Рішення № 6452210, 14.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

14.10.2009Справа №2-24/2540-2009 За позовом Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575) в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк"(54017, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863)

до відповідача - Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи- підприємця Солтис Любові Павлівни ( 96331, с. Кормове, Первомайський район, вул. Перемоги, 9, 54003, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 158, кв. 120)

про визнання дійсними додаткових угод до договору та розірвання договору.

За зустрічним позовом - Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи- підприємця Солтис Любові Павлівни ( 96331, с. Кормове, Первомайський район, вул. Перемоги, 9, 54003, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 158, кв. 120)

до відповідача - Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575)

в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк"(54017, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863)

про розірвання договору та стягнення.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача ( відповідача за зустрічним позовом) – Шамрай В.Я. – представник, довіреність № б/н від 25.02.2008р., паспорт ЕО 091102 від 24.01.1996р.

Від відповідача ( позивача за зустрічним позовом) – Солтис О.П. – представник, довіреність № б/н від 08.05.2009р., паспорт ЕО 382917 від 16.10.1997р., Рядінський О.І. – представник, довіреність б/н від 08.05.2009р., паспорт ЕО 482493 від 14.02.1998р.

Обставинисправи: Акціонерне товариство "Індустріально-експортний банк" в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" звернулося до суду з позовом до відповідача – Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи - підприємця Солтис Любові Павлівни про визнання дійсною додаткову угоду № 3 від 01.11.2006р., додаткову угоду №4 від 05.12.2006р., додаткову угоду № 5 від 05.12.2006р., що укладені між позивачем та відповідачем по справі, про розірвання Договору оренди нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Акіма, 2, укладеного між позивачем та відповідачем.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані наступним. 17 травня 2006 року між Акціонерним товариством "Індустріально-експортний банк" в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" та Суб’єктом підприємницької діяльності Фізичною особою-підприємцем Солтис Л.П. було укладено договір оренди нежилого приміщення загальною площею 132,3 кв.м. строком на 5 років. Відповідно до акту прийому-передачі приміщення № 1 від 17.05.2006р. предмет Договору оренди був переданий в користування позивачу. Як зазначає позивач, відповідач є власником вказаного приміщення згідно Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 29.08.2002р., виданого Миколаївською міською радою на підставі рішення міськвиконкому від 23.08.2002р. № 735.

За час дії Договору між сторонами було укладено додаткові угоди, які є невід’ємною частиною Договору. Так, відповідно до додаткової угоди № 3 від 01.11.2006р. сторону за Договором «Солтис Любов Павлівна» було змінено на сторону договору «Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Солтис Любов Павлівна». Відповідно до додаткових угод №№ 4, 5 від 05.12.2006 р. банку надано право на самостійне укладання договорів з ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» та МКП «Миколаївводоканал».

Позивач зазначає, що відповідачу направлялася пропозиція від 17.02.2009 р. про укладення додаткової угоди, одним з пунктів якої було внесення відповідної нотаріально посвідченої зміни до Договору оренди, проте досягти повної згоди сторонам не вдалося, тому і ця частина відносин між сторонами лишилася не врегульована.

24.12.2008р. представник відповідача звернувся до банку з пропозицією про перерахунок орендної плати в зв'язку зі збільшенням курсу долара США. В результаті тривалих переговорів та листування між сторонами згоди щодо зміни умов Договору оренди досягнуто не було.

Позивач звертає увагу суду на те, що з моменту укладання Договору оренди і до цього часу сторони належним чином виконували зобов'язання за Договором оренди та додатковими угодами до нього, тому банк звернувся з позовом до господарського суду про визнання дійсними вищезазначених угод, укладених між сторонами.

Як вказує позивач, протоколом № 9 від 18.03.2009р. оформлено рішення Правління Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" про ліквідацію з 25.05.2009р. Першого відділення філії «Миколаївська дирекція», у зв’язку з чим відповідачеві по справі була направлена пропозиція про розірвання договору оренди.

Суб’єкт підприємницької діяльності Фізична особа-підприємець Солтис Л.П. відмовився від розірвання договору, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду та просить розірвати договір оренди нежилого приміщення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2009 року справа була направлена за підсудністю до Господарського суду АР Крим.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 08 травня 2009 року справа прийнята до провадження суддею Господарського суду АР Крим Колосовою Г.Г.

22 червня 2009 року до Господарського суду АР Крим від Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Солтис Любові Павлівни надійшла зустрічна позовна заява, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006р., укладений між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк" в особі філії „Миколаївська дирекція" АТ „ІНДЕКС-БАНК" та фізичною особою – підприємцем Солтис Любов'ю Павлівною, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним за реєстровим № 2262, стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумою орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, за період з червня 2006 року по травень 2009 року у сумі 84085,65 грн., стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яка повинна була діяти у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009р., як не отриманий дохід (упущену вигоду) у сумі 39750,00 грн., стягнути з відповідача на користь позивача суму коригування доплати різниці у розмірах орендної плати за 2009 рік 39750,00 грн. (упущена вигода) на індекси інфляції у 2009 році відповідно до п. 5.2 Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України у сумі 2742,75 грн., стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення платежів у 2009 році у сумі 4213,27 грн., стягнути з відповідача на користь позивача суму штрафу у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати орендної плати відповідно до п. 5.3 Договору у сумі 19381,65 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконує умов п. 5.2 Договору, а саме: не коригує розмір орендної плати на індекси інфляції, відмовляється від перегляду розміру орендної плати в залежності від зміни курсу долару США до гривні України, в односторонньому порядку безпідставно наполягає на розірванні Договору. Позивач вважає, що у зв’язку з цим має право стягнути з відповідача перелічені вище суми відшкодування збитків та штрафних санкцій і на підставі п. 9.1 Договору вимагати розірвання Договору у судовому порядку, оскільки неправомірними діями відповідача порушуються істотні умови Договору, що спричиняє майнову шкоду позивачу.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 22 червня 2009 року зустрічна позовна заява була прийнята судом до сумісного розгляду з первісним позовом у межах справи № 2-24/2540-2009.

05 серпня 2009 року від Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Солтис Любові Павлівни (позивача за зустрічним позовом) надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006р., укладений між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк" в особі філії „Миколаївська дирекція" АТ „ИНДЕКС-БАНК" та фізичною особою – підприємцем Солтис Любов'ю Павлівною, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним за реєстровим № 2262, стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумою орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, за період з червня 2006 року по травень 2009 року у сумі 92145,15 грн., стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яка повинна була діяти у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р., як не отриманий дохід (упущену вигоду) у сумі 47700,00 грн., стягнути з відповідача на користь позивача суму коригування доплати різниці у розмірах орендної плати за 2009 рік 47700,00 грн. (упущена вигода) на індекси інфляції у 2009 році відповідно до п. 5.2 Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України у сумі 3291,30 грн., стягнути з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 1% за кожен день прострочення сплати за прострочений у 2009 році платіж (суми, визначені в підпунктах б) 47700,00 грн. и в) 3291,30 грн. розрахунків, а всього - 50991,30 грн.) у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. у розмірі 92294,25 грн., стягнути з відповідача на користь позивача у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. штраф у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати орендної плати відповідно до п. 5.3 Договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у сумі 19381,65 грн., стягнути з відповідача на користь позивача штраф за прострочення платежів відповідно до п. 5.3 Договору у 2009 році (з 01.01.2009 р. по 30.06.2009 р.) 4213,27 грн., стягнути з відповідача на користь позивача штраф на різницю між фактично сплаченою орендною платою та орендною платою, скоригованою на індекс інфляції за відповідний місяць відповідно до п. 5.2 Договору, яка підлягала сплаті за період з червня 2006 року по грудень 2008 року, у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення у розмірі 524423,75 грн. та стягнути з відповідача суму понесених судових витрат.

На підтвердження надсилання відповідачеві за зустрічним позовом заяви про збільшення позовних вимог, позивач надав поштову квитанцію, а також платіжне доручення про доплату державного мита.

Підставою для збільшення позовних вимог позивачем стало не включення до суми позовних вимог штрафу на різницю між фактично сплаченою орендною платою та орендною платою, скоригованої на індекс інфляції за відповідний місяць, які позивач просить стягнути відповідно до заяви, посилаючись на п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. та на п. 5.2 Договору. Крім того, як вказує позивач за зустрічним позовом, сума стягнення помилково не була включена до позовних вимог, та інші суми стягнення були розраховані станом на 1 червня 2009 р. й підлягають перерахунку станом на 1 липня 2009 року, тому розрахунки і суми стягнень надані станом на 01.07.2009 р., у зв’язку з чим ним була подана заява про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 17.08.2009 р. збільшення розміру зустрічних позовних вимог були прийняті судом до розгляду.

07.09.2009 р. від позивача за зустрічними позовом надійшла заява про зміну позовних вимог. Так, відповідно до зазначеної заяви, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати додаткову угоду від 23.02.2009 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., укладеного між АТ «Індустріально – експортний банк» в особі філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс – банк» та фізичною особою – підприємцем Солтис Л.П., з урахуванням затвердження в частині відмови від зміни редакції п. 5.2 Договору, укладеною, розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., стягнути з відповідача за зустрічним позовом: а) 185478,42 грн. збитків у вигляді різниці між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумами орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, які підлягали сплаті з період з червня 2006 року по серпень 2009р; б) штраф за прострочення сплати орендної плати, скоригованої на індекси інфляції, вказаної у п. а), відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. до Договору та підпункту 8.3.1 пункту 8.3 Договору в редакції цієї додаткової угоди у розмірі 1% за кожен день прострочки платежу за період з червня 2006 року по серпень 2009 року в сумі 695,536,09 грн.; в)збитки у вигляді різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р. у сумі 63600,00 грн.; г)          збитки у вигляді суми недоплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р., у сумі 49382,10 грн.; д)          штраф у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., у розмірі 66285,07 грн.; є) штраф у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. за прострочення (несвоєчасну сплату) платежів орендної плати відповідно до п. 5.3 Договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у 2006 та 2009 роках у сумі 94695,15 грн. Ухвалою господарського суду АР Крим від 14.10.2009 р. заява позивача за зустрічними позовом була прийнята до розгляду в частині розірвання договору та стягнення. В частині визнання додаткової угоди від 23.02.2009 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., укладеної між АТ «Індустріально – експортний банк» в особі філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс – банк» та фізичною особою – підприємцем Солтис Л.П., з урахуванням затвердження в частині відмови від зміни редакції п. 5.2 Договору, укладеною, заява залишена без розгляду.

Представник позивача за первісним позовом підтримав первісні позовні вимоги у повному обсязі, та з мотивів, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву, відхиляє зустрічні вимоги відповідача у повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом проти первісного позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов, та підтримує збільшені зустрічні позовні вимоги у повному обсязі.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи продовжувався в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

17.05.2006 р. між АТ «Індустріально – експортний банк» в особі директора філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс – Банк» (Орендар) та Солтис Олегом Петровичем, який діє на підставі довіреності від 25.04.2006 р. № 869 від імені Солтис Любові Павлівни (Орендодавець) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 1 загальною площею 80,7 кв.м., № 2 загальною площею 9,0 кв.м., № загальною площею 8,3 кв.м., № 4 загальною площею 9,8 кв.м., № 17 загальною площею 14,5 кв.м., всього загальною площею 122,3 кв.м. та частина навісу літера І-1 площею 10,0 кв.м., які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Акіма, 2 (а.с.10-14, том 1).

Орендоване приміщення буде використовуватися з метою відкриття безбалансового відділення філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс – Банк» в м. Миколаєві (п. 2.1 Договору).

Приміщення, що орендується передається Орендодавцем та приймається Орендарем шляхом підписання Сторонами Акту прийому – передачі приміщення (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, строк оренди складає 5 років і розраховується з моменту укладення договору оренди приміщення.

Розмір орендної плати користування приміщенням, що орендується встановлений п. 5.1 Договору та складає 15150,00 грн. за один місяць орендного користування.

В разі змін індексу інфляції, курсу долара США відносно грошової одиниці України – гривні, орендна плата переглядається з укладанням додаткової угоди, що є невід’ємною частиною договору оренди приміщення станом на 01 липня і 01 січня кожного року (п. 5.2 Договору).

Орендодавець не має права збільшувати розмір орендної плати в односторонньому порядку протягом строку дії даного договору (п. 5.5 Договору).

Цей договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком взаємної згоди Сторін, або невиконання однією із сторін умов договору (п. 9.1 Договору).

Зміни, доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід’ємною частиною і мають юридичну силу, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками Сторін (п. 10.3 Договору).

17.05.2006 р. цей договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за № 2262.

На виконання умов договору, зокрема п. 3.1, відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове строкове платне користування нежитлове приміщення, визначене п. 1.1 Договору оренди, про що свідчить підписаний обома сторонами акт № 1 від 17.05.2006 р. приймання – передачі нежитлового приміщення до Договору оренди від 17.05.2006 р. (а.с.17, том 1).

Також судом встановлено наступне.

Додатковою угодою № 1 від 08.08.2006 р. до договору оренди від 17.05.2006 р., сторони зокрема погодили підпункт 8.3.1 пункту 8.3 Договору оренди, який передбачає перелік відповідальності Орендаря, викласти у наступній редакції: «У випадку прострочення сплати та/або перерахування орендних платежів згідно вимог цього договору /Орендар/ сплачує неустойку у вигляді штрафу у розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої та/або перерахованої суми за кожний календарний день такого прострочення у межах строку дії Договору (п’ятирічна позовна давність) незалежно від відшкодування збитків. Скорочена позовна давність до цих відносин не застосовується.» (а.с.142, том 1).

Додатковою угодою № 3 від 01.11.2006 р. до договору оренди від 17.05.2006 р. сторони погодили внести такі зміни до договору оренди від 17.05.2006 р., а саме: у частині визначення сторін договору, замінити сторону договору «Солтис Любов Павлівна», яку представляє Солтис Олег Петрович на сторону «Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа Солтис Любов Павлівна»; у розділі 12 «Реквізити сторін» Орендодавець «Солтис Любов Павлівна» замінити на Орендодавець «Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа Солтис Любов Павлівна» (а.с.40, том 1).

Додатковою угодою № 4 від 05.12.2006 р. до договору оренди від 17.05.2006 р. сторони домовились, що Орендодавець надає згоду Орендарю на: укладення Орендарем окремого Договору «Про постачання електричної енергії» з ВАТ ЕК «Миколаївобленерго»; самостійне здійснення з Орендарем розрахунків за цим договором за постачання електричної енергії з ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» (а.с.41, том 2).

Крім того, додатковою угодою № 5 від 05.12.2006 р. до договору оренди від 17.05.2006 р. сторони домовились, що Орендодавець надає згоду Орендарю на: укладання Орендарем окремого Договору «Про постачання води та водовідведення» з МКП «Миколаївводоканал»; самостійне здійснення Орендарем розрахунків з МКП «Миколаївводоканал» за спожиту Орендарем воду та водовідведення (а.с.42, том 2).

24.12.2008 р. відповідач за первісним позовом звернувся до позивача із пропозицією зробити перерозрахунок орендної плати у відповідності з вимогами п.п. 5.2 п. 5 Договору оренди приміщення від 17.05.2006 р. (а.с.20, том 1).

Позивач за первісним позовом листом № 01/46 від 15.01.2009 р. просить відповідача переглянути розмір орендної плати за договором та пропонує укласти додаткову угоду про встановлення орендної плати за договором у сумі 14,00 доларів США за 1 кв.м., починаючи з 01.02.2009 р. (а.с.21, том 1).

У січні 2009 р. позивачем за первісним позовом на адресу відповідача був направлений проект додаткової угоди до договору оренди від 17.05.2006 р., відповідно до якої позивачем запропоновано п. 5.1 договору викласти у наступній редакції: Розмір орендної плати за користування приміщенням, що орендується, складає 23100,00 грн. за один місяць орендного користування, починаючи з 01.01.2009 р.», а п. 5.2 Договору викласти у редакції: «Розмір орендної плати може змінюватися лише за домовленістю сторін, при цьому оформлюється відповідна додаткова угода, яка є невід’ємним додатком цього договору» (а.с.24, том 1).

Як стверджує відповідач за первісним позовом, він звернувся до позивача із зустрічною пропозицією про укладення додаткової угоди до Договору, якою передбачався перегляд розміру орендної плати виходячи з діючого курсу продажу долара США.

АТ "Індустріально-експортний банк" в особі філії «Миколаївська дирекція» листом № 222 від 09.02.2009 р. відмовився від пропозиції щодо збільшення розміру орендної плати за договором від 17.05.2006 р. (а.с.138, том 1).

Пропозицією від 12.02.2009 р. відповідач за первісним позовом повідомив позивача зі згодою на його пропозицію щодо встановлення розміру орендної плати у розмірі 23100,00 грн. згідно умов додаткової угоди до договору від 23.01.2009 р., проте відмовився від перегляду редакції пункту 5.2 Договору оренди від 17.05.2006 р. (а.с.139, том 1).

Позивач за первісним позовом листом № 263 від 17.02.2009 р. направив на розгляд відповідачу проект додаткової угоди до договору оренди (а.с. 23-24,141, том 1).

23.02.2009 р. СПД Солтис Л.П. був спрямований протокол розбіжностей до зазначеної додаткової угоди, відповідно до якого вона погодилася із розміром орендної плати у розмірі 23100,00 грн. з 01.01.2009 р., проте не погодилась вносити зміни до п. 5.2 Договору оренди (а.с.25-27, том 1).

Листом № 439 від 16.03.2009 р. позивач за первісним позовом відмовився від прийняття зазначеної редакції додаткової угоди та запропонував відповідачу встановити розмір орендної плати на період до 31.12.2009 р. у розмірі 21000,00 грн. на місяць (а.с.29, том 1).

Відповідач за первісним позовом листом від 17.03.2009 р. повідомив позивача, що вважає додаткову угоду до договору оренди від 17.05.2006 р., що була направлена на його адресу 17.02.2009 р. та акцептована ним та передана позивачу 23.02.2009 р., прийнятою та укладеною, але просив повідомити про час, дату та місце нотаріального посвідчення цієї додаткової угоди (а.с.30, том 1).

Позивач за первісним позовом листом від 23.03.2009 р., що був отриманий відповідачем 31.03.2009 р., запропонував укласти додаткову угоду про припинення дії договору оренди від 17.05.2006 р. у зв’язку з тим, що Правлінням Банку прийнято рішення про ліквідацію Першого відділення філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс Банк» в м. Миколаїв (а.с.31, том 1).

Листом від 26.03.2009 р. позивач за первісним позовом повторив свою пропозицію щодо розірвання договору оренди від 17.05.2006 р. (а.с.32, том 1).

Відповідач листом від 17.04.2009 р. відмовився від пропозиції позивача щодо розірвання договору оренди від 17.05.2006 р.

У зв’язку з відмовою відповідача за первісним позовом розірвати договір оренди, позивач звернувся з позовом до суду з вимогами про визнання дійсними додаткову угоду № 3 від 01.11.2006р., додаткову угоду №4 від 05.12.2006р., додаткову угоду № 5 від 05.12.2006р., що укладені між позивачем та відповідачем по справі та про розірвання Договору оренди нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Акіма, 2, укладеного між позивачем та відповідачем.

Первісні позовні вимоги щодо визнання дійсними вказаних додаткових угод заявлені позивачем на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України та мотивовані ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення зазначених додаткових угод. Крім того, в обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що умови зазначених додаткових угод виконуються сторонами.

Відповідач у відзиві на первісний позов та у судових засіданнях не заперечує факт підписання повноважним представником відповідача додаткової угоди № 3 від 01.11.2006р, однак вказує, що додаткова угода № 3 була підписана з боку представника відповідача у лютому 2009 р., а не 01.11.2006 р., як вказано у зазначеній додатковій угоді.

Також відповідач посилається на те, що додаткові угоди № 4 та № 5 не були підписані ані відповідачем ані його повноважними представниками, а наявній підпис з боку відповідача у додаткових угодах є підробкою. Крім того, відповідач вважає, що додаткові угоди до договору від 17.05.2006р. взагалі не потребують нотаріального посвідчення з урахуванням вимог ст. 654 Цивільного кодексу України та п. 10.3 договору.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з Роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням договорів недійсними» №02-5/111 від 12.03.1999 р., з наступними змінами та доповненнями, вирішуючи відповідні спори, господарські суди повинні перевіряти, чи підлягала укладена угода такому посвідченню та чому сторона за договором ухилилася від нотаріального посвідчення угоди.

Позивач за первісним позовом обґрунтовує вимоги тим, що 17.02.2009 р. ним представнику відповідача направлялась пропозиція про укладення додаткової угоди, одним з пунктів якої було внесення відповідної нотаріально посвідченої зміни до Договору оренди (т. 1, а.с. 23-24).

Проте, з тексту листа позивача від 17.02.2009 р. вбачається, що зазначений лист носить характер супровідного до додаткової угоди до договору оренди щодо зміни ціни орендної плати, а зі змісту проекту додаткової угоди про зміну ціни орендної плати не вбачається, що позивачем запропоновано нотаріально посвідчити додаткові угоди № 3, № 4 та № 5. У пункті 1 вказаного проекту лише повторно викладені умови додаткової угоди № 3.

Таким чином, позивач всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів звернення до відповідача з вимогою нотаріально посвідчити додаткові угоди №№ 3, 4, 5 та доказів ухилення відповідача від їх нотаріального посвідчення, у зв’язку з чим на думку суду відсутні підстави, передбачені ст. 220 ЦК України, для визнання додаткових угод дійсними.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремі частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Оскільки строк оренди нежитлового приміщення згідно договору оренди від 17.05.2006 р. складає 5 років, він був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за № 2262.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як було зазначено, п. 10.3 до Договору оренди від 17.05.2006 р. сторони передбачили, що зміни, доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід’ємною частиною і мають юридичну силу, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками на те представниками Сторін .

Отже умовами договору сторони передбачили, що дійсність укладених додаткових угод до договору оренди витікає у разі вчинення їх у письмовій формі та підписання уповноваженими представниками сторін.

Згідно з частиною 1 статті 209 Цивільного Кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Оскільки умовами договору сторони не передбачили обов’язкового нотаріального посвідчення додаткових угод до договору, суд приходить до висновку, що у даному випадку нотаріальне посвідчення зазначених додаткових угод не потрібне.

Враховуюче викладене, суд відмовляє у задоволенні первісного позову в частині визнання дійсними додаткової угоди № 3 від 01.11.2006 р., додаткової угоди № 4 від 05.12.2006 р., додаткової угоди № 05.12.2006 р., укладеними між АТ «Індустріально – експортний банк» в особі філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс – Банк» та Суб’єктом підприємницької діяльності Фізичною особою - підприємцем Солтис Любов’ю Павлівною.

Крім того, позивач за первісним позовом просить суд розірвати договір оренди нежилого приміщення від 17.05.2006 р.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Так, позивач зазначає, що у зв’язку зі зміною акціонерів та входженням АТ «Індекс –Банк» до групи Кредит Агріколь Груп в 2009 р. було проведено реорганізацію його структури та Перше відділення філії «Миколаївська дирекція», для розміщення якого було орендовано приміщення за договором оренди від 17.05.2006 р., було ліквідовано згідно протоколу № 9 від 18.03.2009 р. засідання правління АТ «Індустріально – експортний банк» (а.с.34, том 1).

У зв’язку з тим, що приміщення, що було орендовано відповідно до договору від 17.05.2006 р., використовувалось з метою розміщення безбалансового відділення філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс – банк» в м. Миколаєві (п. 2.1 Договору), позивач вважає, що після ліквідації зазначеного відділення, подальше виконання договору оренди порушує його майнові інтереси в частині сплати орендної плати.

Відповідач проти розірвання договору оренди за вказаними підставами заперечує. Так, відповідач посилається на те, що згідно ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ст. 784 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Виходячи з наведених норм, відповідач приходить до висновку, що договір оренди, як спеціальний договір, достроково може бути розірваний на вимогу наймача виключно на підставі норм ст. 784 Цивільного кодексу України та жодні інші норми до даних правовідносин не застосовуються.

Крім того, відповідач посилається на п. 9.1 Договору оренди, відповідно до якого він може бути розірваний в односторонньому порядку у разі невиконання однією із сторін умов договору. Оскільки позивачем не надано доказів невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором, у задоволенні первісного позову в частині розірвання договору оренди слід відмовити.

Вказані заперечення відповідача за первісним позовом суд до уваги не приймає у зв’язку з наступним.

Дійсно, у ст. 784 Цивільного кодексу України вказаний перелік підстав, за якими договір оренди може бути розірваний на вимогу наймача. Однак вказані підстави є додатковими, та встановлюють випадки невиконання наймодавцем вимог договору оренди, за наявності яких наймач може розірвати договір.

Тоді як умови ст. 652 Цивільного кодексу України встановлюють особливу підставу розірвання або зміни договору, а саме істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Положення статті 652 Цивільного кодексу України мають загальний характер та підлягають застосуванню для всіх видів договорів у разі настання обставин, які передбачені зазначеною статтею.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

          Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

          1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

          2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

          3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

          4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

          Отже, стаття 652 Цивільного кодексу України формулює розгорнені правила, спрямовані на захист інтересів сторін договору у разі істотної зміни обставин, а розірвання договору за рішенням суду у цьому випадку можливе лише за наявності одночасно всіх умов, що встановлені пунктами 1 - 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

          Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору, повинна довести, що на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які привели до зміни обставин, відсутня.

В пункті 2 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено поняття вини як непроявлення всієї турботливості та обачності, які вимагались від сторони.

Суд звертає увагу на те, що про турботливість та обачність сторони йдеться тільки стосовно усунення причин після їх виникнення. Непроявленню стороною турботливості та обачності стосовно запобігання настанню цих причин правового значення не надається.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає що у даному випадку наявні всі обставини, з якими закон пов’язує можливість розірвання договору у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Відповідно до ст. 10.1 Постанови Правління Національного Банку України від 31.08.2001 р. № 375 «Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень» з метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання функцій, визначених банком, банк може відкривати структурні одиниці (відділення, власні обмінні пункти).

Згідно до п. 8.2 Положення про Перше відділення філії «Миколаївської дирекції» позивача, відділення ліквідується у випадках: прийняття рішення Правлінням банку; ліквідації банку у встановленому законодавством порядку.

Протоколом № 9 від 18.03.2009р. Правлінням Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" прийнято рішення про ліквідацію з 25.05.2009р. Першого відділення філії «Миколаївська дирекція» (а.с.34, том 1).

Згідно з листом від 29.05.2009р. Управління НБУ в Миколаївській області повідомило, що з 25.05.2009 р. до Державного реєстру внесений запис щодо закриття Першого відділення філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індустріально – експортний банк» в м. Миколаїв (а.с.8, том 2).

Як зазначалось, приміщення, що було орендовано відповідно до договору від 17.05.2006 р., використовувалось з метою розміщення безбалансового відділення філії «Миколаївська дирекція» АТ «Індекс – банк» в м. Миколаєві. Вказаний факт відповідачем за первісним позовом не заперечується.

Суд вважає, що на момент укладення договору оренди від 17.05.2006 р. позивач за первісним позовом не міг передбачити ліквідації вказаного відділення Банку, так само позивач не міг вплинути на рішення правління щодо реорганізації структури.

На думку суду, позивачем доведений той факт, що подальше виконання договору оренди від 17.05.2006 р. буде порушувати співвідношення майнових інтересів сторін в частині подальшої сплати орендних платежів за користування приміщенням, а саме: ліквідація відділення, для розміщення якого бралось в оренду приміщення, має наслідком втрату мети, для якої укладався договір, оскільки воно не може бути використане для тієї мети, для якої воно надавалось.

Із суті договору оренди від 17.05.2006 р. не випливає, що ризик зміни вищевказаних обставини несе заінтересована сторона, тобто позивач за первісними позовом.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що ліквідація відділення Банку, для розміщення якого були орендовані приміщення за договором оренди від 17.05.2006 р. є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Вказані істотні зміни виникли поза волею сторін, не могли бути передбачені ними при укладанні спірного договору, та фактично унеможливлюють подальше виконання позивачем своїх обов’язків за договором оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006р.

          Наведені вище обставини дозволяють суду зробити висновок про необхідність розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р. з метою збереження того балансу інтересів сторін, якого було досягнуто при укладенні договору і який виявився порушеним у зв’язку з істотною зміною обставин, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

До Господарського суду АР Крим від Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Солтис Любові Павлівни надійшла зустрічна позовна заява.

За зустрічними вимогами відповідач з первісного позову просить суд із урахуванням останніх змін позовних вимог, які прийняті судом до розгляду, розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., стягнути з відповідача за зустрічним позовом: а) 185478,42 грн. збитків у вигляді різниці між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумами орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, які підлягали сплаті з період з червня 2006 року по серпень 2009р; б) штраф за прострочення сплати орендної плати, скоригованої на індекси інфляції, вказаної у п. а), відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. до Договору та підпункту 8.3.1 пункту 8.3 Договору в редакції цієї додаткової угоди у розмірі 1% за кожен день прострочки платежу за період з червня 2006 року по серпень 2009 року в сумі 695,536,09 грн.; в)збитки у вигляді різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р. у сумі 63600,00 грн.; г)збитки у вигляді суми недоплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р., у сумі 49382,10 грн.; д)          штраф у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн. у розмірі 66285,07 грн.; є) штраф у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. за прострочення (несвоєчасну сплату) платежів орендної плати відповідно до п. 5.3 Договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у 2006 та 2009 роках у сумі 94695,15 грн.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані наступним.

Позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р., у сумі 63600,00 грн.

У січні 2009 р. позивачем за первісним позовом на адресу відповідача був направлений проект додаткової угоди до договору оренди від 17.05.2009р., відповідно до якої позивачем запропоновано п. 5.1 договору викласти у наступній редакції: «Розмір орендної плати за користування приміщенням, що орендується, складає 23100,00 грн. за один місць орендного користування, починаючи з 01.01.2009 р.», а п. 5.2 Договору викласти у редакції: «Розмір орендної плати може змінюватися лише за домовленістю сторін при цьому оформлюється відповідна додаткова угода, яка є невід’ємним додатком цього договору» (а.с.24, том 1).

Як стверджує відповідач за первісним позовом, він звернувся до позивача із зустрічною пропозицією про укладення додаткової угоди до Договору, якою передбачався перегляд розміру орендної плати виходячи з діючого курсу продажу долара США.

Позивач листом № 222 від 09.02.2009р. відмовився від пропозиції щодо збільшення розміру орендної плати за договором від 17.05.2006 р. (а.с.138, том 1).

Пропозицією від 12.02.2009 р. відповідач за первісним позовом повідомив позивача зі згодою на його пропозицію щодо встановлення розміру орендної плати у розмірі 23100,00 грн. згідно умов додаткової угоди до договору від 23.01.2009 р., проте відмовився від перегляду редакції пункту 5.2 Договору оренди від 17.05.2006 р. (а.с.139, том 1).

Позивач за первісним позовом листом № 263 від 17.02.2009р. направив на розгляд відповідачу проект додаткової угоди до договору оренди (а.с. 23-24,141, том 1).

23.02.2009р. відповідачем за первісним позовом був спрямований протокол розбіжностей до зазначеної додаткової угоди, відповідно до якого відповідач погодився із розміром орендної плати у розмірі 23100,00 грн. з 01.01.2009 р., проте не погодився вносити зміни до п. 5.2 Договору оренди (а.с.25-27, том 1).

Листом № 439 від 16.03.2009 р. позивач за первісним позовом відмовився від прийняття зазначеної редакції доданої угоди та запропонував відповідачу встановити розмір орендної плати на період до 31.12.2009 р. у розмірі 21000,00 грн. на місяць (а.с.29, том 1).

Як вважає позивач за зустрічним позовом, оскільки протягом встановленого ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України двадцятиденного строку для розгляду розбіжностей відповідач за зустрічним позовом зберігав мовчання, це було розцінено позивачем як остаточне визнання ним додаткової угоди від 23.02.2009р. Термін для розгляду розбіжностей та їх позасудове врегулювання і т.п. закінчився 14.03.2009р., за таких обставин позивач вважає, що додаткова угода від 23.02.2009 р. вважається фактично укладеною.

У зв’язку з чим позивачем за зустрічним позовом був зроблений перерахунок орендної плати із урахуванням розміру орендної плати, встановленою додатковою угодою від 23.02.2009 р., за період з 01.01.2009 р. по серпень 2009 р. у розмірі 63600,00 грн., яку позивач обґрунтовує як збитки у вигляді втраченої вигоди.

Розглянувши зазначені зустрічні вимоги позивача, суд прийшов до висновку, що вони задоволенню не підлягають у зв’язку з наступним.

Відповідно до п. 2-4 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Порядок укладення угоди про зміну господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення. Способами укладення угоди про зміну договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. Таке визначення вважається цілком прийнятним виходячи з того, що порядок укладення договору може бути повною мірою застосований до укладення угоди про його зміну. У такому разі діє механізм:

- сторона, яка бажає змінити договір, надсилає пропозиції про це іншій стороні за договором;

- сторона, яка одержала пропозицію про зміну договору, розглядає її та у 20-денний строк повідомляє іншу сторону про результати її розгляду;

- у разі часткового прийняття пропозиції (наприклад, погодження на розірвання із висуненням певних умов, на яких має бути розірваний договір) може мати місце протокол розбіжностей: при незгоді із протоколом розбіжностей зміна є такою, що не відбулася, і договір продовжує дію на погоджених раніше умовах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за зустрічним позовом не погодився із умовами додаткової угоди, які були викладені у протоколі розбіжностей, про це свідчить лист № 439 від 16.03.2009 р., де відповідач за зустрічним позовом відмовився від прийняття зазначеної редакції додаткової угоди та запропонував відповідачу встановити розмір орендної плати на період до 31.12.2009 р. у розмірі 21000,00 грн. на місяць (а.с.29, том 1).

Таким чином, сторони не дійшли згоди у частині встановлення розміру орендної плати, додаткової угоди, яка була б підписана представниками обох сторін не існує.

У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом. Право на подання позову виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк. Такий досудовий порядок додатково закріплений у Господарському процесуальному кодексі України (ст. 11).

Позивач за зустрічним позовом не представив суду доказів наявності домовленості між сторонами щодо встановлення з 01.01.2009 р. орендної плати у розмірі 23100,00 грн., так само не представлено доказів звернення позивача за зустрічним позовом до суду для вирішення цього питання у судовому порядку.

Із викладеного суд приходить до висновку, що умови договору оренди в частині визначення розміру орендної плати у розмірі 15150,00 грн. продовжували діяти після 01 січня 2009 р., тобто розмір орендної плати змінений не був.

Крім того, позивач за зустрічним позовом посилається на п. 5.2 Договору оренди, відповідно до якого в разі змін індексу інфляції, курсу долара США відносно грошової одиниці України – гривні, орендна плата переглядається з укладанням додаткової угоди, що є невід’ємною частиною договору оренди приміщення станом на 01 липня і 01 січня кожного року.

Оскільки позивач за зустрічним позовом вважає, що у тексті договору оренди така обов’язковість перегляду розміру орендної плати викладена імперативно, тобто будь – якої додаткової угоди на це або згоди орендаря на це не було потрібно, а відповідач за зустрічними позовом не виконував умови договору щодо корегування орендної плати на індекс інфляції, позивач просить суд стягнути збитки у вигляді не отриманого прибутку із розрахунку різниці між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумами орендної плати, скорегованої на індекс інфляції в Україні, які підлягали сплаті за період з червня 2006 р. по серпень 2009 р. у розмірі 185478,42 грн.

Також позивачем за зустрічним позовом на підставі п. 5.2 Договору оренди була проіндексована сума, яка є різницєю між сплаченої у 2009 р. орендної платою у розмірі 15150,00 грн. за місяць та орендною платою у розмірі 23100,00 грн., у розмірі 49382,10грн., яку позивач обґрунтовує як збитки у вигляді неодержаного прибутку.

Доводи позивача за зустрічним позовом суд до уваги не приймає у зв’язку з наступним.

Як зазначалось, п. 5.2 Договору оренди встановлено, що в разі змін індексу інфляції, курсу долара США відносно грошової одиниці України – гривні, орендна плата переглядається з укладанням додаткової угоди, що є невід’ємною частиною договору оренди приміщення станом на 01 липня і 01 січня кожного року.

Так, із зазначеного пункту вбачається, що зміна розміру орендної плати можливе лише у разі укладення додаткової угоди про це та у разі досягнення відповідної згоди між сторонами щодо такого розміру.

Слід зазначити, що п. 5.5 Договору оренди сторони встановили, що Орендодавець не має права збільшувати розмір орендної плати в односторонньому порядку протягом строку дії даного договору.

Більш того, умови п. 5.2 Договору передбачають лише перегляд розміру орендної плати у разі змін індексу інфляції, курсу долара США, та не мають посилань яким чином таке перерахування буде проводитися. Тобто суд вважає, що як розмір орендної плати так і порядок його розрахунку із урахуванням індексу інфляції повинні бути узгоджені сторонами у відповідній додатковій угоді.

Самостійно здійснивши індексацію орендної плати, позивач за зустрічним позовом фактично в односторонньому порядку змінив умови договору оренди, що не допускається в силу закону та умов договору оренди.

Враховуючи викладене, висновки позивача за зустрічним позовом щодо наявності заборгованості з боку відповідача в частині різниці між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумами орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, які підлягали сплаті з період з червня 2006 року по серпень 2009р., в частині різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., сум недоплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р. не находять свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, зазначені суми позивач за зустрічними позовом обґрунтовує як збитки у вигляді неодержаного прибутку, посилаючись на норми ст. 224 – 225 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. №6 (з подальшими змінами), яка є чинною, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.

В Роз’ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України). Виходячи з цього, відповідно до статті 441 Цивільного кодексу України позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді неодержаного прибутку, обгрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 225 Господарського кодексу України також встановлено, що особа, що вимагає відшкодування збитків повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір завданих збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Згідно частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неотриманого прибутку (упущеної вигоди) враховуються заходи, здійснені кредитором для їх отримання.

А отже, на кредитора покладений обов'язок довести суду розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов’язання було виконано боржником належним чином.

Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права.

Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Пред'явлення вимог про відшкодування упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок довести, що дані доходи не є абстрактними, а дійсно були б отримані ним.

Також, при визначенні реальності неотриманих доходів повинні враховуватися заходи, зроблені кредитором для їх отримання.

Крім того, неотриманим доходом є така втрата очікуваного збільшення (приросту) в майні, яке ґрунтується на точних даних, безперечно підтверджуючих можливість отримання ним грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконане.

Оскільки судом було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між сторонами не досягнуто згоди щодо зміни розміру орендної плати та її індексації, тобто відсутні порушення умов договору з боку відповідача в частині сплати орендної плати, суд вважає що позивачем за зустрічним позовом не доведено необхідних умов для відшкодування збитків, а саме: порушення відповідачем умов зобов'язання, або вчинення господарського правопорушення та причинний зв'язок між таким порушенням зобов'язання та збитками.

А тому суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення з відповідача а) 185478,42 грн. збитків у вигляді різниці між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумами орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, які підлягали сплаті з період з червня 2006 року по серпень 2009р; в) збитків у вигляді різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачуватиму відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р., у сумі 63600,00 грн.; г) збитків у вигляді суми недоплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з п. 5.2 Договору з 01.01.2009 р., у сумі 49382,10 грн.

Крім того, позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача б) штраф за прострочення сплати орендної плати, скоригованої на індекси інфляції, вказаної у п. а), відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. до Договору та підпункту 8.3.1 пункту 8.3 Договору в редакції цієї додаткової угоди у розмірі 1% за кожен день прострочки платежу за період з червня 2006 року по серпень 2009 року в сумі 695536,09 грн.; д) штраф у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн. у розмірі 66285,07 грн.; є) штраф у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. за прострочення (несвоєчасну сплату) платежів орендної плати відповідно до п. 5.3 Договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у 2006 та 2009 роках у сумі 94695,15 грн.

