Ухвала суду № 64522163, 02.02.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Григоренка М.П., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_3, представників позивачки - ОСОБА_5, ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 10 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філіповим М.М., зареєстрований в реєстрі за № 41.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на незаконність вказаного рішення через невідповідність висновків суду матеріалам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що в порушення вимог ст. 193 ЦПК України суд не надав її представнику право виступити з промовою в судових дебатах.

Судом залишено поза увагою, що свідок ОСОБА_5 ствердила в судовому засіданні, що саме вона підписувала та подавала до суду від імені позивачки позовну заяву.

Крім того, висновок суду про відсутність згоди позивачки на відчуження будинку спростовуються її письмовою згодою, яка міститься в матеріалах нотаріальної справи та копія якої була надана суду в судовому засіданні.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають зареєстрованому шлюбі з 6 листопада 1950 року в період якого побудували будинок по АДРЕСА_1.

31 січня 2014року на ім'я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на це нерухоме майно.

10 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір дарування житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філіповим М.М. та зареєстрований в реєстрі за № 41.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 продовжують проживати у спірному будинку.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та визнаючи договір дарування вказаного житлового будинку недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що даний житловий будинок будувався подружжям ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності, однак всупереч вимогам ст. 369 ЦК України був відчужений ОСОБА_3 за відсутності вільного волевиявлення та згоди на те іншого співвласника ОСОБА_2

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2014 року ОСОБА_2 надала до нотаріальної контори заяву-згоду на укладення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки площею 0,25 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 її чоловіком ОСОБА_3 (а.с. 53). Її посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філіповим М.М. та підписано ОСОБА_2

За змістом ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Згідно із ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Відсутність згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не давала згоду на відчуження спірного житлового будинку є помилковим, однак це не вплинуло на правильність постановленого рішення при вирішенні спору.

Лист-відповідь Щекичинської сільської ради Корецького району Рівненської області № 118/02-15 від 8.09.2016 року, на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні та згідно якої в період січня-лютого 2014 року жодних нотаріальних дій ОСОБА_2 не вчинялося, у даному випадку, правового значення не має.

Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Підставами позову, які згідно зі ст.31 ЦПК України може змінити лише позивач, є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не саме по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

Так, пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилалася й на те, що її чоловік, підписуючи договір дарування, мав намір укласти із дочкою ОСОБА_1 спадковий договір, оскільки остання разом із своїм чоловіком дбайливо ставилися до них, надавали всю необхідну допомогу, а тому вони бажали щоб будинок після їх смерті перейшов для дочки, відповідачки у справі. Після підписання договору ОСОБА_1 змінила своє ставлення до них, відмовляється надавати будь-яку допомогу, опікуватись ними та не цікавиться станом здоров'я. Їх зять у червні 2016 року побив ОСОБА_3 та їх дочку ОСОБА_8, за фактом чого відкрито кримінальне провадження.

Вказані обставини підтвердив у судах першої та апеляційної інстанцій і ОСОБА_3

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

За змістом ст.717 ЦК України при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення

У даній справі встановлено, що предметом договору дарування є житловий будинок, який є єдиним житлом ОСОБА_2 та ОСОБА_3; останні є особами похилого віку і безпомічними (1928року та 1930 року відповідно); не можуть самостійно забезпечувати та обслуговувати себе й потребують стороннього догляду; мають тяжкі захворювання ( у ОСОБА_2- мікроінсульт, а ОСОБА_3 - являється інвалідом 2 групи та має онкологічне захворювання).

Колегія суддів вважає, що вказані обставини спонукали позивачку надати згоду на укладення договору дарування під впливом помилки, такий договір не відповідав її внутрішній волі (передача майна в обмін на допомогу та догляд). Позивачкою доведено той факт, що на момент укладення оспорюваного договору дарування свого будинку по вул. Садова, 7 в с. Щекичин Корецького району 10 лютого 2014 року вона помилялась, вважала, що із дочкою буде укладений спадковий договір.

Покликання відповідачки на те, що свідок ОСОБА_5 ствердила в судовому засіданні, що саме вона підписувала та подавала до суду від імені позивачки позовну заяву є безпідставними, так як з технічного запису судового засідання вбачається, що вказаний свідок визнала подання нею до суду позовної заяви та підписання від імені позивачки лише поданих до суду клопотань, а не позовної заяви. Окрім цього, вбачається, що позивачка 1.08.2016року уклала із адвокатським бюро «Щербяк і партнери» договір про надання їй правової допомоги, голова якого Щербяк Ю.В. брав участь у суді першої інстанції та підтримував заявлені вимоги ОСОБА_2

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,315,317,325 ЦПК України, колегія суддів

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

Григоренко М.П.

Шимків С.С.