Постанова № 64533253, 30.01.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р.Справа № 915/1316/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників процесу:

від ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" - ОСОБА_1 за довіреністю та ОСОБА_2 за довіреністю;

від ПП"Николаевстройкомплект" - ОСОБА_3 (директор), ОСОБА_4 за довіреністю, ОСОБА_5 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"

на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 16.12.2016

у справі №915/1316/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"

до приватного підприємства "Николаевстройкомплект"

про повернення майна та стягнення неустойки в сумі 14986713 грн. 60 коп.

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (далі ТОВ "Миколаївський глиноземний завод") звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до приватного підприємства "Николаевстройкомплект" (далі - ПП "Николаевстройкомплект") в якому просило повернути вагони в кількості 171 одиниці на станцію повернення (станція Жовтнева) згідно зі списком (Додаток №1) шляхом підписання акту приймання-передачі вагонів з оренди та стягнути з відповідача на користь ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" неустойку у розмірі 14 986 713,60 грн.

08.12.2016 ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" звернулось до господарського суду Миколаївської області із заявою про застосування заходів до забезпечення позову в якій просило забезпечити позов ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" до ПП "Николаевстройкомплект" шляхом заборони ПП "Николаевстройкомплект" використовувати та/або розпоряджатися будь-яким способом 171 вагоном, які на праві власності належать ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" (із зазначенням в заяві їх номерів).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.12.2016 задоволено заяву ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" та заборонено ПП "Николаевстройкомплект" використовувати та/або розпоряджатися будь-яким способом 171 вагоном, котрі належать на праві власності ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", із зазначенням номерів даних вагонів.

16.12.2016 ПП "Николаевстройкомплект" звернулось до господарського суду Миколаївської області з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову в якому просило скасувати заходи забезпечення позову по справі №915/1316/16, прийняті ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.12.2016.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.12.2016 (суддя Коваль Ю.М.) задоволено заяву ПП "Николаевстройкомплект" та скасовано вжиті ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.12.2016 р. в даній справі заходи забезпечення позову ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", знято заборону ПП "Николаевстройкомплект" використовувати та/або розпоряджатися будь-яким способом 171 вагоном, котрі належать на праві власності ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", із зазначенням номерів даних вагонів.

В мотивах оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції зазначає, що ураховуючи те, що позивач оспорює припинення договору, на підставі якого користується вагонами, заборону користування та розпорядження котрими встановлено ухвалою про забезпечення позову, та інші викладені у заяві про скасування забезпечення позову обставини, зокрема, що встановлена ухвалою суду заборона користування та розпорядження спірними вагонами може заподіяти матеріальні збитки ПП "Николаевстройкомплект", суд вважає заяву ПП "Николаевстройкомплект" обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з даною ухвалою до Одеського апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Миколаївської області від 16.12.2016 р. про скасування заходів забезпечення позову у справі №915/1316/16 і залишити в силі ухвалу господарського суду Миколаївської області від 09.12.2016 про забезпечення позову у справі №915/1316/16.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та прийнятою з порушенням норм процесуального права, оскільки судом зроблено висновок про дійсність договору до початку розгляду справи по суті, тобто, судом зроблено висновок про відсутність підстав позову без дослідження обставин справи та доказів у встановленому ГПК України порядку; судом не зазначено обставин, які змінилися або відпали, та є підставою для скасування заходів забезпечення позову та судом не зазначено мотивів скасування заходів забезпечення позову в ухвалі від 16.12.2016 р. У зв'язку з чим, на думку скаржника, ухвала від 16.12.2016 р. підлягає скасуванню, що обґрунтовується наступним.

Так, апелянт зазначає, що однією з підстав для скасування заходів забезпечення позову є те, що договір, на підставі якого вагони передані в оренду, є чинним, його дія не припинена. Однак, апелянт вважає таке твердження безпідставним, оскільки згідно з п. 8.1. Договору (в редакції додаткової угоди №5 від 18.05.2013 р.) договір діє до 31.12.2013 р. якщо за 15 днів до закінчення строку його дії жодна із сторін не попередить про його закінчення (розірвання), договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік. Таким чином, на думку скаржника, договір був пролонгованим на 2014 - 2015 р., та діяв до 31.12.2015 р. та припинив свою дію з 01.01.2016 р. у звязку із закінченням строку, на який його було укладено, що й є, за твердженням апелянта, підставою позову ТОВ "Миколаївський глиноземний завод".

Посилаючись на приписи ст.4-7, ч.1 ст.43 ГПК України, п. 3.12. постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" апелянт зазначає, що перше судове засідання у справі №915/1316/16 було призначено на 21.12.2016, проте 16.12.2016 р. судом зроблено висновки щодо обставин справи та підстав позову ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" до початку розгляду справи по суті, тобто з'ясування у передбаченому ГПК України порядку (у судовому засіданні) обставин справи та здійснення їх правової оцінки.

