Рішення № 64532235, 31.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017Справа №910/22662/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 13 981,48 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 13 981,48 грн., з яких: 250,00 грн. штрафу, 12 505,03 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 1 226,45 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 624 від 17.12.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22662/16 та призначено справу до розгляду на 10.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/22662/16 від 10.01.2017, у зв'язку з нез'явленням представників сторін в судове засідання та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 12.12.2016, розгляд справи був відкладений на 31.01.2017.

Позивач в судове засідання 31.01.2017 не з'явився.

Відповідач в судове засіданні 31.01.2017 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 12.12.2016 та ухвали від 10.01.2017 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали від 12.12.2016 та від 10.01.2017 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу: 03134, м. Київ, пр. Корольова, 4, кв. 143, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 12.12.2016 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників сторін.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 31.01.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» (перевізник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (експедитор, відповідач) було укладено договір № 624 (далі - договір).

Відповідно до умов договору його предметом є виконання автотранспортного перевезення вантажу (пластик вагою 3,5 т) за маршрутом: Італія - Україна, місце завантаження - Vestone Arzignano Nove, місце розвантаження - м. Дніпропетровськ. Вартість перевезення визначена в сумі 23 298,00 грн. Датою завантаження є 18.12.2013 та датою доставки вантажу є 31.12.2013.

Також сторонами складено заявку № 624 від 17.12.2013, яка є невід'ємною частиною договору та дублює умови договору та містить додаткові умови.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у своєчасно у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг з перевезення вантажу, в зв'язку з чим позивачем нараховані: штраф в розмірі 250,00 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 12 505,03 грн. та 3% річних в сумі 1 226,45 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як свідчить наявна в матеріалах справи міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 250474 вантаж був відвантажений у м. Vestone Arzignano Nove (Італія) 20.12.2013 та доставлений у м. Дніпропетровськ (Україна) 30.12.2013.

30.12.2013 між позивачем та відповідачем складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 260 відповідно до якого перевізником виконані транспортні послуги вартістю 23 298,00 грн.

Зі змісту статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що обов'язковою підставою для здійснення відправником свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.

Суд приходить до висновку, що послуги перевезення вантажу були надані відповідачу, а отже у останнього виник обов'язок по їх сплаті.

Умовами договору визначено що вартість послуг сплачуються протягом 3 (трьох) банківських днів по наданих оригіналів документів.

Позивач вказує на те, відповідач отримав оригінали документів 17.01.2014 (п'ятниця), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідачем не заперечено факт отримання документів від позивача.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до постанови Національного банку України № 514 від 03.12.2003 «Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями» банківський день це - робочий день банку в тому місці, в якому повинна виконуватися дія, передбачена УПДА або іншими міжнародними документами, затвердженими МТП.

З огляду на відсутність відомостей щодо робочих днів у тижні банківської установи відповідача суд приходить до висновку, що період прострочення оплати за надані послуги перевезення слід встановлювати з урахуванням здійснення оплати протягом 3 (трьох) не банківських, а робочих днів.

Отже, з урахуванням умов договору відповідач мав сплати вартість наданих послуг перевезення по 22.01.2017 включно.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, сплатив вартість наданих послуг перевезення не своєчасно, а саме 14.07.2014 в розмірі 10 298,00 грн. та 27.10.2016 в розмірі 13 000,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Так, згідно з п. 7 заявки № 624 від 17.12.2013, яка є невід'ємною частиною договору, передбачено, що за будь-яке невиконання або неналежне виконання умов заявки передбачає штраф у розмірі 250,00 грн.

Оскільки, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем умов заявки та договору, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 250,00 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 12 505,03 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 226,45 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не передбачено інший розмір процентів.

За результатами здійснення судом власного перерахунку збитки від зміни індексу інфляції складають 12 453,15 грн. та 3% річних складають 1 222,62 грн. (розрахунок здійснений судом на суму боргу 23 298,00 грн. з 23.01.2014 по 13.07.2014 та на суму боргу 13 000,00 грн. з 14.07.2014 по 26.10.2016).

В іншій частині нарахованих інфляційних втрат та 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокийтранс» (03134, м. Київ, пр. Корольова, 4, кв. 143, ідентифікаційний номер 3154516291) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» (90553, Закарпатська область, Тячівський район, с. Вонігово, вул. Леніна, 182, код ЄДРПОУ 32922702) 250 (двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. штрафу, 12 453 (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят три) грн. 15 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 222 (одна тисяча двісті двадцять дві) грн. 62 коп. - 3% річних, 1 372 (одна тисяча триста сімдесят дві) грн. 51 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 06.02.2017.

Суддя В.В. Сівакова