Рішення № 64549320, 31.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/913/17 Головуючий 1 інст. Смирнов В.А.

Справа № 633/349/15-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«31» січня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 15 листопада 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» про визнання кредитного договору виконаним, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 «ПриватБанк» звернувся до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3. В обґрунтування свого позову посилався на те, що 15 травня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № HAL5GK01270011, відповідно до умов якого банк зобовязався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 30747,50 доларів США на термін до 12 травня 2028 року, а вона в свою чергу зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 15 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Зазначив, що в порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 свої зобовязання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у звязку з чим станом на 10 липня 2015 року має заборгованість перед банком в розмірі 25328,70 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 12766,06 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 5032,58 доларів США, заборгованості за комісії за користування кредитом - 1366,02 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором - 4947,01 грн., а також штрафи відповідно до договору: штраф (фіксована частина) 11,45 доларів США, штраф (процентна складова) 1205,58 доларів США.

Вказав, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2010 року з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто заборгованість у розмірі 28546,10 доларів США, з яких заборгованість за кредитом становила 25466,43 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 1479,23 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом - 174,99 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором - 34,91 доларів США, штраф (фіксована частина) - 32,76 доларів США, штраф (процентна складова) - 1357,78 доларів США. За даним рішенням ОСОБА_2 здійснюється погашення заборгованості, але в повному обсязі зобовязання так і не виконані, що спричинило за собою право на стягнення банком суми заборгованості за вирахуванням суми, яка стягнута раніше, тобто заборгованість до стягнення становить 25328,70 доларів США, що еквівалентно 415042,34 грн.

Зазначив, що банком направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобовязань за кредитним договором, проте вимога залишена без задоволення.

Просив стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного банку ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 19003,77 доларів США, що за курсом 21,84 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10 липня 2015 року складає 415042,34 грн. за кредитним договором № HAL5GK01270011 від 15 травня 2008 року; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

У листопаді 2015 року не визнавши позов, ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк». В обґрунтування свого зустрічного позову посилалася на те, що 15 травня 2008 року між нею та банком укладено кредитний договір № HAL5GK01270011, відповідно до умов якого банк надав їй кредитні кошти у сумі 30747,50 доларів США на строк до 12 травня 2028 року. В забезпечення цього договору 15 травня 2008 року між нею та банком укладено договір іпотеки № HAL5GK01270011, предметом якого є однокімнатна квартира, загальною площею 36,90 кв. м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Дружби, № 7, стр. БАДРЕСА_1.

Зазначила, що на початку 2010 року вона звернулася до банку з пропозицією погашення кредиту за рахунок іпотеки.

30 липня 2013 року вона разом зі своєю родиною добровільно виселились з квартири та передала її в розпорядження банку.

Вказала, що вона дізналась про те, що банком реалізовано предмет іпотеки за суму, яка значно нижче за запропоновану покупцем.

Зазначила, що до 2010 року вона сплачувала за кредитним договором передбачені графіком погашення суми в строк та в повному обсязі, тому мала підстави вважати, що кошти, отримані за предмет іпотеки, повністю відшкодували залишок за кредитним договором. Після передачі предмета іпотеки банку жодних вимог чи претензій від банку вона не отримувала, аж до 2015 року.

Вказала, що оскільки предмет іпотеки нею передано достроково та добровільно банку, з урахуванням того, що значна частина кредитних коштів до моменту передачі квартири банку нею сплачена, вартість іпотечного майна повинна була покрити залишкову суму кредиту та всі супутні витрати банку.

Просила визнати кредитний договір № HAL5GK01270011 від 15 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 «ПриватБанк» припиненим внаслідок виконання зобовязань за ним; стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» на її користь сплачений за подання позовної заяви судовий збір в сумі 487,20 грн.

У листопаді 2015 року не визнавши позов, ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк». В обґрунтування свого зустрічного позову посилалася на те, що 15 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 «ПриватБанк» та нею укладено договір поруки на забезпечення належного виконання кредитного договору № HAL5GK01270011 від 15 травня 2008 року.

Зазначила, що відповідно до умов кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобовязань за договором виступає іпотека квартири за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Дружби, № 7, стр. БАДРЕСА_1, вартість якої складає 176750,00 грн. У березні 2010 року основний боржник виявила бажання погасити кредит за рахунок предмета іпотеки та 30 липня 2013 року ОСОБА_2 добровільно передала банку предмет іпотеки, тому вважала, що кредитний договір припинений шляхом виконання зобовязань за ним, однак банком наведене не враховано та до відома суду не доведено. Зазначила, що відповідно до умов договору поруки вона поручилася перед банком за належне виконання ОСОБА_2 умов забезпечуваного кредитного договору, а саме повернення нею кредиту в сумі 30747,50 доларів США у строк з 15 травня 2008 року по 12 травня 2028 року, хоча у тексті договору валюта загальної суми кредиту не вказана, тобто кінцевою датою повернення кредиту є 12 травня 2028 року. В договорі поруки зазначено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту, а отже строк поруки спливає 12 травня 2033 року, проте банк вже звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Вважала, що таким чином з боку банка відбулася зміна строків виконання основного зобовязання в односторонньому порядку. Істотної зміни зазнала також сума боргу в гривневому еквіваленті. Так, різниця між офіційним курсом, за яким оформлявся забезпечуваний нею 15 травня 2008 року кредит та курсом на день подання позову банку складає 16,80 грн. за 1,00 долар США, що ставить її інтереси та інтереси позичальника в явний дисбаланс з майновими інтересами кредитора. Проте, при визначенні суми заборгованості банк користується курсом валют відповідно до службового розпорядження НБУ від 10 липня 2015 року.

Зазначила, що про методику визначення валютного курсу та повязані з цим її, як поручителя, ризики банк її не попереджав, що також є грубим порушенням її прав та зловживанням з боку банка.

