Рішення № 6452675, 20.10.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

20 жовтня 2009 р.           Справа 7/199-09

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ.

до: Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго", м. Вінниця.

про стягнення 952578,38 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Андрушко Я.С.

Представники :

позивача: Клименко Р.В. –заступник начальника управління правового забезпечення претензійно-позовної роботи юридичного департаменту, довіреність № 178/10 від 26.12.2008 року.

відповідача : Зажирко Ю.Д.-адвокат, довіреність № 435/01 від 22.09.2009 року.

В С Т А Н О В И В :

Надійшла позовна заява про стягнення з Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м.Київ 952578,38 грн. заборгованості, у т.р. 764939,45 грн. основного боргу, 95738,48 грн. пені, 77837,86 грн. інфляційних нарахувань та 14062,59 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 29.09.2008 року № 06/08-1688 ТЕ-1 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ.

Ухвалою від 03.08.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/199-09 та призначено до розгляду на 22.09.2009 року.

22.09.2009 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (лист № 434/01 від 22.09.2009 року в зв'язку з невжиттям позивачем заходів досудового врегулювання спору відповідно до п.9.1 договору, відсутністю розрахунку суми позовних вимог та необхідністю проведення між сторонами звірки розрахунків.

В судовому засіданні 22.09.2009 року заслухавши пояснення представників сторін щодо обставин справи та дослідивши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено, що сторони не в повній мірі виконали вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі. Також при дослідженні доказів у суду виникла необхідність у витребувані нових доказів необхідних для розгляду справи.

Враховуючи ненадання сторонами витребуваних доказів, необхідність у витребувані нових доказів та беручи до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено до 20.10.2009 року.

20.10.2009 року до суду представником позивача подано письмове пояснення в якому, з-поміж іншим, вказано, що станом на 19.10.2009 року заборгованість КП "Вінницяоблтеплоенерго" за договором від 29.09.2008 року № 06/08-1688 ТЕ-1 повністю погашена.

Того ж дня до суду представником відповідача подано письмове пояснення в якому останній посилаючись на сплату заборгованості за договором до прийняття рішення у справі, збитковість господарської діяльності підприємства в 2008 і 2009 роках просить суд зменшити розмір штрафних санкцій. Також у вказаному поясненні відповідач посилається на те, що позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних та 3 % річних є безпідставними, оскільки розрахунок пені та інфляційних не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.09.2008 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та КП "Вінницяоблтеплоенерго" (Покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/08-1688 ТЕ-1, згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язувався прийняти від Постачальника та оплатити природний газ в обсязі зазначеному в ст.2 цього Договору.

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що Постачальник передає Покупцю в період з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року газ в обсязі до 1400 тис. (один мільйон чотириста тисяч) куб.м..

Відповідно до п.4.4 Договору приймання-передача газу поставленого Постачальником Покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

В пункті 5.1 Договору сторони погодили ціну газу в розмірі 814,75 грн. з ПДВ за 1000 куб.м. з 01.10.2008 року, 843,27 грн. з ПДВ за 1000 куб.м. з 01.11.2008 року, 872,78 грн. з ПДВ за 1000 куб.м. з 01.12.2008 року.

Згідно п.6.1 Договору передбачено, що оплата за природний газ проводиться Покупцем грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Також у цьому пункті Договору сторонами погоджено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

05.11.2008 року та 24.12.2008 року сторонами було підписано додаткову угоду № 1 та додаткову угоду № 2 до договору поставки від 29.09.2008 року № 06/08-1688 ТЕ-1 якими, крім іншого, було внесено зміни до основного Договору, в тому рахунку збільшено кількість газу, який мав передати Постачальник Покупцю до 1880 тис. (один мільйон вісімсот вісімдесят тисяч) куб.м. (а.с.17-19, т.1).

Відповідно до умов вказаного вище Договору та додаткових угод до нього в період з жовтня по грудень 2008 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 024 575,45 грн., в підтвердження чого суду надано акти прийому-передачі природного газу від 31.10.2009 року, від 30.11.2008 року, від 31.12.2008 року (а.с.20-22, т.1).

Відповідач за отриманий природний газ провів частковий розрахунок на загальну суму 259 636,0000 грн., що вбачається із наданих сторонами платіжних доручень, виписок банківських установ щодо руху коштів по особовим рахункам.

Дослідивши вказані первинні документи, суд вважає, що передача природного газу відповідачу відбулась за умовами Договору поставки від 29.09.2008 року № 06/08-1688 ТЕ-1, оскільки саме на нього зроблено посилання як в актах приймання-передачі природного газу так і платіжних дорученнях в графі "Призначення платежу".

Нездійснення відповідачем остаточних розрахунків з позивачем за спожитий природний газ, спонукало останнього на звернення з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 764939,45 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними.

Разом з тим, як встановлено судом, після порушення провадження у справі відповідач повністю погасив основну заборгованість перед позивачем. Вказаний факт підтверджується платіжними дорученнями від 01.10.2009 року № 3157 та від 12.10.2009 року № 3164.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 764939,45 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 764939,45 грн., яку було сплачено відповідачем після подачі позовної заяви до суду.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 95738,48 грн. пені, 77837,86 грн. інфляційних втрат, 14062,59 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.2 Договору сторони узгодили, що у випадку невиконання Покупцем умов п. 6.1 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 7.10 Договору сторони передбачили, що неустойка нараховується Постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Виходячи з наведеного вище посилання відповідача на безпідставність позовних вимог щодо стягнення пеня, інфляційних та 3 % річних оцінюються судом критично.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку судом встановлено наступне.

В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат обрахованого позивачем за період з листопада 2007 року по червень 2009 року судом виявлено помилку, яка полягає в неправильному визначенні загальної суми інфляційних втрат. Так при додаванні значень інфляційних втрат, які визначались позивачем за кожний місяць окремо судом отримано 77837,87 грн., в той час як позивачем заявлено до стягнення 77837,86 грн. інфляційних втрат. Оскільки отримана судом сума є більшою ніж заявлено позивача, судом задовольняються позовні вимоги в цій частині в розмірі визначеному позивачем –77837,86 грн..

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом встановлено наявність у ньому помилок, які полягають в тому, що позивачем при обрахунку не було враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366, що тягнуло за собою зменшення розміру річних за 1 день без врахування округлених значень.

В результаті перерахунку судом отримано наступні значення 3 % річних: за період з 11.11.2008 року по 11.12.2008 року –228,49 грн., тоді як заявлено –228,59 грн.; за період з 11.12.2008 року по 16.12.2008 року –176,86 грн., заявлено –176,93 грн.; за період з 16.12.2008 року по 24.12.2008 року –222,12 грн., заявлено –222,21 грн..

В інших періодах судом отримано більші значення 3 % річних, в зв'язку з чим такі вимоги задовольняються в заявлених позивачем розмірах. Разом з тим, в зв'язку з тим, що судом отримано менше значення 3 % річних у періодах вказаних вище в стягненні 0,26 грн. 3 % річних суд відмовляє.

Також позивачем заявлено до стягнення 95738,48 грн. пені за період з 23.01.2009 року по 23.07.2009 року.

В результаті проведеного перерахунку із врахуванням визначених позивачем періодів та розмірів боргу отримано 95913,81 грн. пені, що пояснюється проведенням розрахунків судом без застосування округлених значень пені за один день.

З врахуванням вказаного заявлена до стягнення пеня підлягає стягненню в розмірі встановленому позивачем – 95738,48 грн..

Разом з тим розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій суд дійшов наступних висновків.

Як вказувалось раніше відповідач посилається на те, що підприємство повністю сплатило заборгованість до прийняття рішення судом, на протязі останніх років є збитковим.

Крім того відповідач вказує на те, що споживачами його послуг являються об'єкти бюджетної сфери, які здійснювали розрахунки із значними затримками.

На підтвердження вказаного відповідач надав суду ряд документів, які підтверджують викладене, в тому рахунку довідки про відсоток проплат за спожитий природний газ від надходжень коштів за теплопостачання, звіти про фінансові результати за І півріччя 2009 року та 2008 рік.

З врахуванням встановлених обставин суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги: фінансовий стан КП "Вінницяоблтеплоенерго"; те що фактично під час розгляду справи відповідачем було погашено борг перед позивачем тощо.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню до 45000,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 03.08.2009 року, від 22.09.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні 3 % річних, припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також суд враховує п.6.3 даного роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 9526,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 24.07.2009 року № 2650. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 952578,38 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 9525,78 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.

Керуючись, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.1 ст.546, ст.549, ч.1 ст.550, ч.3 ст.551, ст.ст. 553, 554, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, 631, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ст.230, ч.4 ст.231, ст. 233 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.11 ч.1 ст.80. ст. 82, п.3 ч.1 ст.83, ст.ст. 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 45000 грн. 00 коп..

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго", вул.600-річчя, м.Вінниця, 21021 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33649363) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, 1, м.Київ, 04116 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31301827, р/р № 260083013814 в ВАТ "Ощадбанк, м.Київ, МФО-300465) - 45000 грн. 00 коп. пені, 77837 грн. 86 коп. інфляційних втрат, 14062 грн. 33 коп. 3 % річних, 9525 грн. 78 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Відмовити в стягнені 00 грн. 26 коп. 3 % річних.

6. Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 764939 грн. 45 коп..

7. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 22 коп. Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, 1, м.Київ, 04116 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31301827, р/р № 260083013814 в ВАТ "Ощадбанк, м.Київ, МФО-300465) сплаченого за платіжним дорученням від 24.07.2009 року № 2650 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/199-09 (а.с.6, т.1).

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 жовтня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116.

3 - відповідачу - вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21021.