Вирок № 64529232, 02.02.2017, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/3538/16-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року м.Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Луня Р.В., за участю секретаря судового засідання Тітової І.В., прокурорів Фоміна Ю.А., Сівко А.І., обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника ОСОБА_2, представника потерпілого ОСОБА_3, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12015240010001544 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого в АДРЕСА_2, громадянина України, не працюючого, не одруженого, раніше судимого:

- 13.05.1997 Тернопільським міським судом за ст.ст.144 ч.2, 141 ч.2, 89 ч.1 на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на підставі ст.46-1 КК України на 2 роки;

- 31.01.2000 Тернопільським міським судом за ст.ст.140 ч.3, 17, 140 ч.3, 145 ч.1, 206 ч.2, 42, 43 КК України на 7 років позбавлення волі;

- 03.06.2009 Погребищенським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.309, ч.2 ст.307, ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі;

- 13.10.2009 Ленінським районним судом міста Вінниці за ч.2 ст.186, ч.4 ст.70 КК України на 6 років позбавлення волі;

у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.187, ч.3 ст.186, ч.2 ст.186, ч.3 ст.185, ч.2 ст.185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 09 вересня 2015 року, близько 11 год., перебуваючи в будинку АДРЕСА_3, де у нього виник умисел на заволодіння майном, напав на потерпілу ОСОБА_6, штовхнув її на ліжко, зв'язав руки та відкрито, повторно викрав належні їй медаль "65 лет Победы в Великой Отечественной войне", вартістю 80 грн., ікону "Казанської Божої матері", вартістю 5000 грн., мобільний телефон "Nokia 1280" ІМЕІ НОМЕР_1, вартістю 250 грн.

Його дії за цим епізодом кваліфіковані за ч.3 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, поєднаний з проникненням в житло, вчинений повторно.

Обвинувачений ОСОБА_1 вину не визнав та заперечив свою причетність до вчинення даного злочину.

Допитана в суді потерпіла ОСОБА_6 підтвердила факт відкритого викрадення її майна за вищевикладених обставин, проте обвинуваченого ОСОБА_1 ні візуально, ні по голосу, як особу, що вчинила щодо неї злочин, не впізнала.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що будучи соціальним працівником, 09.09.2015 йшла провідати ОСОБА_6 З її подвір'я вийшов чоловік в білій куртці, якого вона не може ідентифікувати як ОСОБА_1 Зайшовши до ОСОБА_6 вона взнала, що її щойно пограбували.

Також, на доведення винуватості ОСОБА_1 стороною обвинувачення надано протоколи огляду, впізнання, слідчого експерименту, обшуку, аудіо та відео записи слідчих дій.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.17 КПК України підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ч.1 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч.1 ст.94 КПК України).

Частиною 1 ст.52 КПК України передбачено, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

19 листопада 2015 року, в 14 год., ОСОБА_1 оголошено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_6 (т.3 а.с.99). У вчиненні даного злочину ОСОБА_1 підозрювався до моменту винесення прокурором постанови від 03 лютого 2016 року про зміну правової кваліфікації дій підозрюваного за даним епізодом на ч.3 ст.186 КК України (т.1 а.с.127).

Незважаючи на те, що з 14 год. 19.11.2015 ОСОБА_1 набув статусу підозрюваного у вчиненні особливо тяжкого злочину, такі слідчі дії як пред'явлення ОСОБА_1 до впізнання за участю потерпілої ОСОБА_6, яка відбувалась 19.11.2015 з 15 год. 50 хв. до 16 год. 15 хв. (т.2 а.с.44) та слідчий експеримент за участю підозрюваного, який відбувався 20.11.2015 (т.1 а.с.135-139), проведені без участі захисника.

Також, в порушення ч.1 ст.228 КПК України у протоколі пред'явлення ОСОБА_1 до впізнання потерпілою ОСОБА_6 від 19.11.2015 не зазначено відповідь потерпілої про те, за якими ознаками вона зможе впізнати особу та за яких обставин вона її бачила.

Крім цього, суд ставить під сумнів достовірність даної слідчої дії оскільки потерпіла, будучи допитаною в суді, не впізнала ОСОБА_1 як особу, що вчинила злочин.

Відповідно до ст.240 КПК України слідчий експеримент це слідча дія, яка полягає у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Як вказав ОСОБА_1 в суді, покази дані ним під час слідчого експерименту 20.11.2015, були наслідком застосування до нього перед цим фізичного та психологічного насильства зі сторони оперативних працівників міліції, зі слів яких йому стали відомі обставини даного злочину, і він їх нібито добровільно відтворив на слідчому експерименті за участю понятих та із застосуванням відеозапису. При проведенні самого слідчого експерименту незаконні дії до нього не застосовувались.

Також, як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, прокурором надано протокол огляду від 18.11.2015, згідно якого в кабінеті №57 в приміщенні Хмельницького ВП на вул.Пушкіна 15 у м.Хмельницькому, оглянуто мобільний телефон "Nokia 1280" ІМЕІ НОМЕР_1, який викрадений у ОСОБА_6 Разом з тим, ні в самому протоколі, ні в постанові слідчого від 18.11.2015 про визнання даного телефону речовим доказом, не вказано за яких обставин та у кого вилучено цей телефон. Доводи прокурора про те, що цей телефон знайдений і вилучений при обшуку у свідка ОСОБА_9 є неспроможними. Зокрема, згідно протоколу обшуку від 18.11.2015, проведеного за місцем проживання ОСОБА_9 в АДРЕСА_4, телефон "Nokia 1280" ІМЕІ НОМЕР_1 не виявлявся (т.2 а.с.36). Свідок ОСОБА_9 в суді вказав, що під час обшуку з його дому вилучили телефони сина і тещі, згаданого телефону "Нокіа" в його будинку не знаходили.

Протокол огляду місця події від 09.09.2015 (т.2 а.с.20), протокол огляду ранця ОСОБА_1 від 23.11.2015 (т.2 а.с.39), подані як доказ винуватості останнього за даним епізодом не містять будь-яких відомостей про причетність ОСОБА_1 до вчинення грабежу щодо ОСОБА_6

Відповідно до ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, суд визнає вказані докази обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_1 за епізодом грабежу у ОСОБА_6 неналежними, недопустимими та недостовірними з вищевикладених мотивів, що дає підстави виправдати ОСОБА_1 за ч.3 ст.186 КК України, у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину відповідно до п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Також ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні розбою стосовно ОСОБА_10 03 травня 2015 року і його дії за цим епізодом кваліфіковані за ч.1 ст.187 КК України; у вчиненні повторних грабежів, поєднаних із насильством, що не є небезпечним для життя та здоров'я особи стосовно ОСОБА_11 21 березня 2015 року, ОСОБА_12 19 травня 2015 року, ОСОБА_13 20 травня 2015 року, ОСОБА_14 11 червня 2015 року, ОСОБА_15 01 серпня 2015 року, ОСОБА_7 10 жовтня 2015 року і його дії за цими епізодами кваліфіковані за ч.2 ст.186 КК України; у вчиненні повторних крадіжок, поєднаних із проникненням в житло та інше сховище, у ОСОБА_16 30 червня 2015 року, ОСОБА_5 15 липня 2015 року, ОСОБА_17 25 липня 2015 року, ОСОБА_18 05 серпня 2015 року, ОСОБА_19 12 серпня 2015 року, ОСОБА_20 13 серпня 2015 року, ОСОБА_21 та ОСОБА_22 22 серпня 2015 року, ОСОБА_23 23 серпня 2015 року і його дії за цими епізодами кваліфіковані за ч.3 ст.185 КК України; у вчиненні повторних крадіжок у ТОВ "Зарічанка" 25 березня 2015 року, ОСОБА_24 28 березня 2015 року, ОСОБА_25 06 червня 2015 року, ОСОБА_26 13 червня 2015 року, ОСОБА_27 08 липня 2015 року, ОСОБА_28 19 липня 2015 року, ОСОБА_29 25 липня 2015 року, ОСОБА_30 26 липня 2015 року, ОСОБА_31 30 липня 2015 року, ОСОБА_32 07 серпня 2015 року, ОСОБА_33 11 серпня 2015 року, ОСОБА_34 02 вересня 2015 року, ОСОБА_4 30 вересня 2015 року, ОСОБА_35 03 листопада 2015 року, ОСОБА_36 06 листопада 2015 року і його дії за цими епізодами кваліфіковані за ч.2 ст.185 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 вину не визнав та заперечив свою причетність до вчинення даних злочинів.

Потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_5, свідки ОСОБА_37, ОСОБА_38 підтвердили суду факти викрадення майна, проте вказали, що обвинуваченого не знають, на місці злочину його не бачили.

Потерпілі ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_25, ОСОБА_36, ОСОБА_24, ОСОБА_23, ОСОБА_21, ОСОБА_28, ОСОБА_14, ОСОБА_35, ОСОБА_15 подали заяви про проведення судового розгляду без їх участі, а потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_30, ОСОБА_34, ОСОБА_39, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_40, ОСОБА_10, ОСОБА_41, будучи належним чином повідомленими про час та місце судових засідань, до суду не з'явились, чим, на думку суду, відмовились від реалізації своїх прав, передбачених ст.ст.56, 95 КПК України, зокрема і на подання суду показань та інших доказів, що відповідає принципу диспозитивності у кримінальному проваджені, передбаченому ч.1 ст.26 КПК України.

Судом вживались усі передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо повідомлення потерпілих ОСОБА_17, ОСОБА_20, ОСОБА_42, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_29, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33 про судовий розгляд справи, однак з незалежних від суду причин, судові виклики, направлені за адресами, вказаними в обвинувальному акті, результатів не дали.

Крім цього, суд враховує те, що відповідно до змісту ст.ст.22, 23, 84, 92, 95 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом. Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Показання потерпілого є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні.

Незважаючи на обов'язок доказування, стороною обвинувачення не забезпечено участь вищезазначених потерпілих у судовому розгляді справи для дачі показань, які є доказами в кримінальному провадженні.

Зважаючи на викладене, суд, дотримавшись вимог ст.22 КПК України щодо створення сторонам необхідних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, вважає за необхідне завершити судовий розгляд даної справи за такої явки учасників кримінального провадження з метою недопущення порушення прав обвинуваченого, який перебуває під вартою, в тому числі і права на вирішення справи в розумні строки, що передбачене ст.21 КПК України.

Також дане обвинувачення обґрунтовується показами ОСОБА_1, даними на досудовому слідстві під час проведення 14.12.2015 та 15.12.2015 слідчих експериментів (т.1 а.с.140- 154).

Як вказав ОСОБА_1 в суді, покази дані ним під час слідчих експериментів 14.12.2015 та 15.12.2015, були наслідком застосування до нього перед цим фізичного та психологічного насильства зі сторони оперативних працівників міліції, зі слів яких йому стали відомі обставини даних злочинів, і він їх нібито добровільно відтворив на слідчих експериментах за участю понятих та із застосуванням відеозапису. При проведенні самого слідчого експерименту незаконні дії до нього не застосувались. При цьому куди їхати на місця вчинених злочинів вказувала слідча, яка проводила слідчі експерименти. Вказану обставину підтвердив і допитаний в суді свідок ОСОБА_43, який був понятим на слідчому експерименті 15.12.2015.

Крім цього, як зазначалось раніше, незважаючи на те, що з 19.11.2015 по 03.02.2016 ОСОБА_1 мав статус підозрюваного у вчиненні особливо тяжкого злочину, а 15.12.2015 усі епізоди, в яких підозрювався ОСОБА_1, об'єднані в одне провадження (т.3 а.с.57), слідчі експерименти за участю підозрюваного, які відбувались 14.12.2015 та 15.12.2015, проведені без участі захисника.