Просила договір поруки від 15 травня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 «ПриватБанк» та ОСОБА_3 розірвати; зобовязання сторін за договором поруки від 15 травня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 «ПриватБанк» та ОСОБА_3 припинити; стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 487,20 грн.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову Публічному акціонерному товариству ОСОБА_1 «ПриватБанк» - відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішенням суду Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити рішення, яким задовольнити вимоги банку у повному обсязі; в іншій частині рішення залишити без змін; судові витрати за подання позову та судові витрати за подання цієї апеляційної скарги покласти на відповідачів. При цьому посилався на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав вимоги позовної заяви. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що факт звернення стягнення на предмет іпотеки не може впливати на виконання зобовязань за кредитним договором. Отже, після продажу предмета іпотеки банк має можливість захистити свої права за кредитним договором тільки шляхом подання позову про стягнення заборгованості, оскільки відповідач не виконує свої зобовязання за кредитним договором; що банк з урахуванням ухвалених рішень, які стосуються кредитного договору та вимог закону має право на стягнення заборгованості у повному обсязі; що розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи, виконаний з урахуванням рішення про звернення стягнення та його виконання; що за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2010 року ОСОБА_2 здійснюється погашення заборгованості, але в повному обсязі зобовязання так і не виконані, що спричинило за собою право на стягнення банком суми заборгованості за вирахуванням суми, яка стягнута раніше.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» необхідно задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині скасувати.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову в оскаржуваній частині, суд першої інстанції одночасно виходив з недоведеності позовних вимог та того, що банк пропустив строк позовної давності звернення до суду.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установ (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 травня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № HAL5GK01270011, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 30747,50 доларів США на термін до 12 травня 2028 року, а вона в свою чергу зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Із пункту 8 кредитного договору вбачається, що періодом сплати вважається період з «10» по «15» число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 420,09 доларів США згідно графіку погашення кредиту (додаток 2 до кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою, комісією.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 15 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 свої зобовязання не виконала.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2010 року з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто заборгованість у розмірі 28546,10 доларів США, з яких заборгованість за кредитом становила 25466,43 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 1479,23 доларів США, заборгованість за комісією за користування кредитом - 174,99 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором - 34,91 доларів США, штраф (фіксована частина) - 32,76 доларів США, штраф (процентна складова) - 1357,78 доларів США.

Проте, до теперішнього часу заборгованість за кредитним договором не погашено.

Із матеріалів справи вбачається, що станом на 10 липня 2015 року заборгованість у ОСОБА_2 перед банком нарахована в розмірі 19003, 77 доларів США, з яких заборгованість за кредитом становила 12247, 14 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 966, 70 доларів США, заборгованість за комісією за користування кредитом - 862, 55 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором - 4897, 38 доларів США, що за курсом 21,84 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 10 липня 2015 року складає 415042,34 грн.

Посилання представника ОСОБА_2 на те, що банк не врахував рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2010 року, за яким ОСОБА_2 частково здійснювала погашення заборгованості, суму від продажу іпотечного майна є безпідставними, спростовуються матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості, (а. с. 5-8, 17-20, 146-316, т. 1 , а. с. 10-17, т.2).

Так, із матеріалів справи вбачається, що іпотечне майно продано 12 березня 2010 року, суму зараховано 12 березня 2010 року наступним чином: на тіло кредиту 12381,00 доларів США, на проценти 2556,65 доларів США, на комісію 688, 46 доларів США. З урахуванням цієї суми, часткового погашення ОСОБА_2 заборгованості за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2010 року (прострочення виконання зобовязань розпочалося з грудня 2012 року) здійснено перерахунок її заборгованості.

Доводи представника ОСОБА_2 щодо того, що банк пропустив строк позовної давності, тому висновок суду щодо цього є правильним та обґрунтованим є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та пята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про поверненя кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як вбачається з матеріалів справи останній платіж ОСОБА_2 здійснила 29 листопада 2012 року (а. с. 15, т. 2), банк звернувся до суду з позовом у серпні 2015 року, тобто строк звернення до суду банком не пропущено.

Крім того, як вбачається з пункту 5. 5. кредитного договору терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) за даним договором встановлено сторонами тривалістю 5 років.

Таким чином, судова колегія зазначає, що банк довів, що ОСОБА_2 станом на 10 липня 2015 року мала заборгованість та строк звернення до суду банк не пропустив.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Відповідно до частин 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забзпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором порки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому є обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Із пунктів 2, 3 договору поруки вбачається, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобовязань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені на інших платежів, відшкодування збитків. З умовами кредитного договору поручитель ознайомлений. У випадку невиконання боржником зобовязань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Враховуючи, що заборгованість за кредитним договором не погашено, вона підлягає стягненню з боржника та поручителя солідарно, виходячи з наведених положень закону, кредитного договору та договору поруки.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строк позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вимогам матеріального та процесуального закону, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині і ухвалення нового рішення в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, тому в іншій частині рішення суду не переглядалося.

Питання щодо стягнення судового збору в розмірі 7673, 40 грн. вирішено відповідно до статті 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями та підлягає стягненню в дольовому порядку з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2.ст.314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 15 листопада 2016 року в оскаржуваній частині скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» за кредитним договором № HAL5GK01270011 від 15 травня 2008 року заборгованість у розмірі 19003, 77 доларів США, з яких заборгованість за кредитом становила 12247, 14 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 966, 70 доларів США, заборгованість за комісією за користування кредитом - 862, 55 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором - 4897, 38 доларів США, що за курсом 21,84 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 10 липня 2015 року складає 415042,34 грн. та судові витрати в розмірі 7673, 40 грн. по 3836, 70 грн. з кожного.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії