Ухвала суду № 64526563, 03.02.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6319/17-а

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2017 року суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В. розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання скасувати заборону відчуження та скасувати арешт з об'єкту нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Печерського районного суду м. Києва як адміністративного суду з позовом до відповідача, у якому просила зобов'язати його скасувати заборону відчуження з об'єкту нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Морозовою С. В. на підставі договору іпотеки № 8644 від 09.11.2007, та скасувати арешт з цього ж об'єкту нерухомого майна, накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 18497574 від 06.04.2010. Об'єктом накладення заборони відчуження та накладення арешту є квартира АДРЕСА_1, яка належить позивачу.

Стаття 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як вбачається зі змісту поданої до суду позивачем позовної заяви, предметом спору є заборона відчуження квартири АДРЕСА_1, накладена приватним нотаріусом Морозовою С. В. на підставі договору іпотеки № 8644 від 09.11.2007, та постанова Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 18497574 від 06.04.2010 у частині накладення арешту на вказану квартиру, яка позивачем була придбана на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилається на ст. 383 ЦПК України, ч.ч. 1, 3, 6 ст. 181 КАС України, що є безпідставним, оскільки вказані правові норми відносяться до різних категорій судочинства, регулюють різний порядок звернення до суду та не застосовуються у сукупності. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, на частину 4 ст. 82 якого позивач послалася, втратив чинність на підставі Закону N 1404-VIII від 02.06.2016.

Разом з тим, за приписами ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Умови та порядок здійснення дій у виконавчому провадженні, спрямованих на примусове виконання рішень, у тому числі оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачено спеціальним законом - Законом України «Про виконавче провадження» від від 02.06.2016 № 1404-VIII, який набрав чинності, за виключенням деяких статей 05.10.2016, а у цілому 05.01.2017.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження», учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Статтею 15 Закону визначено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач - фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, та боржник - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

За частиною 2 ст. 14 спеціального Закону, для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 № 5 «Про несення змін до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 13.12.2010 № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» передбачено, що до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Вказана позиція Пленуму ВАСУ узгоджується з висновком про те, що оскільки позивач не є суб'єктом звернення до суду у розумінні ст. ст. 14, 15 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 181 КАС України, та ст. 383 ЦПК України, то розгляд заявлених вимог не може проводитися на підставі вказаних правових норм: ані у порядку адміністративного судочинства, ані у порядку судового контролю за виконанням рішення суду згідно з положеннями Цивільного процесуального Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 74 спеціального Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до вимог ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при розгляді позовів про зняття арешту з майна, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судам надав роз'яснення постановою № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна».

Згідно з пунктом 1 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 03.06.2016, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 2, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

За роз'ясненнями пункту 8 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», слід вважати, що, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується лише вимога про зняття арешту з майна і сплачується судовий збір як за заяву немайнового характеру.

Згідно з роз'ясненнями, наданими судам у п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (КАС) (стаття 17 КАС), Господарським процесуальним кодексом України (ГПК) (статті 1, 12 ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Тобто, шляхом системного аналізу зазначеного роз'яснення, слід дійти висновку, що за правилами цивільного судочинства можуть бути розглянуті й правовідносини, розгляд яких не передбачений КАС України, ГПК України, КПК України або КУпАП, до яких зокрема Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відносить і справи про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні, відповідно з наданим Узагальненням судової практики розгляду таких спорів від 07.02.2014.

За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії як державного реєстратора (виключення з реєстру запису) і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

З наведеного можна зробити висновок, що нотаріус може бути відповідачем у справах цієї категорії лише в разі оскарження письмової відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення.

Тоді в разі подання позову щодо оскарження нотаріальної дії з підстав недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при їх вчиненні відповідачем буде сам приватний нотаріус, у разі недотримання державним нотаріусом - відповідна державна нотаріальна контора.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 109 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Враховуючи вищевикладене, судом роз'яснюється ОСОБА_1, що слід звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна та про вилучення заборони об'єкта нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та виключення запису про обтяження майна іпотекою з Державного реєстру іпотек у порядку позовного провадження.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі повернення заяви, заявнику повертається сума сплаченого та документального підтвердженого судового збору за подачу позову в розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 109, 181 КАС України, ст.ст. 14, 15, 74, 59 Закону України «Про виконавче провадження»,-

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання скасувати заборону відчуження та скасувати арешт з об'єкту нерухомого майна.

Роз'яснити позивачу як власнику майна її право на звернення із заявою про вилучення заборони об'єкта нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та виключення запису про обтяження майна іпотекою з Державного реєстру іпотек до державного реєстратора, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553) та Закону України «Про нотаріат».

Повернути ОСОБА_1 суму сплаченого нею судового збору в розмірі 640 грн. за реквізитами: отримувач УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код отримувача 38004897, МФО 820019, р/р 31214206700007, перерахованого згідно з квитанцією № 0.0.687110148.1 від 17.01.2017.

Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя І. В. Литвинова