При цьому, як встановлено судом, в протоколі проведення слідчого експерименту від 15.12.2015 вказано про участь у слідчій дії захисника ОСОБА_2 Разом з тим, адвокат ОСОБА_2 в суді заперечив свою участь в даній слідчій дії та підпис в протоколі. З оглянутого в суді відеозапису даного слідчого експерименту вбачається, що захисник для його проведення не залучався.

З огляду на викладене суд визнає протоколи та відеозаписи про проведення слідчих експериментів 14.12.2015 та 15.12.2015 за участю ОСОБА_1 недопустимими доказами.

В інших доказах, наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1, зокрема заявах потерпілих про вчинення злочинів, протоколах огляду місця події, висновках судово-медичних експертиз, довідках про вартість майна та курс валют, актах застосування службового собаки, в жодному з них по кожному епізоду будь-яких відомостей про причетність ОСОБА_1 до вчинення злочинів, не міститься. Впізнання ОСОБА_1 потерпілими не проводились.

Таким чином, враховуючи вищезазначені вимоги ч.3 ст.373 КПК України, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_1 за ч.1 ст.187, ч.2 ст.186, ч.3 ст.185, ч.2 ст.185 КК України у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочинів відповідно до п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

У зв'язку з показами ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_43 про те, що безпосередньо на слідчих експериментах 19.11.2015, 14.12.2015, 15.12.2015 недозволені методи слідства не застосовувались, що також підтверджується і переглянутими відеозаписами цих слідчих дій, а також те, що наявні вищезгадані підстави для визнання слідчих експериментів недопустимими доказами, суд вважає недоцільним допитувати в судовому засіданні інших понятих, залучених до проведення даних слідчих експериментів, про що заявлено клопотання прокурором, оскільки їх покази не дадуть можливість об'єктивно та достовірно встановити законність проведення вказаних слідчих дій.

Цивільні позови до ОСОБА_1 від ТОВ "Зарічанка" про стягнення 36307,99 грн.(т.1 а.с.93) та від потерпілої ОСОБА_4 про стягнення 3500 грн. (т.1 а.с.118), відповідно до ч.3 ст.129 КПК України, слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 368, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.187, ч.3 ст.186, ч.2 ст.186, ч.3 ст.185, ч.2 ст.185 КК України та виправдати у зв'язку з недоведеністю у вчиненні даних кримінальних правопорушень.

Звільнити ОСОБА_1 з-під варти в залі суду.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу змінити на особисте зобов'язання, зобов'язавши його з'являтися за кожною вимогою до суду, не відлучатись з місця проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Цивільні позови ТОВ "Зарічанка" та потерпілої ОСОБА_4 залишити без розгляду.

Речові докази:

-коробку та пластикову пляшку, що зберігаються у Хмельницькому ВП ГУНП в Хмельницькій області згідно квитанції №47 від 05.12.2015, знищити;

-два поліетиленові пакети з іконою, мобільними телефонами і медалями, що зберігаються у Хмельницькому ВП ГУНП в Хмельницькій області згідно квитанції №134 від 09.02.2016, які вилучені за місцем проживання ОСОБА_9 під час обшуку (т.2 а.с.36), повернути останньому;

-ранець ОСОБА_1, який зберігається у Хмельницькому ВП ГУНП в Хмельницькій області згідно квитанції №135 від 09.02.2016, повернути останньому за належністю;

-навісний замок, що зберігається у Хмельницькому ВП ГУНП в Хмельницькій області згідно квитанції №1369 від 10.10.2015, знищити;

-навісний замок, що зберігається у Хмельницькому ВП ГУНП в Хмельницькій області згідно квитанції №132 від 05.02.2016, знищити;

-мобільний телефон "Nokia 1280", який належить потерпілій ОСОБА_6 і переданий їй на зберігання, залишити останній за належністю;

-інші речові докази зберігати у справі.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя