Рішення № 64542058, 01.02.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/4836/15-ц Провадження № 22-ц/773/12/17 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Категорія: 27 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А. ,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

секретар судового засідання Шугалова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

31 березня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Покликалось на те, що 17 березня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VOD0GA0000000066, за умовами якого остання отримала на споживчі цілі кредитні кошти в розмірі 54 500 доларів США на термін до 17.03.2018 року та зобов'язалася повернути їх, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.

Зазначали, що відповідач свої зобов'язання, щодо погашення заборгованості за кредитом не виконала у повному обсязі, в зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка станом на 16.03.2015 року становила 34 347,85 доларів США.

Просило суд стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 34 347,85 доларів США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.03.2015 року становило 747 752,67 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2016 року позов в даній справі задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № VOD0GA0000000066 від 17.03.2008 року в розмірі 32 064 дол. США 89 центів, яка відповідно до курсу валют НБУ становить 698 052,66 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просили його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог про залишення позову без розгляду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором на суму 32064, 89 дол. США., оскільки відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору. При цьому суд першої інстанції вважав безпідставними вимоги банку про стягнення з відповідача штрафу ( процентної складової) та пені, а тому відмовив у їх задоволенні.

Рішення суду в частині відмовлених позовних вимогах сторонами не оскаржується.

Висновки суду про часткове задоволення позовних вимог на суму 32064, 89 дол. США. зроблені з порушенням норм матеріального права та при неповному з'ясуванні обставин справи, в частині визначення складових заборгованості, а тому підлягає зміні з наступних підстав.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.( ст. 1054 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання) ( ст.610 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 17 березня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VOD0GA0000000066. За умовами даного договору банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти через касу банку на строк з 17 березня 208 року по 17 березня 2018 року, включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 60 341 дол. США на наступні цілі: у розмірі 54500,00 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 5841, 00 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та порядку передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 умов даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.8.2. даного Договору.( а.с.12).

Відповідно до ордеру - розпорядження на видачу кредиту від 19 березня 2008 року та заяви на видачу готівки, відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в розмірі 54500,00 доларів США, які були зараховані на рахунок ( а.с.15, зворот). Заява про видачу готівки скріплена підписом ОСОБА_1, як отримувача, бухгалтером та касиром банку.

Умови укладеного між банком та позивачем кредитного договору були погоджені сторонами у встановленому законом порядку і позичальник проти них не заперечувала, тобто договір був результатом домовленості сторін і відповідав загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. ст. 3, 627 ЦК України.

Так, у кредитному договорі передбачені всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог законодавства. У договорі вказана сума кредиту, дата видачі кредиту, відсоткова ставка та її вид, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови. Позичальник була ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним. Докази, які б спростовували дані обставини відповідачем не подавались.

При цьому протягом тривалого часу ОСОБА_1 виконувала умови договору, сплачувала усі платежі, отже, схвалила умови договору.

Також в судовому засіданні встановлено, що в порушення своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідач ОСОБА_1 не в повному обсязі виконала взяті за договором зобов'язання у звязку з чим у неї утворилась заборгованість по сплаті чергових платежів .

Відповідно до розрахунку заборгованості (в частині вимог, що задоволенні судом першої інстанції), станом на 16.03.2015 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитом в розмірі 34 347,85 доларів США, з яких: 30 101,26 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 918,38 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 33,77 доларів США - заборгованість по комісії та 11,48 доларів США - штраф (фіксована частина) (а.с. 4-7).

Даний розрахунок ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростовувався.

Проте з таким розрахунком в повній мірі погодитись не можна з огляду на таке.

Так відповідно до п. 5. 3 Договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Кредитним договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову.

Таким чином нарахуванню та відповідно стягненню підлягала пеня, як це було передбачено умовами, укладеного між сторонами договору, в розмірі 250 грн., а не її еквівалент у доларовому виразі.

Крім того, як в позовній заяві, так і в письмових доказах відсутнє правове обґрунтування нарахованої комісії.

Так, хоча у п. 3.2 Договору міститься покликання на черговість сплати комісії у випадку прострочення виконання боржником своїх зобов'язань, однак жоден пункт Договору не містить інформації щодо відсотків такої комісії та порядку її нарахування. У пункті 8.1 Договору в якому зазначена інформація щодо складових оплати за надані кредитні кошти відсутня інформація відносно комісії.

Відтак нарахована позивачем комісія у розмірі 33,77 дол. США не може бути стягнута з відповідача, оскільки банком не доведено правомірність її нарахування

З врахуванням викладено вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, а саме з відповідача слід стягнути в користь позивача 30101,26 дол. США, що відповідно до курсу НБУ становить 655304,43 грн. - заборгованість за кредитом; 1918,38 дол. США, що відповідно до курсу НБУ становить 41763,13 грн. - заборгованість по процентах за користуванням кредитом та 250 грн. - штраф фіксована частина, як заборгованість за кредитним договором № VOD0G0000000066 від 17.03.2008 року., у звязку з чим рішення суду першої інстанції слід змінити.

Доводи апеляційної скарги з приводу невідповідності Кредитного договору положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо неможливості Банку укладати договори в іноземній валюті не заслуговує на увагу та свідчить про суб'єктивне тлумачення норм Закону особами, що подали апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Банківською ліцензією, виданою Національним банком України на здійснення банківських операцій з валютними цінностями та дозволом з додатком до нього, позивачу було встановлено перелік операцій, що має право здійснювати банк з валютними цінностями.

Згідно з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду України №6-79цс14 від 2 липня 2014 року, відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Отже визначення в договорі еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті відповідає вимогам ст. 533 ЦК України. При цьому сплата за таким зобов'язанням має здійснюватися в гривні за офіційним курсом Національного банку України на дату оплати.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, що переглядається судом, кредитний договір укладено сторонами 17 березня 2008 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги, про те, що банком було неправомірно надано кредитні кошти в іноземній валюті на час укладення спірного договору є безпідставними.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч наведеним нормам, відповідач ОСОБА_1 не надала жодних доказів на спростування доводів позивача та спростування наявних у справі письмових доказів, щодо існуючої заборгованості перед банком.

Зміст апеляційної скарги, не містить правого обґрунтування підстав не визнання позову та заперечень, які б були підтвердженні належними та допустимими доказами, щодо правильності нарахування банком заборгованості за кредитним договором, що укладений між відповідачем та позивачем, а зводиться лише до оцінки дій судді суду першої інстанції та ухвалених нею судових рішень.

Покликання апеляційної скарги на необхідність залишення позовної заяви без розгляду є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються змістом наявних у справі статуту ПАТ КБ «Приватбанк», протоколів засідання наглядової ради, протоколів засідання правління, а також і змістом ст. 244, 246 ЦК України та ст. 82 ЦПК України, щодо повноважень особи, яка підписала позовну заяву.

Враховуючи, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення Луцького міськрайонного суду в частині стягнення штрафу та комісії.

В іншій часині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2016 року в даній справі змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 30101,26 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 655304,43 гривень - заборгованість за кредитом; 1918,38 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 41763,13 гривень - заборгованість по процентах за користуванням кредитом та 250 гривень - штраф фіксована частина, як заборгованість за кредитним договором № VOD0G0000000066 від 17.03.2008 року.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили

Головуючий:

Судді: