Постанова № 64526001, 06.02.2017, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/198/17

Справа №754/455/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2017 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва ПАНЧЕНКО О.М., розглянувши у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об"єднаного управління Пенсійного Фонду України у м. Києвв про визнання дій неправомірними та зобов′язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними дій та зобов"язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що з 2006 року по теперішній час вона працює в органах прокуратури України.

06.12.2016 вона звернулася до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.

Відповідачем, листом від 13.12.2016 №13778/06, надано відповідь щодо відмови в задоволенні її заяви та зазначено, що у відповідності до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення загального стажу 22 роки і 6 місяців та на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років і 6 місяців. Також, Відповідач у вказаному листі зазначив, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213, з 01 червня 2015 року закону норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, втратили чинність, і у зв'язку з цим з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються, тому згідно її заяви на даний час відсутні підстави для призначення йому пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.

Вважає такі дії Відповідача протиправними та такими, що порушують її конституційні права, тому була вимушена звернутися до суду з даним позовом. Просила суд про визнання неправомірним рішення Лівобережного Об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві про відмову у призначенні їй пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України „Про прокуратуру" та зобов'язати Лівобережне Об'єднане Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві провести призначення та виплату їй пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України „Про прокуратуру" з 13.12.2016 року, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від розміру її місячної заробітної плати, обчисленого за 60 календарних місяців роботи.

Стороною відповідача до суду було надано заперечення щодо позовних вимог ОСОБА_1 відповідно до яких дії відповідача відповідають вимогам діючого законодавства, а тому підстав для призначення пенсії позивачу та здійснення її нарахування немає.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно із п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2006 року по теперішній час працює в органах прокуратури України.

06.12.2016 вона звернулася до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.

Відповідачем, листом від 13.12.2016 року, надано відповідь щодо відмови в задоволенні її заяви, оскільки не має для цього законних підстав.

Аналізуючи правомірність такої відмови відповідача у призначенні та нарахуванні пенсії позивачу, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з положеннями ст. 46 Конституції України від 28.06.1996 року, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» N1788-XII від 05.11.1991 року відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на пенсію, в тому числі за вислугою років, а нараховують та виплачують пенсію громадянам органи Пенсійного фонду України. Підтвердженням права на пенсію за вислугу років є документ - трудова книжка особи (ст. 62 цього Закону).

Відповідно до «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 та «Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №28-2 від 22.12.2014 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що через підпорядковані йому територіальні органи реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

У своїй діяльності Пенсійний фонд України, керуючись Конституцією України та законами України, здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, призначає і виплачує пенсії.

На території міста Києва для виконання зазначених функцій створені територіальні органи Пенсійного фонду України, зокрема Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Згідно вимог ст. ст. 48, 49 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, прокурори і слідчі прокуратури заохочуються за сумлінне виконання службових обов'язків і за це Держава їм гарантує належне матеріальне та соціальне забезпечення (житло, знижки на оплату комунальних послуг, безоплатний проїзд і т.і.).

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» № 3662-ХІІ від 26.11.1993 року, закон доповнено статтею 50-1, якою регламентовано порядок одержання працівниками прокуратури пенсії за вислугу років, а в подальшому 12.07.2001 року Верховною Радою України Законом України № 2663-ІІІ, до зазначеної статті внесено зміни, відповідно до яких, Держава надала позивачу, як працівнику органів прокуратури України, додаткові гарантії щодо пенсійного забезпечення за досягненням вислуги років.

Зазначеними змінами визначено, що:

- прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку;

- розмір виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі;

- до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Таким чином, у відповідності до зазначених змін, що стосуються пенсійного забезпечення працівників прокуратури, строк роботи на усіх посадах, які я протягом 18 років обіймав в органах прокуратури, а також половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі повинні бути зараховані до строку вислуги років, яка є підставою для призначення та нарахування позивачу відповідної пенсії.

В судовому засіданні судом було встановлено, що позивач по справі свою професійну діяльність розпочала з посади помічника прокурора Деснянського району м. Києва із терміном стажування до одного року (наказ № 527 від 20.06.2006), старшого помічника прокурора Деснянського району м. Києва (наказ № 1749 від 24.10.2007), старшого прокурора прокуратури Деснянського району м. Києва (наказ № 1325 к від 12.06.2012), прокурора відділу участі прокурорів у судовому провадженні з перегляду судових рішень в Апеляційному суді м. Києва управління організації участі прокурорів кримінальному провадженні в суді прокуратури м. Києва (наказ № 951 к від 30.03.2015), прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва (наказ № 1119 к від 08.04.15), старшого прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва (наказ № 1381 к від 24.04.15), прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва (наказ № 2755 к від 27.07.15)

На підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.01.2014 року (справа №754/22366/13ц) встановлено факт, що має юридичне значення, а саме роботу позивача строком 6 років 10 місяців 16 днів протягом періоду з 02.08.1995 року по 18.06.2002 року на посаді медичного реєстратора у Київському міському бюро судово-медичної експертизи, як на посаді державного службовця.

Тобто, стаж позивача в органах прокуратури становить 14 років 6 місяців 5 днів та перебування на державній службі становить 6 років 10 місяців 16 днів, всього 21 рік 06 місяців 21 день.

Трудова діяльність позивача підтверджується даними трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 03 липня 1990 року на ім'я позивача ОСОБА_1, яка міститься в матеріалах справи.

Таким чином в сукупності даних та їх документальному підтвердженні можна дійти висновку, що час роботи на усіх посадах, які обіймала позивач в органах прокуратури дає їй право та є підставою для призначення пенсії за вислугою років.

Щодо застосування у часі Закону України „Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, то у Висновках Верховного Суду України про правильне застосування положень статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ „Про прокуратуру" зазначено, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, зокрема, органи прокуратури (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002). Так, у зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Відповідно до ст. 22 та 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (в тому числі і Законом України "Про прокуратуру") і є таким, що не підлягають звуженню та обмеженню, не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. Щодо застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі, необхідно виходити саме з наведеного вище.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом"якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у рішенні № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) роз'яснив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першої статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Окрім цього, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004).

Таким чином, Законами України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VII від 08.07.2011 року та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015 року Держава в особі законодавчого органу звужено соціальні гарантії позивача, оскільки станом на 13.12.2016 року, тобто на день звернення до Відповідача з відповідною заявою, її стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає 21 рік, 6 місяців, 21 день.

Правова позиція з зазначеного питання викладена у рішеннях судів, зокрема у справі № 753/16733/16-а та 569/15699/15-а.

Відповідно до ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з гарантій, передбачених Конституцією України, відповідно до яких права та свободи не є вичерпними, гарантуються та не можуть бути скасовані, суд приходить до висновку про те, що дії Відповідача стосовно відмови позивачу у призначенні пенсійного забезпечення за вислугою років є протиправними, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, керуючись ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (в редакції від 12.07.2001), ст. ст. 19, 22, 46, 55 Конституції України, ст. ст. 2, 6-11, 17-19, 104-107,161,162, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об"єднаного управління Пенсійного Фонду України у м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов′язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії посадових осіб Лівобережного об"єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до вимог до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII (в редакції від 12.07.2001 року).

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII (в редакції від 12.07.2001 року) з 13 грудня 2016 року, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за 60 календарних місяців роботи.

За рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, а саме Лівобережного об»єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий