Постанова № 64518214, 03.02.2017, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12381/16-а

Провадження № 2-а/344/125/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2017 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

секретаря - Мічути Т.Б.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Костюченко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

28 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що 01 травня 2006 року відповідачем було призначено довічно пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратури» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року в редакції від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове пенсійне страхування. Позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку пенсії у розмірі 90 % від заробітної плати, починаючи з 01 липня 2012 року, проте була отримана відмова. Не погодившись з відмовою відповідача, позивач просить визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні перерахунку розміру пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років у розмірі 90 % від суми місячного заробітку і виплатити недоплачену різницю між фактично отриманою та перерахованою пенсією за останні 12 місяців, здійснювати такий перерахунок в подальшому при всіх наступних перерахунках з нових довідок про заробітну плату, застосовуючи при цьому розмір призначеної пенсії, а саме: 90 % від суми місячного заробітку, стягнути судовий збір у сумі 551,20 грн.

Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги на підставах, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, пояснила, що підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу немає, просила відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 16 грудня 2004 року призначена пенсія відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратури» (а.с. 24).

25 серпня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку пенсії, починаючи з 01 липня 2012 року, з урахуванням раніше наданих ним довідок про заробітну плату в розмірі 90 % місячного чинного заробітку та виплатити різницю між фактично отриманим та належним до оплати основним розміром його пенсії за останні 12 місяців (а.с. 11-13).

Листом від 05 вересня 2016 року за вих. № 292Ф-15 відповідач відмовив позивачу у проведенні перерахунку пенсії (а.с. 14-15).

Розпорядженням № 185677 від 17 червня 2006 року позивачу перерахована пенсія з застосуванням загального проценту розрахунку пенсії від заробітку у розмірі 90 % (а.с. 16).

Згідно розпорядження № 185677 від 04 лютого 2013 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії з застосуванням загального проценту розрахунку пенсії від заробітку у розмірі 80 % (а.с.17).

Стаття 129 Конституції України передбачає, що одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутогопроти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Частиною першою статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Відповідно до частини другої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Згідно частини дванадцятої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" № 76 від 28 листопада 2014 року, який набув чинності з 01 січня 2015 року, внесені зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких пенсія призначається у розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Проте ці законодавчі зміни стосуються тих прокурорсько-слідчих працівників, які реалізували чи реалізовують своє право на пенсію із 1 січня 2015 року, адже відповідно до вимог статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При перерахунку пенсії позивача необхідно враховувати те, що законодавчі зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо розміру пенсії у відсотках до середньомісячного заробітку стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення і норми, які регулюють порядок перерахунку пенсії законодавчих змін не зазнали, змінилась лише нумерація відповідних частин статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, при вирішенні питання про застосування відповідних норм статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо перерахунку вже призначених пенсій, необхідно також керуватись вимогами статті 22 Конституції України, у якій, зокрема, зазначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При вирішенні цього питання необхідно також врахувати позицію Конституційного Суду України, викладену, зокрема, у його рішеннях від 06 липня 1999 року № 8 рп-99 у справі щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8рп/2005 у справі № 1-21/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання.

У цих рішеннях викладено розуміння сутності соціальних гарантій суддів, працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури і зазначено, що зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Ці рішення мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з пенсійними правовідносинами.

Аналогічна правова позиція також Верховного Суду України. Зокрема, Верховний Суд України у справі № 21-2432а15 від 06 жовтня 2015 року з аналогічного питання зазначив, що умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначено статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Редакція зазначеної статті змінювалась.

Разом з тим, підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулюють частини тринадцята, вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», положення яких щодо перерахунку пенсії змін не зазнали (змінилась лише нумерація частин цієї статті).

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-348а13, від 17 грудня 2013 року у справі № 21-445а13, від 10 грудня 2013 року у справі № 420а13, від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4289а15.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до частин другої-третьої статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Згідно зі статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, Європейській соціальній хартії від 03 травня 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянута) від 03 травня 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення, тощо.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Таким чином, обсяг прав щодо перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників у відповідності до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (№ 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії), не може бути звужений у зв'язку із внесенням змін до цього Закону та прийняттям чи неприйняттям нових нормативно-правових актів щодо призначення та виплати пенсій відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд України і його територіальні підрозділи здійснюють керівництво та управління солідарною системою, проводять збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначають пенсії, підготовляють документи для їх виплат та виконують інші управлінські функції. Вони по суті є органами державної виконавчої влади і суб'єктами владних повноважень, а тому, керуючись вимогами статті 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на внесені зміни до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо призначення пенсії, оскільки відповідачем було застосовано нові положення до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, що суперечить вимогам частини першої статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

Передбачені пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ норми щодо скасування з 01 червня 2015 року норм пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до спеціальних законів, у тому числі Закону України «Про прокуратуру», свідчить про те, що з 01 червня 2015 року не здійснюється призначення пенсій відповідно до спеціального законодавства.

З аналізу норм законодавства та виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, викладені положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», стосуються порядку призначення пенсії прокурорам у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення, в зв'язку з чим, скасування порядку нарахування пенсій за спеціальними законами з 1 червня 2015 року та подальше призначення таких пенсій на загальних підставах, не впливає на можливість проведення перерахунку пенсії, призначеної раніше, у відповідності до діючих на час її призначення норм Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи вищезазначене, необхідною умовою для перерахунку пенсії є документи, додатково подані пенсіонером щодо розміру місячного заробітку за відповідною посадою станом на час звернення за перерахунком пенсії. При цьому, такий перерахунок дійсно має здійснюватися виходячи з норм законодавства, які були чинними на момент призначення пенсії.

Також не може бути підставою для відмови позивачу у перерахунку пенсії та обставина, що набув чинності Закон України «Про прокуратуру» в новій редакції від 14 жовтня 2014 року за № 1697-VII з втратою дії окремих положень Закону України «Про прокуратуру» 1991 року щодо права на призначення та перерахунку пенсій, а з 01 січня 2015 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 23 червня 1995 року у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства», суд зазначив, що «закон» повинен бути доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку.

У даному випадку нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року, що діяла станом на час призначення пенсії (липень 2008 року), оскільки інших не існує.

Кабінетом Міністрів України з 01 січня 2015 року по теперішній час не визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, чим звужено та обмежено Конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.

За вказаних обставин, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України будь-якого порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури є фактично бездіяльністю, що порушує гарантоване Конституцією та Законом право на її перерахунок.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України (Кабінету Міністрів України) у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26 вересня 2014 року з питання відмови в перерахунку пенсії через невстановлення певного порядку Урядом була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення майнового інтересу заявника, що передбачено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 51-56). Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі «Будченко проти України» (заява № 38677/06 від 24 липня 2014 року). Суть цієї справи Європейського суду з прав людини полягала у тому, що Кабінет Міністрів України повинен був запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мав право заявник.

Проте такий механізм був запроваджений лише через декілька років після набрання Законом чинності. Наведений стан був визнаний Європейським судом з прав людини таким, що порушив майновий інтерес заявника, тривале незапровадження відповідного механізму було втручанням у право заявника мирно володіти своїм майном, передбачене статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 39 у справі «Будченко проти України»).

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Подібні проблемні питання були предметом обговорення на Пленумі Вищого адміністративного суду України № 3 від 05 лютого 2016 року щодо результатів вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у спорах щодо визначення розміру заробітної плати працівників апарату судів.

У своїй довідці та висновках Пленум Вищого адміністративного суду України сформулював позицію, що протягом періоду відсутності постанови Кабінету Міністрів України застосуванню підлягають положення попередніх Законів України. Аналогічну позицію викладено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2011 року № 1091/11/13-11. Таку ж думку висловлював Верховний Суд України у постанові від 25 листопада 2014 року (ЄДРСР № 42010782).

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Крім того, Вищий адміністративний суд України відмітив, що враховуючи європейське направлення розвитку України та цілі прийняття Закону України від 18 березня 2004 року № 1629-ІV «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», а також початку дії Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, правові позиції, сформульовані в рішеннях Європейського суду, можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація відносно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з загальноприйнятими стандартами правової системи ЄС щодо регулювання відносин стосовно яких виник спір».

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини в основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Враховуючи, що позивач у серпні 2016 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії, а не з заявою про призначення пенсії, відповідач повинен був керуватися статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ в редакції, чинній на момент призначення пенсії, а тому відмова відповідача у проведенні перерахунку пенсії є неправомірною.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України № 1-9/2015 від 13 травня 2015 року зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту (пункт 1, 3 статті 116 Конституції України).

Відповідно до частини статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження, а саме: звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики.

Також Конституційний суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії,суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відмовляючи у перерахунку пенсії позивачу за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року (в редакції Закону станом на час призначення пенсії), відповідач грубо порушує соціальні права і свободи позивача.

Звернення позивача до суб'єкта владних повноважень щодо здійснення перерахунку пенсії законодавчо ґрунтується саме відповідно до вимог статті 50-1 Закону України Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року (в редакції Закону на час призначення пенсії), а не Закону, який діє на час звернення та значно звужує зміст та обсяг прав і свобод позивача.

Відповідно до частин першої-другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування правомірності своїх дій щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії в контексті практики Верховного Суду України щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилання відповідача на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року за № 213 є неспроможними, оскільки вони врегульовують питання призначення пенсій, а не їх перерахунку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача на перерахунок пенсії, тому позовні вимоги підлягають задоволенню як такі, що підтверджені матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані належними і допустимими доказами відповідачем.

Доводи відповідача, зазначені у письмових запереченнях про внесені зміни до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо призначення пенсії, суд до уваги не бере, оскільки відповідачем було застосовано нові положення до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, що суперечить вимогам частини першої статті 58 Конституції України.

Оскільки стаж роботи позивача на прокурорсько-слідчих посадах складає понад 20 років, то він набув право на отримання пенсії у розмірі 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Обмеження максимального розміру пенсії, на час її призначення позивачу (16 грудня 2004 року), для прокурорсько-слідчих працівників не було встановлено ні Законом України «Про прокуратуру», ні іншим чинним на той момент пенсійним законодавством.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії за вислугу років, виходячи з розміру 90 % від місячного заробітку є законними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання, з якого часу позивач має право на перерахунок пенсії, суд керується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №161/18933/14-а, відповідно до якої у цьому питанні слід керуватися спеціальними нормами Закону України № 1789-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (частиною вісімнадцятою статті 50-1).

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більше як за 12 місяців.

Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії 25 серпня 2016 року, а отже у зв'язку з обмеженням терміну виплати нормами спеціального закону виплата має бути здійснена за 12 місяців до дня звернення ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області за перерахунком пенсії, а саме з 25 серпня 2015 року.

Суд зазначає, що суд не може обмежувати судовим рішенням термін або строк виплати перерахованого розміру пенсії.

Щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.

У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії, яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Вказана позиція відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року у справі № 21-53а13 та від 23 квітня 2012 року у справі № 21-239а11, що відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд вважає, що відповідач зобов'язаний враховувати вказане відсоткове відношення при чергових перерахунках пенсії.

Виходячи з вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позову позивачем був сплачений судовий збір у сумі 551,21 грн. (а.с. 1), тому судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статей 8, 22, 58, 64, 129 Конституції України, статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», керуючись статтями 6-14, 17, 18, 71, 72, 94, 99, 158-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку розміру пенсії за вислугу років.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області здійснити перерахунок та виплату з 25 серпня 2015 року ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ у розмірі 90 % від місячної заробітної плати та враховувати вказане відсоткове відношення при чергових перерахунках пенсії.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. 21 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а у випадку застосування частини третьої статті 160Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання постанови.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 03 лютого 2017 року.

Повний текст постанови складений 06 лютого 2017 року.

Суддя Л.В. Мелещенко