Ухвала суду № 64526970, 25.01.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-з/760/50/17

№760/22512/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Здорик Л.В.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Дев"ята Київська державна нотаріальна контора, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Дев"ята Київська державна нотаріальна контора, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду з позовом та просить:

Визнати за ОСОБА_3 право власності і порядку спадкування на ? частку квартири АДРЕСА_1, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 належала на праві власності ОСОБА_4,

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2, що на момент смерті належала на праві власності ОСОБА_5.

18 січня 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав заяву про забезпечення позову до розгляду по суті цивільної справи №760/22512/16-ц шляхом заборони Дев'ятій Київській державній нотаріальній конторі (03087 м. Київ, вул. Волинська, 6) видавати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_5 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Представник заявника обґрунтовує вимоги тим, що тим, що 30.11.2016 Дев'ятою Київською державної нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу номер у Спадковому реєстрі 5989466, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5, спадкова справа відкрита за заявою рідної сестри померлого ОСОБА_1, яка є спадкоємцем другої черги.

Вказав, що спадковим майном є квартира АДРЕСА_3, що належала на праві власності померлому ОСОБА_5.

Пояснено, що спадкоємці першої черги - рідні діти спадкодавця в установлений законом шестимісячний термін до 05 листопада 2016 року з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися. Однак, 13.01.2017 року ОСОБА_7, державний нотаріус Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори повідомив представника ОСОБА_1 про те, що в нотаріальну контору 21.12.2016 надійшла заява про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5 його сином ОСОБА_2, датована 03.11.2016.

Зазначено, що 16 січня 2017 року ОСОБА_7, державний нотаріус Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори прийняв постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме: відмовив гр. ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, у вчиненні нотаріальної дії, а саме - видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті рідного брата спадкоємиці, ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після чого державний нотаріус повідомив, що підстав для не видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю ОСОБА_2 немає.

Позивач вважає, що після того як вона повідомила державного нотаріуса про наявність спадкоємця першої черги ОСОБА_2, нотаріус чи інший працівник нотаріальної контори особисто чи через третіх осіб відшукали спадкоємця першої черги і підготували від нього заяву датовану 03.11.2016, а потім вступивши у змову з працівниками поштового відділення поставили на конверті дату відправлення 03.11.2016 і направили цей лист нотаріусу. Як вказав представник заявниці, простий лист дійшов до нотаріуса через півтора місяця після його відправлення, а точну дату відправлення простого листа фактично не можливо перевірити, у той час як проставити на конверті будь-яку дату відправлення дуже просто, необхідно тільки вручну змінити дату на штампі.

За вказаних обставин у позивачки є підстави припускати, що після видачі державним нотаріусом ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадкове майно останній буде мати можливість відчужити це майно третім особам і за таких обставин виконання рішення суду у даній справі буде неможливо або утруднено.

Виходячи з вищенаведеного представник позивача звернувся до суду із вказаною заявою про забезпечення позову та просив суд її задовольнити.

Заява про забезпечення позову відповідно до частини першої статті 153 ЦПК розглядається без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши обґрунтування заяви про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити з таких підстав.

Згідно зі ст. 151 ЦПК України заходи забезпечення позову вживаються судом за заявою осіб, які беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх невжиття може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно зі ст. 152 ЦПК України визначений перелік видів забезпечення позову, які мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Зі змісту пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Враховуючи, що будь-яких доказів, на підтвердження власних припущень щодо будь-якого ускладнення у визнанні права власності в порядку спадкування за позивачкою на спірну квартиру, а саме невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, останньою не надано, а тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову на даній стадії розгляду справи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

За таких обставин, суд констатує відсутність необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням того, що за своїм змістом забезпечення позову, як заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі їх задоволення, не порушуючи при цьому збалансованості інтересів сторін.

Керуючись статтями 151, 152, 153, 210, 293 ЦПК, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Дев"ята Київська державна нотаріальна контора, третя особа: ОСОБА_2 про ви знання права власності на спадкове майно - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: