Постанова № 64527725, 02.02.2017, Радехівський районний суд Львівської області

ПОСТАНОВА

іменем України

02 лютого 2017 рокуСправа №451/1050/16-аПровадження № 2-а/451/2/17

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Мулявка О.В.

за участі секретаря судового засідання Кормилюк Т.С.

представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Радехів адміністративний позов ОСОБА_3 до Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року до суду звернулася ОСОБА_3 із адміністративним позовом, відповідно до вимог якого, просить скасувати рішення Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області V сесія VII скликання від 15 липня 2016 року.

В обґрунтування вимог позивачка зазначає, що 15 липня 2016 року рішенням сесії Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області надано дозвіл жителям вулиці Садова в смт.Лопатин на встановлення на початку тупикової вулиці дорожніх знаків 3.21 «В'їзд заборонено» та 5.31 «Житлова зона».

У подальшому, на виконання оскаржуваного рішення третіми особами встановлено знак 3.21 «В'їзд заборонено».

Позивач є власником будинковолодіння по вулиці АДРЕСА_1 і єдиний проїзд до даного господарства по цій вулиці зазначеним вище знаком фактично заборонено.

Земельна ділянка, на якій розташований знак 3.21 ПДР, відповідно до ст.83 ЗК України відноситься до земель загального користування населених пунктів (... вулиці, проїзди... тощо) та належить до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну, чи колективну власність і використовуються виключно для забезпечення належного функціонування населеного пункту.

Також зазначає, що відповідно до п.3.22 ДБН 360-92** щодо містобудування планування і забудови міських та сільських поселень... до житлових і громадських будинків слід передбачати проїзди.

Вважає, що відсутність інших проїздів до її будинковолодіння, окрім як з вулиці Садова, є беззаперечною.

Зазначає, що зміст оскаржуваного рішення суперечить чинному законодавству, оскільки таке має бути прийняте органом місцевого самоврядування спільно з органами правопорядку та організацією, що здійснює обслуговування транспортних комунікацій, а надаючи дозвіл жителям вулиці Садової на встановлення дорожніх знаків, сільська рада цим вийшла за межі своїх повноважень.

Наголошує, що 30 червня 2016 року рішенням Лопатинської селищної ради при наданні дозволу на встановлення дитячого майданчику по вулиці Садова, жителів цієї вулиці зобов'язано не створювати власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок перешкод у їх користуванні.

Відповідно, рішення Лопатинської сільської ради від 15 липня 2016 року є таким, що по своїй суті суперечить іншому рішенню цієї ж ради від 30 червня 2015 року.

Оскільки в цілому оскаржуване рішення перешкоджає позивачу у проїзді до будинковолодіння АДРЕСА_1 із посиланням на норми процесуального права, просить задоволити позов, скасувавши таке.

Під час розгляду справи, що в повній мірі узгоджується із вимогами ст.51 КАС України, позивачка збільшила вимоги і просить також скасувати рішення Лопатинської селищної ради Радехівського району від 30 червня 2015 про надання дозволу жителям смт.Лопатин на встановлення дитячого майданчика по вулиці Садовій в смт.Лопатин (а.с.52-53).

У судовому засіданні повноважні представники позивача вимоги, із врахуванням їх уточнень підтримали та виклали свої пояснення аналогічно, зазначеним у заявах (а.с.1-4,52-53).

Також, представник позивача ОСОБА_1 зазначив, що дитячий майданчик не може бути на проїжджій частині дороги, оскільки на такій здійснюють рух транспортні засоби. Дорожні знаки «В'їзд заборонено» та «Житлова зона» не погоджені із відповідними службами у встановленому законом порядку та селищною радою не закуплялися. До житлової будівлі його довірительки із сторони вулиці Бродської доїхати неможливо, оскільки з цієї сторони розташована земельна ділянка (город). Позовні вимоги просить задоволити.

Окрім цього, представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що його довірителька не може заїхати транспортним засобом у своє будинковолодіння із сторони улиці Садова у смт.Лопатин із-за встановлених на початку вулиці дорожніх знаків, які, на його думку, виключать дію один одного. Окрім цього, вважає протиправним встановлення дитячого майданчика на вулиці садова у смт.Лопатин, наявність якого унеможливлює його довірительці заїхати у власне господарство. Тим самим, на думку представника, має місце порушення вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Узагальнивши підстави вимог його довірительки, зазначає, що рішення селищної ради є незаконними, оскільки відповідно до такого встановлено дитячий майданчик на проїжджій частині дороги, що не відповідає вимогам закону. Також зазначає, що первинним повинно бути виділення земельної ділянки під дитячий майданчик, а вже після цього - прийняття рішення про його встановлення. Наголосив, що встановлені альтанка та лавочки на дитячому майданчику не призначені для гри дітей і такі використовуються дорослими громадянами для особистого віддиху, в тому числі і для вживання алкогольних напоїв. Позовні вимоги просить задоволити.

Представник Лопатинської селищної ради Радехівського району (відповідача), надавши суду письмові пояснення, клопотав про розгляд справи за його відсутності (а.с.45,65,157).

Третя особа - ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що при винесенні рішень на сесії селищної ради було враховано усі обставини та вимоги будівельних норм, зокрема і те, що вулиця Садова не є і не може бути проїзною, оскільки відстань між межами земельних ділянок власників будинковолодінь не забезпечує проїзд транспортних засобів. Наголошує, що рішення прийняті колегіальним органом і спрямовані на забезпечення належного рівня розвитку дітей. Дорожні знаки жителями прилеглих будівель не придбавалися. Крім цього зазначає, що рішення селищної ради жодним чином не порушують права та інтереси позивачки, оскільки заїзд до господарства останньої є у смт.Лопатин із вулиці Бродської. Щодо дій посадових осіб селищної ради зазначив, що голова ради відмовився підписати складену, на вимогу суду, депутатами і землевпорядником схему вулиці Садова (а.с.147). Відповідно, депутатами Лопатиської селищної ради було прийнято рішення, згідно якого вони вийшли на місце та склали належну схему вулиці Садова (а.с.150). Рішення селищної ради інформативно доступні для всіх громадян, оскільки оприлюднюються шляхом вивішування їх на інформаційному стенді. У задоволенні вимог просить відмовити.

Третя особа - ОСОБА_5 також щодо вимог заперечив та пояснив, що вулиця Садова ніколи не була проїзною, оскільки навпроти господарства ОСОБА_3 є звуження такої до рівня, що унеможливлює проїзд транспортних засобів. У задоволенні позову просить відмовити.

Також і третя особа - ОСОБА_6, із аналогічних підстав, що були озвучені у судовому засіданні ОСОБА_4 і ОСОБА_5, позовні вимоги заперечив та у задоволенні таких просить відмовити.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показала, що хто прибав та встановив на початку вулиці Садова у смт.Лопатин дорожній знаки, їй не відомо. Зазначена вулиця не є проїзною і дитячий майданчик встановлено у тупиковій її частині. Доступ до господарства позивачки є із сторони вулиці Бродської, однак її родич ОСОБА_1 принципово заїжджає своїм автомобілем із вулиці Садова і зупиняє автомобіль поряд із дитячим майданчиком. Жителі вулиці Садова неодноразово її перекривали, забороняючи рух автомобілю представника позивача, оскільки він створював небезпеку дітям, які знаходилися на майданчику, або ж поряд такого. Крім цього, свідок показала, що дитячий майданчик не створює перешкоди у доступі до будь-якого господарства, що має вхід із вулиці Садова.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показала, що вона проживає у смт.Лопатин на вулиці Садова і, яка є тупиковою. Заїзд до будинковолодіння позивачки має місце із сторони вулиці Бродської. Дитячий майданчик, який не перешкоджає у доступі до будь-якого господарства, що має вхід із вулиці Садова, зведений для дітей селища і має призначення сприяти їх розвитку. Також свідок зазначила, що не пригадуючи дати та часу, вона була очевидцем, як ОСОБА_1, із невідомих їй причин, ставив пляшки з-під горілки на дитячому майданчику та фотографував їх.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що їй невідомо хто у смт.Лопатин на початку вулиці Садова встановив дорожні знаки.

Вислухавши пояснення представників позивача, заперечення третіх осіб і покази свідків, дослідивши подані сторонами заперечення та документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Із змісту статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами, встановленими статтею 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, судом встановлено, що рішенням V сесії VІІ скликання Лопатинської селищної ради від 15 липня 2016 року було вирішено надати дозвіл жителям вулиці Садова у смт.Лопатин на встановлення на початку тупикової вулиці Дорожніх знаків 3.21 «В'їзд заборонено» та 5.31 «Житлова зона», які слід встановити відповідно до діючих стандартів та правил (а.с.8).

Винесенню зазначеного рішення передувало рішення LVIII сесії VІІ скликання Лопатинської селищної ради від 30 червня 2015 року, відповідно до якого надано дозвіл жителям вулиці Садова у смт.Лопатин на встановлення дитячого майданчика на краю тупикової вулиці Садова у смт.Лопатин, із дотриманням при цьому вимог будівельних норм та чинного законодавства (а.с.7).

Судом констатовано та беззаперечно вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, що вулиця Садова у смт.Лопатин Радехівського району є тупиковою, тобто непроїзною для транспортних засобів (а.с.7,8,51,84).

Також, як вбачається із наявних в матеріалах справи схем, що за своїм змістом, за виключенням незначним розбіжностей у розмірах, є ідентичними (а.с.147,150), порушення п.3.22. «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», щодо забезпечення проїздів, на які посилається позивач, як на обґрунтування вимог, має місце не із-за наявності дитячого майданчика, а із-за винесення меж забудов землекористувачів.

Більше того, наявність дитячого майданчика на вулиці Садова у смт.Лопатин, як похідне оскаржуваного рішення селищної ради від 30 червня 2015 року, жодним чином не чинить перешкоди позивачу у доступі до її житла через наявну хвіртку (а.с.107), оскільки заїзду, як такого до будинку не має та і не може бути без відповідного переміщення меж суміжних землекористувачів (а.с.147,150).

На спростування обґрунтувань позивача, щодо встановлення на початку вулиці Садова у смт.Лопатин дорожніх знаків, суд зазначає, що такі встановлені комунальним підприємством Лопатинської селищної ради на виконання вимог рішення колегіального органу від 15 липня 2016 року (а.с.84).

Також, стосовно обґрунтувань представника позивача, що наявність дорожніх знаків 3.21 «В'їзд заборонено» та 5.31 «Житлова зона» виключають дію один одного, суд робить посилання, що їх розташування погоджене у встановленому законом порядку (а.с.85).

Піддавши аналізу наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, судом критично оцінюються дані, викладені у інформаційному листі селищної ради №587 (а.с.134), оскільки в такому містяться посилання без належного їх підтвердження, а сам лист підписаний невідомою особою, повноваження якої суд ставить під сумнів, оскільки наведене не спростоване або ж підтверджене, в тому числі і змістом подальшого клопотання (а.с.157).

Таким чином, інформація у листі Лопатинської селищної ради Радехівського району від 02 грудня 2016 року (а.с.134), у контексті вимог ст.70 КАС України, судом до уваги не береться.

Також, стосовно обґрунтувань позовних вимог, що дитячий майданчик зведено без відведення земельної ділянки у встановленому законом порядку, суд констатує, що наведене може слугувати підставою для знесення такого, але аж ніяк не для скасування рішення ради на його встановлення.

Таким чином, узагальнюючи наведене, суд приходить до переконання, що рішення Лопатинської селищної ради Радехівського району від 30 червня 2015 року та від 15 липня 2016 року прийняті колегіальним органом у відповідності до закону та не можуть за своєю природою порушувати права позивача на користування своїм майном, оскільки окрім наведеного вище, має місце ще і заїзд до її господарства із сторони вулиці Бродської цього ж населеного пункту.

Більше того, суд вважає за необхідне наголосити на меті з якою приймалися оскаржувані рішення.

Так, частиною 1 статті 52 Конституції України передбачено рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Загально відомі права дитини конкретизовані Сімейним кодексом України, Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Законом України «Про освіту» тощо.

Крім цього, слід зазначити, що Україна взяла на себе ряд зобов'язань з покращення добробуту дітей - зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та з цієї ж дати набула чинності для України.

Принциповою у забезпеченні прав дітей на виховання є ст.29 цього документа. Практично в ній регламентуються для країн-учасниць пріоритети мети суспільного виховання: a) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; b) виховання поваги до прав людини і основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй; c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови та цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної; d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок і дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення; e) виховання поваги до навколишнього середовища, природи.

Також, Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2011 за №2402-III визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Із змісту ст.1 цього Закону вбачається, що дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття, а охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку та захисту її прав.

Відповідно до ст.2 Закону №2402-III, завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

З огляду на наведене, суд приходить до переконання про безпідставність вимог, відповідно у задоволенні таких слід відмовити.

Керуючись ст.ст.2,7-14,71,159-163,167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про скасування рішення, відмовити.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Радехівський районний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання постанови.

ГоловуючийМулявка О. В.