Постанова № 64533290, 02.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа№ 910/16284/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Гусєв П.В.

від відповідача - Перов Д.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства „Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна страхова компанія „Автомобільні дороги України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА"

до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Страхова компанія "ПРОВІДНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційна скарга для розгляду була передана колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 13.01.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.02.2017.

В призначене судове засідання представники сторін з`явились та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

23.12.2013 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортна компанія "Авто-лайф" (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/0663520/1809/13, за яким застрахованим транспортним засобом є "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1, 2006 р.в.

Додатковою угодою № 06/0663520/1809/14-1 від 29.11.2014 до договору страхування було змінено вигодонабувача за договором, яким став ОСОБА_4.

01.12.2014 на 29 км+930 м автодороги Київ-Чоп в с. Мрія Києво-Святошинського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автобусу "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та транспортного засобу «ЗіЛ» 431412, д.р.н. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_6, внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Як встановлено постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.12.2014 № 369/13185/14-п, вказана ДТП сталася внаслідок порушення п. 10.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6, якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

У зв'язку з наявністю між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортна компанія "Авто-лайф" (страхувальник) договору страхування пошкодженого у зазначеній ДТП транспортного засобу "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1, страхувальник як потерпілий у вказаній ДТП звернувся до страховика із заявою про факт настання події.

За результатами здійснення огляду застрахованого транспортного засобу, на підставі звіту № 122 про оцінку автобуса MAN 10.224, реєстраційний номер НОМЕР_1, від 23.01.2015 та калькуляції, складених ПП "Експерт-Сервіс-Альфа", позивачем було складено страховий акт № 2300065158 від 02.03.2015 з визначеною у ньому сумою страхового відшкодування до виплати в розмірі 92900,68 грн.

Вказана сум відшкодування, 92900,68 грн. була сплачена позивачем на користь вигодо набувача.

Зважаючи на зазначене, позивач звернувся із позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги правом на відшкодування останнім коштів сплачених за відновлювальний ремонт автомобіля, пошкодження якого відбулася в результаті протиправних дій їх страхувальника.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що позивачем не доведено факт отримання вигодонабувачем коштів, що ними зазначені, а також не доведений факт, що розмір шкоди становить саме 92900,68 грн., а не інша сума.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Як вбачається з наведеного вище, винним у згаданому ДТП був водій транспортного засобу "ЗІЛ" 431412, д.р.н. НОМЕР_3, ОСОБА_6

За наслідками дослідження поданих доказів, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення, довідки про ДТП, судом встановлено, що власником транспортного засобу "ЗІЛ" 431412, д.р.н. НОМЕР_3, на момент згаданої ДТП було Дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що ним самим не спростовується.

Відповідно до приписів статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як зазначалось вище, за результатами здійснення огляду застрахованого транспортного засобу, на підставі звіту № 122 про оцінку автобуса MAN 10.224, реєстраційний номер НОМЕР_1, від 23.01.2015 та калькуляції, складених ПП "Експерт-Сервіс-Альфа", позивачем було складено страховий акт № 2300065158 від 02.03.2015 з визначеною у ньому сумою страхового відшкодування до виплати в розмірі 92900,68 грн.

Із указаним розміром страхового відшкодування погодився вигодонабувач, підписавши із страховиком договір про врегулювання страхового випадку 2300065158 (номер в/с) від 16.02.2015.

Пунктом 1 договору було визначено, що предметом договору є врегулювання страхового випадку за договором № 06/0663520/1809/13 від 23.12.2013 за ризиком ДТП, що мала місце 01.12.2014 за участю застрахованого автомобіля "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1.

Відповідно до п. 2 даного договору сторони визначили: страховик та вигодонабувач дійшли згоди, що розмір відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого транспортного засобу розраховується страховиком, відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки транспортних засобів, сума страхового відшкодування за подією становить 92900,68 грн.

Згідно із п.3 договору страхове відшкодування у розмірі, зазначеному у п. 2 договору, підлягає сплаті протягом 15 робочих днів з дати набрання чинності цим договором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок страхувальника Приват банк.

Згідно з платіжним дорученням № 008695 (№ 31217626) від 03.03.2015 позивачем було виплачено з - поміж інших вигодонабувачу за договором страхування (ОСОБА_4) страхове відшкодування в розмірі 92 900,68 грн.

Вказане зокрема підтверджується копією відомості № ВПТ-00895 від 02.03.2015 для виплати страхових відшкодувань одержувачам за період 01.12.2013 - 02.02.2015.

Зауваження апелянта стосовно того, що вказана відомість не підтверджує факт перерахування страхової виплати саме вигодонабувачу, не приймається до уваги колегією суддів, з огляду на те, що вказана відомість є свого роду розширеним, уточнюючим документом до платіжного доручення № 008695 (№ 31217626) від 03.03.2015, яким здійснювалось перерахування загальної суми щодо декількох страхових випадків, що мали місце за вказаний період та в п. 11 даного документу міститься прізвище, ім`я та по-батькові вигодонабувача по договору страхування № 06/0663520/1809/13 від 23.12.2013, зазначений також номер договору страхування та дані паспорта громадянина України, що надають достатньої можливості ідентифікувати зазначену особу, саме як особу, яка є вигодонабувачем за страховим випадком, що мав місце 01.12.2014 за участю застрахованого автомобіля "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1.

Частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі, за договором страхування, позивач в силу навдених положень законодавства, набув права позову до відповідача як особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом станом на час ДТП.

Твердження апелянта про те, що позивачем не доведено факт необхідності виплати страхового відшкодування саме в розмірі 92900,68 грн. спростовується тим, що по-перше, відповідачем не було надано альтернативного розрахунку шкоди, що підлягає відшкодуванню за отримані пошкодження транспортного засобу під час ДТП, що мало місце 01.12.2014, а також не надано доказів того, що така сума має бути меншою/більшою, що визначається відповідно до норм чинного законодавства України.

По-друге, відповідно до звіту № 122 про оцінку автобуса MAN 10.224, реєстраційний номер НОМЕР_1, від 23.01.2015 та калькуляції, складених ПП "Експерт-Сервіс-Альфа" матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП становить 160173,58 грн., що є значно більшою сумою, ніж визначено, з урахуванням договору про врегулювання страхового випадку страховиком та вигодонабувачем.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на все вище викладене, позивачем належними доказами доведено факт наявності у нього права на звернення у судовому порядку до відповідача про стягнення виплаченого страхового відшкодування та доведений обов`язок відповідача щодо сплати такої суми страхової виплати саме на рахунок позивача, а місцевим судом з даного питання повно, всебічно та об`єктивно досліджені всі матеріали справи та подані докази представниками обох сторін.

Що стосується заперечень відповідача з приводу посилань позивача не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд зазначає, що це не є підставою для відмови у позові, оскільки суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Крім того, як вбачається із тексту оскаржуваного рішення, місцевим судом при розглядів даного спору застосовані відповідні правові норми, що регулюють правовідносини, що склались між сторонами з приводу відшкодування шкоди, що мала місце в результаті ДТП.

Відповідно до п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволенні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА", а тому апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/16284/16- без змін.

Матеріали справи № 910/16284/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов