахункової помилки позивача, у матеріалах цієї справи відсутні належні, допустимі докази надання ОСОБА_4 ОСОБА_2 правової допомоги у цій справі у розумінні ст. 84 ЦПК України, та оплати ОСОБА_2 останніх;

-та відповідача ОСОБА_2, яка у тому числі на запитання колегії суддів після роз'яснення їй апеляційним судом на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України права заявити клопотання про надання додаткових доказів у цій справі на підтвердження надання їй правової допомоги ОСОБА_4 та оплати останньої нею на суму 823,60 грн., а також наслідки незаявлення такого клопотання, а саме те, що тоді апеляційним судом справа буде переглядатись в апеляційному порядку в межах наявних у цій справі матеріалів та доказів, зазначала, що інших доказів на підтвердження надання та сплати витрат на правову допомогу 823,60 грн., окрім тих, що вже містяться у матеріалах цієї справи, у неї немає, особа, яка надавала їй правову допомогу, у судових засіданнях у цій справі у суді першої інстанції участі не приймала, 275,60 грн., які були стягнуті судом першої інстанції за оскаржуємим рішенням суду у цій справі, - це судовий збір, якій був сплачений нею при подачі до суду першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення у цій справі, яка була задоволена;

перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга УПСЗН ЗМР по Заводському району підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову УПСЗН ЗМР по Заводському району у цій справі у повному обсязі та стягуючи з останнього на користь відповідача понесені останньою судові витрати у цій справі у вигляді судового збору 275,60 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 823,60 грн., керувався ст. ст. 8, 57-60, 88, 209, 212-215, 367 ЦПК України та виходив із того, що надмірно виплачена позивачем соціальна допомога не була результатом рахункової помилки, зловживання з боку ОСОБА_2, яка своєчасно повідомила позивача про свій вихід на роботу та необхідність припинення нарахування та виплати їй соціальних виплат, суд не вбачає; оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати з позивача на користь відповідача, а саме витрати по сплаті судового збору за подачу заяви про перегляд заочного рішення в сумі 275,60 грн. (а.с. 29-45), витрати, пов'язані з наданням послуг адвоката в сумі 823,60 грн. (а.с. 37).

Проте, з такими висновками суду можна погодитись лише частково з наступних підстав.

Так, колегія суддів апеляційного суду погоджується із правильними висновками суду першої інстанції у цій справі про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача у цій справі до відповідача.

Оскільки, судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено, що 20.02.2014 року ОСОБА_2 звернулась до УПСЗН ЗМР по Заводському району із заявою для призначення їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.6-7), передбаченої Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 281 1 -XII, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» право на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, дідусь, бабуся, або інший родич, який фактично здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається з дня звернення за її призначенням, але не раніше ніж з дня, що настає після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами для непрацюючих осіб та осіб суб'єктів підприємницької діяльності, а для працюючих осіб з дня настання відпустки по догляду за дитиною по день її закінчення.

Згідно із п. 22 постанови № 1751 для одержання допомоги, що перевищую мінімальний розмір (130 грн.) органу праці та соціального захисту населення подаються такі документи: 1) довідка про склад сім'ї; 2) декларація про доходи та майновий стан (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї). Допомога призначається на дитину до досягнення нею трирічного віку. Виплата допомоги в розмірі, що перевищує мінімальний, здійснюється протягом шести календарних місяців. У декларації про доходи та майновий стан, відповідачем було вказано, що вона отримує лише допомогу при народженні дитини, допомогу по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку, інших доходів не має, оскільки навчається в Класичному приватному університеті, що підтверджувалось відповідною довідкою.

Рішенням про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 03.03.2014 року (а.с.10) відповідачу була призначена допомога по догляду за дитиною до трьох років, з 01.02.2014 р. по 08.09.2014 р. у розмірі 130,00 грн. щомісячно, з урахуванням доходів з 01.02.2014 р. по 31.07.2014 р. у розмірі 352,48 грн.

02.07.2014 р. відповідачем подано позивачу заяву (а.с.9 звор.), в якій вона просить зупинити виплати по догляду за дитиною до трьох років, у зв'язку із виходом на повний робочий день з 24.06.2014 року, копію трудової книжки додала (а.с.8-9).

