Вирок № 64547498, 07.02.2017, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/1068/16-к

пров. № 1-кп/544/11/2016

В И Р О К

іменем України

07 лютого 2017 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Сайко О.О.,

за участі секретаря Костенко Т.В,

розглянувши матеріали кримінального провадження, унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) за № 12016170290000398 від 28.07.2016, відносно обвинуваченого

ОСОБА_1, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Шостка Сумської області, мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, працюючого командиром відділення ДПРЧ-19, освіта середньо спеціальна, розлученого, має на утриманні двох малолітніх дітей, на військовому обліку не перебуває, має спеціальне звання прапорщика служби цивільного захисту, військового звання не має, не депутата, раніше не судимого,

який органами досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

із участю сторін кримінального провадження з боку обвинувачення: прокурора Олійник О.В., потерпілої ОСОБА_2, захисника потерпілої ОСОБА_3, із боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_1, захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5,

У С Т А Н О В И В:

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 25 липня 2016 року року близько 17 год 30 хв, перебуваючи у будинку по АДРЕСА_1, на ґрунті довготривалого конфлікту із ОСОБА_2 виникла суперечка, у ході якої у ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підійшов до ОСОБА_2 та схопив правою рукою за шию. В цей час потерпіла своєю праою рукою намагалася відштовхнути руку ОСОБА_1, в ході чого останній наніс удар кулаком лівої руки по правій руці ОСОБА_2 у ділянку кисті, після чого наніс один удар кулаком правої руки по тулубу ОСОБА_2 в ділянку грудей зліва та схопивши правою рукою за шию відштовхнув назад та наніс ще декілька ударів кулаком по тулубу потерпілої у ділянку грудей зліва, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді закритого крайового перелому основи проксимальної фаланги 1 пальця правої кисті по латеральній поверхні без зміщення, синця по зовнішній поверхні лівого плеча у середній третині, синця по передній поверхні грудної клітки зліва над молочною залозою, які згідно висновку експерта №286 від 29 липня 2016 року за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.1 ст. 122 КК України як заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

На думку обвинувачення винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, відносно якого йому висунуто обвинувачення, доведена повністю, а саме:

Показаннями малолітнього свідка ОСОБА_6, який пояснив cуду, що проживає разом з мамою та сестрою ОСОБА_7 в АДРЕСА_1. Влітку, коли старша сестра відпочивала у дитячому таборі, мама з татом посварилися. Він в цей час грався в кімнаті. Тато почав знімати замки, а потім вони з мамою сварилися та билися в спальній кімнаті. Батько маму хапав за шию, бив кулаками - куди саме бив точно не пам'ятає, напевно в груди бив також.

Показаннями малолітнього свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що проживає разом з батьками та братом. Будинок належить їх батькові, а мама хоче, щоб він половину оформив на дітей. 25 липня 2016 року вона була у дитячому таборі. Коли повернулася додому побачила гіпс у мами на правій руці, мама розповідала, що тато її побив. Братик показував їй куди тато бив маму - у груди та брав за шию. Він розказував, що тато почав викидати речі мами, а мама татові речі викидала із шафи і вони сварилися. Тато з мамою часто сваряться через дрібниці. До суду батько не піклувався про неї як про доньку, а останній час став проявляти деяку увагу.

Показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка показала, що 25 липня 2016 року вона забрала молодшого сина із садочка і вони були вдома. Пізніше прийшов її колишній чоловік ОСОБА_1 та в них виникла сварка через ключі від хвіртки. Він почав кричати, що поміняє замки та пішов на вулицю знімати калітку. Потім вони почали ділити речі. Вона зайшла в кімнату та викинула його речі із шафи, а він викинув її речі. Тоді він почав штовхатися та почав бійку. Потерпіла стояла біля дитячого ліжка, він схопив її за горло, вона правою рукою відштовхнула, а він рукою вдарив її по пальцю, потім ще наносив удари по грудях. Молодший син стояв біля дверей та все бачив. Коли в неї заболіла права рука, вона її різко відпустила донизу. Тоді бійка припинилася. 26 липня вона була на роботі, а 27 липня 2016 звернулася до лікаря.

