Ухвала суду № 64532114, 30.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

У Х В А Л А

30.01.2017 Справа № 910/12257/13

За заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"

про банкрутство

За заявою ОСОБА_1

до: 1) ОСОБА_3

2) ОСОБА_4

3) ОСОБА_5

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудінвест"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від заявника ОСОБА_6 - представник

Від боржника Ковтун О.В. - представник

Арб. керуючий не з'явився

Від Служби безпеки України Скрипніков Д.С. - представник

Від ОСОБА_9 ОСОБА_6 - представник

Від ОСОБА_10 ОСОБА_6 - представник

Від ОСОБА_5 ОСОБА_11 - представник

Від ОСОБА_12 ОСОБА_13 - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа № 910/12257/13 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест".

Постановою Господарського суду м. Києва від 16.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрута та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" арбітражного керуючого Лінкевича О.М.

Ухвалою Господарського суду м. Києва 21.09.2016 задоволено заяву ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Кноблох Ірини Вікторівни про дострокове припинення та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" арбітражного керуючого Васильцова А.А.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у та ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.11.2015 справі № 910/12257/13 скасовано.

Справу № 910/12257/13 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Автоматизованою системою документообігу суду розподілено справу № 910/12257/13 та визначено суддю Чеберяка П.П. для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.11.2016 справу № 910/12257/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.12.2016.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.12.2016 задоволено клопотання ОСОБА_5 та відкладено розгляд справи на 16.01.2017.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.01.2017 відкладено розгляд справи на 30.01.2017 у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

У судовому засіданні 30.01.2017 розглядалась заява ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербудінвест".

Представник заявника надав пояснення по суті поданої заяви.

Представники боржника та ОСОБА_12 подану заяву підтримали.

Представник ОСОБА_5 щодо задоволення заяви ОСОБА_1 заперечив.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п.7 ч.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2013 порушено провадження у справі № 910/12257/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно - Інвестиційна компанія "Інтербудінвест".

Постановою Господарського суду м. Києва від 16.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрута та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно- інвестиційна компанія "Інтербудінвест" арбітражного керуючого Лінкевича О.М.

17.03.2016 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010 нежитлового будинку, загальною площею 1368,90 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Салютна, буд. 15, за ціною 1 300 125,00 грн., укладеного між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.11.2015 задоволено заяву ОСОБА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 22 грудня 2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; зобов'язано повернути сторони у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу від 22.12.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та визнано право власності на цей нежитловий будинок, загальною площею 1368,90 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест".

З огляду на приписи ст.ст. 215, 216, ч.1, ст. 232, 237 Цивільного кодексу України та ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості сторін, продаж майна здійснено за заниженою вартістю, а тому визнав позовні вимоги ОСОБА_1 законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.11.2015 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: спірний правочин не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону, оскільки договір купівлі-продажу від 22.12.2010 укладений більш ніж за рік до порушення справи про банкрутство; договір від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" підписано адміністративним директором ОСОБА_18, який був одноособово наділений повноваженнями органу управління боржника, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 232 Цивільного кодексу України; заявником не доведено наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_18 як адміністративним директором боржника та іншими сторонами договору, а також наявність реальних збитків боржника та причинного зв'язку між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний договір відповідає нормам Цивільного кодексу України, на порушення яких посилається заявник, спрямований на реальне настання правових наслідків та виконується у передбачених ним межах.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в обґрунтування поданої ним заяви посилався на положення ст. ст. 215, 216, 232, 236 Цивільного кодексу України та ст. ст. 10, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Зокрема, заявник зазначив, що боржник здійснив відчуження нежитлового будинку за цінами значно нижчими від ринкових, внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а саме відповідно до договору купівлі-продажу від 22.12.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" продало, а ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, придбали у рівних частках кожному, нежитловий будинок, загальною площею 1368,90 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 1 300 125 грн. 00 коп.

Положеннями п. 2.1. договору сторони погодили, що загальна вартість об'єкту становить 1 300 125,00 грн. Розрахунки за договором купівлі-продажу повинні бути проведені до 31.12.2020.

На підтвердження вказаних доводів заявником до суду надано висновок про вартість нежитлового будинку суб'єкта оціночної діяльності від 21-23.10.2014, виконаний ФОП ОСОБА_20 (сертифікат НОМЕР_1 від 01.03.2012), в якому зазначено про те, що ринкова вартість нежитлового будинку, загальною площею 1368,90 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, станом на 22.12.2010 становить 12 926 525 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 скасовано ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016, а справу № 910/12257/13 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

В наведеній постанові суд касаційної інстанції з поміж іншого звернув увагу суду першої інстанції на встановлення обставин наявності законного цивільного інтересу заявника на предмет спору.

У письмових поясненнях, поданих до суду 05.12.2016 заявник зауважив, що являється головою комітету кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та на засіданні комітету кредиторів боржника, яке відбулось 30.10.2014, було прийнято рішення про розірвання спірного договору.

Крім того, заявник також зазначив, що ним вживаються заходи щодо виявлення майна банкрута та повернення його до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

За приписами, встановленими ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. (п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п. 2.10 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

На підставі аналізу наявних у справі матеріалів, суд дійшов висновку, що заявником не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, що оспорюваний договір порушує права та охоронювані законом інтереси фізичної особи ОСОБА_1.

На засіданні комітету кредиторів, яке відбулось 30.10.2014, було прийнято рішення про звернення до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про розірвання договору купівлі-продажу від 22.12.2010, що підтверджується відповідним протоколом, який наявний в матеріалах справи.

При цьому доказів прийняття комітетом кредиторів рішення, яким уповноважено ОСОБА_1 як голову комітету кредиторів звернутись до суду із заявою про визнання недійсним правочину, укладеного боржником в порядку ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", заявником до поданої заяви не додано.

Доводи ОСОБА_1, що ним вживаються заходи щодо виявлення майна банкрута та повернення його до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказані обов'язки належать виключно до повноважень ліквідатора юридичної особи - банкрута.

Зважаючи на викладені обставини та наведені норми суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербудінвест".

Щодо заяви ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності до заявлених вимог ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

До спірних правовідносин у відповідності до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню висновок Верховного Суду України у справі № 922/5094/14 від 13.01.2016, згідно з яким для юридичної особи (сторони правочину) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину. Також Верховний Суд України вказав, що спеціальним Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спеціальних норм про позовну давність не встановлено.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на те, що в ході з'ясування фактичних обставин справи, встановлення істини у спорі та при його вирішенні суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника, у зв'язку з чим відмова в задоволенні заяви не може ґрунтуватися на недотриманні строків позовної давності.

На підставі наведених обставин, судом відхиляється вимога ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності

Керуючись ст.ст. 10, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 32-34, 86 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва ,

У Х В А Л И В:

1. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербудінвест" відмовити.

2. Копію ухвали направити заявнику, боржнику, ліквідатору, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Суддя П.П. Чеберяк