Крім того, посилаючись на приписи ст. 68 ГПК України, п.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 р. №16 скаржник відзначає, що скасування заходів забезпечення позову можливо лише у разі, коли змінились обставини, що спричинили застосування заходів до забезпечення позову, однак, як стверджує апелянт жодні обставини з 09.12.2016 р. по 16.12.2016 р. не змінились, у зв'язку з чим були відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову, а усі зазначені в клопотанні ПП "Николаевстройкомплект" обставини існували на день прийняття ухвали про застосування заходів до забезпечення позову. Окрім того, на думку апелянта, заходи до забезпечення позову не перешкоджають поверненню вагонів шляхом підписання акту приймання-передачі вагонів з оренди, про що і будо заявлено в позовній заяві.

Скаржник зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України, ухвала господарського суду має містити, зокрема, мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство та висновок з розглянутого питання, однак, на думку апелянта, вказана ухвала даним вимогам не відповідає. Так, за твердженням скаржника, підстави скасування заходів забезпечення позову викладені судом в двох останніх абзацах мотивувальної частини (сама ухвала викладена на 4 сторінках) та зводяться до погодження з усіма доводами ПП "Николаевстройкомплект", жодних мотивів погодження з усіма доводами ПП "Николаевстройкомплект", викладеними в заяві по скасування заходів забезпечення позову судом не зазначено, не вказано обставин, які змінились або відпали, що є підставою для скасування забезпечення позову.

З урахуванням наведеного апелянт вважає, оскільки судом під час прийняття ухвали від 16.12.2016 р. не обґрунтовано підстави скасування заходів забезпечення позову, судом порушено ч. 2 ст. 86 ГПК України, а тому дана ухвала підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 апеляційну скаргу ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

У судовому засіданні Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 представники апелянта підтримали вимоги за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.

Представники відповідача надали пояснення відповідно до яких не погоджуються з апеляційною скаргою, вважають її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу залишенню без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області, заслухавши представників сторін, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову ПП "Николаевстройкомплект" просило скасувати заходи забезпечення позову по справі №915/1316/16, прийняті ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.12.2016.

Своє клопотання відповідач з посиланням на п.п.1, 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 р. №16 обґрунтував тим, що позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення зазначених вище вагонів, посилаючись на те, що останній користується ними без достатніх правових підстав, проте питання правомірності користування ПП "Николаевстройкомплект" хоппер-цементовозами відповідно до договору №260-У від 16.08.2016 є предметом розгляду справи №916/1316/16 та по цій справі ще не було жодного засідання, законність вимог позивача судом не перевірялась, а тому заявник вважає, що висновки суду відносно заборони ПП "Николаевстройкомплект" використовувати хоппер-цементовози передчасними у звязку з чим вони підлягають скасуванню.

ПП "Николаевстройкомплект" у своєму клопотанні зазначило, що заходи до забезпечення даного позову підлягають скасуванню, оскільки договір № 260-У від 16.08.2012 року, на підставі якого ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" передав в компенсаційну оренду ПП "Николаевстройкомплект" спірні вагони на даний момент є чинним , його дія не припинялась тому, що для розірвання угоди необхідно виконати ряд умов, які позивач не здійснив. Додатковою угодою №5 від 18.05.2013 р. сторони внесли зміни до договору №260-У від 16.08.2012 р., а саме відносно дії цього договору, сторони домовились викласти п.8.1 (термін дії договору) в такій редакції: "Настоящий договор вступает в силу с даты подписания и действует до 31.12.2013 г., если за 15 дней до окончания срока действия настоящего договора ни одна из сторон не предупредит о его окончании (расторжении), письменно уведомив об этом другую сторону, то договор считается пролонгированным на каждый следующий календарный год на тех же условиях". Позивач, за твердженням відповідача не повідомляв останнього про розірвання договору №260-У від 16.08.2012 р. та про те, що ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" вважає дію договору №260-У від 16.08.2012 р. припиненою ПП "Николаевстройкомплект" не було відомо до виникнення судового спору між сторонами.

До того ж, відповідачем зазначено, що ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" не довів, що ризик втрати спірних вагонів дійсно існує, оскільки ПП "Николаевстройкомплект" не є власником цих вагонів, а тому не може жодним чином їх відчужити, курсування вантажних вагонів контролюються ПАТ "Укрзалізниця", оскільки дані про них занесені до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів відповідно до Методичних положень по веденню Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів, затверджених Радою із залізничного транспорту держав-учасниць СНД 25 квітня 2001 року, ПП "Николаевстройкомплект" немає іноземних контрагентів, а тому відсутній ризик вивезення відповідачем спірного майна за межі України.

Відповідач відзначив, якщо ПП "Николаевстройкомплект" не матиме можливості користуватись хоппер-цементовозами, то і не зможе повернути їх власнику, оскільки, якщо ПАТ "Укрзалізниця" отримує інформацію про дані заходи забезпечення позову, то заборонить пересування спірного рухомого складу.

За твердженням відповідача, зупинення руху хоппер-цементовозів завдасть значну матеріальну шкоду ПП "Николаевстройкомплект", оскільки у випадку зупинення руху вантажних вагонів відповідно до Наказу Міністерстватранспорту та зв'язку України від 26 березня 2009 року №317 Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та повязані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги відповідач буде змушений оплачувати зберігання та охорону цих вагонів, що негативно позначиться на фінансовому стані ПП "Николаевстройкомплект".

