Постанова № 64533344, 31.01.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа № 922/3467/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора Алекаєв Ю.В., службове посвідчення від 29.03.2016р. №042342; ;

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 18.01.2017 року №01-44/215;

відповідача ОСОБА_2 особисто;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№93Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2016р.

у справі № 922/3467/16

за позовом Першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Харківської області

до відповідача ОСОБА_3 особи підприємця ОСОБА_2, с. Червоно Знамено

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року до господарського суду Харківської області з позовом звернувся перший заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Харківської області, в якому, з урахуванням заяви про зміну та уточнення позовних вимог просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави в особі Первомайської міської ради Харківської області за договором оренди нежитлового приміщення №21 від 20.04.2008 року заборгованість з орендної плати в сумі 7386,61 грн., пеню в розмірі 280,29 грн., тобто загальну суму 7666,90 грн. на р/р 33217871700019 у ВДК в Первомайському районі Харківської області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37327442.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2016р. у справі №922/3467/16 (суддя Лаврова Л.С.) прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. 40291 від 25.11.2016р.); в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Заступник прокурора Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2016р. у справі №922/3467/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування заявленої апеляційної скарги зазначає про порушення відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 20.04.2008 року в частині не сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням.

Також, вказує на те, що прокурором подано позовну заяву в інтересах держави в особі Первомайської міської ради не як сторони договірного зобовязання, а як органу отримувача та розпорядника бюджетних коштів, оскільки Первомайська міська рада не вжила заходів до повернення суми боргу до бюджету, що свідчить про неналежне здійснення позивачем захисту економічних інтересів держави.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2017р. суддею доповідачем у справі №922/3467/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.01.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 31.01.2017р

У судовому засіданні 31.01.2017 року прокурор підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2016р. у справі №922/3467/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статей 1 ГПК України та 3 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, названими статтями встановлено, що позивач має право на подання позову лише в тому разі, коли діями відповідача порушується право чи інтереси безпосередньо позивача, а не взагалі з будь-яких питань, де, як вважає позивач, є порушення норм чинного законодавства.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що прокурором не надано жодного аргументованого правового доказу того, що на момент звернення позивача до господарського суду відповідачем при виконанні договору були порушені права або інтереси позивача, а також не наведено правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення орендної плати та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Крім того, договір оренди № 21 нежитлового приміщення від 20.04.2008 року був укладений між виконавчим комітетом Первомайської міської ради Харківської області (код за ЄДРПОУ 04396986) та ОСОБА_3 особою підприємцем ОСОБА_2, а не з Первомайською міською радою Харківської області ( код за ЄДРПОУ 26149691).

Також, 23.12.2013 року господарським судом Харківської області прийнято рішення у справі за № 922/4598/13 за позовом виконавчого комітету Первомайської міської ради Харківської області до ПП ОСОБА_2 про стягнення коштів по договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 20.04.2008 року.

У розгляді справи №922/4598/13, заявником було вірно визначено позивача, як сторону по договору.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно п.1.2 Положення про оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Первомайський, яке затверджено рішенням Первомайської міської ради Харківської області 27 сесії 6 скликання від 24.05.2012 року № 427-27/6, від імені територіальної громади міста повноваження щодо передачі комунального майна в оренду здійснює виконком Первомайської міської ради, підприємства, установи та організації, яким майно передано у господарське відання чи оперативне управління.

У п.3.1 вказаного Положення передбачено, що від імені територіальної громади міста повноваження щодо передачі в оренду комунального майна здійснює, зокрема, виконавчий комітет міської ради.

Приписами статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті.

Отже, як вбачається з Положення про оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Первомайський, сам позивач визначив, що від імені територіальної громади міста Первомайська повноваження щодо передачі комунального майна в оренду здійснює виконком Первомайської міської ради.

Відповідно до умов договору оренди №21 від 20.04.2008 року, виконавчим комітетом Первомайської міської ради в особі міського голови ОСОБА_4, який діє на підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Статуту територіальної громади м.Первомайський Харківської області (орендодавець) надано ОСОБА_3 особі підприємцю ОСОБА_2 (орендар) в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 16,7 кв.м., розташоване за адресою: Харківська область, м. Первомайський. 1\2 мікрорайон, буд.59 (далі - ОСОБА_1), яке знаходиться у комунальній власності, власником є орендодавець і вартість якого становить 18861,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі (ч.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Згідно ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свого порушеного свого права, оскільки Первомайська міська рада не є стороною договору оренди № 21 від 20.04.2008 року.

Крім того, позивач має право на подання позову лише в тому разі, коли діями відповідача порушується право чи інтереси безпосередньо позивача, а не взагалі з будь-яких питань, де, як вважає позивач, є порушення норм чинного законодавства.

За таких обставин, апелянтом не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства України щодо спростування висновків господарського суду першої інстанції.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2016р. у справі №922/3467/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 02.02.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.