З висновку судово-медичної експертизи №286 від 01.08.2016 (а.п. 90) вбачається, що у потерпілої ОСОБА_2 маються тілесні ушкодження у вигляді закритого крайового перелому основи проксимальної фаланги 1 пальця правої кисті по латеральній поверхні без зміщення, синця по зовнішній поверхні лівого плеча у середній третині, синця по передній поверхні грудної клітки зліва над молочною залозою, які утворилися від дії тупого (тупих) предмету, можливо в указаний у постанові строк, причому в ділянку правої кисті було спричинено не менше одного травматичного діяння, по тулубу було спричинено не менш одного травматичного діяння, по лівій руці було спричинено не менш одного травматичного діяння і за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 050 від 15.08.2016 року на основі даних судово-медичної експертизи ОСОБА_2, з урахуванням даних огляду та медичної документації на її ім'я, приймаючи до уваги попередні відомості та викладені неї власне, експерт прийшов до висновку, що показання підекспертної потерпілої ОСОБА_2 відповідають судово-медичним даним, викладеним у висновку експерта №286 від 29.07.2016 (а.п.89).

У судовому засіданні також досліджено протокол проведення слідчого експерименту від 12.08.2016 року за участю потерпілої ОСОБА_2 та її захисника, згідно з яким потерпіла пояснила та показала при яких обставинах їй були нанесені тілесні ушкодження 25.07.2016. Зокрема, вказала, що під час конфлікту із колишнім чоловіком, він правою рукою схопив її за шию, а вона своєю правою рукою намагалася відштовхнути руку ОСОБА_1 В цей момент обвинувачений лівою рукою наніс їй удар по її праві руці, а саме по великому пальцю лівої руки. Далі потерпіла розказала та показала, що вона відштовхнула праву руку ОСОБА_1 та він відразу ж після того наніс один удар кулаком правої руки їй по тулубу в ділянці грудей зліва. Після цього ОСОБА_1 ще раз схопив її правою рукою за шию та відштовхнув назад. Після того, як він забрав з її шиї праву руку, продовжував наносити удари кулаком лівої руки по тулубу, а саме в ділянку грудей зліва. Таким чином обвинувачений наніс їй біля 2-3 ударів кулаком лівої руки, після чого конфлікт припинився. Пояснила, що від нанесених ударів вона на підлогу не падала та об інші сторонні предмети не вдарялася (а.п.91-95). В ході судового розгляду судом також було проглянуто відеозапис вказаного слідчого експерименту.

Свідок ОСОБА_8 дала суду показання про те, що зі слів потерпілої їй було відомо про її конфлікт із колишнім чоловіком ОСОБА_1, в ході якого він їй зламав пальця. ОСОБА_2 говорила їй, що того дня вона прилягла на диван у кімнаті, де перед тим відпочивав ОСОБА_1 та заснула. Коли він повернувся, почав виштовхувати її з дивана та тягти за руку, в результаті чого сталася травма. Пізніше вона бачила потерпілу з гіпсом на правій руці, у зоні декольте та на зап'ясті у неї були синці. Знає, що при сварці був присутній їх син ОСОБА_9, а дочка була у таборі. Також їй відомо про те, що раніше у потерпілої була якась травма руки, був пухлий палець.

Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також дали пояснення про те, що ОСОБА_1 зламав потерпілій палець їм відомо з її слів, вони бачили потерпілу з гіпсом на правій руці, в зоні декольте у неї були синці. Свідки також вказали про неприязні стосунки між колишнім подружжям.

Обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України не визнав, пояснив, що 25 липня 2016 року прийшов додому та пішов до спальної кімнати забрати деякі речі. Біля шафи у них з потерпілою виникла сварка, так як вона перешкоджала забрати йому речі та собою закривала шафу. Син був в цей час в іншій кімнаті та грався біля комп'ютера. Він взяв із шафи кофту, а потерпіла виривала її у нього з рук. Потім вона повикидала із шафи його речі, між ними були словесні перепалки. Коли вона заспокоїлася, він склав речі до шафи та вийшов. При яких обставинах вона зламала пальця він не знає, коли він прийшов додому 28 липня, тоді дізнався про перелом. Фізичної сили до неї він не застосовував, лише відсунув її від шафи та забрав свої речі, за руки він її не хапав. Коли він її відштовхнув, вона не могла ні об що вдаритися. 26 липня він бачив потерпілу, гіпсу на руці у неї не було. У них з потерпілою часто виникають конфлікти з приводу права на житловий будинок, де вони проживають. Зазначив, що син міг бачити із кімнати їх з потерпілою спини, коли він виходив з будинку той сидів за комп'ютером.

Свідки захисту ОСОБА_13 та ОСОБА_14 дали показання про те, що зі слів ОСОБА_1 їм відомо про конфлікт, що стався між колишнім подружжям. Обвинувачений розповідав їм, що потерпіла зламала пальця, при яких обставинах не розповідав. Свідок ОСОБА_13 бачив потерпілу пізніше, у неї на руці був накладений гіпс.

Дослідивши у судовому засіданні та оцінивши в сукупності надані сторонами докази, суд, ґрунтуючись на засадах законності та неупередженості, змагальності сторін, приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 8 Коституції України декларує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та аналогічна позиція держави закріплена й у ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Так, у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинен кримінального правопорушення.

Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно вимог ст.ст.94, 370 КПК України , вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Згідно кримінального законодавства об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 122 КК України характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням та наслідками. Суб`єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується тільки умисною виною.

Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, суд не може покласти їх в основу обвинувального вироку, оскільки вони жодним чином не вказують на вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст.122 КК, його винуватість у скоєнні указаного кримінального правопорушення (злочину) стороною обвинувачення належними та допустимими доказами не доведена.

По справі безперечно встановлено, що у ОСОБА_2 дійсно були виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритого крайового перелому основи проксимальної фаланги 1 пальця правої кисті по латеральній поверхні без зміщення, синця по зовнішній поверхні лівого плеча у середній третині, синця по передній поверхні грудної клітки зліва над молочною залозою, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

За ствердженням потерпілої ці тілесні ушкодження виникли в результаті ударів ОСОБА_1 кулаком правої та лівої руки в ділянку грудей та по пальцю правої руки потерпілої. Обвинувачений же заперечуючи цю обставину, вказує на те, що у них дійсно 25 липня 2016 року виник конфлікт з колишньою дружиною, вона не підпускала його до шафи, де зберігалися його речі і він лише відсунув її від неї, фізичної сили не застосовував, кулаками не бив.

Судовий експерт у своєму висновку №286 від 01.08.2016 зазначив, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження утворилися від дії тупого (тупих) предмету, можливо в указаний у постанові строк, причому в ділянку правої кисті було спричинено не менше одного травматичного діяння. Проте таке твердження експерта не можна оцінювати як категоричне.Будучи допитаним у судовому засіданні експерт ОСОБА_16 пояснив, що визначити яким тупим чи тупими предметами було спричинено дію в ділянку правої кисті потерпілої не можливо. Так само не можливо визначити від якої дії предмету (від безпосереднього контакту травмуючої дії-удару предметом чи об такий, здавлення чи розтягнення або від опосередкованої дії ) було спричинене указане тілесне ушкодження.

Відповідно до ч.1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на питання, поставлені особою, яка залучила експерта.

Відповідно до п.4.12 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров?я від 17.01.1995 №6, при наявності ушкоджень різного ступеня тяжкості експерт не має права визначити цей ступінь "у сукупності" за найбільш тяжким ушкодженням. В таких випадках можливе лише об'єднання однакових за ступенем тяжкості ушкоджень. Всупереч цьому судовий експерт у своєму висновку не розмежував наявні у потерпілої тілесні ушкодження за ступенем тяжкості, визначивши їх у сукупності.

Всі допитані у судовому засіданні свідки обвинувачення (окрім малолітнього сина потерпілої та обвинуваченого ОСОБА_17) не були безпосередніми очевидцями конфлікту сторін, їх пояснення є малоінформативними з приводу події, що мала місце 25.07.2016 року, а відома їм інформація викладена зі слів потерпілої ОСОБА_2, що в свою чергу, викликає у суду сумніви в їх правдивості. Свідки не змогли пояснити за яких обставин відбувався конфлікт сторін. Натомість, допитана як свідок обвинувачення ОСОБА_18 пояснила, що потерпіла їй розповіла, що конфлікт виник через те, що потерпіла заснула на дивані, де перед тим відпочивав ОСОБА_1 Оскільки йому це не сподобалося, він її почав стягувати з дивана за руку, в результаті чого вона зламала палець руки. Указані пояснення свідка не узгоджуються з тими показанням потерпілої про обставини нанесення їй удару обвинуваченим кулаком в область пальця правої руки, які вона дала суду.

Даючи оцінку показанням малолітнього свідка ОСОБА_6, суд враховує те, що з його пояснень дійсно вбачається, що він був очевидцем конфлікту та бійки батьків, пригадав, що батько хапав маму за шию та бив у груди, куди точно батько наносив удари впевнено не міг пригадати. За висновком психолога, яка була присутня при його допиті,дитина при наданні показань говорила правдиво, але в силу віку дитини його пам'ять носить короткочасний характер, на фоні стресу дитина може щось забути незалежно від бажання.

Разом з тим, на переконання суду, внаслідок вікових особливостей дитина також могла відображати думку дорослих, яка могла на неї вплинути.Натомість з огляду на особливості розвитку дітей у певному віці та властивості їхньої пам`яті, з метою перевірки та уточнення його пояснень, слідчий експеримент з ним в ході досудового розслідування не проводився. Таким чином, пояснення указаного свідка не вказує безпосередньо на ОСОБА_1 як особу, яка спричинила потерпілій тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

З урахуванням указаних вище мотивів, суд також критично оцінює показання неповнолітнього свідка ОСОБА_7, яка давала показання зі слів мами та брата.

Пояснення самої потерпілої не можуть бути прийнятті судом як прямий доказ вини обвинуваченого ОСОБА_1, так як потерпіла є зацікавленою особою і виступає ініціатором притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 та зацікавлена в результатах провадження за її заявою. Судом також враховуються довготривалі неприязні відносини, що склалися між ними після розірвання шлюбу, у тому числі з приводу поділу нерухомого майна, що може слугувати достатньою підставою до обмови обвинуваченого. Наявність тілесних ушкоджень, не можна визнати достатньою для того, щоб зробити безспірний і єдино правильний висновок про нанесення їй тілесних ушкоджень у вигляді перелому пальця правої руки саме обвинуваченим.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Так суд, перевіряючи на предмет допустимості та належності дані, які містяться в письмових доказах, долучених до матеріалів кримінального провадження зазначає наступне.

Суд не приймає до уваги як допустимий доказ - протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2 від 12.08.2016 року, оскільки цей процесуальний документ отриманий та складений з процесуальними порушеннями. Так до участі у проведенні слідчого експерименту з потерпілою не був залучений обвинувачений ОСОБА_1, що позбавило сторону захисту самостійно обстоювати свою правову позицію, права, свободи і законні інтереси засобами, передбаченими КПК України. Оскільки ОСОБА_2 звернулася в поліцію із заявою про завдання їй тілесних ушкоджень конкретною особою, то проведення слідчого експерименту у відсутності цієї особи до пред'явлення підозри, порушує право останнього на ефективні способи захисту та перехресного допиту.

Важливою умовою проведення слідчого експерименту є його проведення в умовах, максимально наближених до тих, у яких у минулому відбувалася досліджувана дія чи подія. Тому, перш ніж проводити дослідницькі дії, необхідно відтворити (реконструювати) обстановку, у якій вони проводитимуться..

Всупереч вимог ст. 240 КПК України слідчий експеримент був проведений в кабінеті слідчого, поміж тим жодних даних про обставини, які б перешкоджали відтворити дії, обстановку та обставини на місці вчинення злочину немає.

Після отримання згоди особа на участь у слідчому експерименті їй пропонується дати показання про обставини певної події. Іншим учасникам слідчої дії не можна втручатися в розповідь особи, допускати підказки у виборі напрямку руху, щоб виключити будь-які сумніви в достовірності результатів перевірки.

Натомість, з відеозапису указаної слідчої дії за участю потерпілої, встановлено, що роль статиста виконував її захисник, який в ході демонстрації потерпілою механізму нанесення їй обвинуваченим ударів допускав підказки, що є неприпустимим. Оскільки даний доказ здобутий з істотним порушенням норм КПК, суд визнає його недопустимим.

Відповідно, як наслідок, суд не приймає до уваги висновок експерта №268 від 01.08.2016 за яким покази потерпілої надані нею в ході проведення слідчого експерименту не суперечать об'єктивним судово - медичним даним.

Таким чином, виявлення у потерпілої судовим експертом тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, без сукупності інших доказів, не може слугувати доказом винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК, оскільки не доводить їх заподіяння саме обвинуваченим. Доказів нанесення потерпілій легких тілесних ушкоджень стороною обвинувачення також не надано, оскільки про їх наявність не вказує висновок судово-медичної експертизи.

Провівши судове слідство та проаналізувавши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_1 обвинувачення не знайшло свого підтвердження, винуватість його у скоєнні кримінального правопорушення (злочину) за ч. 1 ст. 122 КК не доведена.

Сумнівний характер вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов свій вияв як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Оскільки судом не здобуто і стороною обвинувачення не надано чітких та переконливих доказів вчинення ОСОБА_1 поза розумним сумнівом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, тому суд і прийшов до переконання, що ОСОБА_1 необхідно виправдати в інкримінованому йому злочині з підстав передбачених п.2 ч.1 ст. 373 КПК України.

Відповідно до ст. 129 КПК у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду. Отже на підставі ст. 129 КПК цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди суд залишає без розгляду.

Процесуальні витрати по справі відсутні. Речових доказів у справі немає.

Враховуючи обставини справи і результати судового слідства по ній суд постановляє виправдувальний вирок.

Керуючись статтями 8, 62 Конституції України, статтями 5,6 Конвенції Ради Європи від 04.11.1950 року «Про захист прав людини і основоположних свобод», статтями 370, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати невинуватим та виправдати у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України в зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди - залишити без розгляду.

Вирок суду може бути оскаржений до апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий: