Постанова № 64533143, 31.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа№ 910/14709/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Волохов Д.А. (дов. № 71 від 17.10.2016 р.);

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Транс"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2016р.

у справі № 910/14709/16 (суддя: Демидова В.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Чернігівський"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Транс"

про стягнення 1 288 458,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 1 288 458,14 грн. заборгованості, з яких 1 103 150,70 грн. боргу за поставлений товар, 11 066,31 грн. 3 % річних, 40 551,29 грн. інфляційних втрат та 133 689,84 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2016 р. у справі № 910/14709/16 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Чернігівський" задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Транс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Чернігівський» 1 103 150 грн. 70 коп. основної заборгованості, 3% річних у розмірі 10 847 грн. 00 коп., пеню у розмірі 132 370 грн. 36 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не спростовано факт поставки обумовленого договором товару за видатковими накладними №1756 від 11.03.2016 р. на суму 933 800,40 грн. та № 2664 від 13.04.2016 р. на суму 933 098,40 грн., підписаними повноважними представниками сторін, а також довіреностями на отримання матеріальних цінностей № 102 від 11.03.2016 р. та № 126 від 13.04.2016 р., проте відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлений товар, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 1 103 150,70 грн., яка відповідачем не заперечується. Крім того, судом було перераховано штрафні санкції.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Транс" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2016 р. у справі № 910/14709/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що судом першої інстанції при винесені рішення не вірно визначено суму заборгованості за поставлений товар. Крім того, відповідач зазначає, що у зв'язку з невірно визначеною сумою розрахунки пені та 3 % річних також судом здійснені невірно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Транс" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/14709/16.

17.01.2017 року позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 р. у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача було відкладено розгляд справи на 31.01.2017 р.

30.01.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача на виконання вимог суду надійшов додатковий відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 31.01.2017 року представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У судове засідання 31.01.2017 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.02.2016 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЧЕРНІГІВСЬКИЙ" (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН-ТРАНС" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №4/м (договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця м'ясо яловичини, свинини, курки та м'ясопродукти українського виробництва (далі - товар) у кількості, асортименті і за ціною згідно рахунків-фактур та видаткових накладних або товарно-транспортних накладних, які є невід'ємною частиною даного договору і замінюють специфікацію та протокол узгодження цін, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно з п. 3.2 договору загальна сума договору складає сукупність загальних вартостей поставок партій товару.

Кількість, ціна і асортимент кожної партії товару визначається за взаємною згодою сторін і вказується в накладній, підписаній сторонами, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. п. 3.4, 3.5 договору приймання-передача товару проводиться: на складі постачальника - у разі самовивозу товару покупцем, на склад покупця. Поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням покупця. Товар поставляється в місці (пункті) призначення: Житомирська область, м. Житомир, вул. Баранова, 127. Право власності на товар та всі ризики переходять до покупця в момент прийомки товару в місці призначення.

Пунктом 4.1 вищевказаного договору передбачено, що розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України шляхом внесення готівки в касу або шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в наступному порядку: 1) 50% вартості партії товару покупець сплачує у якості авансу до поставки товару; 2) другу частину вартості відповідної партії товару у розмірі 50% покупець сплачує протягом 1 (одного) робочого дня по факту поставки товару, що підтверджується видатковими документами та/або актами прийому-передачі ВРХ.

У разі відпуску наступної партії товару до розрахунку покупця за попередню партію, кожна наступна проплата зараховується в погашення самого раннього боргу незалежно від того, посилання на яку накладну вказано у платіжному дорученні (п. 4.2 договору).

Договір діє з дня його підписання та скріплення печаткою до 31.12.2017 р., а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. Якщо за один місяць до закінчення договору жодна із сторін письмово не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах (п. 10.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору всього було поставлено товару на загальну суму 4 667 785,20 грн., що підтверджується видатковими накладними № 935 від 09.02.2016 р. на суму 936 000,00 грн. (а.с. 138), № 968 від 10.02.2016 р. на суму 931 881,60 грн. (а.с. 139), № 1520 від 01.03.2016 р. на суму 933 004,80 грн. (а.с. 140), №1756 від 11.03.2016 р. на суму 933 800,40 грн. (а.с. 16) та № 2664 від 13.04.2016 р. на суму 933 098,40 грн. (а.с. 18), підписаними повноважними представниками сторін.

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 3 534 686,40 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (а.с. 21-27, 144-147).

Як зазначає позивач в позовній заяві, за видатковою накладною 1756 від 11.03.2016 р. на суму 933 800,40 грн. у відповідача залишилась заборгованість у сумі 200 000,00 грн., а за видатковою накладною № 2664 від 13.04.2016 р. на суму 933 098,40 грн. товар залишився неоплаченим в повному обсязі.

При цьому, для отримання товару за двома спірними видатковими накладними відповідачем було видано довіреності на отримання матеріальних цінностей № 102 від 11.03.2016 р. та № 126 від 13.04.2016 р. (а.с. 17, 19).

11.07.2016 р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №361 від 07.07.2016 р. про сплату заборгованості у розмірі 1 103 150,70 грн., яка отримана відповідачем 12.07.2016 р., у відповідь на яку відповідач повернув підписаний акт звірки взаємних розрахунків та зобов'язався погасити заборгованість з наступним графіком погашення: 100 000,00 грн. до 21.07.2016 р.; 250 787,60 грн. до 28.07.2016 р.; 250 787,60 грн. до 04.08.2016 р.; 250 787,60 грн. до 11.08.2016 р. та 250 787,90 грн. до 18.08.2016 р. (а.с. 28-31).

Проте, оскільки відповідач у графік, зазначений у відповіді на претензію, заборгованість не погасив, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до відповідача про стягнення з останнього 1 288 458,14 грн. заборгованості, з яких 1 103 150,70 грн. боргу за поставлений товар, 11 066,31 грн. 3 % річних, 40 551,29 грн. інфляційних втрат та 133 689,84 грн. пені.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем не спростовано факт поставки обумовленого договором товару за видатковими накладними №1756 від 11.03.2016 р. на суму 933 800,40 грн. та №2664 від 13.04.2016 р. на суму 933 098,40 грн., підписаними повноважними представниками сторін, а також довіреностями на отримання матеріальних цінностей № 102 від 11.03.2016 р. та № 126 від 13.04.2016 р., проте відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлений товар, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 1 103 150,70 грн., яка відповідачем не заперечується. Крім того, судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 10 847 грн. на підставі ст. 625 ЦК Україні та штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 132 370 грн. на підставі п.6.2 договору поставки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що за договором поставки № 4/м від 04.02.2016 р. позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 4 667 785,20 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар був оплачений лише частково на суму 3 534 686,40 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 4/м від 04.02.2016 р. у сумі 1 113 098,80 грн.

Проте, як вбачається з позовної заяви, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, просив стягнути з відповідача лише 1 103 150,70 грн. заборгованості за видатковою накладною 1756 від 11.03.2016 р. та за видатковою накладною № 2664 від 13.04.2016 р.

Крім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи заяви відповідача № 334 від 24.10.2016 р., відповідачем по зазначеним правовідносинам було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 ЦК України.

Як видно зі змісту заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, передбачених в заяві, заборгованість позивача перед відповідачем по договору № 4/ДС-16 від 04.02.2016 р. вважатиметься погашеною в повному обсязі; заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 4/м від 04.02.2016 р. зменшиться до 1 103 150,70 грн.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Крім того, зі змісту підписаного акту звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2013 р. по 03.06.2016 р. (а.с. 31) та відзиву на позовну заяву № 341 від 17.10.2016 р. (а.с. 92-94), відповідачем не заперечується та визнається заборгованість у сумі 1 103 150,70 грн., що складає борг за поставлений згідно договору № 4/м від 04.02.2016 р. товар.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача за поставлений товар у сумі 1 103 150,70 грн., а тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та стягнення пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

За приписами п. 6.2 договору поставки у разі неотримання від покупця повної оплати за відвантажений товар протягом строку згідно п. 4.1 договору, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент виставлення претензії, від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення. Пеня нараховується на суму, що підлягає сплаті, за весь період прострочення.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання з своєчасної оплати поставленого товару по договору поставки не виконав, колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 132 370,36 грн. (за видатковою накладною № 2664 від 13.04.2016 р. за період з 15.04.2016 р. по 04.08.2016 р. - 103 049,81 грн.; за видатковою накладною № 1756 від 11.03.2016 р. за період з 15.03.2016 по 04.08.2016 - 29 320,55 грн.).

Відносно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Таким чином, враховуючи, що за період з квітня по липень 2016 р. мала місце дефляція, тобто індекс інфляції становив менше одиниці, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Щодо нарахування 3 % річних колегія суддів погоджується з здійсненим судом першої інстанції розрахунком за видатковою накладною № 2664 від 13.04.2016 р. за період з 15.04.2016 р. по 04.08.2016 р., за видатковою накладною № 1756 від 11.03.2016 р. за період з 15.03.2016 р. по 04.08.2016 р., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 10 847,00 грн.

Контррозрахунку пені та 3 % річних відповідачем до апеляційного господарського суду надано не було.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2016 року у справі № 910/14709/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Транс" на рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2016 року у справі № 910/14709/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2016 року у справі № 910/14709/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14709/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко