Ухвала суду № 64534868, 01.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 755/28663/14-ц Головуючий у суді першої інстанції - Савлук Т.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1238/2017 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Майданець К.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Кахраманова Р.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу з нарахованими відсотками, з урахуванням індексу інфляції та відшкодування матеріальних збитків,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог,просив стягнути з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на свою користь 19 227,30 грн., з яких: 16 678,12 грн. - сума вкладу з нарахованими процентами та суми нарахованих індексу інфляції станом на 20.01.2015; 2 049,18 грн. - сума понесених матеріальних збитків; 500,00 грн. сума понесених матеріальних збитків, (а.с.61-62 т.1)

10.03.2015 Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_3 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення сум вкладів та процентів задоволено частково.

16.07.2015 Апеляційним судом міста Києва ухвалено рішення, яким апеляційну скаргу представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» Лопаткіної А.В. задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10.03.2015 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.10.2015, касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 березня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 16.07.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.224-227 т.1).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.06.2016 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення судускасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю і необґрунтованістю та просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене у відповідності з вимогами закону

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволення позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Вказаний висновок суду є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що 19.08.2013 ним через мережу Інтернет на сайті «Приват24» відкрито договір строкового вкладу (Депозит плюс) № 26351621243073 на 366 днів на суму 11 000 грн., зі сплатою 19% річних, з терміном повернення 20.08.2014.

11.03.2014 він звернувся до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» про дострокове повернення вкладу, на що працівник банку запропонувала йому не закривати депозит, а отримати картку «Gold» з перерахуванням коштів на нову картку, на що він погодився.

17.03.2014 він виявив, що з його карткового рахунку зникли 5 500 грн. кредитних коштів та 11 000 грн, які були внесені ним за договором вкладу та нараховані на них відсотки приблизно в розмірі 990 грн. Починаючи з 20.04.2014 він неодноразово звертався до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Києві, однак отримував лише письмові повідомлення з проханням зачекати з відповіддю на його заяви, а також надати довідку про відкритий на його ім'я депозит. Банк кошти не повернув, чим протиправно позбавив його права на користування ними. У зв'язку з викладеними обставинами позивач просив стягнути з відповідача суму вкладу з нарахованими відсотками та індексом інфляції в розмірі 16 678,12 грн., матеріальні збитки в розмірі 2 049,18 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Наявність у сторін договірних відносин та, як наслідок, наявність підстав для стягнення депозитних коштів, не було доведено позивачем належними і допустимими доказами, у відповідності до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Так, відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу).До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за № 1172/8493 (далі - Інструкція), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п. 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Виходячи з викладеного, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки.

Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13).

Також, як вбачається з копії довідки № 6761079, виданої Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 23.05.2014, ОСОБА_3 має два рахунки - Bonus plus та Депозит плюс. Дана довідка підписана начальником департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ, а засвідчена печаткою Дарницького відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 7).

Таким чином, позивачем не доведено обставини щодо протиправності дій Банку щодо невиконання умов договору банківського вкладу.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В порушення вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Встановивши вищевказані фактичні обставини справи, проаналізувавши норми права, які регулюють виниклі спірні правовідносини сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними та не обґрунтованими, при цьому також слід зазначити, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції висновків суду не спростовують та на законність рішення не впливають.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись, ст.ст. 218, 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Рогового Миколи Володимировича - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу з нарахованими відсотками, з урахуванням індексу інфляції та відшкодування матеріальних збитків - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А.Шебуєва