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилався на абзаци 1, 2 пункту 49 постанови КМУ № 1751, відповідно до яких особи, яким виплачується державна допомога сім'ям з дітьми, зобов'язані повідомляти органи, що призначають і виплачують зазначену допомогу, про зміну всіх обставин, які впливають на виплату державної допомоги (зміни у складі сім'ї, перевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї тощо). Суми державної допомоги сім'ям з дітьми, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, які впливають на призначення і виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно із законом.

Відповідно до абзацу 1 пункту 46 постанови КМУ № 1751 особи, яким виплачується державна допомога сім'ям з дітьми, у разі виникнення обставин, які призводять до припинення виплати допомоги, зобов'язані у десятиденний строк повідомити про це органи соціального захисту населення.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що про вихід на роботу на повний робочий день з 24.06.2016 року ОСОБА_2 повідомила УПСЗН ЗМР по Заводському району 02.07.2014 року, тобто у десятиденний строк, передбачений абзацом 1 пункту 46 постанови КМУ № 1751.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги у цій справі посилання УПСЗН ЗМР по Заводському району, як позивача в обґрунтування свого позову у цій справі, на те, що в заяві про призначення соціальної допомоги ОСОБА_2 указала, що у разі дострокового виходу на роботу вона зобов'язується повідомити про це позивача протягом трьох днів (а.с.7), а тому навмисно порушила строк подання заяви, оскільки вказані в заяві ОСОБА_2 зобов'язання не відміняють встановленого постановою КМУ № 1751 десятиденного строку для повідомлення органів соціального захисту населення.

Згідно із ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набута допомоги, як що їх виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом першої інстанції було правильно не встановлено, що надмірно виплачена позивачем соціальна допомога була результатом рахункової помилки позивача.

Також суд першої інстанції правильно не вбачав зловживань з боку ОСОБА_2, яка своєчасно у строк, встановлений чинним законодавством, повідомила позивача про вихід на роботу та необхідність припинення соціальних виплат, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги позивача у цій справі задоволенню не підлягають.

При вищевикладених обставинах, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає залишенню без змін апеляційним судом.

Крім того, судом першої інстанції з додержанням вимог ст.ст. 79, 88 ЦПК України правильно вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат у вигляді судового збору розмірі 275,60 грн. (а.с. 29 квитанція про сплату відповідачем 263,60 грн. +а.с. 45 квитанція про сплату відповідачем 12,00 грн.), понесених відповідачем ОСОБА_2 у цій справі в силу вимог Закону України «Про судовий збір» при подачі нею заяви про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі. (а.с. 21-25), яке за цією заявою було скасовано ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2016 року (а.с. 53-54).

Однак, колегія суддів апеляційного суду вважає неправильними висновки суду першої інстанції в оскаржуємому рішенні у частині вирішення питання про розподіл між сторонами у цій справі судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, у вигляді витрат відповідача на правову допомогу у цій справі, а саме: стягнення за оскаржуємим рішенням суду з УПСЗН ЗМР по Заводському району на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу у цій справі в розмірі 823,60 грн.

Рішення суду першої інстанції у цій частині прийнято з порушенням вимог ЦПК України, ґрунтується на припущеннях.

Має місце недоведеність у суді першої інстанції обставин надання ОСОБА_4 ОСОБА_2 правової допомоги у цій справі у розумінні ст. 84 ЦПК України, і оплати ОСОБА_2 останніх, та які, відповідно, могли би бути компенсовані відповідачу за рішенням суду у цій справі за рахунок позивача УПСЗН ЗМР по Заводському району в силу вимог ст. 88 ЦПК України при відмові у задоволенні позову позивача за оскаржуємим рішенням суду першої інстанції у цій справі у повному обсязі.

Суд першої інстанції, вирішуючи зазначене питання порушив вимоги ст. 10 ч. 4 ЦПК України, оскільки не сприяв повному і всебічному засуванню фактичних обставин цієї справи при вирішенні зазначеного питання.

Так, в силу вимог ст. 84 ч. 1 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Суд першої інстанції в оскаржуємому рішенні взагалі зазначав, що він компенсує відповідачу за рахунок позивача понесені нею витрати, пов'язані з наданням послуг адвоката у сумі 823,60 грн. (а.с.37).

Однак, у матеріалах цієї справи відсутні докази того, що ОСОБА_4, якій начеб - то надавав ОСОБА_2 у цій справі правову допомогу, є адвокатом.

Як вбачається із договору № 1/12/08/2016 року про надання правової допомоги від 12.08.2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, останній начеб - то здійснює свою діяльність на підставі диплома спеціаліста № НОМЕР_2 від 29.06.2006 року та свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_1 від 09.08.2010 року (а.с. 34-36), однак копії останніх у матеріалах цієї справи відсутні та до заяви відповідача про перегляд заочного рішення у цій справі (додаток а.с. 32 звор.) та у подальшому не додавались.

На виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України апеляційний суд сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду правильності та законності рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги, роз'яснював відповідачу ОСОБА_2 її право заявити клопотання про долучення до матеріалів цієї справи будь-яких інших доказів, ніж ті, що містяться у матеріалах цієї справи, зокрема на підтвердження надання ОСОБА_4 їй правової допомоги у цій справі у розумінні ст. 84 ЦПК України і оплати нею останніх (копію диплому ОСОБА_4, як юриста, копію свідоцтва ОСОБА_4 про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця з правом надання юридичних послуг, копію квитанції до прибуткового касового ордеру ОСОБА_4 тощо на підтвердження сплати ОСОБА_2 його послуг на суму 823,60 грн. та віднесення останніх до доходу ОСОБА_4, якій підлягає оподаткуванню, копія довідки ОСОБА_4 про взяття останнього на облік платників податків тощо).

Оскільки, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Однак, на запитання колегії суддів апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомила, що такі докази у неї відсутні, надати їх апеляційному суду вона не може.

Таким чином, докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

А тому, апеляційний суд має переглядати та переглядав законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI, 20.12.2011.

В силу вимог ст. 1 зазначеного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, … не може перевищувати 40 відсотків мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Встановлено, що ОСОБА_4 в якості представника відповідача ОСОБА_2 участі у судових засіданнях у цій справі у суді першої інстанції не приймав та з матеріалами цієї справи не знайомився.

При вищевикладених обставинах, наявні у матеріалах цієї справи договір №1/12/08/2016 про надання правової допомоги від 12.08.2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 24-16) та акт завдання-приймання юридичних послуг за цим договором сторін від 12.08.2016 року (а.с. 37) (консультація відповідача на суму 214,60 грн. та складання заяви відповідача про перегляд заочного рішення у цій справі на суму 609,00 грн.) самі по собі за відсутності диплома фахівця у галузі права, свідоцтва про державну реєстрацію фізичною особи-підприємця з правом надання юридичних послуг, довідки про взяття на облік платника податків на ім'я ОСОБА_4, а також належно оформлених квитанцій чи виписки із податкової звітності ОСОБА_4 за 12.08.2016 року, не є належними, допустимими доказами у цій справі на підтвердження надання ОСОБА_4 ОСОБА_2 правової допомоги у цій справі у розумінні ст. 84 ЦПК України на суму 823,60 грн. та оплати ОСОБА_2 останніх ОСОБА_4

Решта доводів позивача УПСЗН ЗМР по Заводському району, як особи, яка подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, не спростовують вищезазначених фактичних обставин цієї справи, встановлених судом першої інстанції та є такими, що відображають позицію позивача, висловлену ним в його позові у цій справі, та яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення УПСЗН ЗМР по Заводському району від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач УПСЗН ЗМР по Заводському району та його представник не надали суду першої інстанції у цій справі належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Встановлено, що судом першої інстанції оскаржуємим рішенням не вирішувалось питання про розподіл між сторонами понесених УПСЗН ЗМР по Заводському району судових витрат у вигляді судового збору 1378,00 грн. (а.с.1, 17) при подачі вищезазначеного позову до суду першої інстанції, тому останнє також не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача УПСЗН ЗМР по Заводському району у цій справі лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у цій справі, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року у цій справі слід скасувати в частині стягнення з ПСЗН ЗМР по Заводському району на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу в розмірі 823,60 грн., в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч.ч.1,5 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги УПСЗН ЗМР по Заводському району лише частково при вищевикладених обставинах, останнє не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_2 судових витрат у вигляді судового збору 1515,80 грн. (а.с. 106), понесених ним при подачі цієї скарги до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року у цій справі скасувати в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу в розмірі 823,60 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кухар С.В.Маловічко С.В.