ПП "Николаевстройкомплект" вважає, що наявність договору №260-У від 16.08.2012 року не позбавляє ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" права розпоряджатись спірними вагонами, зокрема відчужувати їх третім особам, про що свідчать лист ТОВ "Євро Міг" в якому зазначено, що останнє придбало у ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" вагони, які раніше були передані ПП "Николаевстройкомплект" за договором №260-У від 16.08.2012; запрошення до конкурсного відбору покупців на придбання хоппер-цементовозів з переліком вагонів, до якого входять ті, які знаходяться у користуванні ПП "Николаевстройкомплект".

Відповідач вважав, що дані заходи забезпечення позову є зловживанням позивачем своїми процесуальними правами та є способом впливу на відповідача в зв'язку з відмовою виконувати свої зобов'язання перед останнім, оскільки в провадженні господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1043/16 за позовом ПП "Николаевстройкомплект" до ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" про стягнення заборгованості за договором №260-У від 16.08.2012 р., а позов про витребування майна ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" заявило до ПП "Николаевстройкомплект" для того, щоб ПП "Николаевстройкомплект" відмовилось від своїх грошових претензій до ТОВ "Миколаївський глиноземний завод"

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не вбачається підстав для скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з наступного.

Статтею 66 ГПК України визначено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 67 ГПК України позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Пунктом 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, свою заяву про застосування заходів до забезпечення позову ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" обґрунтувало тим, що відповідач безпідставно використовує вагони, що були передані за договором №260-У від 16.08.2012 р. незважаючи на припинення, на думку позивача, договору оренди у звязку із закінченням строку, на який його було укладено, чим завдає майновий знос цих вагонів, що може призвести до їх пошкодження і втрати.

До того ж, позивач у своїй заяві зазначив, що за умовами укладеного між сторонами договору, строк якого, за твердженням позивача, сплив передбачена можливість використання вагонів за межами України, а тому, на думку позивача, існує ризик вивезення відповідачем спірного майна за межі України, що зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовної заяви.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У відповідності до п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Як вбачається зі змісту ухвали господарського суду від 09.12.2016, якою задоволено заяву ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" про застосування заходів до забезпечення позову та заборонено ПП "Николаевстройкомплект" використовувати та/або розпоряджатися будь-яким способом 171 вагоном, котрі належать на праві власності ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", суд приймаючи дану ухвалу керувався припущеннями, що були викладені у даній заяві, а саме, тим, що відповідач безпідставно використовує вагони, що були передані за договором №260-У від 16.08.2012 р. та існує ризик втрати спірних залізничних вагонів, оскільки за умовами укладеного між сторонами договору передбачена можливість використання вагонів за межами України, що зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовної заяви.

Разом з цим, звертаючись із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, із яким погодився суд першої інстанції, відповідач спростував обставини, якими позивач обґрунтовував необхідністю вжиття вказаних заходів.

Так у відповідності до п.п.3.1, 3.2. Правил експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №15 курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування здійснюється на підставі договору між власником (орендарем, оператором) та залізницею. Не допускається випуск на колії загального користування власних вантажних вагонів, не занесених до АБД ПВ, крім випадків, передбачених пунктом 4.14 розділу IV цих Правил. Занесення даних про власні вантажні вагони до АБД ПВ виконується на підставі договорів між залізницями і власниками вантажних вагонів та з урахуванням до Методичних положень по веденню Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів, затверджених Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 25 квітня 2001 року.

Відтак, курсування вантажних вагонів на коліях загального користування здійснюється лише на підставі договору залізниці із власником та якщо дані про ці вагони внесено до АБД ПВ (автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів), отже, контроль за пересуванням вантажних вагонів здійснює залізниця.

Відповідач не є власником вантажних вагонів, що були передані останньому за договором №260-У від 16.08.2012, а тому у останнього відсутні підстави для відчуження даного майна.

Відсутність у відповідача договірних відносин з нерезидентами, щодо спірних вагонів, які були передані відповідачеві за договором №260-У від 16.08.2012 р., також свідчить про необґрунтованість вказаних припущень.

Також, на думку колегії суддів, обґрунтовано прийнято до уваги судом першої інстанції і ймовірність завдання відповідачеві шкоди внаслідок зобовязання сплачувати зберігання та охорону вагонів під час їх простою у звязку із забороною суду щодо їх використання, що узгоджується із наведеною позицією вищих судових інстанцій щодо забезпечення збалансованості інтересів сторін та забороні у чинені перешкод у здійсненні підприємницької діяльності.

Колегією суддів відхиляються посилання апелянта на те, що судом першої інстанції зроблено висновок про дійсність договору до початку розгляду справи по суті, а саме зроблено висновок про відсутність підстав позову без дослідження обставин справи та доказів у встановленому ГПК України порядку, оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить жодних висновків суду щодо чинності спірного договору, а є лише посилання на доводи заявника.

Відповідно до ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржувана ухвала господарського суду Миколаївської області від 16.12.2016 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 16.12.2016 р. у справі №915/1316/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Жеков В.І.