Зустрічні позовні вимоги в цій частині мотивовані наступним.

Так, додатковою угодою № 1 до договору оренди від 17.05.2006р. сторони погодили підпункт 8.3.1 пункту 8.3 Договору оренди викласти у наступній редакції: «8.3.1 У випадку прострочення сплати та/або перерахування орендних платежів згідно вимог цього Договору сплачує неустойку у вигляді штрафу у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої та/або перерахованої суми за кожен календарний день такого прострочення у межах строку дії Договору ( п’ятирічна позовна давність) незалежно від відшкодування збитків. Скорочена позовна давність до цих відносин не застосовується».

Оскільки позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач порушив умови договору оренди в частині несплати орендної плати, скорегованої на індекси інфляції, несвоєчасну сплату орендної плати у 2006 та 2009 роках, позивачем був нарахований штраф у відповідності до умов додаткової угоди № 1 до договору.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує з цього приводу, та вважає, що умови додаткової угоди № 1 не може застосовуватися, оскільки зазначена угода не посвідчена нотаріально.

Суд зазначені заперечення до уваги не приймає оскільки, як було встановлено при розгляді первісного позову, умовами договору сторони передбачили, що дійсність укладених додаткових угод до договору оренди витікає у разі вчинення їх у письмовій формі та підписання уповноваженими представниками сторін.

Тобто нотаріальне посвідчення зазначеної додаткової угоди № 1 не потрібне.

Розглянувши умови додаткової угоди № 1 в частині застосування неустойки, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня ( ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України).

Антологічне по суті положення міститися у Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Пунктом 8.3.1 договору оренди у редакції додаткової угоди № 1 до нього передбачено, що у випадку прострочення сплати та/або перерахування орендних платежів згідно вимог цього Договору сплачує неустойку у вигляді штрафу у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої та/або перерахованої суми за кожен календарний день такого прострочення у межах строку дії Договору ( п’ятирічна позовна давність) незалежно від відшкодування збитків.

Неустойка, про яку зазначено у даному пункті фактично підпадає під розуміння поняття «пеня», наведеного у ст. 549 Цивільного кодексу України.

Зі змісту статті 549 Цивільного кодексу України впливає, що пеня є триваючою неустойку, яка нараховується за кожний день прострочення, тобто суд приходить до висновку, що п. 8.3.1 Договору передбачена відповідальність саме у вигляді пені.

Відповідно до умов договору та закону, для застосування такої міри відповідальності як нарахування пені потрібна наявність з боку відповідача порушення умов договору в частині перерахування орендних платежів.

Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між сторонами не досягнуто згоди щодо зміни розміру орендної плати та її індексації, тобто відсутні порушення умов договору з боку відповідача в частині несплати орендної плати, а тому вимоги позивача за зустрічним позовом в частині стягнення з відповідача штрафу за прострочення сплати орендної плати, скоригованої на індекси інфляції, вказаної у п. а), відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. до Договору та підпункту 8.3.1 пункту 8.3 Договору в редакції цієї додаткової угоди у розмірі 1% за кожен день прострочки платежу за період з червня 2006 року по серпень 2009 року в сумі 695536,09 грн., штрафу у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн. у розмірі 66285,07 грн.; штрафу у відповідності до п. 8.3.1 Договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. за несплату платежів з орендної плати відповідно до п. 5.3 Договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у 2009 р. у розмірі 75313,50 грн. не ґрунтуються на нормах закону, не підтверджені матеріалами справи та не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 19381,65 грн. за несвоєчасну сплату орендної плати у 2006 р. та неустойки у розмірі 75313,50 грн. за несвоєчасну сплату орендної плати у 2009 р., суд зазначає наступне.

Так, з виписки банківського рахунку позивача за зустрічним позовом за 2006 рік вбачається, що в продовж липня 2006 р. по грудень 2006 р. відповідачем орендна плата сплачувалась із порушенням строків її сплати, які передбачені п. 5.3 договору оренди (а.с.66-68, том 2).

Також із зазначеної виписки банку вбачається, що за період з січня 2009 р. по серпень 2009 р. відповідач прострочив сплату орендного платежу у розмірі 15150,00 грн. за серпень 2009 р.

При розрахунку суми неустойки позивачем за зустрічним позовом були застосовані відсотки, передбачені договором, а саме 1 % від несвоєчасно сплаченої та/або перерахованої суми за кожен календарний день такого прострочення у межах строку дії Договору ( п’ятирічна позовна давність) незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами пункту 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до Листа НБУ від 06.06.2006 р. N 14-011/1373-6039 розмір облікової ставки НБУ з 10.06.2006 р. становить 8,5 %, відповідно до Постанови НБУ від 10.08.2009 N 468 розмір облікової ставки НБУ з 12.08.2009 р. становить 10,25 %.

Крім того, згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі викладеного нарахована пеня підлягає перерахуванню із урахуванням подвійної облікової ставки НБУ на дату виникнення заборгованості із урахуванням оплат, визначених у виписки з банківського рахунку.

За період з 21.07.2006 р. по 20.08.2006 р.:

2020,00 грн. (сума заборгованості) х 31 дн. (кількість днів прострочення) х 17% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 дн. = 29,17 грн.

За період з 21.08.2006 р. по 27.08.2006 р.:

17170,00 грн. х 7 дн. Х 17 %/365 =55,98 грн.

За період з 28.08.2006 р. по 17.09.2006 р.:

33,12 грн. х 21 дн. х 17% / 365 = 0,32 грн.

За період з 21.09.2006 р. по 20.10.2006 р.:

13178,54 грн. х 30 дн. х 17 % / 365 = 184,14 грн.

За період з 21.10.2006 р. по 15.11.2006 р.:

28328,12 х 26 дн. Х 17%/365 = 343,04 грн.

За період з 16.11.2006 р. по 19.11.2006 р.:

13178,12 грн. х 4 дн. х 17 % / 365 = 24,55 грн.

За період з 20.11.2006 р. по 03.12.2006 р.:

13178,12 грн. х 14 дн. х 17 % /365 = 85,93 грн.

За період з 21.08.2009 р. по 26.08.2009 р.:

15150,00 грн. х 6 дн. х 20,5 % / 365 = 51,05 грн.

З урахуванням зміни сторонами договору у додатковій угоді № 1 строку позовної давності, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом неустойка у розмірі 774,18 грн.

В частині стягнення 93920,97 грн. неустойки у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Також позивач за зустрічним позовом просить суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., укладений між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк" в особі філії „Миколаївська дирекція" АТ „ИНДЕКС-БАНК" та фізичною особою – підприємцем Солтис Любов'ю Павлівною, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним за реєстровим № 2262.

Вимога про розірвання договору оренди мотивована посиланням на п. 9.1 договору оренди, яким передбачена підстава для розірвання договору в односторонньому порядку у разі невиконання однією із сторін умов договору.

Оскільки. як вважає позивач за зустрічним позовом з боку відповідача протягом дії договору мали місце порушення його умов в частині відмови від корегування суми орендної плати на індекс інфляції, прострочення сплати орендних платежів, неповна сплата орендних платежів, то договір має бути розірваний.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Розірвання договору оренди здійснюється в установленому законодавством порядку.

Такий порядок встановлений ст.188 Господарського кодексу України, частини друга – четверта якої встановлюють, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З наведеної норми Господарського кодексу України випливає, що сторона, яка заінтересована у розірванні договору, повинна надіслати про це відповідну пропозицію другій стороні, і лише у разі недосягнення згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання у встановлений строк відповіді така сторона має передати спір на вирішення суду.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що Фізична особа – підприємець Солтис Любов Павлівна не зверталася у встановленому ст.188 Господарського кодексу України порядку до АТ "Індустріально-експортний банк" або його філії «Миколаївська дирекція» з пропозицією розірвати Договір оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р.

Позивач за зустрічним позовом із посиланням на рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 вважає, що його звернення із зустрічним позовом безпосередньо до суду з вимогою про розірвання договору є правомірним та не порушує вимог закону.

Відповідно до Рішення N 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Із наведеного рішення впливає, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.

Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Однак, зазначене рішення Конституційного суду України не скасовує норми щодо обов’язкового надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, що має бути враховано при розгляді спору по суті.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі— підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів:

Як було встановлено судом, позивач за зустрічним позовом не звертався до відповідача із пропозицією щодо розірвання договору оренди.

За такими обставинами суд приходить до висновку, що позивач за зустрічним позовом не має порушеного права в частині розірвання договору, оскільки не звертався з відповідною пропозицією до відповідача, а отже не має підстав для звернення до суду з вимогою про розірвання договору. Крім того, як вбачається із матеріалів первісного позову відповідач за зустрічним позовом також виказував бажання розірвати договір оренди та звертався із відповідною пропозицією до Орендодавця, проте позивач за зустрічним позовом не погодився із зазначеною пропозицією.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову в частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., укладеного між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк" в особі філії „Миколаївська дирекція" АТ „ІНДЕКС-БАНК" та фізичною особою – підприємцем Солтис Любов'ю Павлівною, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним за реєстровим № 2262.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених первісних та зустрічних позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту ”б” пункту 2 статті 3 Декрету в новій редакції із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 85, 00 грн.

При визначенні суми державного мита, що підлягає оплаті за вимоги первісного позову, суд виходить з кількості немайнових вимог, заявлених у первісному позову, такі як визнання дійсними додаткову угоду № 3 від 01.11.2006 р., додаткову угоду № 4 від 05.12.2006 р., додаткову угоду № 5 від 05.12.2006 р. та розірвання договору оренди.

Так, загальна сума державного мита за зазначені вимоги повинна становити 340,00 грн., тоді як згідно платіжного доручення № 1831389 від 22.04.2009 р. державне мито сплачено лише у розмірі 85,00 грн.

Отже, сума державного мита у розмірі 255,00 грн. підлягає стягненню з Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" в доход Державного бюджету України.

Згідно ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Як вбачається із заяви про зміну зустрічних позовних вимог, позивач за зустрічним позовом із урахуванням змінених вимог, прийнятих судом до розгляду, просив суд стягнути з відповідача 298460,52 грн. збитків та 856516,31 грн. неустойки, що разом складає 1154976,83 грн. та розірвати договір оренди.

Так загальна сума державного мита за вказані вимоги становить 11634,77 грн., тоді як з квитанцій, доданих до матеріалі справи, вбачається, що держмито сплачено у розмірі 11736,73 грн.

Отже, сума зайве сплаченого державного мита у розмірі 101,96 грн. підлягає поверненню Фізичній особі - підприємцю Солтис Любові Павлівни.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 19.10.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2.          Розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Акіма, 2 в м. Миколаєві, укладений між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк" в особі філії „Миколаївська дирекція" АТ „ІНДЕКС-БАНК" та фізичною особою – підприємцем Солтис Любов'ю Павлівною, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В., зареєстровано в реєстрі № 2262.

3.          В частині визнання дійсними додаткову угоду № 3 від 01.11.2006 р., додаткову угоду № 4 від 05.12.2006 р., додаткову угоду № 5 від 05.12.2006 р., які укладені між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк" в особі філії „Миколаївська дирекція" АТ „ІНДЕКС-БАНК" та фізичною особою – підприємцем Солтис Любов'ю Павлівною у задоволенні первісного позову відмовити.

4.          Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи - підприємця Солтис Любові Павлівни ( 96331, с. Кормове, Первомайський район, вул. Перемоги, 9, 54003, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 158, кв. 120; ідентифікаційний номер 1810410727) на користь Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" (01004,м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575) в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк"(54017, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863) 85,00 грн. державного мита та 88,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Стягнути з Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" (01004,м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575) в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк"(54017, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) державне мито в розмірі 255,00 грн.

6.          Зустрічний позов задовольнити частково.

7.          Стягнути з Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" (01004,м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575) в особі філії «Миколаївська дирекція» Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк"(54017, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863) на користь Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи- підприємця Солтис Любові Павлівни ( 96331, с. Кормове, Первомайський район, вул. Перемоги, 9, 54003, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 158, кв. 120; ідентифікаційний номер 1810410727) 774,18 грн. неустойки, 7,74 грн. державного мита та 0,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8.          В частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 17.05.2006 р., укладений між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк" в особі філії „Миколаївська дирекція" АТ „ІНДЕКС-БАНК" та фізичною особою – підприємцем Солтис Любов'ю Павлівною, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним за реєстровим № 2262 у задоволенні зустрічного позову відмовити.

9.          В частині стягнення 298460,52 грн. збитків та 855742,13 грн. неустойки у задоволенні зустрічного позову відмовити.

10.          Повернути з Державного бюджету м. Сімферополя (р/р 31115095700002; Одержувач – Державний бюджет м. Сімферополя; Код платежу – 22090200 ; ЄДРПОУ – 34740405; Банк – ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь; МФО 824026) на користь Суб’єкта підприємницької діяльності Фізичної особи- підприємця Солтис Любові Павлівни ( 96331, с. Кормове, Первомайський район, вул. Перемоги, 9, 54003, м. Миколаїв, проспект. Леніна, 158, кв. 120; ідентифікаційний номер 1810410727) 101,96 грн. зайве сплаченого державного мита квитанцією б.н. від 02.09.2009 р.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.